План Вступ 3 1. Карпатський (західний) регіон. 5 1.1. Львівська область. 5 1.1.1. Державний iсторико-культурний заповiдник "Тустань" Сколiвського району. 5 1.1.2. Державний музей-заповiдник "Олеський замок" Буського району. 5 1.1.3. Золочівський замок. 8 1.1.4. Замок в Підгірцях. 10 1.1.5. Замок у с. Свірж. 10 1.2. Закарпатська область. 11 1.2.1. Хустинський замок. 12 1.2.2. Ужгородський і Мукачівський замки. 13 1.2.3.Виноградівські замки. 14 1.3. Івано-Франкiвська область. 15 1.4. Чернiвецька область. 15 2. Волинсько-Тернопiльський (пiвнiчно-захiдний)регiон. 16 2.1. Луцький замок. 16 2.2. Замок в олиці. 17 2.3. Клеваньський замок 18 2.4. Замок у Дубно 19 2.5. Кременецький замок 19 2.6. Замок у Межиріччі 19 2.7. Острозький замок. 19 2.8. Замок у Корці. 19 3. Житомирсько-Вiнницький регiон. 19 3.1. Раковецький замок. 19 4. Використання замків та фортеці в екскурсійно- туристичній діяльності. 19 4.1. Культурологічний та екологічний тур. 19 4.2. Сентиментальний туризм програма “Вогнем і мечем”. 19 4.3. Програма Золоте кільце Львова (тур по замках-фортецях Львівщини). 19 4.4. Культурологічний та екологічний тур “Замки Закарпаття”. 19 Висновки 19 Список використаної літератури 19 ∞См. работу «КУРСОВА РОБОТА на тему: “Фортеці і замки правобережжя»

Тема: Доповідь суспільство в якому я хочу жити Предмет: укр.мова Вид: реферат ∞См. работу «суспільство в якому я хочу жити»

Вступ 3 1. Передумови розвитку туризму на Закарпатті 6 1.1. Загальна характеристика Закарпатської області 6 1.2. Передумови розвитку культурного туризму на Закарпатті 7 2. Замки Закарпаття, як туристичний об’єкт 10 2.1. Виноградівський район 10 2.2. Мукачівський район 15 2.3. Ужгородський район 21 2.4. Хустський район 26 Висновки 28 Список використаних джерел 30 Додатки 32 ∞См. работу «Замки Закарпаття, як туристичний об’єкт»

ВСТУП 2 Розділ І. Правовий механізм регулювання спільної транспортної політики ЄС 7 1.1 Транспортна політика та транспортне законодавство ЄС в галузі транспорту 7 1.2 Повноваження та діяльність европейських інституцій в галузі СПТ 26 Розділ ІІ. Внутрішні повітряні перевезення (між державами ЄС) 36 2.1 Страхування 36 2.1 Відповідальність 40 Розділ ІІІ. Міжнародні повітряні перевезення (між державами учасницями та третіми країнами) 46 3.1 Страхування 46 3.2 Відповідальність 57 ВИСНОВКИ 61 ДОДАТКИ 65 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 69 ∞См. работу «Особливості правового регулювання повітряних перевезень в межах Європейського союзу»

Вступ 2 І. Поняття міжнародних перевезень в системі міжнародного права 3 ІІ. Повітряні перевезення міжнародного сполучення у світовій транспортній системі 8 ІІІ. Правове регулювання міжнародних повітряних перевезень 16 3.1 Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил що стосуються міжнародних повітряних перевезень 16 3.2 Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 17 3.3 Угода про транзит при міжнародних повітряних сполученнях 19 3.4 Конвенція для Уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень 19 IV. Міжнародні організації у сфері регулювання міжнародних повітряних перевезень 21 4.1 Міжнародна організація цивільної авіації 21 4.2 Європейська конференція цивільної авіації 23 4.3 Міждержавна рада з авіації і використання повітряного простору 24 Висновки 26 Список використаних джерел 27 ∞См. работу «Міжнародні повітряні перевезення»

Вступ 3 1. БАЗИСНІ УМОВИ ПОСТАВКИ ТОВАРУ 3 2. ВИБІР ВИДУ ТРАНСПОРТУ 8 3. МОРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ 9 4. ЗАЛІЗНИЧНІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ 14 5. АВТОМОБІЛЬНІ ТА ПОВІТРЯНІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ 15 Висновки 17 Література ∞См. работу «Транспортне забезпечення зовнішньої торгівлі»

СОДЕРЖАНИЕ ВВЕДЕНИЕ 3 1. ЛЕГЕНДЫ О КАРПАТАХ 5 2. ГЕОГРАФИЧЕСКАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА КАРПАТ 8 3. ВОДОПАДЫ В КАРПАТАХ 10 4. ГОРНАЯ СИСТЕМА КАРПАТ 14 5. ГОРОДА - ЦЕНТРЫ ТУРИЗМА В КАРПАТАХ 20 6. ЗАМКИ, ДВОРЦЫ И ЗАПОВЕДНЫЕ ЗОНЫ В КАРПАТАХ 29 7. ТРАДИЦИИ КАРПАТ 40 ЗАКЛЮЧЕНИЕ 42 СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ 44 ∞См. работу «ГЕОГРАФИЧЕСКАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА КАРПАТ»

ПЛАН 1. Перевезення вантажів автомобільним транспортом 2. Організація перевезення вантажів залізничним транспортом 3. Повітряні перевезення вантажів ∞См. работу «Організація перевезення вантажів»

ПЛАН 1. Перевезення вантажів автомобільним транспортом 2. Організація перевезення вантажів залізничним транспортом 3. Повітряні перевезення вантажів ∞См. работу «Організація перевезення вантажів»

Вступ 3 І. Загальна характеристика країни 5 1.1. Географічне положення та природні умови 5 1.2. Історія та культура Чехії 7 1.3. Політичний та економічний розвиток Чехії на сучасному етапі 15 II. Природно-рекреаційні ресурси Чехії 18 2.1. Курортний комплекс Карлових Вар 18 2.2. Місто-курорт Маріанське-Лазне 20 2.3. Гірськолижні курорти та інші природно-рекреаційні ресурси Чехії 22 ІІІ. Історико-культурні пам'ятки Чехії 24 3.1. Історичні пам'ятки Праги 24 3.2. Пам’ятки міст Крумлова і Брно 31 3.3. Чеські середньовічні замки та інші історико-культурні пам'ятки Чехії 33 Висновки 36 Список використаної літератури 38 ∞См. работу «Чехія – туристично-рекреаційний центр Східної Європи »

ВСТУП 3 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ВИВЧЕННЯ ЕКСТРЕМАЛЬНОГО ТУРИЗМУ 6 1.1. Сутність та класифікація екстремального туризму 6 1.2. Методика вивчення екстремального туризму 10 2 ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ЕКСТРЕМАЛЬНОГО ТУРИЗМУ 17 2.1. Природні 17 2.2. Антропогенні 19 3 СУЧАЧНИЙ СТАН РОЗВИТКУ ЕКСТРЕМАЛЬНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ 23 3.1. Водні види екстремального туризму 23 3.2.Наземні 27 3.3.Гірські 28 3.4.Повітряні 30 3.5.Екзотичні види екстремального туризму 33 4 РЕГІОНИ РОЗВИТКУ ЕКСТРЕМАЛЬНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ 34 5 СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕКСТРЕМАЛЬНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ 39 ВИСНОВКИ 41 СПИСОК ВИКОРИТАНИХ ДЖЕРЕЛ 43 ДОДАТКИ 45 ∞См. работу «Екстремальний туризм»

Вступ 3 Розділ І. Проблема ВІЛ / СНІДу в Україні 6 1.1 Висвітлення проблем ВІЛ / СНІДу в засобах масової інформації та психолого – фізіологічні ознаки СНІДу як хвороби 6 1.2 Причини неефективності державної політики та перспективні напрямки дій щодо подальшого впровадження стратегії зменшення шкоди. Програми зменшення шкоди для ВІЛ-інфікованої молоді 11 Розділ ІІ. Робота соціального педагога з профілактики захворювання СНІДом та ВІЛ-інфікованими 25 2.1 Зміст форми та методи профілактики СНІДу 25 2.2 Головні засади діяльності соціального працівника з ВІЛ – інфікованою молоддю реабілітація та ресоціалізація у соціально – педагогічній роботі 30 Висновки 36 Список використаної літератури 39 ДОДАТКИ 41 Додаток 1 Заняття. Тема: ВІЛ/СНІД 41 Додаток 2. Інформаційний мінімум 43 Додаток 3. Сутнісні характеристики ВІЛ/СНІДУ 45 Додаток 4. Вправа Що б Ви зробили? 52 Додаток 5. Інформаційне повідомлення Жити поруч 54 ∞См. работу «Зміст та форми роботи з ВІЛ-інфікованими людьми та хворими на СНІД»

В роботі присутній аналіз статистичних даних, таблиці, авторські пропозиції та розрахунки. Форма туру - маршрутно-транспортний, схема маршруту -комбінована (гастрономічний, пізнавальний "Замки Луари"). Для автомобільного перевезення використовується мікроавтобус або автомобіль напрокат. Вступ 3 Розділ І. Маркетингові аспекти розробки туру 5 1.1. Оцінка попиту на даний вид подорожей і портрет потенційного клієнта 5 1.2. Оцінка пропозиції 6 Розділ ІІ. Проект туру 8 2.1. Інформаційне забезпечення програми туру 8 2.1.1. Умови в'їзду та можливі варіанти доставки туристів в країну 8 2.1.2.Оцінка території 9 2.2. Форма туру та схема маршруту 11 2.3. Пакет послуг 12 2.4. Програма туру 19 2.5. Організаційно-технічне забезпечення туру 21 2.6. Економічне обґрунтування проекту туру 21 Розділ ІІІ. Маркетинг нового гуру 23 3.1. Позиціювання та просування нового туру 23 3.2. Рекламно-інформаційна підтримка 25 Висновки 27 Список використаних джерел 29 Додатки 32 Додаток А. Технологічна карта туристської подорожі за маршрутом 32 Додаток Б. Схема маршруту 37 Додаток В. Туристичний каталог фірми Загор΄є 38 ∞См. работу «Організація екскурсійного туру у Францію»

Вступ 3 Розділ 1. Становлення та розвиток системи регулювання міжнародних повітряних перевезень в міжнародному приватному праві 9 1.1. Джерела регулювання міжнародних повітряних перевезень в міжнародному приватному праві 9 1.2. Органи регулювання міжнародних повітряних перевезень та принципи міжнародного повітряного права 27 Розділ 2. Дослідження правових аспектів лібералізації міжнародних повітряних перевезень в міжнародному приватному праві 39 2.1. Сутність та сучасні тенденції лібералізації повітряних перевезень в міжнародному приватному праві 39 2.2. Аналіз правових механізмів лібералізації міжнародних повітряних перевезень в міжнародному приватному праві 56 Розділ 3. Договірно-правова практика України у сфері міжнародних повітряних перевезень 77 3.1 Сучасна позиція України щодо регулювання міжнародних повітряних перевезень 77 3.3. Перспективи розвитку договірно-правової бази та законодавства в галузі повітряних перевезень в контексті інтеграції України в європейський простір 85 Висновки 106 Список використаної літератури 111 ∞См. работу «Міжнародні повітряні перевезення в міжнародному приватному праві »

1. Валеологія — наука про здоров'я здорової людини. Значення рухової діяльності людини для адаптації до різних розуму оточуючого середовища. 2 2. Харчування і здоров'я. Основи раціонального харчування при різних ступенях фізичного навантаження. Наслідки порушення оптимального співвідношення фізичного навантаження і надходження поживних речовин. Основні складові їжі та їх значення для підтримання енергетичного балансу організму. Вітаміни, мікро- та макроелементи та їх дія. 5 3. Стрес та його позитивні і негативні наслідки. Гормональна основа негативних стресових реакцій. Шляхи подолання негативного стресу. 13 4. Фізична активність людини як запорука балансу взаємодії організму і середовища. Фізичні тренування і підвищена стійкість організму до шкідливих факторів середовища. Масаж і самомасаж, основні прийоми масажу: мета і наслідки. 15 5. Загартування як засіб профілактики захворювань і зміцнення здоров'я. Види загартування: повітряні ванни, сонячні ванни, водні процедури. 19 6. Психологічні аспекти здорового способу життя. Загальна культура суспільства і здоров'я населення 23 Список використаної літератури: 27 ∞См. работу «Контрольна робота з валеології»

Нормативно-правова регламентація та порядок заснування підприємства 3 II частина. Практичні завдання, 18 1. Вправа 18 У менеджерів часто виникає потреба змінити ступінь централізації або децентралізації у своїх організаціях. Розпочніть цю вправу, використавши два різні сценарії. У сценарії А уявіть, що ві менеджер вищого рівня у великій організації, що має багату та добре відому історій централізованої діяльності. Ваша мета - зробити цю фірму більш децентралізованою. Для сценарію Б уявіть абсолютно протилежну ситуацію. Тобто ви є менеджером вищого рівня фірмі, яка завжди використовувала децентралізацію, однак зараз ви вирішили зробити її централізованою. Завдання до вправи. 1) Складіть список головних перешкод, які виникнуть на шляху децентралізації у сценарії А. 2) Складіть список головних перешкод, які виникнуть на шляху централізації у сценарії Б. 3) Який із сценаріїв, на вашу думку, є легшим щодо втілення? Що легше: перейти ві централізації до децентралізації, чи від децентралізації до централізації? Чому? 4) Якщо ви починаєте власну кар'єру у фірмі й повинні обрати централізацію чи децентралізацію, то що б ви обрали? 2. Зробіть ретроспективний економічний аналіз Вашого регіону на предмет створення кластер у різних галузях промисловості і сфери послуг 23 3. Перелічіть основні функції і напрямки роботи бізнес-центру. Дайте характеристику основні напрямків і опишіть функції, реалізовані за цими напрямками. Складіть і заповніть таблицю: 26 Література 29 ∞См. работу «Нормативно-правова регламентація та порядок заснування підприємства »

Вступ 3 1. ВИЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ – ОСНОВНА ПРОБЛЕМА СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В ОБЛАСТІ КУЛЬТУРИ 4 2. НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ – ГОЛОВНА ПЕРЕДУМОВА РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ 4 3. КОНСОЛІДАЦІЙНІ ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ ЯК ГОЛОВНИЙ ЧИННИК ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ ТА ЇЇ КУЛЬТУРИ 4 4. ВДОСКОНАЛЕННЯ РОБОТИ ДЕРЖАВНИХ СТРУКТУР В ОБЛАСТІ КУЛЬТУРИ – ЗАПОРУКА ЇЇ УСПІШНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ 4 Висновки 4 Література 4 Вступ Усі ми хочемо жити в країні, в якій можна було б пишатися не тільки славним минулим, а й сьогоденними здобутками і переконливими перспективами в майбутньому. У цьому контексті роль культури не можна переоцінити, оскільки саме вона формує нашу свідомість. Від культури залежать наші ідеали та амбіції, якість і стиль життя та мислення, якість наших стосунків. Культура – це, власне, базові цінності, смисли, етика та способи нашої поведінки. Людина є продуцентом, споживачем і носієм культури. А відтак і творцем людського в собі. Та й сама історія розвитку людства є не чим іншим, як історією становлення людського в людині. Дослідники слушно називають культуру другою природою. Роль керівництва нашої держави та найголовніших соціальних інституцій українського суспільства для розвитку культури є вкрай важливим. Просування нації вперед, її прогрес в соціально-економічній, політичній та культурних сферах значним чином обумовлюється ефективністю діяльності управлінських структур держави. Від них залежить, яким шляхом буде розвиватися наша культура, вони створюють головні передумови її розвитку. Враховуючи це, слід проаналізувати, які передумови для успішного розвитку культури існують в сучасній українській державі, які шляхи та стратегії пропонуються для її подальшого просування вперед. Перелік проблем, що висвітлюються в даній роботі представлені у порядку їх конкретизації: від найбільш загальних, методологічних проблем – до більш конкретних прикладних. ∞См. работу «АНАЛІТИЧНЕ МИСЛЕННЯ ЩОДО СТВОРЕННЯ СПРИЯТЛИВИХ УМОВ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ У ДЕРЖАВІ»

Вступ 2 1. Міжособистісні відносини та їх класифікація 3 2. Методи вивчення міжособистісних відносин. 7 Висновки 13 Література 14 Вступ У професійній діяльності багатьох людей дуже важливим є вміння правильно будувати свої взаємовідносини з оточуючими: друзями, колегами по роботі, діловими партнерами. Особливого значення воно набуває в роботі педагогів – вони повинні не тільки формувати особистість вихованця, а й піклуватися про те, щоб психологічна атмосфера в учнівському колективі була сприятливою для сумісного навчання. Психологія і педагогіка в межах своїх дисциплін напрацювали достатній матеріал для того, щоб будь яка людина, необов’язково фахівець, могла врахувати та застосувати практичні рекомендації для налагодження ефективних стосунків з особами свого соціального оточення. Для більш конкретного вивчення стану справ в колективі існують спеціальні методи дослідження міжособистих стосунків. Застосування даних методів має велике практичне значення в роботі всіх осіб, що мають підлеглих та є відповідальними за якість їхньої діяльності, навчання та виховання. Висновки Міжособистісні взаємини – суб'єктивні зв'язки і ставлення, які існують між людьми в соціальних групах; це система міжособистісних установок, ціннісних орієнтацій, очікувань, які визначаються змістом спільної життєдіяльності людей. Відносини між людьми можуть будуватися за двома принципами: формальними і неформальними. Формальні взаємовідносини заздалегідь визначені, закріплені в моральних і навіть правових нормах. Неформальні відносини будуються в довільному порядку, вони встановлюються такими за спільною згодою обох сторін і залежать від тієї практики спілкування, яка прийнята між даними індивідами. При побудуванні неформальних відносин велике значення мають симпатії і антипатії. Якщо у відносинах панують тенденції до симпатії, встановлюються дружні, теплі стосунки, якщо антипатії – то вони стають напруженими, офіційними, ворожими. Міжособистісні відносини в групі можна розглядати в статиці, в тому вигляді, в якому вони сформувалися на даний момент часу, і в динаміці, тобто в процесі розвитку. У першому випадку аналізуються особливості існуючої системи відносин, в другому – закони їх перетворення і розвитку. За допомогою існуючих методик дослідження взаємовідносин (спостереження, соціометрія, референтометрія) можна досліджувати якісні і кількісні показники стосунків в колективі та на основі їх результатів робити відповідні практичні висновки для їх покращення або корекції. ∞См. работу «Міжособистісні відносини та методи їх вивчення»

Вступ 3 1. ПОНЯТТЯ ПРО ТЕМПЕРАМЕНТ, ЙОГО ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ І ОСОБЛИВОСТІ 4 2. УРАХУВАННЯ ВЛАСТИВОСТЕЙ ТЕМПЕРАМЕНТУ В ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ 7 3. ВРАХУВАННЯ ТЕМПЕРАМЕНТУ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ 14 Висновки 19 Література 20 Вступ В психології людини особливе місце посідає поняття "темперамент", яке тісно пов'язане з психофізіологічними властивостями нервової системи людини. Відомості щодо особливостей різних темпераментів є обов’язковою складовою тих розділів психології і педагогіки, які є необхідними для підготовки майбутніх менеджерів фірм і керівників підприємств, установ і організацій, педагогів та соціальних працівників, тобто мають високе практичне значення у нашому житті. Щоб виявити, яку роль в діяльності людини грають знання особливостей темпераменту, в цій роботі спочатку будуть розглянуті питання сутності та психофізіологічних основ темпераменту, а потім – розібрані практичні аспекти застосування цих теоретичних основ. В будь-якому випадку, знання спеціалістом основ нервової діяльності, підвищують його світоглядний рівень, сприяє кращому розумінню ним психології індивіда і мотивів поведінки особистості. Висновки Темперамент характеризує індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності. В науці має місце різні класифікації типів темпераменту, але практично усі вони зводяться до розуміння того, що нервові процеси по різному протікають у різних людей. Основними характеристиками нервових процесів виступають швидкість, врівноваженість, здатність до гальмування. Розподіл темпераменту на чотири типи є достатньо умовним. Є і інші класифікації темпераментів, і навіть цей "чотирьохвидовий" розподіл має безліч проміжних варіантів, бо ніколи темперамент не проявляється в чистому вигляді. Властивості темпераменту передаються генетичним шляхом, і тому людина не може самостійно змінити їх. Тільки завдяки вихованню в собі певних рис характеру, можна згладити наявність деяких негативних рис темпераменту, послабити їх зовнішній прояв, особливо під час спілкування з іншими людьми. Знання темпераменту, розуміння поведінки людей з точки зору фізіологічних основ їхньої нервової системи, є обов’язковим в професійній діяльності будь-якого рангу. Використовуючи цю інформацію можна набагато більше успішно оцінювати діяльність своїх колег по роботі, а також глибше і вірніше оцінювати мотиви й бажання себе самого. Врахування особливостей темпераменту дозволяє людині більш ефективно будувати свої взаємовідносини з іншими людьми. Вчителі і вихователі повинні використовувати поняття темпераменту для того, щоб допомогти вихованцям у мотивації, навчанні, поведінці та соціальній адаптації. ∞См. работу «Перелічіть основні властивості психологічної діяльності, які характеризують темперамент, опишіть їх суть. Як може позначитись властивості темпераменту у діяльності людини»

Анотація 3 Вступ 4 1. Інформація і інформаційний пошук в наукових дослідженнях. 5 2. Особливості етапів інформаційного пошуку. 9 Висновки 14 Література 15 Анотація Дана робота присвячена такому актуальному питанню наукової та навчальної діяльності як пошук інформації, створення баз даних, котрі використовуються науковцями, викладачами, студентами для забезпечення дослідницької роботи. Для її написання застосовувалися джерела, що визначають загальні принципи пошуку, обробки та збереження інформації, а також методику її застосування в науковій сфері. Поєднання проблематики інформаційної і наукової областей є головною ознакою даного дослідження. В ході його створення були використані праці як вітчизняних, так і закордонних (зокрема, російських) наукових кіл. Вступ Обсяги наукової літератури постійно збільшуються. На сьогодні у світі виходить близько 60 тис. журналів з природничих, технічних і суспільних наук, медицини та сільського господарства, що можна віднести до категорії наукових. У цих журналах щорічно публікується 2,5-3 млн. статей. Іншими важливими видами науково-технічної літератури є праці наукових конференцій (не менше 130 тис. доповідей на рік), науково-технічні звіти (близько 500 тис. на рік), описи винаходів (понад 1 млн. щорічно) та книги (до 100 тис. на рік). Учені та фахівці вже давно не мають можливості самостійно відслідковувати необхідні публікації. В таких умовах актуальним постає завдання пошуку необхідних даних для створення бази інформаційного забезпечення наукового дослідження. Складність такого пошуку яскраво характеризується думкою самих вчених щодо нього: „Іноді легше винайти заново те, що вже було колись створено, ніж знайти його в гігантському потоці інформації”. Пошук необхідних даних сьогодні полегшується через створення електронних баз інформацій, видання різного роду реферативних журналів, застосування автоматичних систем пошуку інформації. Для дослідника вимагається дотримання ним певних правил інформаційного пошуку, використовуючи які він може найуспішніше виконати завдання наукового дослідження. Висновки Інформаційний пошук тільки тоді буде ефективним та продуктивним, коли його здійснення буде проходити у відповідності з чіткою методикою. У відповідності з цим інформаційний пошук розбивається на певні етапи, виконання яких повинно відбуватися у суворій послідовності. Загальна методика пошуку полягає в наступних діях дослідника: вивчення теми, уточнення термінології, визначити коло необхідних бібліографічних і інформаційних джерел та їх перегляд. Використовування покажчиків, бібліографічних посібників, довідкових видань, використання довідкового апарату книги (анотація, передмова, вступна стаття, умовні скорочення, допоміжні покажчики). Основними етапами інформаційного пошуку в ході підготовки та виконання наукової роботи є: 1) формулювання задачі пошуку; 2) розробка робочої програми пошуку; 3) реалізація пошуку і 4) оформлення результатів пошуку. Кожен з цих етапів потребує детального та якісного опрацювання, без якого становиться неможливим подальше проведення роботи. Підсумком інформаційного пошуку повинна стати певна інформаційна база, матеріал, котрий можна застосовувати для проведення аналізу і синтезу певних даних. ∞См. работу «Поняття „інформаційний пошук”. Етапи інформаційного пошуку»

Вступ 3 1. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЯК ПРОЦЕС ЗМІНИ ІНДИВІДА В ГРУПІ 4 2. ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СПІЛКУВАННЯ. 7 3. ЕФЕКТИВНЕ ТА БЕЗКОНФЛІКТНЕ СПІЛКУВАННЯ – ЗАПОРУКА СТВОРЕННЯ СПРИЯТЛИВОГО СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ 10 Висновки 14 Література 15 Вступ Слід відразу зазначити: не всім людям потрібно знати психолого-педагогічні особливості спілкування. Багато людей протягом свого життя ніколи не чули таких слів як: комунікація, перцепція, соціалізація, вербальне і невербальне спілкування і т.п. Воно їм і не було потрібно через те, що, в професійній діяльності їх спілкування було спрямовано не на людей, а на інші елементи оточуючого середовища: тварин, рослин, механізми і таке подібне. Навіщо, наприклад, бджоляру знати основи педагогіки для отримання меду або воску від бджіл? Або шахтарю – для видобутку вугілля? Безперечно, спілкування з людьми є притаманним для всіх індивідів, бо людина, в першу чергу, це – соціальна істота, але глибоких психолого-педагогічних знань потребують лише фахівці певного типу: управлінці, державні діячі, службовці, політики, педагоги, психологи, люди, які мають відношення до сфери обслужування населення. Поняття "соціалізація" є основним для розуміння процесів, що відбуваються з людиною протягом її життя. Це необхідно знати тим, хто працює з людьми, для того, щоб краще розуміти своїх підлеглих, мотиви їх поведінки, вчинків і на цієї базі будувати нові, більш досконалі і ефективні виробничі або службові відносини з ними. Спілкування, яке при цьому виступає інструментом впливу на людину, відіграє вирішальну роль в процесі пристосування індивіда до умов відповідної діяльності. Висновки Між соціалізацією людини, спілкуванням її в групі, а також ефективністю та продуктивністю робочого колективу, є помітним дуже значний взаємозв’язок. Ефективність групи, що є головним її показником в системі виробничих відносин, напряму залежить від характеру спілкування. Сукупність взаємовідносин в групі визначає її соціально-психологічний клімат. Якщо соціально-психологічний клімат в групі сприятливий, то її продуктивність буде максимальної, а це і є основною метою керівництва колективом. Говорячи про налагодження позитивних стосунків між членами груп, доцільно говорити про успішну соціалізацію її членів. Соціалізація індивідів розвивається за певними законами і головну роль при цьому відіграють стосунки в колективі, які визначають степінь і характер соціалізації. Розуміння вищевказаних соціально-психологічних процесів розвитку індивіда і групи вимагає певного обсягу відповідних психолого-педагогічних знань, які керівник групи може використовувати для налагодження більш ефективних соціальних зв’язків в ній. Провідну роль при цьому відіграє з'ясування основ безконфліктного спілкування, яке є складовою успішної соціалізації. ∞См. работу «Объясните необходимость знания психолого-педагогичных особенностей общения как составляющей социализации личности. Приведите примеры из профессиональной деятельности.»

Вступ 3 1. СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ В ПРОФЕСІЙНІЙ СФЕРІ 4 2. ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ФАХІВЦІВ КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ СФЕРИ 8 3. УПРАВЛІННЯ СПІЛКУВАННЯМ 11 Висновки 14 Література 15 Висновки Для фахівця культурно-дозвіллєвої сфери спілкування – це не тільки потреба, але й вид діяльності. Завдяки ньому він виконує свої професійні обов’язки, здійснює необхідні функції. Спілкування в культурно-дозвіллєвій сфері – це необхідний інструмент в роботі з людьми, важливість якого обумовлює призначення та роль закладів культури в житті суспільства. Одним із головних завдань підготовки працівників культури є навчання їх ефективному та успішному спілкуванню з клієнтами, людьми, що приходять в культурно-дозвіллєві заклади. Крім того, спілкування необхідно і для вирішення поточних завдань, що пов’язані з колом професійних обов’язків. Вміння спілкуватися в творчому колективі, робочій групі – неодмінна умова будь-якого професіонала. Спілкування для фахівця культурно-дозвіллєвої сфери – це ще й вид мистецтва. Саме слова, мовлення артиста, творчого працівника змушують людей насолоджуватися мистецтвом, залучатися до кращих зразків світової культури. Для фахівців цієї сфери найважливішим завданням є опанування майстерністю виражати свої почуття, емоції, думки. Для будь-якого працівника дозвіллєвої сфери необхідно вміння безконфліктного спілкування. Відвідувачі закладів культури повинні відчувати в них атмосферу співробітництва, уваги до себе, підтримки. Організація та управління спілкуванням – важливий обов’язок фахівця культурно-дозвіллєвої сфери. Він повинен брати на себе провідну роль в спілкуванні, виконувати в ньому роль „головної скрипки”. Тільки у цьому випадку спілкування в закладах культурно-дозвіллєвої сфери буде корисним та ефективним для обох сторін-учасників спілкування. Вступ Спілкування є результатом розвитку суспільної історії, показником і основою нашої культури і одночасно засобом розвитку суспільства. В процесі спілкування забезпечується єдність дій людей, їх консолідація, впорядковується цілеспрямована діяльність. Спілкування сприяє розширенню світогляду людей, розвитку інтелекту, оволодінню новими знаннями, уміннями, навичками, необхідними для успішної діяльності. Воно створює умови для розвитку цілеспрямованості почуттів, волі, оцінок, орієнтацій – всього того, що характеризує не просто потребу жити, існувати серед собі подібних, а брати активну участь у суспільному творенні. В значній мірі успіх професійної діяльності представників багатьох професій залежить від рівня культури професійного спілкування. В першу чергу це стосується професії людей, які здійснюють діяльність в культурно-дозвіллєвій сфері. Саме ним доводиться щоденно стикатися з десятками і навіть сотнями клієнтів, і не просто стикатися – а цілеспрямовано спілкуватися, реалізуючи певну мету. Спеціалісту цієї сфери край необхідно мати певні знання в цій сфері, вміти організовувати та підтримувати ефективне спілкування. ∞См. работу «Організація спілкування як важлива функція культурно-дозвіллєвої діяльності»

Вступ 2 1. Період імператорського Риму. Філософія і науки. 3 2. Розвиток мистецтва. 7 3. Зародження та розквіт християнства в Римської імперії. 11 Висновки 13 Література 14 Вступ Античність назавжди увійде в історію людства як період небаченого розквіту культури. Феномен такого прогресу до сьогодні знаходиться в полі зору науковців, кожен з яких пропонує свій погляд на це диво людського розуму. Давньоримська культура разом з культурою Давньої Греції відноситься до античного періоду західноєвропейської цивілізації. Рим у своєму розвитку пройшов тривалий шлях від культури землеробських племен до пишноти імператорської держави, а імператорський період займає останній історичний етап Риму – від 31 р. до н.е. до 476 р. н.е. Період імперії є багатим на досягнення людей в різних сферах суспільного життя. Результати їх діяльності до сих пір використовуються як певні зразки для подальших наукових та творчих пошуків. Разом з тим, деякі питання викликають подив та деякий скепсис з боку наших сучасників. Одним із них є спроба розуміння того, як трапилося так, що могутня та величезна супердержава – Римська імперія – загинула саме в час найвищого розвитку свого мистецтва, науки, філософської та релігійної думки. Висновки Досягнення культури імператорського Риму були найвищими в історії античної культури та базувалися на здобутках своїх попередників, зокрема грецьких філософів, науковців, державних діячів, фахівців з різних видів ремесел. Розвиток ремесел і торгівлі досяг найвищого рівня. Однак внутрішнє політичне життя поступово набувало ознак конфліктності та занепаду. Імперія ослабла в результаті поступової деградації суспільства. Можна вважати, що саме в ці часи, найвищим був аморальний стан вільного населення країни, яке погрузнуло в насолодах, пороці, лінощах. Своєрідним був і розвиток мистецтва. Художні ідеали римської культури цього періоду відображали складний характер епохи: розпад давньоантичного устрою, перемога влади імператора над традиціями республіканського правління, постійні війни та завойовницькі походи. Гладіаторські бої відображали прагнення римлян до жорстокості, схильність до антигуманного поводження з рабами, постійно зростаючу насолоду від сцен смерті і страждань бійців. Римське мистецтво того часу характеризувалося новими творчими пошуками, орієнтацією на смак та світорозуміння багатих та знатних людей. Грандіозні масштаби деяких пам’ятників в Римі та його провінціях нагадують архітектуру Давнього Сходу. Римське мистецтво завершило великий період античної художньої культури. Не зважаючи на те, що Римська імперія пала під ударами варварів, а більшість її матеріальних пам’яток культури були знищені, традиції римського мистецтва продовжували жити. Художні образи Стародавнього Риму в майбутньому надихнули майстрів Відродження на створення нових шедеврів. Період Римської імперії відобразив зародження та перемогу нового релігійного світогляду. Становлення та зміцнення християнства свідчило про необхідність корінної перебудови суспільства. ∞См. работу «Здобутки культури імператорського Риму»

Вступ 3 1. ПОНЯТТЯ ПРО ТЕМПЕРАМЕНТ І ЙОГО ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ 4 2. УРАХУВАННЯ КЕРІВНИКОМ ВЛАСТИВОСТЕЙ ТЕМПЕРАМЕНТУ В ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ 7 3. ЗНАННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТЕМПЕРАМЕНТУ ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА 9 Висновки 15 Література 16 Вступ Знання психологічної теорії є важливим для управлінської діяльності керівника будь-якого рангу. Правильне обрання стилю управління, вміння нейтралізувати конфлікти та налагоджувати сприятливий психологічний клімат в групі – це основні моменти практичного застосування знань психології в виробничій сфері. Не менш важливою є психологія для підприємницької діяльності, а саме: для підвищення продуктивності праці і ефективності виробництва. Психологічні аспекти ведення ділових переговорів і дослідження в області маркетингу допомагають керівникам підприємств і фірм успішно розвивати свій бізнес. Особливе значення в цьому напрямку діяльності керівників набувають знання особливостей темпераменту працівників. Відомості щодо особливостей різних темпераментів є обов’язковою складовою тих основ психології і педагогіки, які є обов’язковими для підготовки майбутніх менеджерів фірм і керівників підприємств, установ і організацій. Щоб виявити, яку роль в діяльності управлінця грають знання особливостей темпераменту, в цій роботі спочатку буде розглянуті питання сутності та психофізіологічних основ темпераменту, а потім – розібрані практичні аспекти застосування в діяльності керівника цих теоретичних основ. В будь-якому випадку, знання спеціалістом основ психології і педагогіки, підвищують його світоглядний рівень, сприяє кращому розумінню ним психології індивіда і мотивів поведінки особистості. Висновки Темперамент характеризує індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності. В науці має місце різні класифікації типів темпераменту, але практично усі вони зводяться до розуміння того, що нервові процеси по різному протікають у різних людей. Основними характеристиками нервових процесів виступають швидкість, врівноваженість, здатність до гальмування. Розподіл темпераменту на чотири типи є достатньо умовним. Є і інші класифікації темпераментів, і навіть цей "чотирьохвидовий" розподіл має безліч проміжних варіантів, бо ніколи темперамент не проявляється в чистому вигляді, як вказано в посібнику. Для керівника знання особливостей темпераменту працівників є дуже важливим для цілісного розуміння природи особистості, створення адекватного психологічного уявлення про неї. В процесі аналізу мотивів поведінки індивіда існує можливість сплутати деякі властивості темпераменту з рисами характеру людини, які в деяких випадках також є вродженими (хоча в деяких – і набутими в процесі діяльності особистості). В цьому випадку керівник повинен слідувати тільки узагальненим даним про працівника, які складені на протязі тривалого з ним спілкування. Врахування властивостей темпераменту дозволить керівнику більш правильно оцінювати своїх підлеглих і на основі цього будувати свої з ними взаємовідносини. Від успіху роботи з людьми, від якісного їх підбору залежить ефективність роботи всіх управлінських структур, успішність підприємства, організації, фірми. Від керівника залежить, який в нього буде підлеглий колектив. Знання властивостей темпераменту своїх працівників в багато чому допоможе управлінцю створити найбільш оптимальний варіант робочої групи. ∞См. работу «Основи педагогіки і психології»

Вступ 3 1. Культура як відображення людської діяльності. 4 2. Становлення нового образу людини в сучасній культурі. 9 Висновки 14 Література 15 Вступ Культура є найширшим поняттям, що існує відносно людського суспільства та відображає результати його діяльності. Людство є певною „третьою силою”, яка разом з Природою та Богом, перетворює дійсність, надає їй змін. Однак, якщо Природа і Бог реалізує в своїх творіннях (а тому числі і в Людині) таємничий світ своїх задумів, то Людина реалізує в продуктах своєї діяльності саму себе. Те, що виготовляється людськими руками і розумом, бере натхнення та інтелектуально-духовний матеріал із середини єства Людини та становиться певним зліпком його внутрішньої сутності. Людство за час свого існування створило багато такого, чим можна одночасно і пишатися, і навпаки – соромитися. Найбільшим збитком, що нанесли люди самі себе – це знищення природи на планеті, порушення екології. Серед здобутків людства – утворення філософії, релігії, моралі, видів мистецтва. Під питанням залишаються: науково-технічний прогрес і зовнішні ознаки цивілізації – такі як комфорт, техніко-побутова влаштованість повсякденного життя. Все частіше сьогодні лунають голоси, що технічний розвиток цивілізації руйнує природу, фізично губить людину і духовно збіднює її, відчужує від інших людей. Однак, в усіх цих – і поганих, і добрих – витворах людського розуму та волі можна прослідкувати та проаналізувати ті збуджувальні мотиви, які спонукають людину до тієї чи іншої діяльності, становлячись відображенням її прагнень та бажань. В результатах своєї діяльності людина відтворює сама себе, а неоднозначність їх оцінки свідчить про суперечливість натури людини, відображає в ній єдність та боротьбу протилежностей, про що й піде мова в цієї роботі. Висновки Культура за своїм визначенням та сутністю є організованою, це є своєрідний механізм організації людських емоцій, пам'яті, вчинків, думок, механізм впорядковування людського життя, перетворення її в осмислене ціле. Бажання та думки людини, навіть самі, здавалося б, прості й примітивні, не спричиняють за собою автоматичних дій. Вони в тому або іншому ступені пропускаються через механізм культури, осмислюються. Найпростіша споживацька життєва орієнтація і найскладніше, витонченіше естетичне переживання оформлені в певну культурну парадигму – цілісності життя, повноти буття, збігу бажання і значення. Первинна, початкова культурна оформленість людських бажань створює можливість для "культурної облаштованості" людського життя. Подальша реалізація онтологічної потреби може йти по шляху "розширеного відтворення" життєвого світу своїх бажань, розбіжності бажання і значення, або по шляху пошуку значення, трансформації пошуків значення. Жодна людина не може жити поза культурою, але форми його культурного буття можуть бути різні. Культура здатна надати людині справді безмежні можливості для вибору, тобто для реалізації її свободи. У поняттях окремої людини практично безмежна кількість видів діяльності, яким вона може себе присвятити. Однак кожен професійний вид діяльності – це узагальнений досвід попередніх поколінь, тобто культура в широкому розумінні цього слова. ∞См. работу «Культура як відтворення самої людини»

Вступ 3 1. Анкета – основний інструмент соціологічного дослідження. 4 2. Вибірка в соціологічному дослідженні. 6 3. Ескіз проекту соціологічного дослідження громадської думки на тему: „Матеріальний добробут: оцінки і сподівання”. 12 Висновки 18 Література 19 Вступ Громадська думка є одним з явищ суспільного життя, яке викликає постійний та глибокий інтерес. Вона відіграє винятково важливу роль у діяльності держави, політичних партій, громадських рухів, кожної людини. Водночас громадська думка є одним з найскладніших соціальних феноменів. Вона є ефективним інструментом соціального управління, регулювання багатьох соціальних, економічних, політичних і духовних процесів. Всебічним аналізом цього соціального феномена займається соціологія громадської думки. Дослідження громадської думки – доволі складний в теоретичному та практичному відношенні процес, який передбачає декілька етапів. На першому етапі – етапі підготовки – відбувається теоретичне обґрунтування цілей дослідження, складання програми і плану, визначення засобів і термінів проведення опитування, а також обираються засоби аналізу та обробки соціологічної інформації. Результатом цього етапу становиться програма конкретного соціологічного дослідження. Від її підготовки та якості буде залежати успішність та ефективність всього наукового пошуку. Методичні питання дослідження знаходять своє відображення в процедурному (методичному) розділі програми. В даній роботі буде приділена особлива увага висвітленню теоретичних аспектів, які безпосередньо стосуються підготовчого етапу: складання анкети, обґрунтування вибірки. На базі отриманих уявлень буде зроблена спроба окреслити основні положення соціологічного дослідження громадської думки щодо ставлення населення України до добробуту в державі. Висновки Анкета в ході вивчення громадської думки є головним інструментом, який дозволяє у відносно короткий термін опитати великий масив респондентів, зафіксувати їх думку. Питання анкети слід будувати таким чином, щоб можна було в подальшому найбільш якісно і ефективно інтерпретувати результати дослідження. Анкетне опитування дозволяє забезпечити отримання достовірної інформації тільки при суворому дотриманні вимог методики і техніки складання анкети. Правильно складена анкета – важлива умова успішного вирішення завдань соціологічного дослідження. Особливо це стосується при вивченні громадської думки як найбільш складного та мінливого явища суспільного життя. Одним із складних моментів підготовчого етапу є визначення та обґрунтування вибірки з генеральної сукупності. Формування вибірки не повинно суперечити здоровому глузду як при відборі одиниць, так і при визначенні обсягу вибірки. Завдання соціолога не обмежується тільки теоретичним обґрунтуванням величини вибірки, воно також спрямовано на відшукування практичних способів її формування. Вибірка при дослідженні громадської думки повинна включати представників найбільш характерних для даної генеральної сукупності груп, соціальних шарів. Програма соціологічного дослідження – це основний документ наукового пошуку, що містить у собі основні методологічні і методичні процедури дослідження. Процедурний (методичний) розділ програми обґрунтовує методику і техніку проведення соціологічного дослідження. В ньому знаходять своє чільне місце такі компоненти як: розробка та обґрунтування вибірки, обрання методів збору соціологічної інформації, розробка стратегічного та робочого планів дослідження. Програма дослідження громадської думки повинна містити методологічні та методичні положення щодо достовірного та ефективного її вивчення. ∞См. работу «Програма опитування громадської думки»

Анотація 3 Вступ 4 1. Землеробство і скотарство. 5 2. Ремесла. 7 3. Будівництво. 10 4. Торгівля. 13 Висновки 16 Література 17 Анотація Дана робота присвячена висвітленню найменш дослідженого питання в історії Київської Русі – її економічному розвиткові. Як правило, історики, що вивчають давньоруську державу найбільш уваги приділяють її політичним, військовим, релігійним аспектам, а економічне життя показується мимохідь, як нібито побічне явище. Проте дослідження економіки Русі є досить корисним для того, щоб зрозуміти рушійні сили історичного процесу того часу. Автор даної роботи застосував принцип порівняння господарського життя давньоруських земель з сучасною структурою економічної сфери суспільства та на основі цього зробив спробу співставити значення матеріального фактора в житті країни різних історичних епох. Вступ З точки зору історика О. Субтельного, легше встановити, якою не була Київська Русь, ніж те, якою вона була. Давня Русь не була державою в сучасному розумінні слова. Розглядати її як таку – значило б приписувати їй вищий рівень політичної та соціально-економічної організації, ніж це було насправді. Вона не мала ні централізованого управління, ні всеохоплюючої та розгалуженої бюрократичної системи. В повній мірі це справедливо і по відношенню до господарства Київської Русі. Керівники давньоруської держави не займалися веденням господарства в масштабі країни у сучасному значенні цього слова – економіка не планувалася, не організовувалася, не забезпечувалася відповідними заходами з боку уряду. Єдиний зв’язок між володарями та підвладними, насамперед неміським населенням, існував у формі збору данини. У політиці князі керувались особистими чи династичними інтересами, нерідко ігноруючи потреби держави і суспільства. В таких умовах більш доцільно вести мову не про господарство країни, а про її економічне життя – більш широкий термін, який включає до себе всі види економічної або трудової діяльності, якими займалося населення Київської Русі. Основними сферами її економічного життя, які можна порівняти з деякими складовими сучасного господарства, були сільське господарство (землеробство і скотарство), ремесла (як зародок промисловості), торгівля і будівництво. Про їх розвиток, співвідношення та значення для становлення давньої слов’янської держави піде мова в розділах цієї роботи. Висновки Київська Русь як єдина централізована держава пройшла великий шлях, багатий на різноманітні події та позначений жвавими політичними і культурними процесами. Особливу роль в становленні держави відіграли соціально-економічні фактори. Провідне місце в економіці Київської Русі займало сільське господарство, збагачене давніми традиціями. Для обробітку ґрунту і вирощення врожаю використовувалися досконалі для того часу знаряддя праці. Вживання парової системи землеробства з двопільною та трипільною сівозмінами, висока продуктивність праці давали змогу виробляти зерна значно більше, ніж це було необхідно для задоволення біологічних потреб населення. Важливу роль у господарському розвитку Київської Русі відігравало розвинене ремісниче виробництво, в першу чергу чорна металургія та металообробка. Давньоруські ковалі опанували всіма видами і прийомами технічної і технологічної обробки заліза, які були відомі тоді. Майстерність давньоруських ремісників набула міжнародного визнання. Стан сільського господарства і ремісничого виробництва визначав рівень розвитку торгівлі – як внутрішньої так і зовнішньої. Основними торговельними партнерами Давньоруської держави були Візантія, Волзько-камська Булгарія, Хозарія, країни Арабського Сходу, скандинавські, центральні та західноєвропейські. Об'єм і рівень торговельних операцій був досить значним, про що свідчить існування купецьких об'єднань, що спеціалізувались на торгівлі з певними країнами, або певними видами товарів. Давньоруські міста були значними центрами внутрішньої і міжнародної торгівлі, розвинутих ремесел. Це забезпечувало поступальний розвиток всієї держави, зростав рівень політичної, соціальної та економічної організації Київської Русі. ∞См. работу «Господарство та співвідношення його галузей у Київській Русі»

Вступ 3 1. В.О. Сухомлинський – видатний український педагог-новатор 4 2. Педагогічна майстерність як основа навчально-виховного процесу 7 3. Шляхи формування педагогічної майстерності за В.О.Сухомлинським 10 Висновки 15 Література 16 Вступ Освіта – органічна частина духовного життя суспільства. Саме в цій системі створюється майбутнє, продукуються і передаються соціокультурні та особисті цінності. Виховання і навчання підростаючого покоління вимагає ретельної підготовки педагогічних фахівців. Саме від них залежить підвищення ефективності та якості навчально-виховного процесу. Їх педагогічна майстерність, фахова підготовка є вирішальним фактором в сучасній школі. Сьогодні роздаються голоси, що вимоги до моральних та психологічних якостей, педагогічної майстерності сучасного вчителя значно завищені: не буває ідеальних людей, не здатна людина втілювати у собі одному ангельський образ з конячою працездатністю і все це в умовах нашої “ринкової” економіки, яка мало що робить для створення достатніх матеріальних умов для педагогів школи. Деякі педагоги ставлять питання про моральну відповідальність держави за те положення, в якому опинився сучасний вчитель. Вимагати все – і взамін практично нічого не віддавати – негідна політика тих, хто взяв на себе функцію управління освітою. Безперечно, у важкому становищі знаходиться сьогодні педагоги. Але разом з тим виникає питання: А як працювали наші попередники, вчителі тридцятих, сорокових, п’ятидесятих, шістдесятих років? Дуже часто вони опинялися в не менш складних життєвих умовах. Як це відображалося на їх прагненні підвисити свою педагогічну майстерність? Чи не зменшували меркантильні інтереси їхнього бажання вчити дітей, формувати нові особистості, приносити користь суспільству? Про ці та інші аспекти підвищення майстерності педагогів говорить у своїх роботах Василь Олександрович Сухомлинський, видатний український педагог, який усе життя, незважаючи на суворі умови, працював в ім’я високої мети – навчання і виховання Людини. Його твори – це практично директивні вказівки про те, яким вимогам повинен відповідати вчитель і як він повинен вдосконалювати свою педагогічну майстерність попри всі труднощі життя. Висновки Всім своїм життям і творчою працею Сухомлинський довів, що головним предметом у викладанні будь-якого вчителя є сенс життя, справжнє людське щастя. Тому особливої уваги, в зв’язку з цим, набувають моральні якості вчителя. Не може бути справжнього виховання без взірця, який повинен бачити перед собою учень в особі свого педагога. Для сучасного педагога мають велику цінність методичні поради В.О.Сухомлинського щодо шляхів виховання гуманістичної культури дітей, підлітків, напрямів практичної естетичної роботи з учнями, формування духовного світу людини. На сьогоднішньому етапі викликають дуже великі сумніви щодо наявності і використання у сучасному педагогічному середовищі тих гуманістичних порад Сухомлинського, які містяться у його роботах. Педагогічна майстерність педагогів нашого часу здебільшого підвищується не в бік духовного зростання, а в бік оволодіння та застосування новітніх технічних прийомів навчання. Гуманістичність виховання не втратила своєї актуальності в наші часи, хоча в суспільстві стали найбільш пануючими ідеї особливої значимості грошей, високого матеріального та суспільного становища. На мою думку, українська нація ніколи не зможе перетворитися із високодуховної, глибокоморальної спільноти в соціальний конгломерат грошових ділків і спритних підприємців. Тимчасове затьмарення людей ідеями збагачення поступово зміниться поверненням до духовних цінностей, які продовжують жити у народі. Поради В.О.Сухомлинського щодо виховання ще знайдуть своїх палких прибічників. ∞См. работу «ТЕМАТИКА СУХОМЛИНСЬКОГО, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЄ ОСНОВУ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ»

Вступ 3 Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ БЕЗУМОВНИХ РЕФЛЕКСІВ В ДОСЛІДЖЕННЯХ РІЗНИХ ВЧЕНИХ 5 1.1. Загальні поняття вродженої діяльності. 5 1.2. Класифікація рефлексів за нейрофізіологами Н.А.Рожанським і А.Д.Слонімом. 6 1.3. Класифікація безумовних рефлексів за етологом Дж.Темброком і нейрофізіологом Ю.М. Конорським. 7 Розділ 2. ФІЗІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ БЕЗУМОВНИХ РЕФЛЕКСІВ 11 2.1. Підготовчий і виконавчий харчовий безумовний рефлекс. 11 2.2. Слиновидільний та ковтальний рефлекс. 13 2.3. Підготовчі та виконавчі захисні рефлекси. 13 2.4. Орієнтовні та статеві рефлекси. 15 Розділ 3. ЗНАЧЕННЯ БЕЗУМОВНИХ РЕФЛЕКСІВ В ОРГАНІЗАЦІЇ РІЗНИХ ФОРМ ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ І ТВАРИНИ 18 3.1. Особливості організації безумовного рефлексу (інстинкту). 18 3.2. Досягнення етологів в дослідженні вроджених форм поведінки. 19 3.3. Види інстинктивної поведінки. 24 Висновки 26 Література 28 Вступ Вища нервова діяльність – сукупність рефлексів, які забезпечують різноманітні форми взаємозв’язку тварин і людини з навколишнім середовищем і здійснюється за участю вищих відділів ЦНС (кори великого мозку, підкірки). Основу вищої нервової діяльності становлять умовні рефлекси, що утворюються на основі безумовних рефлексів. Вища нервова діяльність забезпечується двома основними процесами – збудження і гальмування. Під час дії безумовних подразників ці процеси виникають у корі мозку, де вони можуть поширюватися або концентруватися в обмеженій ділянці. У XVII ст. чеський лікар і фізіолог Іржир Проказка, базуючись на своїх теоретичних розмірковуваннях, прийшов до висновку, що формою діяльності нервової системи є рефлекс. Він ввів цей термін в фізіологію, а також поняття рефлекторної дуги, яке не відрізняється від сучасного уявлення. А в 1863 році російський фізіолог І.М.Сєченов на основі експериментальних досліджень і спостережень висунув ідею про рефлекторний характер діяльності мозку, яка була опублікована в книзі „Рефлекси головного мозку.”[12]. Великий внесок у вивчення безумовних рефлексів зробили багато вчених, а саме: І.М.Сєченов, який вважається батьком фізіології, І.П.Павлов, А.А.Ухтомський (принцип домінанти), П.К.Анохін (положення теорії функціональних систем) та інші. Безумовні рефлекси разом з умовними забезпечують пристосування організмів до умов життя. Безумовними їх називають тому, що для їх утворення не потрібно якихось умов. Біологічна роль цих рефлексів полягає в тому, що вони зумовлюють існування новонароджених, які у перші моменти після народження, так і в наступному житті. Вони є основою для формування умовних рефлексів. Вміння володіти правою чи лівою рукою – безумовний рефлекс. Деякі безумовні рефлекси використовують у медичній практиці для визначення стану здоров’я людини: колінний, черевний, мигальний, смоктальний тощо. Упродовж життя природжені рефлекси можуть змінюватись і стають невпізнанними. Слід зазначити, що у людини, на відміну від тварини, прояв безумовних рефлексів відбувається за участю кори головного мозку. Інстинкти – ланцюг послідовних рефлексів, що є однією з форм пристосування тварин до умов життя. Мета роботи – охарактеризувати безумовні рефлекси, розкрити їх біологічну сутність і значення. Завдання: • Висвітлити загальну характеристику безумовних рефлексів і проаналізувати їх біологічну сутність і значення; • Визначити класифікацію безумовних рефлексів; • Проаналізувати структурні основи безумовних рефлексів; • Дати фізіологічну характеристику різним видам безумовних рефлексів; • З’ясувати значення безумовних рефлексів в організації різних форм поведінки людини і тварини. Об’єктом дослідження є безумовні рефлекси людини та тварин. Предмет дослідження: особливості безумовних рефлексів, їх характеристика та значення в організації різних форм поведінки людини і тварини. Висновки 1. В основі регуляції різноманітної діяльності організму є функції нервової та ендокринної систем. Функції нервової системи виявляються в рефлексах. Безумовні рефлекси – це природжені реакції організму за участю нервової системи у відповідь на вплив подразників. Внаслідок поєднання за часом індиферентних (умовних) і біологічно значущих (безумовних) подразників виникають нові просторові взаємозв’язки між різними структурами чоловічого мозку, формується, за словами І.П.Павлова, тимчасовий зв’язок. І.П.Павлов, аналізуючи експериментальний матеріал, дійшов висновку, що тимчасовий зв’язок замикається між проекціями на кору великого мозку безумовного подразника, оскільки кожний безумовний рефлекс, центр якого знаходиться у підкіркових структурах, повинен мати своє кіркове представництво. Вивчаючи безумовні рефлекси тварини, Е.А. Асратян дійшов висновку, що рефлекторна дуга центральних безумовних рефлексів має „багатоповерхову” структуру, тобто в центральній частині складається з багатьох паралельних гілок, які проходять крізь різні рівні ЦНС. Тому кіркове представництво безумовного рефлексу слід розуміти як кіркову (найвищу) гілку дуги безумовного рефлексу. Безумовні рефлекси носять вроджений характери, є видовими та стійкими, рефлекторна дуга лежить на рівні підкіркових структур і кори, має вертикальний характер. 2. Усі безумовні рефлекси можна поділити на рефлекси підтримання (збереження) життя людини чи тварини незалежно від умов існування, а також рефлекси, які функціонують в критичних ситуаціях, для захисту організму – захисні. Задовільна класифікація безумовних рефлексів не створена. І.П.Павлов виділяв: харчові, оборонні, статеві та батьківські гомеостатичні, орієнтовні, ігрові, локомоторні (ходіння, біг, літання). 3. Інстинкт – природжена форма поведінки людини і тварини, що характеризується стереотипністю дій, поштовхом для яких є зовнішні подразники. В зв’язку з еволюцією різних тварин, інстинктивна поведінка формується по-різному. В риб зумовлюється в основному діяльністю проміжного і середнього мозку, а в амфібій і рептилій залежить від діяльності переднього мозку. У птахів вищим регулятором інстинктивної поведінки являється смугасте тіло. Поряд з інстинктами велике значення в поведінці ссавців має утворення умовних рефлексів, які легше і швидше виробляються у видів з найрозвиненішою корою переднього мозку, оскільки в ссавців добре розвинений головний мозок. Безумовні рефлекси та інстинкти не здатні забезпечити повне пристосування тварин до умов життя, що постійно змінюються. Це пристосування досягається умовними рефлексами, що формуються впродовж індивідуального життя. Рефлекторна діяльність нервової системи, що складається з безумовних і умовних рефлексів зумовлює всю різноманітність функцій організму у тому числі пам’ять, мислення і поведінку. ∞См. работу «Безумовні рефлекси, їх біологічна сутність та значення»