Тема: «Свідоме та неусвідомлене» (ID:24805)

ВСТУП
1. Свідоме в людині.
2. Поняття несвідомого.
3. Взаємодія свідомого і несвідомого.
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ 3
1. Сутність та структура свідомості 4
2. Свідоме та несвідоме в психічній діяльності людини 8
3. Змінені стани свідомості 11
Висновок 18
Список літератури 19

1. Сутність людини 2
2. Основні тлумачення походження людини 2
3. Поняття культури особистості 3
4. Свідоме і несвідоме 3
5. Рух і розвиток 4
6. Поняття честі, совісті і гідності. 4
7. Поняття „політика" 5
8. Тоталітаризм і авторитаризм 6
9. Філософські методи пізнання 6
Література 7

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. СВІДОМЕ В ПСИХІЦІ ЛЮДИНИ 5
1.1. Свідомість як ступінь розвитку психіки людини 5
1.2. Етапи становлення свідомості, самосвідомість 10
1.3. Структура свідомості 14
РОЗДІЛ 2. РОЛЬ НЕСВІДОМОГО В ЖИТТІ ЛЮДИНИ 19
2.1. Розвиток поняття про несвідоме до Фрейда 19
2.2. Несвідоме в психоаналізі: концепції Фрейда та Юнга 24
2.3. Взаємодія свідомого і несвідомого 32
ВИСНОВКИ 36
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 39

Вступ 3
РОЗДІЛ 1. Людина як об’єкт управління 5
1.1. Психологія в мотивації 5
1.2. «Я» у особистості 9
1.3. Свідоме та несвідоме в регулюванні поведінкою 14
РОЗДІЛ 2. Аналіз системи мотивації праці на прикладі ТОВ «__» 23
2.1. Організаційна характеристика підприємства 23
2.2. Аналіз системи мотивації персоналу 30
2.3. Організація мотиваційного процесу підприємства ТОВ «__» 32
РОЗДІЛ 3. Шляхи удосконалення системи мотивації праці на підприємстві ТОВ «__» 38
3.1. Використання психологічного аспекту в системі мотивації ТОВ «__» 38
2.2. Методи управління свідомим та несвідомим діями людини в системі мотивації 40
Висновки і пропозиції 44
Список використаної літератури 47
Додатки 49

ВСТУП 3
1. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПСИХОАНАЛІЗУ 4
2. СТРУКТУРНА МОДЕЛЬ ПСИХІКИ ЗА ФРЕЙДОМ 6
3. КОМПЛЕКСИ ЕДІПА І ЕЛЕКТРИ 8
4. ЕТАПИ РОЗВИТКУ ОСОБИСОСТІ В КЛАСИЧНОМУ ПСИХОНАЛІЗІ 11
ВИСНОВКИ 15
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 16
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ 17



ВСТУП
На початку XX ст. психологія вступила в другий період кризи – так званий період "відкритої кризи", що тривала до середини 30-х рр. XX ст. і була пов'язана з виникненням нових теоретичних напрямів психології, котрі прийшли на зміну асоціаністської психології Вундта і заявили про себе в якості нових загальнопсихологічних теорій.
Розвиток психології супроводжувався швидким накопиченням нових фактів, які вимагали і нових теоретичних узагальнень. На зміну асоціанізму і структуралізму, приходять функціоналізм, біхевіоризм і гештальтпсихологія, які в перших десятиліттях XX сторіччя оформляються як провідні світові психологічні системи. У цей же час закріпив своє становище психоаналіз Зиґмунда Фрейда, який корінним чином змінив уявлення людей про психіку, дозволив їм зрозуміти велике значення "великого несвідомого" – тієї області психічної сфери, що неможливо пізнати за допомогою раціональних або "позитивних" методів. Так виник фрейдизм, який назвали на честь свого творця – Зиґмунда Фрейда. У подальшому у нього знайшлось як багато противників, так і багато прибічників. Учні Фрейда розвинули вчення далі, назвали свої теорії дещо іншими іменами, а ті положення, що були висунуті та обґрунтовані самим Фрейдом, отримали назву "класичний психоаналіз".

ВИСНОВКИ
Психоаналітична теорія зіграла важливу роль не тільки в формуванні сучасних концепцій особистості і терапевтичних методів, але й у становленні усієї культури ХХ ст., запропонувавши людству новий світогляд.
Фрейд розділяв свідомість людини на три складових: свідоме, підсвідоме і несвідоме. Якщо свідоме і підсвідоме, це те, що людина ще може збагнути, то несвідоме відноситься до ірраціональної сфери розуміння. Це глибинні таємничі світи людської психіки. Несвідоме можна визнавати, а можна і не визнавати. Довести за допомогою звичайних наукових методів постулати Фрейда неможливо. Тому на сьогоднішній день вони є недоведеними, але й неспростованими.
Головним елементом несвідомого, за Фрейдом, є "лібідо". За його допомогою вчений намагався пояснити динаміку психічного життя людини. Це він робить на базі аналогії з енергією, як вона трактується у фізиці. Лібідо позначає специфічну психічну енергію – енергію сексуального ваблення, що має також несвідому форму. Лібідо, власне, рухає людиною, тому що все її життя від народження пронизане еротичністю. Воно є основою двох основних ваблень людини – Ерос і Танатос. Опір людини своїм основним інстинктам викликає в неї неврози і інші психічні захворювання.
За допомогою теорії Фрейда можна пояснити багато явищ психічного життя людини: проблеми вікового розвитку, взаємовідносини осіб протилежної статі, психічні і нервові захворювання, деякі релігійні і культурні феномени. Крім того, на основі фрейдизму був розроблений і активно використовувався в практиці психодинамічний напрям психотерапії. Він був дуже популярний до середини ХХ ст. – і не просто популярний, а такий, що при правильному використанні надавав реальну психотерапевтичну допомогу пацієнтам.

Заказ 3605. Філософія

Відповіді на питання модуля з філософії
Зміст
Завдання № 1 3
Завдання № 2 3
Завдання № 3 5
Завдання № 4 5
Завдання № 5 6
Завдання № 6 7
Завдання № 7.. 7
Завдання № 8.. 8
Завдання № 9. 10
Завдання № 10.. 11
Завдання № 11. 12
Завдання № 12 15
Завдання № 13. 18



МОДУЛЬ № 2
ТЕМИ 7 – 12
ОСНОВНІ ЕТАПИ ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ ЗАХОДУ.
(ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ – ФІЛОСОФІЯ ЛЮДИНИ ХХ СТ.)

І. Перевірте рівень засвоюваності щойно вивченої вами теми шляхом письмових відповідей на поставленні запитання.

1. Сформулюйте чотири правила методу Р. Декарта, що сприяють правильній роботі інтелекту.


2. Які принципові зміни в науковій і філософській картині світу відбулися в Новий час?



3. Перерахуйте введені німецькою класичною філософією принципи.


4. В чому полягає значення перевороту І. Канта?



5. Що таке „абсолютна ідея” за Гегелем?


6. Порівняйте вихідні ідеї класичної й некласичної філософії.


7. Перерахуйте основні напрями у зарубіжній філософії ХХ ст.


8. Назвіть вихідні ідеї екзистенціалізму, філософської антропології, персоналізму та фрейдизму.


9. Перерахуйте основні філософські погляди Г. Сковороди.


10. Окресліть філософські позиції і погляди П. Юркевича.


ІІ. Самоперевірка засвоєння змісту основних понять, категорій, тем шляхом їх визначення.
Споріднена праця – праця за покликанням. Цей термін зустрічаємо в працях Г. Сковороди, який писав: „Найвище задоволення, отже і щастя, приносить людині споріднена праця, праця за покликанням, не своїми наслідками, винагородою чи славою, а самим процесом. Така праця є не тільки засобом забезпечення матеріального існування людини, але й способом її духовного самоствердження, джерелом радості і "весілля" [5, c. 82]. Споріднена праця не стільки засіб, скільки сенс життя”.
Деїзм (від лат. deus – Бог) – філософське вчення, згідно з яким Бог створив світ, дав першопоштовх і надалі не втручається у справи. Деїстичні принципи з’явилися в період Середньовіччя, коли розгляду підлягало питання ролі людини в створенні та функціонуванні всього того, що породжено божественною силою.
Субстанція (від лат. substantia – „сутність”) – те, що лежить в основі, незмінна першооснова всього сущого. В історії філософії категорія „субстанція” посідала одне з центральних місць, набуваючи ідеалістичних або матеріалістичних тлумачень. Спочатку субстанцію розуміли як речовину, з якої складаються всі предмети, пізніше – як особливе найменування Бога, що призводило до дуалізму душі і тіла.
Апріорний (лат. a priori – „первісно”) – термін ідеалістичної філософії, котрим позначаються знання, отримані до досвіду і незалежно від нього, і яке споконвічно притаманне свідомості. Апріорний – значить такі знання, що добуті не із практичного досвіду, а взяті „із голови”. В переносному смислі слово „апріорний” означає „знання без перевірки”, взяті нібито наперед, ніж підтвердиться їх істинність.
Воля – одна із функцій людської психіки, яка полягає насамперед у владі над собою, керуванні своїми діями й свідомому регулюванні своєї поведінки; прагнення досягти своєї мети; рішучість. В філософії – здатність людини мобілізовувати і спрямовувати свої психічні та фізичні сили на розв’язання завдань, що постають в ході її діяльності, свідоме подолання труднощів та перешкод; одна із сутнісних сил людини. Воля – головне поняття волюнтаризму – ідеалістичного напряму в філософії, який проголошує першоосновою буття волю.
Екзистенція (від лат. existentia – „існування”) – основна категорія екзистенціалізму, яка означає внутрішнє буття людини, те непізнаване, ірраціональне в людському „Я”, внаслідок чого людина є конкретною неповторною особистістю.
Ірраціональний (від лат. iirationalis – „несвідомий”, „нерозумовий”) – в ідеалістичній філософії – такий, що не можна виразити в поняттях логіки, недоступний розумному поясненню. Ірраціональне – те, що знаходиться за межами розуму, алогічне чи неінтелектуальне, несумісне з раціональним мисленням або, навіть, суперечливе йому. Джерелом пізнання виступає інтуїція, почуття.
Позитивізм (від франц. positivus – „умовний, позитивний, побудований на думці”) – філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення. На думку О. Конта, засновника позитивізму, позитивні знання – це „справжні” знання, які засновуються на досвіді. Відповідно до цього, слово „позитивний” можна тлумачити як „науковий” (науковий, побудований на емпіричному підтвердженні).
Абсурд (від лат. absurdus – „безглуздість”) – в загальному розумінні нісенітниця, безглуздість. З точки зору екзистенціалістів, абсурд – це хворобливий стан, під час якого людина постійно розривається між раціональним та ірраціональним, між властивою для людини потребою в іншій людині "і нерозумним мовчанням світу" (А.Камю). А. Камю вбачає корені абсурду не в людині, і не в світі, а їх співіснуванні.
Верифікація (від франц. verification, що походить від лат. verus – „істинний”, і fasere – „робити”) – в загальному розумінні – встановлювати істинність. Термін „верифікація” зустрічаємо у неопозитивістів, де ним позначається операція (метод) за допомогою якої встановлюють осмисленість висловлювання. Полягає у зведенні висловлювань до чуттєвих фактів.
Несвідоме – термін із психоаналізу З. Фрейда. „Несвідоме”, за Фрейдом, – особлива психічна реальність (глибини людської психіки), яка притаманна кожному індивіду та існує поруч із свідомістю (є однією з частин „психічного” в людині – несвідомої психіки). За сучасними тлумаченнями, „несвідоме” – певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутністю свідомого контролю й регулювання. Свідоме і несвідоме в людині утворює певну діалектичну єдність.
Сублімація (від лат. sublimation – „піднесення”). В психоаналізі Фрейда – процес перетворення і переключення енергії афективних потягів на цілі соціальної діяльності та культурної творчості. Сублімація в цьому плані протилежна „витисненню”.
Асцієнтизм можна зрозуміти як те, що протиставляється сцієнтизму. Сцієнтизм (від лат. scientia – „знання, наука”) – абсолютизація науки (наукових методів і цінностей) у філософії, соціології і суспільній свідомості взагалі. Знецінює гуманістичні (релігійні, етичні, естетичні та ін.) цінності й розглядає людину як біоробота. Поняття близьке за змістом до поняття “натуралізм”.
Феномен (від грец. phainomenon – те, що з'являється) – в буденній мові –унікальне явище; у філософії – чуттєві дані, взяті безпосередньо, як самі по собі. Наприклад, для художника яскравий захід сонця є феномен, і він сприймає його як самоданість. Для вченого – це явище, за яким приховується певна закономірність, сутність.

ІІІ. Логічні вправи.
Завдання 1. „Слабкі і невдахи повинні загинути – перша заповідь людинолюбства. І потрібно ще допомагати їм у цьому” (Ф. Ніцше).
До якої течії слід віднести автора цих суджень? Що намагається обґрунтувати Ніцше? Чи ви згодні з його точкою зору?”.

Завдання 2. „Світ ловив мене, але не спіймав” (Г. Сковорода). Як ви розумієте вказаний вислів, який основоположний принцип мислення він ілюструє?


Завдання 3. „Замість умоглядної філософії, яка викладається у школах, можна створити практичну, за допомогою якої, знаючи силу і дію вогню, води, повітря, зірок і всіх інших оточуючих нас тіл... ми могли б стати мовби господарями і володарями природи (Р. Декарт).
Прокоментуйте цей вислів. На який саме принципах пропонує вчений підпорядкувати філософію практиці? Чи не переоцінює він при цьому ролі розуму?

Завдання 4. „Що розумне – те дійсне, і що дійсне – те розумне” (Гегель).
У чому полягає реальний сенс такого вислову? Чому ця думка знаходила як прихильників, так і опонентів? У чому полягає її небезпечність для суспільного буття?

Вступ 3
1. ОСОБЛИВОСТІ ЛЕНІНСЬКОЇ ІДЕОЛОГІЇ ЯК ВЧЕННЯ ПРО КЛАСОВУ БОРОТЬБУ ТА СВІТОВУ РЕВОЛЮЦІЮ ПРОЛЕТАРІАТУ 5
1.1. Біографічний шлях В.І.Леніна 5
1.2. Ленін й Україна 8
1.3. Основні положення ленінської теорії класової боротьби 10
2. ВТІЛЕННЯ ЛЕНІНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ У ЖИТТЯ УКРАЇНИ 13
2.1. Зародження основ тоталітаризму за життя Леніна 13
3.2. Сталінський етап розвитку ленінських ідей на Україні 17
3.3. Десталінізація на Україні 21
3. КОМУНІСТИЧНИЙ ГЕНОЦИД ПРОТИ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА У КІНЦІ 20-х – ПОЧАТКУ 30-Х РОКІВ 23
Висновки 30
Література 31

Вступ
Україна на сьогоднішній день могла б бути повноправним членом єв-ропейського співтовариства. Важка соціально-економічна криза, що продо-вжує мати місце в нашій країні, змушує замислитися, а чому цього не відбу-лося, адже Україна, за географічним положенням, знаходиться у центрі Єв-ропи?
„Привид комунізму”, що мандрував Європою з середини ХІХ століття, знайшов собі надійний притулок в Російської імперії зразка 1905-1917 років. Тут відбулося не тільки свідоме прийняття комуністичної ідеології, а й пода-льший творчий розвиток Леніним її основних положень.
Надана курсова робота присвячена дослідженню питання інтеграції ле-нінських ідей в суспільно-економічне життя України, що на той час була складовою частиною спочатку Російської імперії, а потім – СРСР.
Як можна в цілому охарактеризувати цей вплив? Чи був він негатив-ним, чи позитивним? Ці проблемні питання змушують звернутися нас до аналізу історичних фактів, що мали місце в Українській радянській соціаліс-тичній республіці. Тому об’єктом дослідження слід вважати Україну радян-ської епохи, тобто тих часів, коли ленінські ідеї мали найвищу ступінь розпо-всюдження та втілення у життя.
Предметом дослідження є суспільно-економічний та демографічний стан розвитку України за радянських часів. Метою курсової роботи є вияв-лення загальних тенденцій розвитку України в складі СРСР. Чи був він для України позитивним, чи, навпаки, приніс руйнівні, незворотні наслідки?
Завдання, які необхідні для досягнення мети даного дослідження, є та-кими:
- узагальнити та надати оцінку основним положенням ленінської теорії щодо побудови нового суспільства;
- виявити як негативні, так і позитивні моменти соціально-економічного та культурного розвитку України в складі СРСР;
- співставити та оцінити наслідки для України тривалого та примусово-го впливу цих ідей;
- зробити висновок про історичний розвиток України під час її знахо-дження під впливом комуністично-ленінської ідеології.
Актуальність цієї теми обумовлена сьогоднішнім неприйняттям та не-визнанням європейським співтовариством України як свого повноправного члена. Намагання сучасних українських політиків та урядовців розбиваються о невидиму стіну європейського непорозуміння. До сих пір не стали прозо-рими кордони та не запрацював єдиний з Європою економічний простір. Україну як і раніше відштовхують в обійми „старшого брата”, який, як вва-жається, є близьким нам по сумісному комуністичному минулому.

Висновки
Сталінські роки стали "голгофою" українського народу. В жорнах то-талітарно-репресивного режиму було знищено трудову і розумову еліту на-роду. Генофонд української нації отримав нищівного удару. Передумовою виникнення командно-адміністративної системи управління стала монополія більшовицької партії на владу.
В командно-адміністративній системі, що склалася, українські держав-ні і господарські установи і організації діяли під жорстким контролем пар-тійних органів і в рамках централізованого управління відомчого апарату. Сформований привілейований прошарок прорадянської бюрократії займав керівні місця в партійних, радянських, військових, господарських, репресив-них органах. Боротьба в керівництві партії привела до зміцнення єдиновлад-дя. Режим особистої влади Генерального секретаря партії, який також приб-рав функції глави держави, стає характерною ознакою радянської політико-державної системи майже до середини 50-х років.
У 30-ті роки були знищені залишки державної самостійності України. Централізація влади, характерна для тоталітарного режиму, призвела до централізації і правової системи. Головною тенденцією розвитку права стає перевага загальносоюзного законодавства над республіканським. Правовим вінцем тоталітарного режиму стали Конституція СРСР 1936 року і Конститу-ція УРСР 1937 року. Для історії людської спільноти вони були взірцем полі-тичного цинізму і юридичної догми.
Основним наслідком існування тоталітарного режиму на Україні стало впровадження та закріплення у свідомості людей основоположних принципів класиків марксизму-ленінізму, розповсюдження комуністичної ідеології. Ба-гато принципів такої ідеології є до сих пір неприйнятими суспільствами захі-дних країн. Україна та українці, на мою думку, викликають почуття подиву і остраху, що, безперечно, заважає інтеграції нашої держави в світове співто-вариство.

ВСТУП 3
Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗГУРТОВАНОСТІ МАЛОЇ ГРУПИ 5
1.1. Проблема групової згуртованості в працях вітчизняних та зарубіжних дослідників 5
1.2. Психологічні чинники згуртованості групи 12
Висновки до розділу І 19
Розділ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗГУРТОВАНОСТІ У ВИРОБНИЧИХ КОЛЕКТИВАХ 20
2.1. Процедура та методика дослідження згуртованості у виробничій групі підприємства „Фанпліт” 20
2.2. Аналіз та обґрунтування результатів дослідження взаємовідносин у трудовому колективі 22
Висновки до розділу ІІ 31
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 32
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 34
ДОДАТКИ 37


ВСТУП
Актуальність дослідження. Актуальність даного дослідження викликана, з одного боку, активним перетворенням соціальних структур України, що відбувається в даний час, а, з іншого, – певним дефіцитом психологічних знань, необхідних для формування гармонійних відносин між соціальними групами і окремими людьми в суспільстві. Взаємовідносини, що виникають в умовах українського кризового соціуму не завжди є злагодженими і безконфліктними, і сьогодні, як ніколи, помітні ознаки соціально-психологічної напруженості як у трудових, навчальних колективах, так і у сімейному колі. Формування дружніх, товариських відносин між людьми актуально стає на порядку денному в багатьох виробничих і навчальних групах. Практика показує, що в більшості випадків попередженню суперечок могла б сприяти наявність згуртованості людей у малій групі, їх дружні відносини між собою.
Процес згуртування малої групи та її згуртованість виступали об’єктом дослідження багатьох вчених. Узагальнюючи наукові праці, в яких розкриті ці питання, виділимо кілька напрямків проведених наукових досліджень. Дослідженням згуртованості як емоційно-комунікативної єдності групи займались В.І. Зацепін, Д. Картрайт, А.С. Леонавічус, Т. Ньюком, Л.І.Уманський та інші. Вивчали згуртованість як емоційно-ціннісну єдність групи Є.М. Дубовська, Р.Л. Кричевський, М.М. Обозов, Л.Ю. Ханін та інші. Згуртованість як ціннісно-орієнтаційну єдність досліджували Т.Б. Давидова, Р.С. Нємов, А.В. Петровський, В.В. Шпалинський та інші. Підходу до згуртованості як єдності поведінки дотримувались О.М.Гущин, Ю.Є. Дуберман, Ю.Л. Неймер та інші. Г.М. Андрєєва, О.І. Донцов та інші вивчали згуртованість як предметно-ціннісну єдність групи.
Наголошуючи на визначному внескові дослідників у вивчення проблеми згуртування малої групи, її не можна розглядати як завершену, тому що, по-перше, через зміну ідеологічної спрямованості нашого суспільства змінилось відношення людей до таких понять як "колектив", "колективне"; по-друге – у наш час відбувається процес наростання соціальної, інтелектуальної диференціації, посилення конкуренції і психологічної напруги, що не сприяє згуртуванню. Наголошене вимагає продовження досліджень різних аспектів феномену згуртованості малих груп в нових умовах, а зокрема – малих виробничих груп. Наявність такої проблеми обумовило вибір теми даного дослідження: "Феномен згуртованості в малій виробничій групі".
Об’єкт дослідження: мала виробнича група.
Предмет дослідження: згуртованість малої виробничої групи.
Мета дослідження: виявлення залежності згуртованості малої виробничої групи від психологічних властивостей її членів.
На досягнення мети дослідження спрямовані наступні завдання:
1. Проаналізувати стан розробки проблеми згуртування малої групи у вітчизняних та зарубіжних соціально-психологічних дослідженнях.
2. Виявити і теоретично обґрунтувати залежність згуртування малої виробничої групи від психологічних властивостей її членів.
3. Експериментально перевірити наявність залежності згуртування малої виробничої групи від характеристик агресивності працівників.
Для реалізації завдань дослідження були застосовані наступні методи: загальнонаукові – аналіз, синтез, узагальнення, аналіз літератури з теми дослідження; соціально-психологічні – спостереження, бесіда, соціометрія, методика визначення агресивності А. Басса-А. Даркі.
Робота структурно складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
1. Аналіз стану розробки проблеми згуртування малої групи у вітчизняних та зарубіжних соціально-психологічних дослідженнях показав, що проблема групової згуртованості є другою стороною проблеми формування малої групи. В даному випадку під згуртованістю розуміється процес формування особливого типу зв'язків в групі, які дозволяють зовні задану структуру перетворити на психологічну спільність людей, в складний психологічний організм, що живе за своїми власними законами.
Проблема групової згуртованості має солідну традицію її дослідження. Вона спирається на розуміння групи, перш за все, як деякої системи міжособистісних відносин, що мають емоційну основу. Не дивлячись на наявність різних варіантів інтерпретації згуртованості, це стверджування не заперечується у жодній концепції згуртованості. Так, в руслі соціометричного напряму згуртованість прямо зв'язується з таким рівнем розвитку міжособистісних відносин, коли в них високий відсоток виборів, заснованих на взаємній симпатії.
У межах підходу Л.Фестінгера, відповідно до якого згуртованість аналізується на основі частоти і міцності комунікативних зв'язків, вона визначається як сума всіх сил, діючих на членів групи, щоб утримувати їх в ній. У цьому випадку привабливість і задоволеність членів групи своїми стосунками окреслюється за допомогою чисто емоційного плану відносин у групи, тобто згуртованість і тут представлялася як деяка характеристика системи емоційних переваг членів групи.
Процес згуртування включає в себе динаміку, механізм регулювання міжперсональних відносин та умови їх розвитку. Міжособистісні відносини розвиваються у динаміці: вони зароджуються, закріплюються, досягають певної зрілості, після чого можуть поступово слабшати. Динаміка розвитку міжособистісних відносин проходить кілька етапів: знайомство, приятельські, товариські і дружні відносини. Умови розвитку міжособистісних відносин істотно впливають на їх динаміку і форми прояву.
2. Становлення виробничого колективу залежить також від стану неофіційних відносин, неформальних зв'язків між працівниками, що почувають психологічну близькість, спільність інтересів або навпаки. Ці особисті відносини значною мірою характеризують психологічний клімат колективу, розкривають резерви виховної роботи. У системі взаємин, що визначають згуртованість колективу особливу роль мають міжіндивідні зв’язки, котрі, у свою чергу, формуються в залежності від індивідуальних психологічних характеристик осіб.
Вирішальне значення для успішного функціонування малої групи та її згуртованості мають соціально-психологічні аспекти діяльності трудових колективів. Сьогодні зростає необхідність свідомої активності, спрямованої на підтримку, регулювання і формування здорової соціально-психологічної атмосфери колективу. До завдань соціального керування входить свідоме створення у всіх трудових колективах загального позитивного фону взаємин, розвиток відносин взаємної доброзичливості, взаємної поваги й інтересу, взаємної турботливості. Саме такий позитивний фон взаємин сприяє об'єднанню всієї виробничої групи й окремих неофіційних угруповань у згуртований колектив.
3. Проведене емпіричне дослідження у рамках даної роботи показало, що значний вплив на процес згуртування можуть відігравати психологічні характеристики членів групи. Через негативні особистісні риси індивіда можливою є поява різного роду загострень міжособистісних відношень, які викликаються об’єктивними причинами повсякденної діяльності підприємства, котрі урахувати і передбачити не завжди існує можливість. Особливе значення при цьому набуває така властивість особистості, як агресивність. Саме вона (а точніше, її інтегральна величина) визначає конфліктність колективу, створює неможливість успішної та швидкої згуртованості. У цьому випадку згуртування групи ускладнюється, розтягується у часі, а іноді й становиться неможливим створення ефективного виробничого колективу.

ВСТУП 3
Розділ І. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ МІЖОСОБИСТІСНИХ ВІДНОСИН 6
1.1. Досвід вивчення міжособистісних відносин у вітчизняній та зарубіжній соціальній психології 6
1.2. Орієнтири сучасних наукових підходів щодо структури та основних характеристик міжособистісних відносин 10
1.3. Особливості соціально-психологічного клімату на підприємстві ООО-„Ві-Яр” 16
Висновки до розділу І 21
Розділ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВЗАЄМОВІДНОСИН У ВИРОБНИЧИХ КОЛЕКТИВАХ 22
2.1. Процедура та методика дослідження взаємовідносин у виробничій колективі ООО „Ві-яр” 22
2.2. Аналіз та обґрунтування результатів дослідження взаємовідносин у трудовому колективі 24
2.3. Шляхи оптимізації соціально-психологічного клімату виробничої групи 33
2.4. Висновки до розділу ІІ 36
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 37
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 39
ДОДАТКИ 42



ВСТУП
Актуальність дослідження. Актуальність даного дослідження викликана, з одного боку, активним перетворенням соціальних структур України, що відбуваються в даний час, а, з іншого, певним дефіцитом психологічних знань, необхідних для формування гармонійних відносин між соціальними групами і окремими людьми в суспільстві. Взаємовідносини, що виникають в умовах українського кризового соціуму не завжди є злагодженими і безконфліктними, і сьогодні, як ніколи, помітні ознаки соціально-психологічної напруженості як в трудових, навчальних колективах, так і у сімейному колі. Формування дружніх, товариських відносин між людьми актуально стає на порядку денному в багатьох виробничих і навчальних групах. Практика показує, що в більшості випадків попередженню суперечок могли б сприяти знання та навички продуктивної комунікації, вміння миротворче і толерантно поводитися в різного роду конфліктних ситуаціях.
У соціальній психології, в основному зарубіжній, склалося біля десятка крупних напрямів, зайнятих вивченням взаємодії і взаємин у групі. До найзначніших можна віднести наступні: 1) теорію групового конфлікту (Л. Козер, У. Ньюкомб, У. Самнер, Л. Уайт, М. Шеріф,); 2) теорію соціального обміну (О. Блелок, Дж. Хоманс, Дж. Тібо, Г. Келлі, П. Уїлкін); 3) дослідження інтернрупового контакту (Г. Оллпорт, К. Стефан, С. Кук); 4) дослідження проблем конфлікту і злагоди (Дж. Бертон, К. Боулдінг, А. Грум, Н. Келман,
С. Райт); 5) дослідження міжгрупових відносин у сфері управління організацією (Г. Лівітт, Р. Лайкерт, А. Браун); 6) дослідження впливу меншин (С. Московічі, Г. Левайн, Ф. Доме, Я. Ван Авермайет); 7) теорію соціальної ідентичності (С. Рейчер, Г. Теджфел); 8) теорію самокатегорізациі (Дж. Тернер, У. Хогг, Р. Оукс).
У вітчизняній науці першими роботами, спеціально присвяченими психологічним механізмам взаємостосунків у групах, можна назвати роботи С.Л. Франка (1929), І.А.Ільїна (1935) і Б.Ф. Поршнєва (1966). У 80-90-ті роки ХХ ст. почали публікуватися результати спеціальних досліджень, що розкривали нові сторони формування відносин у групах. Це роботи В.С. Агєєва, Е.Н. Аллахвердянц, В.В. Гріценко, Н.М. Лебедевой, Ю.А. Лунева, Л.І. Науменко, В.П. Познякова, Г.У. Солдатової, Т.Г. Стефаненко, П.М. Шихірєва. У їх роботах вивчались проблеми взаємодії суб'єктів економічної, виробничої діяльності, взаємовідносин між представниками різних етнічних груп, окремі властивості процесу побудови міжгрупових і внутрішньогрупових відносин.
Сучасні українскі науковці: О.В. Волянська, Л.М. Дунець, А.Б. Коваленко, М.Н. Корнєв, Н.М. Крюкова, В.К. Ларіонова, Г.В. Ложкін, В.В. Москаленко, Ю.М. Москаленко, А.М. Ніколаєвська, Л. Е. Орбан-Лембрик, М.І. Пірен, Н.І. Пов’якель, М.М. Обозов, В.О. Татенко, В.Д. Хрущ, О.В. Швачко розглядають взаємовідносини як вид соціально-психологічної взаємодії, досліджуючи їх у сфері спілкування, управлінської діяльності, конфліктології. У конкретних сферах діяльності вивчали міжособистісні взаємовідносини людей наступні науковці: Н.М. Бісик, І.С. Булах, А.М. Воробйов, Л.В. Долинська, В.М. Кушнірюк – в педагогічній, О.П. Макарович, В.С. Кушнір, Р.В. Павелків, Є.М. Потапчик, Г.Ю. Топольницька – у військовій, Г.М. Траверсе – у медичній, С.Г. Дубовик, А.Т. Калганова – в управлінській. Разом з тим слід відмітити, що сучасними вітчизняними дослідниками практично не вивчалися процеси міжособистісних відносин у виробничій сфері.
Мета дослідження вивчити процеси формування міжособистісних відносин у трудових колективах.
Об’єкт дослідження – трудовий колектив як соціально-психологічний феномен.
Предмет дослідження – особливості побудови міжособистісних відносин у трудовому колективі.
На реалізацію поставленої мети спрямовані наступні завдання:
1. Здійснити теоретичний аналіз дослідження проблеми формування ефективних міжособистісних взаємовідносин.
2. Вивчити особливості формування взаємовідносин у конкретній виробничій групі.
3. Дібрати діагностичний інструментарій для дослідження взаємостосунків у трудовому колективі та провести їх емпіричне дослідження.
4. Розробити шляхи оптимізації міжособистісних стосунків у даному колективі.
Методи дослідження. Завдання дослідження було реалізовано шляхом застосування системи теоретичних та емпіричних методів. Серед них: теоретичний аналіз та систематизація наукових даних з проблеми; спостереження, бесіди. Також було застосовано ряд конкретних методик, спрямованих на вивчення соціально-психологічних чинників формування міжособистісних відносин: соціометрія, методика К. Томаса, методика агресивності А. Басса – А. Даркі.
Робота структурно складається з вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Міжособистісні відносини є складовою частиною соціальної взаємодії і розглядаються в її контексті. Міжособистісні відносини – це об'єктивно пережиті, різною мірою усвідомлювані взаємозв'язки між людьми. В їх основі лежать різноманітні емоційні стани взаємодіючих людей і їхні психологічні особливості. На відміну від ділових відносин міжособистісні зв'язки іноді називають експресивними, емоційними.
Процес розвитку міжособистісних відносин включає в себе динаміку, механізм регулювання міжперсональних відносин та умови їх розвитку. Міжособистісні відносини розвиваються у динаміці: вони зароджуються, закріплюються, досягають певної зрілості, після чого можуть поступово слабшати. Динаміка розвитку міжособистісних відносин проходить кілька етапів: знайомство, приятельські, товариські і дружні відносини. Умови розвитку міжособистісних відносин істотно впливають на їх динаміку і форми прояву.
Міжособистісні відносини у трудовому колективі в значній степені залежать від його структури, що включає формальні і неформальні відносини. Формальна (посадова) структура колективу характеризується взаєминами, що регулюються офіційним положенням осіб у системі підприємства, посадовими інструкціями, наказами й іншими нормативними актами. До посадової структури належать всі офіційні зв'язки людей у їхній виробничій і суспільній діяльності як між керівниками і підлеглими, так і між членами колективу, рівними по своєму службовому становищу або положенню в громадській організації. Ця структура визначається поділом праці як усередині первинного колективу (бригади, дільниці, відділу), так і між первинними колективами підприємства в системі виробництва і керування.
Функціонування виробничого колективу залежить також і від стану неофіційних відносин, неформальних зв'язків між працівниками, що почувають психологічну близькість, спільність інтересів або навпаки. Ці особисті відносини значною мірою характеризують психологічний клімат колективу, розкривають резерви виховної роботи. У системі взаємин, що визначають стан психологічного клімату у трудовому колективі, провідну роль відіграють відносини між керівником і підлеглим ("відносини по вертикалі"), і від них у значній мірі залежить також стиль і тон взаємин між рядовими членами колективу ("відносини по горизонталі").
Вирішальне значення для успішного функціонування організації в цілому мають соціально-психологічні аспекти діяльності трудових колективів. Сьогодні зростає необхідність свідомої активності, спрямованої на підтримку, регулювання і формування здорової соціально-психологічної атмосфери колективу. До завдань соціального керування входить свідоме створення у всіх трудових колективах загального позитивного фону взаємин, розвиток відносин взаємної доброзичливості, взаємної поваги й інтересу, взаємної турботливості. Саме такий позитивний фон взаємин сприяє об'єднанню всієї виробничої групи й окремих неофіційних угруповань у згуртований колектив.
Проведене емпіричне дослідження у рамках даної роботи показало, що значний вплив на формування безконфліктних міжособистісних відносин може відіграти попереднє вивчення соціально-психологічних характеристик членів групи та комплектацій на цій основі виробничих колективів. У противному випадку можлива поява різного роду загострень міжособистісних відношень, які викликаються об’єктивними причинами повсякденної діяльності підприємства, урахувати і передбачити котрі не завжди існує можливість. Таким чином підтвердилась гіпотеза нашого дослідження, відповідно до якої своєчасна діагностика соціально-психологічних особливостей групи сприятиме підвищенню продуктивності стосунків у трудовому колективі.
Створення атмосфери взаєморозуміння і довіри в трудовому колективі має полегшуватися шляхом швидкого поширення та обміну якомога повнішою і об’єктивнішою інформацією з різних аспектів життя та соціальних умов працівників. Причому, адміністрація завжди має можливість для застосовування комплексу заходів з покращання соціально-психологічного клімату на підприємстві, оптимізації взаємовідносин між робітниками.

ВСТУП 3
Розділ І. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ МІЖОСОБИСТІСНИХ ВІДНОСИН 6
1.1. Досвід вивчення міжособистісних відносин у вітчизняній та зарубіжній соціальній психології 6
1.2. Орієнтири сучасних наукових підходів щодо структури та основних характеристик міжособистісних відносин 10
1.3. Особливості соціально-психологічного клімату швейної фабрики „Желань” 16
1.4. Висновки до розділу І 20
Розділ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВЗАЄМОВІДНОСИН У ВИРОБНИЧИХ КОЛЕКТИВАХ 21
2.1. Процедура та методика дослідження взаємовідносин у виробничій групі фабрики „Желань” 21
2.2. Аналіз та обґрунтування результатів дослідження взаємовідносин у трудовому колективі 23
2.3. Шляхи оптимізації соціально-психологічного клімату виробничої групи 31
2.4. Висновки до розділу ІІ 34
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 35
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 37
ДОДАТКИ 40



ВСТУП
Актуальність дослідження. Актуальність даного дослідження викликана, з одного боку, активним перетворенням соціальних структур України, що відбуваються в даний час, а, з іншого, певним дефіцитом психологічних знань, необхідних для формування гармонійних відносин між соціальними групами і окремими людьми в суспільстві. Взаємовідносини, що виникають в умовах українського кризового соціуму не завжди є злагодженими і безконфліктними, і сьогодні, як ніколи, помітні ознаки соціально-психологічної напруженості як в трудових, навчальних колективах, так і у сімейному колі. Формування дружніх, товариських відносин між людьми актуально стає на порядку денному в багатьох виробничих і навчальних групах. Практика показує, що в більшості випадків попередженню суперечок могли б сприяти знання та навички продуктивної комунікації, вміння миротворче і толерантно поводитися в різного роду конфліктних ситуаціях.
У соціальній психології, в основному зарубіжній, склалося біля десятка крупних напрямів, зайнятих вивченням взаємодії і взаємин у групі. До найзначніших можна віднести наступні: 1) теорію групового конфлікту (У. Самнер, Л. Уайт, М. Шеріф, У. Ньюкомб, Л. Козер); 2) теорію соціального обміну (Дж. Хоманс, Дж. Тібо, Г. Келлі, Блелок, П. Уїлкін); 3) дослідження інтергрупового контакту (Г. Оллпорт, К. Стефан, С. Кук); 4) дослідження проблем конфлікту і злагоди (Н. Келман, К. Боулдінг, А. Грум, Дж. Бертон,
С. Райт); 5) дослідження міжгрупових відносин у сфері управління організацією (Г. Лівітт, Р. Лайкерт, А. Браун); 6) дослідження впливу меншин (С. Московічі, Г. Левайн, Ф. Доме, Я. Ван Авермайет); 7) теорію соціальної ідентичності (С. Рейчер, Г. Теджфел); 8) теорію самокатегорізациі (Дж. Тернер, У. Хогг, Р. Оукс).
У вітчизняній науці першими роботами, спеціально присвяченими психологічним механізмам взаємостосунків у групах, можна назвати роботи С.Л. Франка (1929), І.А.Ільїна (1935) і Б.Ф. Поршнєва (1966). У 80-90-ті роки ХХ ст. почали публікуватися результати спеціальних досліджень, що розкривали нові сторони формування відносин у групах. Це роботи В.С. Агєєва, Е.Н. Аллахвердянц, В.В. Гріценко, Н.М. Лебедевой, Ю.А. Лунева, Л.І. Науменко, В.П. Познякова, Г.У. Солдатової, Т.Г. Стефаненко, П.М. Шихірєва. У їх роботах вивчались проблеми взаємодії суб'єктів економічної, виробничої діяльності, взаємовідносин між представниками різних етнічних груп, окремі властивості процесу побудови міжгрупових і внутрішньогрупових відносин.
Сучасні українскі науковці: О.В. Волянська, Л.М. Дунець, А.Б. Коваленко, М.Н. Корнєв, Н.М. Крюкова, В.К. Ларіонова, Г.В. Ложкін, В.В. Москаленко, Ю.М. Москаленко, А.М. Ніколаєвська, Л. Е. Орбан-Лембрик, М.І. Пірен, Н.І. Пов’якель, М.М. Обозов, В.О. Татенко, В.Д. Хрущ, О.В. Швачко розглядають взаємовідносини як вид соціально-психологічної взаємодії, досліджуючи їх у сфері спілкування, управлінської діяльності, конфліктології. У конкретних сферах діяльності вивчали міжособистісні взаємовідносини людей наступні науковці: Н.М. Бісик, І.С. Булах, А.М. Воробйов, Л.В. Долинська, В.М. Кушнірюк – в педагогічній, О.П. Макарович, В.С. Кушнір, Р.В. Павелків, Є.М. Потапчик, Г.Ю. Топольницька – у військовій, Г.М. Траверсе – у медичній, С.Г. Дубовик, А.Т. Калганова – в управлінській. Разом з тим слід відмітити, що сучасними вітчизняними дослідниками практично не вивчалися процеси міжособистісних відносин у виробничій сфері.
Мета дослідження вивчити процеси формування міжособистісних відносин у трудових колективах.
Об’єкт дослідження – трудовий колектив як соціально-психологічний феномен.
Предмет дослідження – особливості побудови міжособистісних відносин у трудовому колективі.
На реалізацію поставленої мети спрямовані наступні завдання:
1. Здійснити теоретичний аналіз дослідження проблеми формування ефективних міжособистісних взаємовідносин.
2. Вивчити особливості формування взаємовідносин у конкретній виробничій групі.
3. Дібрати діагностичний інструментарій для дослідження взаємостосунків у трудовому колективі та провести їх емпіричне дослідження.
4. Розробити шляхи оптимізації міжособистісних стосунків у даному колективі.
Гіпотезою дослідження виступає припущення стосовно того, що своєчасна діагностика соціально-психологічних особливості групи сприятиме підвищенню продуктивності стосунків у трудовому колективі.
Методи дослідження. Завдання дослідження було реалізовано шляхом застосування системи теоретичних та емпіричних методів. Серед них: теоретичний аналіз та систематизація наукових даних з проблеми; спостереження, бесіди. Також було застосовано ряд конкретних методик, спрямованих на вивчення соціально-психологічних чинників формування міжособистісних відносин: соціометрія, методика К. Томаса, методика агресивності.
Робота структурно складається з вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Міжособистісні відносини є складовою частиною соціальної взаємодії і розглядаються в її контексті. Міжособистісні відносини – це об'єктивно пережиті, різною мірою усвідомлювані взаємозв'язки між людьми. В їх основі лежать різноманітні емоційні стани взаємодіючих людей і їхні психологічні особливості. На відміну від ділових відносин міжособистісні зв'язки іноді називають експресивними, емоційними.
Процес розвитку міжособистісних відносин включає в себе динаміку, механізм регулювання міжперсональних відносин та умови їх розвитку. Міжособистісні відносини розвиваються у динаміці: вони зароджуються, закріплюються, досягають певної зрілості, після чого можуть поступово слабшати. Динаміка розвитку міжособистісних відносин проходить кілька етапів: знайомство, приятельські, товариські і дружні відносини. Умови розвитку міжособистісних відносин істотно впливають на їх динаміку і форми прояву.
Міжособистісні відносини у трудовому колективі в значній степені залежать від його структури, що включає формальні і неформальні відносини. Формальна (посадова) структура колективу характеризується взаєминами, що регулюються офіційним положенням осіб у системі підприємства, посадовими інструкціями, наказами й іншими нормативними актами. До посадової структури належать всі офіційні зв'язки людей у їхній виробничій і суспільній діяльності як між керівниками і підлеглими, так і між членами колективу, рівними по своєму службовому становищу або положенню в громадській організації. Ця структура визначається поділом праці як усередині первинного колективу (бригади, дільниці, відділу), так і між первинними колективами підприємства в системі виробництва і керування.
Функціонування виробничого колективу залежить також і від стану неофіційних відносин, неформальних зв'язків між працівниками, що почувають психологічну близькість, спільність інтересів або навпаки. Ці особисті відносини значною мірою характеризують психологічний клімат колективу, розкривають резерви виховної роботи. У системі взаємин, що визначають стан психологічного клімату у трудовому колективі, провідну роль відіграють відносини між керівником і підлеглим ("відносини по вертикалі"), і від них у значній мірі залежить також стиль і тон взаємин між рядовими членами колективу ("відносини по горизонталі").
Вирішальне значення для успішного функціонування організації в цілому мають соціально-психологічні аспекти діяльності трудових колективів. Сьогодні зростає необхідність свідомої активності, спрямованої на підтримку, регулювання і формування здорової соціально-психологічної атмосфери колективу. До завдань соціального керування входить свідоме створення у всіх трудових колективах загального позитивного фону взаємин, розвиток відносин взаємної доброзичливості, взаємної поваги й інтересу, взаємної турботливості. Саме такий позитивний фон взаємин сприяє об'єднанню всієї виробничої групи й окремих неофіційних угруповань у згуртований колектив.
Проведене емпіричне дослідження у рамках даної роботи показало, що значний вплив на формування безконфліктних міжособистісних відносин може відіграти попереднє вивчення соціально-психологічних характеристик членів групи та комплектацій на цій основі виробничих колективів. У противному випадку можлива поява різного роду загострень міжособистісних відношень, які викликаються об’єктивними причинами повсякденної діяльності підприємства, урахувати і передбачити котрі не завжди існує можливість. Таким чином підтвердилась гіпотеза нашого дослідження, відповідно до якої своєчасна діагностика соціально-психологічних особливостей групи сприятиме підвищенню продуктивності стосунків у трудовому колективі.
Створення атмосфери взаєморозуміння і довіри в трудовому колективі має полегшуватися шляхом швидкого поширення та обміну якомога повнішою і об’єктивнішою інформацією з різних аспектів життя та соціальних умов працівників. Причому, адміністрація завжди має можливість застосовування комплексу заходів з покращання соціально-психологічного клімату на підприємстві, оптимізації взаємовідносин між робітниками.