Тема: «Рефлексія та раціональність» (ID:30262)

Вступ 2
1. СОЦІАЛЬНА ДІЯ. ЦІЛЕРАЦІОНАЛЬНА ДІЯ. СТРУКТУРА ТА ВИДИ СОЦІАЛЬНОЇ ДІЇ 3
2. ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЛАДУ. ВИНИКНЕННЯ КАПІТАЛІСТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА 7
3. СВОБОДА ТА РАЦІОНАЛЬНІСТЬ ДІЙ ЛЮДИНИ 10
4. ТЕОРІЯ ЦІННОСТЕЙ 12
Висновки 14
Література 15

Вступ
Вебер вважав головною тенденцією нової i новітньої історії – процеси рацiоналiзацiї, а саме – процеси заміщення традиційних, виключно дослідних методів соціальної організації методами теоретично обґрунтованими, із явно сформульованими, старанно розрахованими правилами i процедурами. Мета науки, за Вебером, осягнути істину, описати і пояснити реальність. Ця задача нескінченна. Пізнання не може дати адекватно-інтегрального відтворення реальності. Безупинно долати себе і інерцію власного мислення – такий обов'язок ученого.
Вебер намагається вгледіти раціональність всюди, особливо в соціальній сфері. Всі його розмірковування навколо соціальної взаємодії, прогресу суспільства, свободи особистості, цінностей пов’язані з співвідношенням цих понять, в першу чергу, з раціональністю. Раціональність це те, що можна зрозуміти на рівні логічного мислення, що є наслідком розумних, доцільних дій індивіда, який у своїй діяльності та поведінці орієнтується на інших людей або соціальні явища. Такий підхід Вебер застосовує як для пізнання окремої людини, так і для осягнення всього суспільства.
Висновки
Таким чином, для соціології Вебера характерна орієнтація виключно на індивіда з його зростаючою раціональністю. Найвище досягнення раціонально діючої людини – це капіталізм з його раціональною релігією (протестантизмом), раціональною бюрократією, раціональним способом ведення господарства. Але навіть таке суспільство ще не є ідеальним з точки зору раціональності. Вебер вводить поняття ідеального типу – зразка і умоглядної конструкції, якої насправді не існує, але до якої слід прагнути. Такими ідеальними типами для Вебера є "економічна людина", "церква", "християнство" та й, зрештою, сам "капіталізм", який в ідеалі ніде не існує: конкретні країни мають конкретні різновиди цього ладу, наближені чи віддалені від ідеалу.
Завданням соціології, на думку Вебера, саме і є необхідність встановлювати відповідність реальності ідеальним типам, які є втіленням "інтересів епохи", проявом пануючих у даний час цінностей. Кожна епоха має свою систему цінностей, тому вони, як сукупність основних установок та інтересів конкретної епохи і конкретного суспільства, є історичними і відносними, тобто з'являються у певний історичний час і зникають чи видозмінюються з розвитком суспільства. Цінності для Вебера – це розуміння обов'язку, яке стає основою для соціальної дії.

Зміст

Вступ 3
1. Свобода вибору, суверенітет і раціональність споживача 5
2. Аналіз поведінки споживача на основі гіпотез кількісного виміру корисності (кардиналістська концепція) 8
3. Аналіз поведінки споживача на основі гіпотез порядокового
вимірювання корисності (ординалістська концепція) 14
4. Ринковий попит 17
Висновок 21
Список літератури 23

Мета роботи – вивчення основ раціональної поведінки споживачів і механізму формування попиту.
Об’єкт роботи – явища та процеси, які супроводжують формування попиту на товар у споживача.
Предмет роботи – раціональна поведінка споживачів і формування попиту.

ВСТУП 4
Розділ 1. Психолого-педагогічні особливості ведення професійного спілкування 1.1. Поняття професійного спілкування 7
1.2. Функції професійного спілкування в педагогічній діяльності 10
1.3. Стратегії та тактики професійного спілкування 11
1.4. Особистісні якості педагога, що сприяють веденню ефективного професійного спілкування 14
Розділ 2. Психологічні закономірності професійного спілкування в системі спілкування “педагог-інтегрована група” 17
2.1. Поняття групи, колективу, інтегрованої групи 17
2.2. Специфіка міжособистісних відносин в інтегрованих групах 20
2.3. Бар’єри спілкування в системі відносин “педагог - інтегрована група” 21
2.4. Психологічні особливості професійного спілкування 24
2.4.1. Стеріотипізація, проекція, ідентифікація, емпатія і рефлексія в професійному спілкуванні 25
РОЗДІЛ 3. Практична частина. Тренінг ефективного професійного спілкування в систем “педагог - інтегрована група” 29
ВИСНОВКИ 36
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Завдання №1. ЗНАЙОМСТВО З СОЦІАЛЬНОЮ ПСИХОЛОГІЄЮ 4
1. Соціальна психологія як наука; її предмет і завдання. 4
2. Основні теоретичні напрямки соціальної психології. 6
3. Методологія соціальної психології. 7
Глосарій до завдання № 1. 11
Література до 1-го завдання. 13
Завдання №2. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ 14
1. Поняття про соціалізацію особистості. 14
2. Механізми соціалізації. 14
3. Фази соціалізації. 15
4. Наслідки поганої соціалізації. 15
5. Формування соціальних навичок. 16
Глосарій до завдання № 2. 19
Література до 2-го завдання. 20
Завдання № 3. СПІЛКУВАННЯ ТА ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА 21
1. Поняття спілкування та його особливості. 21
2. Функції спілкування. 21
3. Бар’єри і культура спілкування. 22
Глосарій до завдання № 3. 24
Література до 3-го завдання 25
Завдання № 4. СПІЛКУВАННЯ ЯК КОМУНІКАЦІЯ 26
1. Схема комунікативного процесу. 26
2. Засоби комунікації. 26
3. Вербальна та невербальна комунікація. 28
Глосарій до завдання № 4. 29
Література до 4-го завдання 30
Завдання № 5. ПЕРЦЕПТИВНА СКЛАДОВА СПІЛКУВАННЯ 31
1. Спілкування як взаємне сприйняття. 31
2. Механізми міжособистісного сприйняття: ідентифікація, рефлексія, атракція, казуальна атрибуція. 31
3. Соціальні стереотипи та установки. 33
4. Принцип зворотного зв’язку у спілкуванні. 34
Глосарій до завдання № 5. 35
Література до 5-го завдання 36
Завдання № 6. СПІЛКУВАННЯ ЯК ВЗАЄМОДІЯ 37
1. Теорія символічного інтераціоналізму. 37
2. Ефект присутності: соціальна фасилітація і соціальна інгібіція. 37
3. Сумісність і конфлікт в групі. 38
Глосарій до завдання № 6. 40
Література до 6-го завдання 41
Завдання № 8. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЯВИЩА В МАЛИХ ГРУПАХ 42
1. Виникнення і розвиток малих груп. 42
2. Функціонування групи. Групова динаміка. 42
3. Соціально-психологічний клімат групи. 43
4. Прийняття статусно-рольових позицій у групі. Маргінальність. 44
5. Керівництво групою. 44
Глосарій до завдання № 8. 47
Література до 8-го завдання 48
Завдання № 9. МІЖОСОБИСТІСНІ ВІДНОСИНИ В МАЛИХ ГРУПАХ 49
1. Міжособистісні відносини. Дружба, любов, ворожнеча, самотність. 49
2. Структура формальних і неформальних відносин. Показники симпатій і антипатій. 50
3. Типи відносин згідно трансакційного аналізу Е. Берна. Теорія трансакційного аналізу Е. Берна. 51
4. Соціальні взаємовідносини як гра. Класифікація ігор. Життєві сценарії. 51
Глосарій до завдання № 9. 53
Література до 9-го завдання 54
Завдання № 10. ГРУПОВІ МЕТОДИ ТЕРАПІЇ І ПСИХОКОРЕКЦІЇ 55
1. Характеристика психотерапевтичних підходів поведінки. 55
2. Завдання терапії і корекції. 56
3. Вимоги до проведення психокорекційної роботи. 56
4. Переваги групової форми психокорекційної роботи. 57
5. Види психокорекційної роботи. Т-групи, групи зустрічей, психодрама, гештальттерапія, танцювальна терапія, тренінг умінь. 58
Глосарій до завдання № 10. 60
Література до 10-го завдання 61

Вступ 3
1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ 5
1.1. Сутність основних понять соціокультурного розвитку 5
1.2. Застосування ідей синергетики для визначення динаміки соціально-культурного розвитку 12
2. СОЦІОДИНАМІКА СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ 17
2. 1. Вплив соціальної сфери на розвиток культури українського суспільства 17
2.2. Використання індексу людського розвитку (ІЛР) для оцінки соціодинаміки соціально-культурного розвитку населення України 26
Висновки 30
Література 32


Вступ
Актуальність даної теми визначається занепокоєністю тими соціально-культурними процесами, які зараз тривають на Україні. Про занепад економічного життя, кризові явища в ній та занепад матеріального добробуту населення говориться вже давно. Останнім часом перестали стидатися визнати наявність політичної, соціальної кризи. Але як обстоїть справа з культурним, духовним життям нації? Нібито те духовно-патріотичне піднесення, що мало місце в момент набуття незалежності в 1991 році, на сьогоднішній день перетворилося в інший стан суспільної свідомості українського суспільства. Не покращують картину загальної бездуховності й широкі можливості релігійного життя сучасної України. Криза в цієї сфері не сприяє ані консолідації нації, ані піднесенню духовного та культурного рівня в молодій українській державі.
Говорячи про культуру українського народу, слід визнати наявність негативних тенденцій, які здійснюють руйнівний вплив на суспільство. Основною проблемою при цьому слід визнати питання правильного теоретичного означення падіння рівня культурного життя в Україні. Але культура не може погіршуватися – вона становиться іншою. Набуття українцями гіркого досвіду широкомасштабного зубожіння змушує змінити їх своє уявлення не тільки про конкретні речі соціальної, економічної та культурної політики, а й розпочати формування нового світогляду, який на відміну від попереднього, радянського буде новою фазою суспільного розвитку.
Сфера культури і соціальна сфера є широко інтегрованими одна в одну. Вони як об’єкт даного дослідження можуть надати певної оцінки усьому комплексу факторів, що впливають сьогодні на суспільство. З усієї кількості сторін, з яких можна оцінити ці сфери, в дослідженні застосовується розгляд соціодинаміки соціально-культурного розвитку, що й буде предметом дослідження.
Мета дослідження: прослідити тенденції соціодинаміки соціально-культурного розвитку України. Для здійснення даної мети в роботі передбачено виконання наступних завдань:
− Уяснити та конкретизувати поняття, які визначають динаміку соціокультурної сфери та соціального розвитку суспільства;
− Застосувати синергетичний підхід для оцінки динаміки соціально-культурного розвитку України;
− Прослідкувати вплив соціальної сфери на рівень культурного життя української нації.
− Визначити тенденції соціокультурного-розвитку держави.
Гіпотезою в дослідженні стає припущення про те, що стан соціально-культурної сфери значним чином впливає на культурне життя нації, стає основою для зміни духовних орієнтирів суспільства, тимчасове його погіршення є необхідною передумовою для переходу на новий, більш якісний стан.
Методами дослідження були: теоретичний аналіз і узагальнення, моделювання, аналіз літератури та джерел Всесвітньої комп'ютерної електронної мережі (Інтернету).
Для еволюційних теорій соціодинаміки культури є характерним пошук універсальних принципів і механізмів розвитку соціуму. Передбачається, що суспільство розвивається по аналогії з біологічним організмом, при цьому якісь важливі показники неухильно збільшуються. В ході даного дослідження буде вивчатися положення про те, що в процесі еволюції неухильно ростуть: складність і диференціація; адаптивна і різноманітність; раціональність і свобода; урбанізація і бюрократизація. Дослідження проводилося на базі аналізу наукових, політичних публікацій українських джерел, а також закордонної бази.

Висновки
Відповідно до класифікації соціодинамічних явищ соціокультурної сфери, можна означити соціально-культурний розвиток в Україні як такий, що поступово знижує свій потенціал, маючи при цьому елементи інтроверсії та регресу. Не відбувається в сучасній Україні ані революційних змін, ані інших реформаційних процесів, хоча про реформи, наприклад, в науці, освіті говориться вже давно. На мою думку відбувається поступовий занепад в масштабі усієї країни культурного життя та соціального розвитку.
Разом з тим, сучасні соціально-культурні процеси, які відбуваються на теренах України, можливо свідчать не про поступове знищення культури, а про перехід її на нові принципи та набуття нею нових форм. Культуру не можна знищити, вона як явище людського суспільства є невіддільною від нього властивістю. Можуть лише погіршуватися певні показники соціально-культурної сфери, які в даний момент набувають значних змін в порівнянні з відповідними цифрами радянського періоду. Це як раз і свідчить про те, що відбувається поступовий перехід в Україні від одного типу культури до іншого. Наскільки він буде гірший чи кращій – важко сказати, але те що він буде значно вирізнятися від сучасного – це безперечно.
Цифри стану соціально-культурної сфери України нібито свідчать про зменшення таких показників як освіченість (особливо це стосується вищої освіти), кількість соціально-культурних закладів, культурні послуги населенню. Українські аналітики як і експерти міжнародних організацій роблять висновки про розвиток саме за такими показниками. На мою думку, масовий відхід населення України від класичних форм задоволення культурних потреб, свідчить, скоріше, про пошуки їх нових форм, які найбільше б відповідали потребам сучасної людини. Читання книг, відвідування бібліотек, музеїв, кіно поступово відходять в минуле. Не бачать смислу отримання глибокої освіти, тобто такої, яка необхідна для проведення серйозних наукових пошуків, основна маса населення. Тільки перспектива отримання гідної роботи і зарплатні змушує наших співвітчизників "пробивати" собі шлях до вищих навчальних закладів. Але в цьому випадку, дуже часто примарою залишається така робота й в разі отримання відповідної освіти.
На мою думку, в недалекому майбутньому Україна вже не зможе пишатися перед світовою спільнотою гарними показниками грамотності та освіти. При подальшому скороченні якості життя в державі, будуть понижуватися і соціально-культурні показники, за якими сьогодні оцінюється потенціал країни. Найбільш характерною для України тенденцією є не прагнення людей до набуття знань або отримання стандартних соціально-культурних послуг, а – прагнення покращити свій матеріальний стан, визначитися в житті за рахунок механізмів ринкової економіки. При цьому слабо дослідженим в науковій літературі є питання задоволення особистістю своїх духовних потреб за допомогою сучасних засобів соціально-культурної сфери. Ніхто не знає, які пріоритети віддають українці, наприклад, при перегляді сайтів Інтернету, при використанні домашнього відео і DVD, цифрової музики. Ці відомості є особистісними, суворо індивідуальними даними, і, навіть при проведенні широкомасштабного опитування, не може бути отримано якогось більш-менш вірогідного результату.
Крім того, на розвиток соціально-культурної сфери здійснює значний вплив соціальне розшарування суспільства, диференціація його на дві великих групи – надмірно багатих і надмірно бідних. В цих умовах, на мою думку, можливо розділення соціально-культурної сфери також на дві частини – елітарну культуру і народну культуру, що в історії розвитку людства яскраво видно на прикладах країн з антагоністичними суспільствами в період ХV – ХХ століть. В умовах розвитку науково-технічного прогресу ці відмінності можуть набути певних рис і особливостей.
Синергетичний підхід до вивчення соціально-культурного розвитку країни підтверджує тезу про те, що сучасні труднощі соціально-культурної сфери є необхідною і обов’язковою умовою для її подальшої трансформації, переходу на інший, більш якісний стан.

ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ АВТОРСЬКОГО СТИЛЮ Т.Г. ШЕВЧЕНКА 6
1. Життєвий шлях великого кобзаря 6
1.2. Особливості поетичного стилю Т.Г. Шевченка та їх видозміна відповідно до трьох етапів творчості 8
1.2.1. Особливості першого етапу творчості Т.Г. Шевченка 9
1.2.2. Провідні мотиви та образи періоду «трьох літ» 11
1.2.3. Специфіка третього періоду творчості митця 13
РОЗДІЛ ІІ. ПОЕТИЧНА ТВОРЧІСТЬ Т.Г. ШЕВЧЕНКА ПЕРІОДУ ТРЬОХ ЛІТ
2.1. Жанрова специфіка творчості періоду трьох літ. Головні теми та образи творів 17
2.2. Літературознавчий аналіз творчості Т.Г.Шевченка 1843-45 рр. 22
2.3. Роль творчості періоду трьох літ Т.Г. Шевченка у становленні української культури та її актуальність у ХХІ ст. 26
ВИСНОВКИ 35
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 38


ВСТУП

Тарас Шевченко став співцем свободи Українського народу. Усе життя він присвятив реалізації своєї найбільшої мрії - пробудити волелюбний дух українців, щоб побачити рідну землю вільною.
За час, що минув, український народ переживав періоди, коли свобода та незалежність ставали майже реальністю, і такі, коли ця споконвічна мрія здавалася нездійсненною. Було немало трагічних сторінок, але було і те, що дозволило сформуватися сучасній українській нації, здатній відстоювати оспівані Т.Шевченком ідеали.
З 1991 року ми ведемо відлік існування нової Незалежної України. Але, мабуть, лише у минулому році світ ледь не вперше зрозумів Україну та українців насправді. Це багатомільйонна держава, яка поділяє зрозумілі нам усім загальноєвропейські ідеали та цінності, прагнення до свободи і демократії.
Останні події в Україні відкрили нові перспективи для нашої країни і для розвитку її відносин з оточуючим світом. Сьогодні ми з повним правом можемо говорити, що українці реалізували мрію великого українського поета Т.Шевченка і створили не тільки незалежну, але і вільну Україну. Вільну від страху, невпевненості у своїх силах і своєму майбутньому. Вільну, бо здатну відстоювати своє право обирати власну долю і захищати свій вибір.
Тарас Шевченко – центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, які до нього в українській літературі ще не порушувалися або порушувалися надто несміливо й обмежено. Шевченко став новатором у пошуках нових художніх форм та засобів, у виробленні та утвердженні нового художнього мислення. Своєю творчістю Т.Шевченко завершив процес формування української літературної мови, здійснивши її синтез із живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова.
Актуальність теми дослідження. Сучасна духовна ситуація в Україні і в світі характеризується глибинними зрушеннями, які мають прояв на різних рівнях суспільного буття і свідомості. Одну з ключових ролей у цих змінах відіграє відродження національної культури, у тому числі її науково-теоретичний аналіз і філософська рефлексія. Головною метою філософського українознавства є дослідження сутнісних підвалин української культури, її специфіки та місця серед інших національних культур, а одним з його головних предметів стає творчість українських митців, у якій набули конкретного виразу й чіткої кристалізації специфічні риси національного світобачення.
В українській культурі серед великого кола митців, які найбільш яскраво й органічно виразили національний образ світу, головне місце належить Тарасові Шевченку, особливо його поетичній творчості, що набула функції своєрідної “Євангелії українців” – тобто метатексту, у якому засобами художньої символіки опредметнено основні смисли, цінності, цілі й завдання життя українського народу в його минулому, сучасному й майбутньому. Цей метатекст є не тільки скарбницею колективної пам’яті, але й набуває програмового характеру: він визначає й визначатиме сам спосіб бачення колективною національною свідомістю тих чи інших явищ історичного, соціально-політичного, культурного й морального буття української нації.
Поетична творчість Т.Шевченка не просто несе в собі потенціал певних смислів, цінностей, цілей тощо, але й транслює специфічний спосіб світобачення й відповідний національний образ світу, що складає їхнє підґрунтя. Саме специфічність національного образу світу є головною передумовою спадкоємності в національній культурі, можливості сприйняття й відновлення традиції, а тим самим і одну з головних передумов національної ідентичності і життєвих сил народу. З іншого боку, національний образ світу акумулює у собі досвід змін і модернізацій у культурі народу, зокрема, тих, що постали внаслідок творчих зусиль його видатних митців. Найбільш репрезентативний прояв національного образу світу відбувається в типових художньо-поетичних образах, створених митцями-класиками, адже смисл художньої творчості саме в тому і полягає, щоб якнайяскравіше і якнайглибше виявити своєрідність і глибину народного життя, що у повсякденні може залишатися прихованою і непомітною.
Об’єктом дослідження є життєвий і творчий шлях Т.Г. Шевченка.
Предмет аналізу – поетична творчість Т.Г. Шевченка періоду трьох літ.
Мета роботи полягає у виявленні та характеристиці особливостей поетичної творчості Т.Г. Шевченка періоду трьох літ та визначення її актуальності і ХХІ ст.
Досягнення поставленої мети вимагає вирішення конкретних завдань:
1) описати життєвий шлях великого кобзаря та виявити його вплив на творчість видатного поета;
2) ідентифікувати особливості поетичного стилю Т.Г. Шевченка та їх видозміну відповідно до трьох етапів його творчості;
3) охарактеризувати жанрову специфіку творчості періоду трьох літ;
4) проаналізувати теми та образи творів періоду трьох літ;
5) провести літературознавчий аналіз творчості Т.Г. Шевченка 1843-45 рр;
6) дослідити роль творчості періоду трьох літ Т.Г. Шевченка у становленні української культури та визначити її актуальність у ХХІ ст.
Структура виконаного дослідження обумовлена його метою та завданнями і складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури.

ВИСНОВКИ

У духовній історії України Шевченко посів і досі беззастережно посідає виняткове місце. Значення його творчої спадщини для української культури важко переоцінити. Його «Кобзар» започаткував новий етап у розвитку української літератури і мови, а його живописна і граверська творчість стала визначним явищем не тільки українського, а й світового мистецтва. Поезія Шевченка, при всьому зв'язку з усною народною творчістю, попередньою українською та європейською літературами, була явищем наскрізь оригінальним і новаторським. Літературознавець О. Білецький, редактор академічних видань творів Шевченка, справедливо підкреслив у нього особливий тип художнього пізнання, не повторений ніким і не повторюючий нікого у всій історії світової літератури. Творчість великого поета внесла в українську літературу незнане багатство тем, жанрів і формальних особливостей. Вивівши українську літературу на шляхи, якими йшов розвиток великих європейських літератур, Шевченко надав їй загальноєвропейського, а разом з тим і світового значення.
Поєднавши у своїх поетичних творах живу розмовну мову з словесно-виразовими засобами книжної мови, Шевченко підніс українську літературну мову на новий, якісно вищий ступінь. У поетичних творах Шевченкова українська мова набула незвичайного багатства барв та відтінків, а також можливостей передачі не тільки найтонших настроїв, почуттів і думок, а й глибоких філософських та політично-суспільних узагальнень. Широко користуючись лексикою різних галузей науки й мистецтва, Шевченко заклав основи термінологізації української лексики, підносячи цим самим українську літературну мову до рівня найрозвиненіших мов світу.
Провідним мотивом творчості Шевченка, що пронизує також весь його життєвий шлях, була самовіддана любов до України і нерозривно пов'язана з нею ненависть до всіх її гнобителів. Його революційний заклик «… вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте» був зовсім новим словом не лише в українській літературі. У розвитку національної і соціальної самосвідомості українського народу творчість Шевченка відіграла величезну роль.
По-новому звучать мотиви революційної боротьби у творах Шевченка періоду «Трьох літ» (1843-1845). Провівши 8 місяців в Україні, Шевченко зрозумів своє історичне завдання і свій обов'язок перед батьківщиною як прямий шлях безкомпромісної революційної боротьби. Перехід Шевченка до нового періоду літературної діяльності позначився в поемах «Розрита могила» (1843), «Чигрине, Чигрине» (1844) і «Сон» (1844). Поет написав ці твори під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності в Україні. У сатиричному творі «Сон» («У всякого своя доля») автор з їдким сарказмом змалював свавілля та жорстокість російського царату і закликав до знищення цієї деспотичної системи. Поема «Сон» уважається одним з найвизначніших взірців світової сатири. Вона має чимало спільних типологічних рис з поемами «Дзяди» А. Міцкевича, «Німеччина. Зимова казка» Г. Гайне та частиною «Божественної комедії» Данте «Пекло». Сатиричні ознаки також помітні в політичних поемах Шевченка «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим…» та вірші «Холодний Яр» (усі 1845).
У поемі-містерії «Великий льох», що складається з трьох частин («Три душі», «Три ворони», «Три лірники») й епілогу («Стоїть в селі Суботові»), Шевченко втілив свої роздуми про історичну долю України в алегоричних образах, що зазнали в літературознавстві особливо тенденційної інтерпретації (Шевченкова наскрізь негативна оцінка Переяславської угоди різко суперечить так званим «Тезам про 300-річчя возз'єднання України з Росією»). У творі «Кавказ», що поєднує жанрові ознаки лірично-сатиричної поеми, політичної медитації та героїчної оди, Шевченко із сарказмом виступив проти гнобительської політики царської Росії і закликав пригноблені народи до революційної боротьби. Ця поема Шевченка мала значний вплив на розвиток самосвідомості не тільки в Україні. Шевченкове послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…» – вдумливий поетичний аналіз тогочасного суспільно-політичного і національно-культурного життя в Україні, що мала служити дороговказом на шляху національного, соціального і культурного відродження українського народу. У поезії «Холодний Яр» Шевченко відкинув негативний погляд історика А. Скальковського на гайдамацький рух і, назвавши Миколу І «лютим Нероном», гостро картав ту частину українського панства, що покірно плазувала перед російським царатом.
У грудні 1845 Шевченко написав цикл віршів під назвою «Давидові псалми» – перша його спроба переспіву й осучаснення біблійних текстів. Уміло зашифрованою формою псалмів поет засуджував тогочасний лад, надаючи старозавітним текстам зрозумілу для читача політичну спрямованість. У вірші «Три літа», що дав назву альбомній збірці автографів поета, Шевченко змальовує процес свого «прозрівання» і говорить про зміни, які сталися за цей час у його світогляді й творчості. Характерним для нового періоду творчості Шевченка є також вірш «Минають дні, минають ночі». У ньому поет пристрасно засуджує суспільну бездіяльність і пасивність та закликає до дії й боротьби. Цикл «Три літа» завершується «Заповітом», одним з найдосконаліших зразків світової політичної лірики.
Серед творів періоду «Трьох літ» на історичні теми особливе місце посідає поема «Іван Гус» («Єретик»), написана восени 1845 з поетичною присвятою П. Шафарикові. Поєднуючи історичний сюжет (засудження і спалення чеського реформатора Гуса в Констанці 1415 року) з дійсністю свого часу, Шевченко створив поему, яка була сприйнята читачами як алюзія на адресу російського царату. В історично-побутовій поемі «Сліпий» («Невольник») Шевченко гнівно осудив Катерину ІІ за зруйнування Запорізької Січі та закріпачення українського селянства. До збірки «Три літа» включено також соціально-побутові поеми «Сова» (1844) і «Наймичка» (1845). У поемі «Сова» змальовано трагічну долю матері-вдови, у якої забрали в солдати єдиного сина. До зображення нового аспекту морально-психологічної драми матері-покритки звернувся Шевченко в поемі «Наймичка». Ця тема хвилювала поета протягом усієї творчої діяльності. До неї він звертався в ранній поемі «Катерина», а згодом – у поемах «Відьма» (1847), «Марина» (1848) та інших. Тему трагічної долі покритки Шевченко розробляв також у відмінних одна від одної баладах «Лілея» та «Русалка» (обидві 1846).