Де би я хотів жити

 У нас Ви маєте можливість замовити матеріал за темою «Де би я хотів жити», або знайти вже готові матеріали, які містять певну інформацію за даним запитом

• Чи хотів би я бути планетником?
  
  Твір-роздум за оповіданням Б Харчука «Планетник» Чи хотів би я бути планетником? >>>>
• суспільство в якому я хочу жити
  
  Тема: Доповідь суспільство в якому я хочу жити Предмет: укр.мова Вид: реферат >>>>
• Будувати повітряні замки легше, ніж у них жити
  
  Будувати повітряні замки легше, ніж у них жити >>>>
• Психологія особистості. Відповіді на варіант №3
  
  Питання 1. Зазначте, яке з наведених тверджень характеризує розуміння джерела активності на основі концепції рис особистості: 1) основним джерелом активності є нейрофізіологічний стан збудження, що виявляється в певних інстинктах; 2) основним джерелом активності є культурні та соціальні впливи, які без участі свідомості формують у людини певні підсвідомі потяги, що допомагають їй пристосуватися до соціальних вимог; 3) основне джерело активності особистості – система свідомих мотивів і відносини, що сформувалися залежно від суспільних відносин та умов виховання; 4) основним джерелом активності особистості є стійки нейропсихічні структури, які у разі появи певних стимулів дають імпульс відповідним вчинкам; 5) активність людини зумовлена низкою внутрішніх процесів (наприклад, потягів, інстинктів, потреб), які часто діють на рівні, нижчому за поріг свідомості. Питання 2. Пояснить, про що свідчать установленні в дослідженні факти. Учням третіх класів масових шкіл і шкіл-інтернатів для дітей-сиріт було запропоновано гру "Чарівна квітка", за якою вони мали загадати бажання. Більше половини учнів масових шкіл висловили бажання, які безпосередньо не стосувалися умов їхнього життя ("Хочу, щоб не було війни", "Хочу, щоб всі людин були здорові"). Більшість дітей зі шкіл-інтернатів висловили бажання, пов’язані з вимогами дорослих ("Я б хотів гарно вчитися", "Я б хотів завжди гарно поводитися" тощо). Питання 3. Яке поняття характеризує систему стійких мотивів, що спонукають людину до діяльності, в якій вона задовольняє свої потреби? Питання 4. Наведіть характеристики особистості на метаіндивідному рівні її аналізу (за А.В.Петровським). Розкрийте їх сутність. Питання 5. Зазначте властивості, які особистість отримує переважно за спадковістю від батьків. Обґрунтуйте свою думку. >>>>
• Зміст та форми роботи з ВІЛ-інфікованими людьми та хворими на СНІД
  
  Вступ 3 Розділ І. Проблема ВІЛ / СНІДу в Україні 6 1.1 Висвітлення проблем ВІЛ / СНІДу в засобах масової інформації та психолого – фізіологічні ознаки СНІДу як хвороби 6 1.2 Причини неефективності державної політики та перспективні напрямки дій щодо подальшого впровадження стратегії зменшення шкоди. Програми зменшення шкоди для ВІЛ-інфікованої молоді 11 Розділ ІІ. Робота соціального педагога з профілактики захворювання СНІДом та ВІЛ-інфікованими 25 2.1 Зміст форми та методи профілактики СНІДу 25 2.2 Головні засади діяльності соціального працівника з ВІЛ – інфікованою молоддю реабілітація та ресоціалізація у соціально – педагогічній роботі 30 Висновки 36 Список використаної літератури 39 ДОДАТКИ 41 Додаток 1 Заняття. Тема: ВІЛ/СНІД 41 Додаток 2. Інформаційний мінімум 43 Додаток 3. Сутнісні характеристики ВІЛ/СНІДУ 45 Додаток 4. Вправа Що б Ви зробили? 52 Додаток 5. Інформаційне повідомлення Жити поруч 54 >>>>
• Екологічне право України
  
  1. Скоєне правопорушення: забруднення та засмічення вод. 3 2. Скоєне правопорушення: незаконне вирубування та пошкодження дерев та чагарників 14 Завдання 1. 17 Громадянин Канади Т. звернувся до Мукачівського міськради із заявою про повернення йому в приватну власність земельної ділянки, яку він отримав у спадщину в 1938р. На підтвердження своїх вимог він надав посвідчені посольством України в Канаді копії правоустановчих документів. Міськрада відмовила в задоволенні заяви у зв’язку із забудовою даної земельної ділянки військовими об’єктами і запропонувала отримати іншу, розмір якої встановлений чинним Земельним кодексом України. Для задоволення своїх вимог Т. звернувся до суду. Вирішіть справу. Визначте порядок і умови придбання у приватну власність земельних ділянок іноземними громадянами. Завдання 2. 18 Селищна рада надала фермеру С. в оренду ставок для розведення риби строком на 25 років. Рибінспекція вважає, що цей договір має бути погоджений з органами рибної охорони, тому заборонила фермеру використовувати водойму. Прокурор району, розглянувши скаргу фермера на дії рибінспекції, звернувся до суду з позовом про припинення договору оренди у зв’язку з порушенням права державної власності на води. Завдання 3. 25 Громадянин Івашов звернувся за консультацією до юриста. Він пояснив, що займається будівельним бізнесом і хотів би придбати гранітний кар’єр. Напишіть письмовий висновок з посиланням на відповідні нормативні акти щодо можливості використання даним ресурсом та порядку отримання таких прав. (Послідовність дій, органи, що приймають рішення, необхідні документи). 3. Зробіть порівняльні таблиці щодо співвідношення прав і обов’язків власників та землекористувачів наступних ресурсів: Землі, води, надра, ліси (по кожному виду ресурсів). 28 Список джерел 40 >>>>
• АНАЛІТИЧНЕ МИСЛЕННЯ ЩОДО СТВОРЕННЯ СПРИЯТЛИВИХ УМОВ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ У ДЕРЖАВІ
  
  Вступ 3 1. ВИЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ – ОСНОВНА ПРОБЛЕМА СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В ОБЛАСТІ КУЛЬТУРИ 4 2. НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ – ГОЛОВНА ПЕРЕДУМОВА РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ 4 3. КОНСОЛІДАЦІЙНІ ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ ЯК ГОЛОВНИЙ ЧИННИК ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ ТА ЇЇ КУЛЬТУРИ 4 4. ВДОСКОНАЛЕННЯ РОБОТИ ДЕРЖАВНИХ СТРУКТУР В ОБЛАСТІ КУЛЬТУРИ – ЗАПОРУКА ЇЇ УСПІШНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ 4 Висновки 4 Література 4 Вступ Усі ми хочемо жити в країні, в якій можна було б пишатися не тільки славним минулим, а й сьогоденними здобутками і переконливими перспективами в майбутньому. У цьому контексті роль культури не можна переоцінити, оскільки саме вона формує нашу свідомість. Від культури залежать наші ідеали та амбіції, якість і стиль життя та мислення, якість наших стосунків. Культура – це, власне, базові цінності, смисли, етика та способи нашої поведінки. Людина є продуцентом, споживачем і носієм культури. А відтак і творцем людського в собі. Та й сама історія розвитку людства є не чим іншим, як історією становлення людського в людині. Дослідники слушно називають культуру другою природою. Роль керівництва нашої держави та найголовніших соціальних інституцій українського суспільства для розвитку культури є вкрай важливим. Просування нації вперед, її прогрес в соціально-економічній, політичній та культурних сферах значним чином обумовлюється ефективністю діяльності управлінських структур держави. Від них залежить, яким шляхом буде розвиватися наша культура, вони створюють головні передумови її розвитку. Враховуючи це, слід проаналізувати, які передумови для успішного розвитку культури існують в сучасній українській державі, які шляхи та стратегії пропонуються для її подальшого просування вперед. Перелік проблем, що висвітлюються в даній роботі представлені у порядку їх конкретизації: від найбільш загальних, методологічних проблем – до більш конкретних прикладних. >>>>
• Організація спілкування як важлива функція культурно-дозвіллєвої діяльності
  
  Вступ 3 1. СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ В ПРОФЕСІЙНІЙ СФЕРІ 4 2. ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ФАХІВЦІВ КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ СФЕРИ 8 3. УПРАВЛІННЯ СПІЛКУВАННЯМ 11 Висновки 14 Література 15 Висновки Для фахівця культурно-дозвіллєвої сфери спілкування – це не тільки потреба, але й вид діяльності. Завдяки ньому він виконує свої професійні обов’язки, здійснює необхідні функції. Спілкування в культурно-дозвіллєвій сфері – це необхідний інструмент в роботі з людьми, важливість якого обумовлює призначення та роль закладів культури в житті суспільства. Одним із головних завдань підготовки працівників культури є навчання їх ефективному та успішному спілкуванню з клієнтами, людьми, що приходять в культурно-дозвіллєві заклади. Крім того, спілкування необхідно і для вирішення поточних завдань, що пов’язані з колом професійних обов’язків. Вміння спілкуватися в творчому колективі, робочій групі – неодмінна умова будь-якого професіонала. Спілкування для фахівця культурно-дозвіллєвої сфери – це ще й вид мистецтва. Саме слова, мовлення артиста, творчого працівника змушують людей насолоджуватися мистецтвом, залучатися до кращих зразків світової культури. Для фахівців цієї сфери найважливішим завданням є опанування майстерністю виражати свої почуття, емоції, думки. Для будь-якого працівника дозвіллєвої сфери необхідно вміння безконфліктного спілкування. Відвідувачі закладів культури повинні відчувати в них атмосферу співробітництва, уваги до себе, підтримки. Організація та управління спілкуванням – важливий обов’язок фахівця культурно-дозвіллєвої сфери. Він повинен брати на себе провідну роль в спілкуванні, виконувати в ньому роль „головної скрипки”. Тільки у цьому випадку спілкування в закладах культурно-дозвіллєвої сфери буде корисним та ефективним для обох сторін-учасників спілкування. Вступ Спілкування є результатом розвитку суспільної історії, показником і основою нашої культури і одночасно засобом розвитку суспільства. В процесі спілкування забезпечується єдність дій людей, їх консолідація, впорядковується цілеспрямована діяльність. Спілкування сприяє розширенню світогляду людей, розвитку інтелекту, оволодінню новими знаннями, уміннями, навичками, необхідними для успішної діяльності. Воно створює умови для розвитку цілеспрямованості почуттів, волі, оцінок, орієнтацій – всього того, що характеризує не просто потребу жити, існувати серед собі подібних, а брати активну участь у суспільному творенні. В значній мірі успіх професійної діяльності представників багатьох професій залежить від рівня культури професійного спілкування. В першу чергу це стосується професії людей, які здійснюють діяльність в культурно-дозвіллєвій сфері. Саме ним доводиться щоденно стикатися з десятками і навіть сотнями клієнтів, і не просто стикатися – а цілеспрямовано спілкуватися, реалізуючи певну мету. Спеціалісту цієї сфери край необхідно мати певні знання в цій сфері, вміти організовувати та підтримувати ефективне спілкування. >>>>
• Здобутки культури імператорського Риму
  
  Вступ 2 1. Період імператорського Риму. Філософія і науки. 3 2. Розвиток мистецтва. 7 3. Зародження та розквіт християнства в Римської імперії. 11 Висновки 13 Література 14 Вступ Античність назавжди увійде в історію людства як період небаченого розквіту культури. Феномен такого прогресу до сьогодні знаходиться в полі зору науковців, кожен з яких пропонує свій погляд на це диво людського розуму. Давньоримська культура разом з культурою Давньої Греції відноситься до античного періоду західноєвропейської цивілізації. Рим у своєму розвитку пройшов тривалий шлях від культури землеробських племен до пишноти імператорської держави, а імператорський період займає останній історичний етап Риму – від 31 р. до н.е. до 476 р. н.е. Період імперії є багатим на досягнення людей в різних сферах суспільного життя. Результати їх діяльності до сих пір використовуються як певні зразки для подальших наукових та творчих пошуків. Разом з тим, деякі питання викликають подив та деякий скепсис з боку наших сучасників. Одним із них є спроба розуміння того, як трапилося так, що могутня та величезна супердержава – Римська імперія – загинула саме в час найвищого розвитку свого мистецтва, науки, філософської та релігійної думки. Висновки Досягнення культури імператорського Риму були найвищими в історії античної культури та базувалися на здобутках своїх попередників, зокрема грецьких філософів, науковців, державних діячів, фахівців з різних видів ремесел. Розвиток ремесел і торгівлі досяг найвищого рівня. Однак внутрішнє політичне життя поступово набувало ознак конфліктності та занепаду. Імперія ослабла в результаті поступової деградації суспільства. Можна вважати, що саме в ці часи, найвищим був аморальний стан вільного населення країни, яке погрузнуло в насолодах, пороці, лінощах. Своєрідним був і розвиток мистецтва. Художні ідеали римської культури цього періоду відображали складний характер епохи: розпад давньоантичного устрою, перемога влади імператора над традиціями республіканського правління, постійні війни та завойовницькі походи. Гладіаторські бої відображали прагнення римлян до жорстокості, схильність до антигуманного поводження з рабами, постійно зростаючу насолоду від сцен смерті і страждань бійців. Римське мистецтво того часу характеризувалося новими творчими пошуками, орієнтацією на смак та світорозуміння багатих та знатних людей. Грандіозні масштаби деяких пам’ятників в Римі та його провінціях нагадують архітектуру Давнього Сходу. Римське мистецтво завершило великий період античної художньої культури. Не зважаючи на те, що Римська імперія пала під ударами варварів, а більшість її матеріальних пам’яток культури були знищені, традиції римського мистецтва продовжували жити. Художні образи Стародавнього Риму в майбутньому надихнули майстрів Відродження на створення нових шедеврів. Період Римської імперії відобразив зародження та перемогу нового релігійного світогляду. Становлення та зміцнення християнства свідчило про необхідність корінної перебудови суспільства. >>>>
• Культура як відтворення самої людини
  
  Вступ 3 1. Культура як відображення людської діяльності. 4 2. Становлення нового образу людини в сучасній культурі. 9 Висновки 14 Література 15 Вступ Культура є найширшим поняттям, що існує відносно людського суспільства та відображає результати його діяльності. Людство є певною „третьою силою”, яка разом з Природою та Богом, перетворює дійсність, надає їй змін. Однак, якщо Природа і Бог реалізує в своїх творіннях (а тому числі і в Людині) таємничий світ своїх задумів, то Людина реалізує в продуктах своєї діяльності саму себе. Те, що виготовляється людськими руками і розумом, бере натхнення та інтелектуально-духовний матеріал із середини єства Людини та становиться певним зліпком його внутрішньої сутності. Людство за час свого існування створило багато такого, чим можна одночасно і пишатися, і навпаки – соромитися. Найбільшим збитком, що нанесли люди самі себе – це знищення природи на планеті, порушення екології. Серед здобутків людства – утворення філософії, релігії, моралі, видів мистецтва. Під питанням залишаються: науково-технічний прогрес і зовнішні ознаки цивілізації – такі як комфорт, техніко-побутова влаштованість повсякденного життя. Все частіше сьогодні лунають голоси, що технічний розвиток цивілізації руйнує природу, фізично губить людину і духовно збіднює її, відчужує від інших людей. Однак, в усіх цих – і поганих, і добрих – витворах людського розуму та волі можна прослідкувати та проаналізувати ті збуджувальні мотиви, які спонукають людину до тієї чи іншої діяльності, становлячись відображенням її прагнень та бажань. В результатах своєї діяльності людина відтворює сама себе, а неоднозначність їх оцінки свідчить про суперечливість натури людини, відображає в ній єдність та боротьбу протилежностей, про що й піде мова в цієї роботі. Висновки Культура за своїм визначенням та сутністю є організованою, це є своєрідний механізм організації людських емоцій, пам'яті, вчинків, думок, механізм впорядковування людського життя, перетворення її в осмислене ціле. Бажання та думки людини, навіть самі, здавалося б, прості й примітивні, не спричиняють за собою автоматичних дій. Вони в тому або іншому ступені пропускаються через механізм культури, осмислюються. Найпростіша споживацька життєва орієнтація і найскладніше, витонченіше естетичне переживання оформлені в певну культурну парадигму – цілісності життя, повноти буття, збігу бажання і значення. Первинна, початкова культурна оформленість людських бажань створює можливість для "культурної облаштованості" людського життя. Подальша реалізація онтологічної потреби може йти по шляху "розширеного відтворення" життєвого світу своїх бажань, розбіжності бажання і значення, або по шляху пошуку значення, трансформації пошуків значення. Жодна людина не може жити поза культурою, але форми його культурного буття можуть бути різні. Культура здатна надати людині справді безмежні можливості для вибору, тобто для реалізації її свободи. У поняттях окремої людини практично безмежна кількість видів діяльності, яким вона може себе присвятити. Однак кожен професійний вид діяльності – це узагальнений досвід попередніх поколінь, тобто культура в широкому розумінні цього слова. >>>>
• К/Р Німецька мова
  
  Контрольне завдання 2 1. Переписати текст і перекласти його рідною мовою. Коли в 19 столітті розпочався робітничий рух в Німеччині, то робітники захотіли мати право на участь в управлінні підприємством. Але ці вимоги до 20 століття залишалися нездійсненим. Лише в 1952 році з’явився федеральний закон, що регулює внутрішній порядок на підприємстві. До цього закону належить право на участь в управлінні деякими робітниками, які є представниками робітників і права на профспілки. Інтереси робітників представляє рада підприємства. Цю раду обирають на всіх приватних підприємствах де зайнято хоча б п’ять робітників. На середніх і великих підприємствах робітники мають свого представника в наглядовій раді. Це контролюючий орган, що контролює керівництво підприємства. Наглядова рада може призначати чи звільняти членів керівництва. І І. 1. Коли розпочався робітничий рух в Німеччині? Die Arbeitsbewegung begann im 19. Jahrhundert in Deutschland. 2. Що хотіли отримати робітники, коли розпочинали робітничий рух? Die Arbeiter wollten das Recht auf Mitbestimmung im Betrieb bekommen. 3. Чи виконались вимоги? DieFörderung blieb bis das 20. Jahrhundert unerfüllt. 4. Коли з’явився федеральний конституційний закон ? Erst 1952 erschien das Bundesverfassungsgesetz. 5. Що регулював цей закон? Das Bundesverfassungsgesetz regelt die innerbetriebliche Ordnung. 6. Що належало до цього закону? Zu diesem Gesetz gehören das Recht auf Mitbestimmung des einzelnen Arbeitnehmer, der betrieblichen Arbeitnehmervertretung und die Rechte der Gewerkschaften. 7. Де обирають раду підприємства? Der Betriebsrat wird in allen privaten Betrieben gewählt, wo wenigstens 5 Arbeitnehmer beschäftigt sind. 8. Чиї інтереси вони представляють? Der Betriebsrat vertritt die Interesse derArbeiter. 9. Що контролює наглядова рада? Der Aufsichtsrat kontrolliert dieUnternehmensleitung. 10. Чи може бути робітник в наглядовій раді? In mittlern oder großen Betrieben haben die Arbeiter ihre Vertreter im Aufsichtsrat. ІІІ 1. Im 19. Jahrhundert wollten die deutsche Arbeiter das Recht auf Mitbestimmung im Betrieb bekommen. 2. Aber die Unternehmer erfüllten ihre Forderung nicht. 3. Ich habe gelesen, daß das Bundesverfassungsgesetzt erst 1952 erschien. 4. Seine Aufgabe ist, die innerbetriebliche Ordnung zu regeln. 5. Seit 1952 vertritt die Interessen der Arbeitnehmer in kleinen privaten Betrieben der Betriebsrat. 6. In mittlern und großen Betrieben gibt es Kontrollorgane, die die Unternehmensleistung kontrolieren. Sie heißen Aufsichtsräte. I V Als im 19. Jahrhundert die Arbeiterbewegung in Deutschland begann, wollten die Arbeiter das Recht auf Mitbestimmung im Betrieb bekommen. 1. Als ich in Deutschland war, sprach ich mit deutschen Arbeiten. Коли я був в Німеччині, то розмовляв з німецькими робітниками. 2. Als ich mit deutschen Arbeitern sprach, fragte ich nach dem Bundesverfassungsgesetz. Коли я розмовляв з німецькими робітниками, то запитував їх про федеральний конституційний закон. 3. Als ich nach dem Bundesverfassungsgesetz fragt, erzählten die Freunde über seine Aufgaben. Коли я запитував про федеральний закон, то друзі розповіли про його завдання. 4. Als ich nach dem Betriebsrat fragte, erzählten die Freunde über seine Funktionen. Коли я запитував про раду підприємства, то друзі розповідали про її функції. V Речення з модальними дієсловами Als im 19. Jahrhundert die Arbeiterbewegung in Deutschland begann, wollten die Arbeiter das Recht auf Mitbestimmung im Betrieb bekommen. (wollen – 3 особа множини, Імперфект) Der Aufsichtsrat kann die Mitglieder der Leitung bestellen oder abbrufen. (können – 3 особа однини, Презенс) VI In – Dat. Auf – Dat., Akk. Zu – Dat. VII П: Добридень, Карл! К: Вітаю тебе, Пауль! П: Я радий тебе побачити. К: Я також. Відколи ми з тобою не бачились? П: Я вважаю, що з часу складання іспиту на атестат зрілості. Чим ти зараз займаєшся? К: Я менеджер на фірмі „Авіс”. П: Я гадав, що ти хотів стати інженером. Ти вчився? К: Так, в Політехнічному університеті. І я став інженером. Але я працюю менеджером. П: Де ти вчився? К: Я відвідував курси. А ким став ти? П: Я вчив німецьку мову. Я став вчителем в школі. VIII freuen (sich) – freute – gefreut sehen – sah - gesehen haben – hatte – gehabt glauben – glaubte - glaubtet sein – war - gewesen denken – dachte - gedacht wollen – wollte - gewollt studieren – studierte – studiertet werden – wurde - geworden arbeiten – arbeite - gearbeitet lernen – lernte – gelernt besuchen – besuchte - besuchtet IX 1.Karl ist Manadger. 2. Paulist Deutschlehrer. 3. Karl ist Manadger bei FirmaAvisa. 4. Karl hat an der Polztechnischen Hochschule studiert. 5. Paul arbeitet in der Schule. 6. Sie haben seit Reifeprüfung nicht gesehn. X 1. Ich wollte Ingenuer werden seit Schulezeit. 2. Nach derReifeprüfung habe ich an der Polytechnischen Hochschule studieren. 3. Ich bin Ingenieur geworden. 4. Dann habe ich Kurse besucht und ich bin Manager geworden. 5. Mein Freund Paul hat Deutsch studiert. 6. Jetzt er ist Deutschlehrer. >>>>
• ТЕМАТИКА СУХОМЛИНСЬКОГО, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЄ ОСНОВУ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ
  
  Вступ 3 1. В.О. Сухомлинський – видатний український педагог-новатор 4 2. Педагогічна майстерність як основа навчально-виховного процесу 7 3. Шляхи формування педагогічної майстерності за В.О.Сухомлинським 10 Висновки 15 Література 16 Вступ Освіта – органічна частина духовного життя суспільства. Саме в цій системі створюється майбутнє, продукуються і передаються соціокультурні та особисті цінності. Виховання і навчання підростаючого покоління вимагає ретельної підготовки педагогічних фахівців. Саме від них залежить підвищення ефективності та якості навчально-виховного процесу. Їх педагогічна майстерність, фахова підготовка є вирішальним фактором в сучасній школі. Сьогодні роздаються голоси, що вимоги до моральних та психологічних якостей, педагогічної майстерності сучасного вчителя значно завищені: не буває ідеальних людей, не здатна людина втілювати у собі одному ангельський образ з конячою працездатністю і все це в умовах нашої “ринкової” економіки, яка мало що робить для створення достатніх матеріальних умов для педагогів школи. Деякі педагоги ставлять питання про моральну відповідальність держави за те положення, в якому опинився сучасний вчитель. Вимагати все – і взамін практично нічого не віддавати – негідна політика тих, хто взяв на себе функцію управління освітою. Безперечно, у важкому становищі знаходиться сьогодні педагоги. Але разом з тим виникає питання: А як працювали наші попередники, вчителі тридцятих, сорокових, п’ятидесятих, шістдесятих років? Дуже часто вони опинялися в не менш складних життєвих умовах. Як це відображалося на їх прагненні підвисити свою педагогічну майстерність? Чи не зменшували меркантильні інтереси їхнього бажання вчити дітей, формувати нові особистості, приносити користь суспільству? Про ці та інші аспекти підвищення майстерності педагогів говорить у своїх роботах Василь Олександрович Сухомлинський, видатний український педагог, який усе життя, незважаючи на суворі умови, працював в ім’я високої мети – навчання і виховання Людини. Його твори – це практично директивні вказівки про те, яким вимогам повинен відповідати вчитель і як він повинен вдосконалювати свою педагогічну майстерність попри всі труднощі життя. Висновки Всім своїм життям і творчою працею Сухомлинський довів, що головним предметом у викладанні будь-якого вчителя є сенс життя, справжнє людське щастя. Тому особливої уваги, в зв’язку з цим, набувають моральні якості вчителя. Не може бути справжнього виховання без взірця, який повинен бачити перед собою учень в особі свого педагога. Для сучасного педагога мають велику цінність методичні поради В.О.Сухомлинського щодо шляхів виховання гуманістичної культури дітей, підлітків, напрямів практичної естетичної роботи з учнями, формування духовного світу людини. На сьогоднішньому етапі викликають дуже великі сумніви щодо наявності і використання у сучасному педагогічному середовищі тих гуманістичних порад Сухомлинського, які містяться у його роботах. Педагогічна майстерність педагогів нашого часу здебільшого підвищується не в бік духовного зростання, а в бік оволодіння та застосування новітніх технічних прийомів навчання. Гуманістичність виховання не втратила своєї актуальності в наші часи, хоча в суспільстві стали найбільш пануючими ідеї особливої значимості грошей, високого матеріального та суспільного становища. На мою думку, українська нація ніколи не зможе перетворитися із високодуховної, глибокоморальної спільноти в соціальний конгломерат грошових ділків і спритних підприємців. Тимчасове затьмарення людей ідеями збагачення поступово зміниться поверненням до духовних цінностей, які продовжують жити у народі. Поради В.О.Сухомлинського щодо виховання ще знайдуть своїх палких прибічників. >>>>
• Загальна характеристика мовлення та його розвиток у дітей дошкільного віку
  
  Вступ 3 Розділ І. 6 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 6 1.1. Сутність і характеристики усного мовлення як форми спілкування дитини з оточуючим світом 6 1.2. Особливості мовленнєвого розвитку особистості в період дошкільного дитинства 8 Розділ ІІ. 14 ОСНОВИ РОЗВИТКУ УСНОГО МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ У ДОШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ 14 1. Розвиток зв'язного мовлення дітей – головне завдання дошкільного закладу 14 2.2. Діалогічне мовлення 15 2.3. Монологічне мовлення 18 2.4. Проведення бесід із дітьми 20 2.5. Навчально-мовленнева практика дітей 23 Розділ ІІІ 27 РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ-ДОШКІЛЬНЯТ – ВАЖЛИВЕ ЗАВДАННЯ БАТЬКІВ І ПЕДАГОГІВ 27 3.1. Підвищення педагогічної майстерності батьків щодо розвитку мовлення у своїх дітей 27 3.2. Практичні рекомендації батькам щодо психологічних особливостей проведення занять з мовленнєвого розвитку дитини 36 Висновки 40 Література 42 Вступ Актуальність дослідження. На початку третього тисячоліття, в умовах становлення незалежної України, нового звучання набувають питання виховання та розвитку конкретної дитини як справжнього суб’єкта життєдіяльності. Суспільству сьогодні вкрай потрібні люди, які творчо мислять, здатні створювати культуру, жити в ній, розвивати її. Тому формування освіченої, всебічно розвиненої особистості є одним з першочергових завдань реформування освіти в країні. Ідея самоцінності, унікальності дитини, необхідності розвитку її потенціалу дістала відображення і в нормативних актах нашої держави: у Національній доктрині розвитку освіти в Україні, Законі "Про дошкільну освіту", Базовому компоненті дошкільної освіти. Процес розвитку української державності пов’язується з найактивнішим, всеохоплюючим впровадженням рідної мови, що вимагає не тільки формування мовних умінь та навичок, а визначає стратегічне завдання виховання мовної особистості з властивими їй національно-культурними і світоглядними пріоритетами, особистості, яка свідомо і творчо опановує рідну мову з перших років життя. В цьому плані ефективне опанування дошкільником зв’язного мовлення є необхідною передумовою його подальшого навчання й виховання в закладах системи освіти України. Розвиток мовлення дошкільника досліджувався в працях багатьох науковців. В першу чергу слід назвати імена класиків наукової думки: Л.С. Виготського, О.О. Леонтьєва, О.Р. Лурії, С.Л. Рубінштейна, а також сучасних українських дослідників – Л.В. Ворошніної, Н.В. Гавриш, В.Г. Захарченко, А.А. Зрожевської, І.О. Зимної, Е.П. Короткової, Г.М. Леушиної, Н.П. Орланової, Т.О. Піроженко, І.О. Синиці, Є.І. Тихеєвої, О.С. Ушакової, О.М. Шахнарович та ін. Ознайомлення з результатами теоретичного аналізу означеної проблеми і практичним досвідом засвідчило, що питання розвитку дитячого мовлення розглядається стосовно різних підходів: психологічних (зокрема, психокорекційних), педагогічних, лінгводидактичних та, з огляду на це, однобічно, тільки в межах власної наукової дисципліни. Разом з тим є зрозумілим, що мовленнєвий розвиток дитини – це комплексний процес, що вимагає одночасного застосування декількох методологічних принципів. Крім того, звертає увагу на себе ще одна проблема. Сучасні дослідники мало приділяють уваги тому, що поширення комп’ютеризації, телебачення та інших технічних засобів, котрі стали доступними й дітям дошкільного віку як у сім'ї, так і в дошкільних закладах, обмежує безпосереднє спілкування дітей з іншими мовцями, внаслідок чого збагачується їхня пізнавальна сфера і водночас гальмується мовленнєва. За спостереженнями вихователів і педагогів, поширюється тенденція, коли діти приходять у перший клас школи з недостатнім мовленнєвим розвитком для успішного навчання. Виходячи з вищенаведеного, моє дослідження переслідує наступну мету – виявити принципові особливості теоретичного обґрунтування розвитку зв’язного мовлення дітей дошкільного віку та на цій базі запропонувати рекомендації батькам та вихователям з покращення процесу навчання дітей в цій сфері. Об'єкт дослідження – мовленнєві особливості дітей молодшого дошкільного віку. Предмет дослідження – процес формування та становлення зв’язаного мовлення дітей молодшого дошкільного віку засобами дидактичної та ігрової діяльності. Для реалізації даної мети дослідження необхідно виконання наступних завдань: – Узагальнити теоретичну базу досліджень вітчизняних науковців стосовно мовленнєвого розвитку дітей; – Класифікувати та характеризувати мовні особливості дітей молодшого дошкільного віку; – Узагальнити практику проведення занять з розвитку мовної активності у дошкільних закладах освіти; – Запропонувати рекомендації батьками щодо мовленнєвого розвитку своїх дітей з урахуванням психологічних, педагогічних, лінгводидактичних нюансів Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять: положення філософії про значення, суспільну природу мови як засобу спілкування; концептуальні засади психолого-педагогічної науки про взаємозв’язок між мовою, мовленням і мисленням, теорією і практикою; теоретичні положення про мовлення як знакову діяльність, єдність мовленнєвого змісту та мовної форми, про взаємозумовленість чуттєвого і раціонального в опануванні мови, про пріоритетну роль мовлення у розвитку мовної особистості. В дослідженні використовувались такі загальнонаукові методи як аналіз, синтез, аналіз наукової літератури, узагальнення, порівняння. Робота структурно складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури. Висновки Мовленнєвий розвиток дитини дошкільного віку – це процес набуття оптимального щодо віку кола лінгвістичних уявлень, граматичних умінь і навичок, розвиненість мовлення, сформованість мовленнєвої активності, самостійність у наслідуванні мови та екстенсивному оволодінні лінгвістичною інформацією, вміння використовувати різноманітні засоби спілкування. Індивідуальний мовленнєвий розвиток підпорядковується загальній закономірності – він знаходиться під впливом двох головних факторів, що взаємодіють – внутрішнього (програма спадкоємності) і зовнішнього (навколишнє середовище). Мовленнєвий розвиток дитини дошкільного віку забезпечується спеціально організованим дорослими процесом, основою якого є систематизована форма спілкування. Доведено, що розвиток зв’язного мовлення дітей молодшого дошкільного віку забезпечується спеціальною організацією мовленнєво-ігрової діяльності, що ґрунтується на особистісно орієнтованій моделі взаємодії її учасників (вихователів і дітей); системі мовленнєвих технологій, спрямованих на перехід дитини від репродуктивних до креативних мовленнєво-ігрових дій; функціональному характері мовленнєво-ігрової діяльності. Своєчасний і якісний розвиток зв’язного мовлення важлива умова повноцінного мовленнєвого розвитку випускника дошкільного навчального закладу. У досліджені визначено, класифіковано й охарактеризовано словесні і вербальні (репродуктивні і творчі) ігри. Змістом словесної гри виступає мовленнєве повідомлення, засобом реалізації ігрової дії та ігрового задуму є слово, а результатом гри – породження нового висловлювання – тексту. У словесних іграх вирішуються завдання на виховання звукової культури мовлення, формування його граматичної правильності, збагачення, уточнення й активізацію словника, розвиток зв’язного мовлення, комунікативної спрямованості мовлення, міжособистісного спілкування. Вербальні ігри – це ігри, змістом яких є безпосередньо зв’язне мовлення (діалогічне чи монологічне), мовленнєві висловлювання різного типу (опис, розповідь, міркування, пояснення), які побудовані за змістом художніх текстів. До репродуктивно вербальних ігор віднесено ігри-драматизації, ігри за змістом художніх творів, ігри-інсценізації, а також ігрові мовленнєві вправи і ситуації. До творчих вербальних ігор належать сюжетно-рольові ігри за змістом художніх творів, театралізовані, режисерські, ігри-небувальщини. Мовленнєва ігрова вправа – це спеціальні ігрові дії, спрямовані на розвиток і вдосконалення мовленнєвих умінь і навичок. Ігрова мовленнєва ситуація це штучно змодельовані обставини (дитиною чи дорослим) за змістом художніх текстів (оповідань, віршів, казок) або з епізодів життя дитини та створені для цього умови їх реалізації (ролі, дієві особи, позитивні мовленнєві стимули, атрибути, знайомий текст), що стимулюють і активізують мовленнєве спілкування дітей, сприяють розвитку діалогічного і монологічного мовлення. За результатами дослідження визначено тенденції мовленнєвого розвитку дошкільнят. Найсприятливішою для розвитку мовного потенціалу дітей є розвивальна формула навчально-виховного процесу, така його організація, за якої пріоритетним вважається розвиток здібностей, а знання виступають засобом цього розвитку. Особлива роль при цьому приділяються сім’ї, батькам, внесок яких в розвиток мовлення своїх дітей є вирішальним, а за морально-емоційним впливом – практично єдиним серед всіх інших суб’єктів виховання. Головною проблемою, яка в даний час практично не може розв’язатися за рядом об’єктивних причини, є неможливість організувати всебічне навчання батьків азам психолого-педагогічної грамотності, оволодіння ними принципами, прийомами і засобами розвиваючої роботи з дітьми. Тому вироблення практичних рекомендацій та пропозицій батькам з цього питання та доведення їх на семінарах або на батьківських зборах при дошкільних закладах освіти є однією з реальних форм покращення їх методичної майстерності. >>>>
• Особливості творчості Генріха Гейне
  
  Вступ 3 РОЗДІЛ 1. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ПОЕТА ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ ЙОГО СВІТОГЛЯДНИХ ТА ХУДОЖНІХ ОБРАЗІВ. 6 РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИКИ, КОМПОЗИЦІЇ, ЖАНРУ ТВОРІВ ГЕЙНЕ 19 2.1. Початок творчого шляху. "Книга пісень". 19 2.2. Публіцистика і поезія 30 – 40-х років. 30 2.3. Поема „Атта Троль”. 44 2.4. Творчість передберезневого періоду. 47 Поема "Німеччина. Зимова казка". 47 2.5. Останній період творчості. "Романсеро". 52 Висновки 59 Література 62 Вступ Актуальність теми дослідження. Твори Генріха Гейне цілком обумовлені тією соціально-політичною і культурною ситуацією, яка склалася у Західній Європі в першій половині ХІХ ст. Більшість його робіт пов’язані з своєрідним, поетичним відображенням думок і почуттів сучасників поета. Однак, мало хто з сучасних дослідників просліджує аналогію суспільної атмосфери того часу з нашими моральними установами і новими духовними цінностями та нормами, що народжуються на наших очах. Початок ХІХ століття – це період бурхливого розвитку капіталізму, подібно до того, як ринкові відносини капіталу постають та зміцнюються сьогодні на Україні. Гейне, сучасник ХІХ ст., з гіркотою відмічав, що дух наживи, дух грошей проник в усі сфери суспільного життя, в мораль, у взаємовідносини між людьми. На його погляд, взаємини, що будуються на принципах торгашества, псують людину, знищують в ній шляхетні основи, прагнення до романтизму, мріяння, руйнують ідеали чесної і порядної людини. Сучасна Україна повторює цей шлях європейських країн у своєрідному, „постмодерновому”, „постіндустріальному” варіанті. З висоти моральних ідеалів комунізму радянських часів, наше суспільство „скотилося” до „дикого капіталізму” і, можна сказати, розпочало „з нуля” своє нове становлення, на яке Захід перед тим затратив майже двісті років. Дух наживи, капіталу заполонив собою всі суспільні відношення, не пощадив навіть родинні почуття та сімейні цінності. Все, що можна продати, сьогодні продається: краса, розум, любов, талант, вірність. В погоні за збагаченням люди іноді забувають прості норми моралі і навіть християнські заповіді. Обман людей став звичним явищем не тільки в бізнесі, а й в політиці, медицині, державному управлінні, засобах масової інформації, соціальній сфері. Гейне був свідком розвитку подібних процесів в Німеччині і Франції ХІХ століття. Він спостерігав за змінами, що відбувалися під впливом грошей, і йому здавалося, що людство йде до загибелі. Він не вірив, що капіталізм здатен змінити людину на краще. Його твори, а багато з них є публіцистичними, складають своєрідну інтерпретацію суспільно-політичних подій того часу, відображають кризові явища духовної сфери. Дослідження його праць здатне надати можливість уявити почуття людини, що опинилася в подібній ситуації, як і у нас, показати її моральні і духовні шукання, особистісні переживання. Творчість Гейне підказує, що історія схиляється до повторення, хоч і на вищому рівні, а осмислення минулих історико-культурних процесів та їх порівняння з сучасними аналогами може надати значний матеріал для роздумів щодо подальшого вдосконалення та покращення суспільства та його цінностей. Сьогодні Гейне, на жаль, відноситься до розряду „позабутих” поетів. Грандіозна популярність, якою він користувався за свого життя, поступово зникла та перейшла до забуття. Вважається, що він не привніс значних новаторських елементів в розвиток поезії та публіцистики, а його відданість певним стилям в мистецтві відповідало, більшою мірою, нахилам та моді того часу. Однак, майстерність, з якою він складав свої твори, здобула йому всезагальне визнання в широких літературних колах Німеччини і Франції та інших європейських країн. Проблеми моралі, високої громадянської позиції, чистої любові, що піднімав Гейне, актуальні і в наші часи та вимагають глибоко вивчення творчого здобутку поета. Протягом тривалого часу його творчість не досліджувалася і не вивчалася в нашій країні. Певну увагу на нього звертали в період колишнього СРСР через те, що деякі його роботи були проникнути революційним духом: критикою капіталізму та закликом до зміни суспільних порядків. Головними дослідниками творчості Гейне були радянські літературознавці -„германісти”: О.Ф. Кніпович, О.І. Дейч, А.С. Дмітрієва, С.П. Гіждеу, Г.В. Стаднікова, Ф.П. Шіллер, Я.І. Гордон. Проте й радянські критики його недолюблювали за те, що все ж такі більшість його робіт грала на користь колишніх вищих аристократичних кіл Німеччини, яким він як раз і приписував шляхетність, порядність, відданість старим „гуманістичним” ідеалам. За часів незалежності України Гейне не присвячено жодної дисертації на здобуття наукового ступеню. Малочисельні публікації в мистецтвознавчої літературі більш висвітлюють загальний біографічний та творчий шлях поета, ніж конкретний літературознавчий аналіз його творів, що відноситься до поетики, композиції, стильових та жанрових особливостей. Тому метою даної роботи є вивчення особливості творчості Г. Гейне, поглиблення знань щодо тих художніх прийомів поета, застосування яких принесло йому заслужену славу видатного митця в період найбільшого визнання. Об’єктом дослідження виступає лірика Генріха Гейне на всіх етапах його творчості. Предметом дослідження – особливості поетики, композиції, жанру віршів, поем. На досягнення мети дослідження спрямовані наступні завдання: – прослідкувати вплив особливостей життєвого та творчого шляху поета на формування жанрових та стильових характеристик його віршів; – проаналізувати етапи розвитку лірики Гейне: її стадій та етапних досягнень, шляхи становлення та прийоми художньої майстерності поета; – визначити особливості традиційних та новаторських рис лірики Г.Гейне, дослідити тематику, проблематику та поетику його віршів на різних етапах творчості. Методологічна основа дослідження. У роботі використовувався генетичний, конкретно-історичний методи, а також герменевтика як методика цілісного осмислення тексту. Широко застосувався метод аналізу літературознавчої, історичної, філософської, публіцистичної літератури. Вирішення зазначених у роботі завдань став можливим лише при застосуванні сучасних досягнень літературознавства та елементів методології інших гуманітарних наук. Висновки Можна сказати; що Генріх Гейне є не тільки найзначнішою, а чи й не найхарактернішою постаттю пізнього німецького романтизму. Еволюція його творчості виразно відбиває істотні закономірності й тенденції розвитку німецької літератури 20 – 40-х років, коли в ній відбувалися бурхливі й складні процеси. В літературу він прийшов на межі 20-х, коли ще були живими й дієвими традиції раннього романтизму, і його поетична творчість, в основному, розвивалася в річищі, прокладеному фольклорно-народною течією. Різкий поворот наступає в 30-ті роки, коли зростає громадсько-політична активність поета, він все більше проймається радикальними настроями і на початку 40-х проголошує себе "барабанщиком революції". В його творчості цього періоду публіцистика тіснить поезію, і річ тут не лише в тому, що він пише переважно публіцистичну прозу, – його поезія теж значною мірою стає публіцистичною. В останній період життя й творчості – період "матрацної могили" – Гейне повертається до ліричної поезії, яка набуває нового змісту та звучання. Водночас слід сказати, що творчість Гейне, особливо 30 – 40-х років, не вкладається в рамки романтизму, навіть найширше трактованого. Це був період в історії німецької літератури, коли романтизм у формах, усталених в попередні періоди, Переживав кризу, коли письменники активно шукали нові шляхи й форми творчості. Це далеко не завжди означало розрив з романтизмом, його світоглядними засадами й естетикою, – пошуки продовжувалися, і в їх параметрах, зокрема в німецькій літературі, теж наступає час взаємодії романтизму з утопічним соціалізмом. Паралельно спостерігається розвиток реалістичних тенденцій, зокрема у письменників групи "Молода Німеччина", Г. Бюхнера тощо. На цей же період припадає розквіт бідермаєру в німецькій літературі й мистецтві, і всі ці різнорідні елементи й інтенції нерідко примхливо перепліталися у творчості багатьох тогочасних німецьких митців, в тому числі й Гейне. У його творчості продовжують жити філософські, політичні і естетичні ідеї революційної епохи, епохи Просвітництва, епохи німецької класики, прагнення подолати застарілі відносини, мрія про царство розуму і людське щастя, думка про здібність людини до вдосконалення. Але у міру того, як ідеальне царство гармонії перетворювалося на дисгармонійну реальність буржуазного миру, ці ідеї вже не сприяли ні розумінню, ні освоєнню дійсності, і у Гейне ще на ранньому етапі можна спостерігати відхід від просвітницьких ідеалів і зростання ролі суб'єктивного відчуття, індивідуального самоствердження у ворожому відсталому світі, що було характерне і для німецького романтизму. Пристрасні пошуки такого світопорядку, при якому соціальна справедливість поєднувалася б з необмеженими можливостями розвитку особистості. Світова слава Гейне визначається, перш за все, лірикою, і навіть не всією лірикою, а лише любовними віршами, написаними головним чином до 1830 року. Вони зібрані в першій великій збірці його віршів, в "Книзі пісень", в циклі "Нова весна", включеному потім в збірку "Нова поезія". Цикли "Книги пісень" відображають поетичний розвиток Гейне. Але, читаючи ці вірші, підмічаєш, що впродовж більше десяти років любовна тема займала в них, безперечно, перше місце. Судячи з цих віршів, між вісімнадцятим і двадцять восьмим роком життя всі бажання поета, все його щастя – все значення життя полягало в тому, чи відповість взаємністю обожнювана ним жінка. Він мріє у віршах про гармонію ідеальної любові – і показує кожного разу, наскільки руйнівним та примарним може бути це почуття. Із самого початку в ліриці Гейне є відчуття нерозв'язних суперечностей, які і визначають відношення поета до навколишнього світу, а тим самим і його особа. Саме сильному і яскравому виразу цього відчуття лірика Гейне зобов'язана в значній мірі своєю популярністю. Твори Гейне різні за своєю тематикою, стильовою спрямованістю, композицією. Особливо це відчутно за його періодами творчості. Якщо початок творчого шляху поета позначений романтичними мотивами, звернення до духовних джерел німецького народу, то в більш пізніх періодах знаходить своє відображення публіцистичний напрям, політична лірика. Пізній Гейне – це роздуми про долю народу, держави, звернення до власного світовідчування, власного життєвого досвіду. Своєрідністю збірок Гейне є наявність в них різних за стилем, композицією творів. Він може включати в основний зміст поеми уривки з народної пісні, балади, романсу. Великі поетичні форми перемежаються в нього з малими. Багато критиків звертали увагу на те, що він не завжди додержувався рими або застосовував її невірно. Однак, не зважаючи на це, саме ідея будь-якого твору Гейне, його пафос, емоційний фон, нівелює ці „недоліки”, змушує сприймати вірші як ідеальні форми. Сьогодні, безперечно, можна сказати, що саме своїми високими почуттями, глибоким розумінням найтендітніших духовних рухів особистості, талановитим їх відображенням за допомогою віршованих форм, Гейне вславився у світовій літературі, зайняв в неї гідне місце. >>>>