Вступ 3 1. Поняття
істини та еволюція її розуміння в історії філософії та культури. 4 2. Проблеми критерію
істини. Основні концепції. 8 3. Істина в філософії, науці та праві. 12 Висновки 19 Література 20 Вступ Проблема
істини споконвіку цікавила мислителів. Без спроб її розв’язання не обходилася і не обходиться в даний час ж
одна область знання. У філософії із самого початку осмислення пізнавальної проблематики постало питання: якщо ми сприймаємо дійсність через певні наші образи, уявлення й поняття, то якою мірою можемо бути впевнені в їх надійності? Зазначене питання постає у гносеології як питання про
істину в пізнанні. Погляди на дану проблему безперервно змінювалися. Філософи пропонували і уточнювали нові концепції розуміння і пізнання
світу. Як у минулому, так й в сучасних умовах три
великих цінності залишаються високим мірилом як людських діянь, так й самого життя людини – її служіння
істині, добру та красі. Перша уособлює цінність знання, друга – моральні підвалини життя і третя – служіння цінностям мистецтва. При тому
істина є тим фокусом, у якому з'єднуються добро й краса. Для того, щоб розібратися в проблемі
істини слід проаналізувати питання пізнаваності
світу, суверенності мислення, шляху, який проходить наше мислення в ході досягнення
істини, розгледіти перехід від абстрактного до конкретного, уяснити питання відношення абсолютної і відносної
істини, а також її критеріїв. Висновки Істина постає не як щось застигле, вічне, незмінне, а як процес функціонування інтелектуального складника суспільно-історичного життя. У цьому процесі наявні чуттєва, раціонально-логічна та досвідно-практична складові частини. Тому й ознаки
істини на різних рівнях її функціонування можуть бути різні: чуття засвідчує нам фактичність існування або неіснування будь-чого; мислення фіксує суттєві та необхідні зв’язки, характеристики, риси реальності; практика та досвід окреслюють умови та межі застосування розумових конструкцій. Якби пізнання із самого свого початку не було б
істинним сприйняттям дійсності, то людина не могла б не тільки розумно перетворювати навколишній світ, але й пристосуватися до нього. Сам факт існування людини, історія науки та практики підтверджують справедливість цього положення. Разом з тим, слід визнати, що шлях до
істини завжди був тривалим, суперечливим. Він постійно підвернений впливу крайнощів та оману. Діалектика пізнання абсолютної
істини, як пізнання
світу в цілому, полягає в тому, що вона складається із суми відносних
істин, а в кожній відносній
істині мають місце елементи, частинки абсолютного знання, тобто такого знання, яке не може бути спростоване в майбутньому. Отже, пізнання
істини – це процес взаємодії, співвідношення абсолютної і відносної
істин: абсолютне знання розкривається через відносне, а відносне має у собі абсолютне, його елементи. Критеріїв
істини існує багато, але найголовнішим на сьогоднішній день є практика. Крім практики існують і інші критерії: чуттєвий, логічний, естетичний, але всі вони, кінець кінцем, опосередковані практикою. Тому суспільна практика є вирішальним і загальним критерієм
істини.
>>>>