Тема: «К.Г.Юнг» (ID:38378)

Содержание

1. Философия Рене Декарта………………………………………3
2. Карл Густав Юнг как психолог………………………………………9
3. Использованная литература………………………………………...14

ЗМІСТ

ВСТУП..................................................................................................................3
1. К.Г. Юнг та психодрама. Катарсис як звільнюючий засіб.........................4
2 Мета психодрами та її досягнення…..........................................................10
ВИСНОВКИ.........................................................................................................12
Література...........................................................................................................13

1. Екзистенціальна філософія, її основні напрями 3
2. Філософські проблеми психоаналізу (Фрейд, Юнг, Фромм) 9
Список використаної літератури 16

Вступ 2
1. Психодинамічний напрямок теорії особистості З. Фрейда. 3
2. Аналітична теорія особистості: Карл Густав Юнг. 7
3. Ерік Еріксон Еріх Фромм і Карен Хорні: егопсихологія та пов язані з нею напрямки в теорії особистості. 11
4. Психосинтез: Роберто Ассаджіолі. 15
5. Трансперсональна психологія: Станіслав Грофф. 18
6. Гуманістичний напрямок у психології. 23
Висновки 27
Список використаної літератури 28

1. Цінності та їхня роль в житті суспільства. 3
2. Світоглядне, теоретичне і методологічне значення філософії. 4
3. Проблема буття, людини і суспільства в античній філософії. 5
4. Філософія Джона Локка. 8
5. Психоаналіз і нейрофрейдизм (З.Фрейд, К.Г.Юнг, Е.Фромм). 10
6. Українська філософія XIV-XVI ст..: агіографія, український неоплатонізм, полемісти. 13
7. Система основних законів діалектики. Діалектика та її альтернативи. 15
8. Форми та методи наукового пізнання. Постнеокласична доба розвитку науки. 17
9. Рушійні сили розвитку суспільства. 21
Список використаної літератури 24

План
Введение 3
1.Психодинамическое направление в социальной психологии
личности (З.Фрейд, А.Адлер, К.Г.Юнг) 4
2.Поведенческое и социально-когнитивное направление в социальной
психологии личности (Б.Ф.Скиннер, А.Бандура, Д.Роттер) 10
3. Психология отношений ( А.Ф. Лазурский, В.Н. Мясищев, Б.В. Ломов ).
Теория установки (Д.Н. Узнадзе, Ш.А. Надирашвили, В.А. Ядов) 13
4.Комплексный и системный подходы (Б.Г.Ананьев, Б.Ф.Ломов).
Субъектный и деятельностный подходы (С.Л.Рубиншнейн,
К.А.Абульханова, А.Н.Леоньев, А.В.Петровский).
Структурно-динамический подход (А.Г.Ковалев, К.К.Платонов,
Б.Д.Парыгин) 19
Заключение 27
Список литературы 28

1. Предмет і структура соціальної психології 5
2. Історія формування соціально-психологічний ідей 6
3. Теоретична і методологічна обмеженість перших соціально-психологічних теорій 7
4. Місце соціальної психології в системі наукового пізнання 8
5. Сучасні західні соціально-психологічні концепції 9
6. Проблема особистості в соціальній психології 10
7. Соціально-психологічна характеристика особистості 11
8. Духовний потенціал особистості 12
9. Управління собою, формування "Я-концепції" 13
10. Прогнозування соціальної поведінки особистості 14
11. Характеристика соціально-психологічних теорій особистості 15
12. Соціалізація особистості 16
13. Зміст і стадії процесу соціалізації 17
14. Поняття і структура соціальної установки 18
15. Вплив соціальних установок на поведінку особистості 19
16. Поняття соціально-психологічного бар’єру 20
17. Основні закономірності взаємодії і спілкування 21
18. Визначальна роль суспільних відносин для розвитку індивідуальної свідомості 22
19. Міжособистісні відносини як форма прояву суспільних відносин 23
20. Зв'язок спілкування і діяльності 24
21. Основні сторони процесу спілкування: комунікативна, інтерактивна, перцептивна 25
22. Психологічні особливості спілкування 26
23. Поняття і різновиди малих груп 27
24. Відсутність єдиного розуміння поняття "мала група" у вітчизняній і західній соціальній психології 28
25. Динаміка протікання конфлікту в малій групі 29
26. Характеристика соціально-психологічного клімату різних організацій 30
27. Сім’я як мала група 31
28. Соціально-психологічні класифікації і функції сім’ї 32
29. Соціально-психологічні проблеми сім’ї 33
30. Психологічні особливості студентської групи 34
31. Лідерство і проблеми ефективності групової діяльності 35
32. Характеристика великих соціальних груп та явищ 36
33. Соціальні рухи як специфічний феномен масового поводження 37
34. Характеристика видів натовпу 38
35. Паніка та її дослідження у сучасній психології 39
36. Особливості прояву психології нації 40
37. Поняття і особливості прояву класової психології 41
38. Расові установки та міжрасове спілкування 42
39. Особливості релігійної психології 43
40. Соціально-психологічний механізм політичної влади 44
41. Психологія політичного лідерства 45
42. Вплив засобів масової інформації на соціальну поведінку 46
43. Поняття і функції моди 47
44. Поняття стресу 48
45. Агресія та її різновиди 49
46. Альтруїзм і соціальна поведінка 50
47. Психологія чоловіка і жінки 51
48. Культура і гендерні ролі 52
49. Соціальне пізнання і депресія 53
50. В. Вундт "Проблеми психології народів" 54
51. Г. Лебон "Психологія мас" 55
52. К. Леонгардт "Акцентуйовані особистості" 56
53. Д. Карнегі "Як подолати стрес" 57
54. В. Райх "Психологія мас і фашизм" 58
55. З. Фрейд "Масова психологія і аналіз людського Я" 59
56. З. Фрейд "Незадоволеність культурою" 60
57. Е. Фром "Мистецтво любити" 61
58. Е. Фром "Чоловік і жінка" 62
59. Е. Фром "Людина для себе" 63
60. Е. Фром "Анатомія людської деструктивності" 64
61. К. Хорні "Наші внутрішні конфлікти" 65
62. К. Хорні "Про психологію жінки" 66
63. Е. Шострем "Людина – маніпулятор" 67
64. К. Юнг "Психологічні типи" 68
65. К. Юнг "Архетипи і символи" 69
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 70

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНФЛІКТІВ ТА КОНФЛІКТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ 7
1.1. Сучасні психологічні концепції міжособистісних конфліктів та їх дослідження 7
1.2. Юнацький вік як вік підвищеної конфліктності в поведінці 11
1.3. Причини виникнення міжособистісних конфліктів. Конфлікти та деструктивна поведінка особистості 19
1.4. Взаємодія внутрішніх та зовнішніх чинників конфліктності особистості 23
РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ КОНФЛІКТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ЮНАКІВ 27
2.1. Організація емпіричного дослідження. Основні методи дослідження 27
2.2. Визначення стилів реагування юнака у конфліктній ситуації 29
2.3. Виявлення внутрішніх чинників конфліктності в юнацькому віці 31
2.4. Аналіз і інтерпретація результатів 35
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 37
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 39
ДОДАТКИ 42


ВСТУП
Актуальність дослідження. Зростання напруженості у сучасному суспільстві обумовлює збільшення різноманітних конфліктів та необхідність їх всебічного вивчення з метою нівелювання негативних наслідків та якнайповнішого використання закладених у них позитивних можливостей для розвитку особистості. Знання чинників, які обумовлюють виникнення міжособистісних конфліктів, дозволяє розробити комплекс методів, спрямованих на їх профілактику та формування навичок успішного вирішення. Така робота дозволяє не лише допомогти особистості одержати знання про ефективні способи розв’язання конфліктів, але і надає їй інформацію про основні психологічні особливості, які зумовлюють виникнення міжособистісних конфліктів, про можливості саморегуляції у складних життєвих ситуаціях, здійснює цілеспрямований вплив на особистість з метою гармонізації її психічного та соціального життя.
Проблема конфліктів завжди приваблювала дослідників і розроблялася представниками різних психологічних напрямків як у зарубіжній, так і у вітчизняній психології. Зокрема, у зарубіжній психології вона представлена роботами представників різних підходів: психоаналітичного (З. Фрейд, К. Юнг та А. Адлер); соціотропного (У. Мак-Даугалл, С. Сігеле); етологічного К. Лоренц, Н. Тінберген); теорії групової динаміки (К. Левін, Д. Креч); фрустраційно-агресивного (Д. Доллард, Н. Міллер); поведінкового (А. Басс, А. Бандура); соціометричного (Дж. Морено, Г. Гурвіч); інтеракціоністського (Т. Шибутані, Д. Шпігель). Завдяки цим роботам у психологічній науці було започатковано систематичне вивчення конфлікту як самостійного соціально-психологічного феномену. У середині ХХ століття перед дослідниками постала проблема не лише розробки теоретичних підходів до різноманітних конфліктів, а і визначення шляхів та способів їх попередження і подолання. Це обумовило появу таких напрямків дослідження як мотиваційний (М. Дойч, С. Шікман), теорії організаційних систем (Р. Блейк, К. Томас) та теорії і практики переговорного процесу (Р. Фішер, Д. Прюітт).
Натомість у вітчизняній – радянській, а пізніше і українській психології, – проблема конфлікту не знайшла свого достатнього відображення, хоча і проводилися окремі дослідження з даної проблеми. Зокрема, вивчалися конфлікти у ділових стосунках, сімейні конфлікти, конфлікти у педагогічному процесі.
Серед радянських та російських досліджень з проблематики конфліктів варто відзначити роботи В.С. Агєєва, В.І. Андрєєва, О.Я Анцупова, В.К. Васильєва, С.І. Єріної, Е.І. Кіршбаум, М.М. Коряк, Н.В. Крогіус, А.Н. Лєбєдєва, М.О. Новікова, В.П. Левкович, О.Е. Зуськової, В.А. Нужного, О.В. Первишевої, Л.А. Петровської, Т.А. Полозової, В.А. Смєхова, А.І. Тащєвої, О.І. Шіпілова.
В Україні проблему конфліктів успішно розробляють А.І. Бузнік, А.М. Гірник, Н.М. Дорошенко, В.Г. Ласькова, Г.В. Ложкін, В.М. Кушнірюк, І.Б. Омелаєнко, М.І. Пірен, Н.І. Пов’якель, В.М. Радчук, О.Л. Світличний.
У віковому аспекті проблему конфліктів вивчали Я.Л. Коломінський, Б.П. Жизнєвський, М.І. Коцко, В.М. Коміссарик, М.І Тютюнник (конфлікти дітей дошкільного віку), Л.І. Божович, Т.В. Драгунова, В.І. Ілійчук, О.В. Первишева (конфлікти у підлітковому віці), І.М. Веренікіна та Л.В. Сімонова вивчали особливості конфліктів між учнями та вчителями, зокрема, дослідження Л.В. Сімонової присвячене вивченню конфліктів між педагогами та старшокласниками. Конфлікти у ранньому юнацькому віці стали предметом досліджень А.І. Бузніка, І.С. Кона та В.Г. Ласькової.
У юнацькому віці перед особистістю постають нові завдання, які й обумовлюють необхідність удосконалення вже сформованих умінь спілкування. Нова соціальна ситуація розвитку особистості юнака обумовлює зміни у індивідуальних особливостях особистості, внаслідок чого відбувається загострення міжіндивідних стосунків. І хоча школа та інші навчальні заклади намагаються дати юнакам та дівчатам знання, необхідні для подолання конфліктів, юнаки часто залишаються наодинці з проблемами, які виникають у них при взаємодії з батьками, вчителями та однолітками. Як показує практика, для подолання конфліктності педагогам не вистачає ефективних рекомендацій, доступних для широкого застосування у молодіжному середовищі, тому проблема наукового розгляду чинників виникнення конфліктів у юнацькому віці та відпрацювання на цій основі нових пропозицій з їх попередження та подолання продовжує залишатися актуальною.
Таким чином, враховуючи соціальну значущість проблеми та недостатність наукових розробок, присвячених вивченню міжособистісних конфліктів у юнацькому віці, було визначено тему даної роботи: „Психологічні чинники конфліктної поведінки у юнацькому віці”.
Об’єкт дослідження – міжособистісні конфлікти юнаків.
Предмет дослідження – психологічні чинники виникнення міжособистісних конфліктів.
Мета дослідження – прослідкувати вплив особистісних якостей юнаків на виникнення конфліктів між ними.
В основу нашого дослідження була покладена гіпотеза про те, що міжособистісні конфлікти тісно пов’язані з агресивністю юнаків, тривожністю та стилем реагування у конфлікті.
Мета та гіпотеза обумовили постановку таких завдань дослідження:
1. Визначити теоретичні підходи до проблеми міжособистісних конфліктів.
2. Виявити провідні психологічні чинники виникнення міжособистісних конфліктів у юнацькому віці.
3. Експериментально підтвердити залежність конфліктної поведінки юнаків від їх психологічних властивостей.
Методи дослідження. Завдання дослідження було реалізовано шляхом застосування системи теоретичних та емпіричних методів. Серед них: теоретичний аналіз та систематизація наукових даних з проблеми; спостереження, спрямоване на виявлення особливостей протікання міжособистісних конфліктів; бесіди; анкетування. Також було застосовано ряд конкретних методик, спрямованих на вивчення психологічних чинників виникнення міжособистісних конфліктів у юнаків.
Наукова новизна. Вперше на матеріалі вивчення індивідуальних особливостей юнаків досліджено особливості психологічних чинників для виникнення та розгортання міжособистісних конфліктів.
Практичне значення. Отримані в результаті виконання дипломної работи дані щодо психологічних чинників виникнення конфліктів серед юнаків дозволять налагодити систему виховної та профілактичної роботи в навчальних закладах щодо попередження та ефективного розвязання суперечок між ними.
Надійність і вірогідність дослідження забезпечувалися репрезентативністю вибірки (50 осіб), застосуванням методів, адекватних меті і завданням дослідження, поєднанням кількісного та якісного аналізу, використанням методів математичної статистики.
Положення, що виносяться на захист:
1. Конфліктність юнака в значній мірі обумовлюється його психологічними властивостями, в першу чергу – агресивністю та ворожістю, а не соціальними чинниками.
2. У юнаків міжособистісні конфлікти виникають і тривають як наслідок психологічної несумісності індивідів, відсутністю вмінь та навичок беконфліктного спілкування.

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНФЛІКТІВ ТА КОНФЛІКТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В СТУДЕНТСЬКОМУ ВІЦІ 7
1.1. Сучасні психологічні концепції міжособистісних конфліктів та їх дослідження 7
1.2. Юнацький вік як вік підвищення конфліктності в поведінці 11
1.3. Причини виникнення міжособистісних конфліктів. Конфлікти та деструктивна поведінка особистості 19
1.4. Взаємодія внутрішніх та зовнішніх чинників конфліктності особистості 23
РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ КОНФЛІКТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ В СТУДЕНТСЬКОМУ ВІЦІ 27
2.1. Організація емпіричного дослідження. Основні методи дослідження 27
2.2. Визначення основних стилів та рівнів конфліктності в юнацькому віці 29
2.2. Визначення чинників конфліктності в юнацькому віці 31
РОЗДІЛ 3 36
ПСИХОПРОФІЛАКТИКА ТА ПСИХОКОРЕКЦІЯ КОНФЛІКТНОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ 36
3.1. Шляхи психопрофілактичної роботи з конфліктністю в юнацькому віці 36
3.2. Тренінги ефективного спілкування в конфліктах, як засіб психопрофілактики та психокорекції конфліктності 44
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 51


ВСТУП
Актуальність дослідження. Зростання напруженості у сучасному суспільстві обумовлює збільшення різноманітних конфліктів та необхідність їх всебічного вивчення з метою нівелювання негативних наслідків та якнайповнішого використання закладених у них позитивних можливостей для розвитку особистості. Знання чинників, які обумовлюють виникнення міжособистісних конфліктів, дозволяє розробити комплекс методів, спрямованих на їх профілактику та формування навичок успішного вирішення. Така робота дозволяє не лише допомогти особистості одержати знання про ефективні способи розв’язання конфліктів, але і надає їй інформацію про основні психологічні особливості, які зумовлюють виникнення міжособистісних конфліктів, про можливості саморегуляції у складних життєвих ситуаціях, здійснює цілеспрямований вплив на особистість з метою гармонізації її психічного та соціального життя.
Проблема конфліктів завжди приваблювала дослідників і розроблялася представниками різних психологічних напрямків як у зарубіжній, так і у вітчизняній психології. Зокрема, у зарубіжній психології вона представлена роботами представників різних підходів: психоаналітичного (З. Фрейд, К. Юнг та А. Адлер); соціотропного (У. Мак-Даугалл, С. Сігеле); етологічного К. Лоренц, Н. Тінберген); теорії групової динаміки (К. Левін, Д. Креч); фрустраційно-агресивного (Д. Доллард, Н. Міллер); поведінкового (А. Басс, А. Бандура); соціометричного (Дж. Морено, Г. Гурвіч); інтеракціоністського (Т. Шибутані, Д. Шпігель). Завдяки цим роботам у психологічній науці було започатковано систематичне вивчення конфлікту як самостійного соціально-психологічного феномену. У середині ХХ століття перед дослідниками постала проблема не лише розробки теоретичних підходів до різноманітних конфліктів, а і визначення шляхів та способів їх попередження і подолання. Це обумовило появу таких напрямків дослідження як мотиваційний (М. Дойч, С. Шикман), теорії організаційних систем (Р. Блейк, К. Томас) та теорії і практики переговорного процесу (Р. Фішер, Д. Прюітт).
Натомість у вітчизняній – радянській, а пізніше і українській психології, – проблема конфлікту не знайшла свого достатнього відображення, хоча і проводилися окремі дослідження з даної проблеми. Зокрема, вивчалися конфлікти у ділових стосунках, сімейні конфлікти, конфлікти у педагогічному процесі.
Серед радянських та російських досліджень з проблематики конфліктів варто відзначити роботи В.С. Агєєва, В.І. Андрєєва, О.Я Анцупова, В.К. Васильєва, С.І. Єріної, Е.І. Кіршбаум, М.М. Коряк, Н.В. Крогіус, А.Н. Лєбєдєва, М.О. Новікова, В.П. Левкович, О.Е. Зуськової, В.А. Нужного, О.В. Первишевої, Л.А. Петровської, Т.А. Полозової, В.А. Смєхова, А.І. Тащєвої, О.І. Шипілова.
В Україні проблему конфліктів успішно розробляють А.І. Бузнік, А.М. Гірник, Н.М. Дорошенко, В.Г. Ласькова, Г.В. Ложкін, В.М. Кушнірюк, І.Б. Омелаєнко, М.І. Пірен, Н.І. Пов’якель, В.М. Радчук, О.Л. Світличний.
У віковому аспекті проблему конфліктів вивчали Я.Л. Коломінський, Б.П. Жизнєвський, М.І. Коцко, В.М. Коміссарик, М.І Тютюнник (конфлікти дітей дошкільного віку), Л.І. Божович, Т.В. Драгунова, В.І. Ілійчук, О.В. Первишева (конфлікти у підлітковому віці), І.М. Веренікіна та Л.В. Сімонова вивчали особливості конфліктів між учнями та вчителями, зокрема, дослідження Л.В. Сімонової присвячене вивченню конфліктів між педагогами та старшокласниками. Конфлікти у ранньому юнацькому віці стали предметом досліджень А.І. Бузніка, І.С. Кона та В.Г. Ласькової.
Незважаючи на те, що ще у підлітковому періоді формуються основні комунікативні уміння, у юнацькому віці перед особистістю постають нові завдання, які й обумовлюють необхідність удосконалення вже сформованих умінь. Нова соціальна ситуація розвитку особистості у юнацькому віці обумовлює зміни у індивідуальних особливостях особистості, внаслідок чого відбувається загострення міжособистісних стосунків. І хоча школа та інші навчальні заклади намагаються дати юнакам та дівчатам знання, необхідні для подальшого життя та здобуття професії, юнаки часто залишаються наодинці з проблемами, які виникають у них при взаємодії з батьками, вчителями та однолітками. Однак проблема впливу різноманітних чинників на виникнення, протікання та розв’язання конфліктів у юнацькому віці, а особливо серед студентів, залишилась поза увагою дослідників.
Таким чином, враховуючи соціальну значущість проблеми та недостатність наукових розробок, присвячених вивченню міжособистісних конфліктів у юнацькому віці, було визначено тему даної роботи: „Психологічні умови профілактики міжособистісних конфліктів в студентському середовищі”.
Об’єкт дослідження – міжособистісні конфлікти у студентському середовищі.
Предмет дослідження – психологічні чинники виникнення міжособистісних конфліктів серед студентів.
Мета дослідження полягала у виявленні та експериментальному вивченні психологічних чинників виникнення міжособистісних конфліктів серед студентів, а також розробці та апробації корекційної програми роботи, спрямованої на підвищення комунікативної культури та формування конфліктної компетентності особистості.
В основу нашого дослідження була покладена гіпотеза про те, що міжособистісні конфлікти у студентському середовищі тісно пов’язані насамперед з психологічними особливостями особистості даного віку. Такими особливостями є, на нашу думку, насамперед, самооцінка, рівень тривожності, гнучкість особистості, властиві їй форми агресивних реакцій та ін.
Мета та гіпотеза обумовили постановку таких завдань дослідження:
1. Визначити теоретичні підходи до проблеми міжособистісних конфліктів.
2. Виявити провідні психологічні чинники виникнення міжособистісних конфліктів у студентському середовищі.
3. Розробити рекомендації з попередження та подолання міжособистісних конфліктів серед студентів.
4. Розробити та апробувати корекційну програму роботи з комунікативної культури та формування конфліктної компетентності особистості.
Методи дослідження. Завдання дослідження було реалізовано шляхом застосування системи теоретичних та емпіричних методів. Серед них: теоретичний аналіз та систематизація наукових даних з проблеми; спостереження, спрямоване на виявлення особливостей протікання міжособистісних конфліктів; бесіди; анкетування. Також було застосовано ряд конкретних методик, спрямованих на вивчення психологічних чинників виникнення міжособистісних конфліктів серед студентів.
Наукова новизна. Вперше на матеріалі вивчення стосунків між студентами старших курсів та індивідуальних особливостей юнаків досліджено особливості психологічних чинників для виникнення та розгортання міжособистісних конфліктів.
Практичне значення. Отримані в результаті виконання дипломної работи дані щодо психологічних чинників виникнення конфліктів в студентському середовищі дозволять налагодити систему виховної та профілактичної роботи з юнаками щодо попередження та ефективного розвязання суперечок між ними.
Надійність і вірогідність дослідження забезпечувалися репрезентативністю вибірки (50 осіб), застосуванням методів, адекватних меті і завданням дослідження, поєднанням кількісного та якісного аналізу, використанням методів математичної статистики.
Положення, що виносяться на захист:
1. Конфліктність юнака в значній мірі обумовлюється його психологічними властивостями, в першу чергу – агресивністю та ворожістю, а не соціальними чинниками.
2. У студентському середовищі міжособистісні конфлікти виникають і тривають як наслідок психологічної несумісності індивідів, відсутністю вмінь та навичок безконфліктного спілкування.
3. Розроблена психокорекційна програма щодо підвищення комунікативної культури особистості, оволодіння прийомами конструктивної поведінки у конфліктах, підвищення компетентності особистості щодо подоланню конфліктів сприяє набуттю ними необхідних психологічних рис для успішного попередження та конструктивного розв’язання конфліктів.

ВСТУП 3
Розділ 1 6
АНАЛІЗ Е. ГУССЕРЛЕМ ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ ОСНОВ ГНОСЕОЛОГІЇ 6
1.1. Погляди Гуссерля на фундаментальні основи пізнання 6
1.2. Феноменологічний підхід Гуссерля до психології 10
Розділ 2 16
КРИТИЧНЕ ВІДНОШЕННЯ ГУССЕРЛЯ ДО ПСИХОЛОГІЗМУ 16
2.1. Становлення антипсихологізму Гуссерля 16
2.2. Відношення філософа до "нової" психології 21
ВИСНОВКИ 29
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 31
ВСТУП
Актуальність теми. Сучасне українське суспільство переживає добу великих докорінних змін. Метаморфози у суспільстві зумовлюють новітній напрям розвитку філософської думки і передбачають нові, постмодерністські філософські тенденції. Сучасна філософія відмовляється від єдиноправильних, раціонально-теоретичних тверджень, а вибирає шлях та гасло сумніву, гіпотези, роздуму. Вона є радше запитуванням, пізнанням, шуканням, аніж ствердженням. Тому зараз, на початку нового тисячоліття, актуальним залишається проблема переосмислення теоретичного надбання людства в усіх галузях наукового пізнання.
Увесь цей час людство йшло шляхом використання набутих знань з практичними цілями. Винаходи та ідеї науки і техніки постійно знаходили свою реалізацію в багатьох творіннях, котрі сприяли полегшенню процесу праці, створили умови для значного підвищення її продуктивності, вивільнення людини від обтяжливого труда. Разом з тим, сучасне тріумфальне накопичення знань про світ показує, що цей процес не є легким та методологічно завершеним. Наука розвивається в значних суперечках. Багато наукових дисциплін знаходяться сьогодні в кризовому стані. Це свідчить про те, що за всю історію існування людства принципово питання пізнання світу до сих пір не розв’язане.
Теорія пізнання має тривалу історію свого розвитку. Завжди філософи прагнули зрозуміти як кінцеву мету пізнання, способи оволодіння Істиною, так і намагалися вдосконалити механізми отримання достовірних знань в різних сферах людської діяльності. Свій початок теорія пізнання бере з філософської спадщини античності, в першу чергу – Платона і Аристотеля. Їх ставлення до проблем гностицизму продовжили і розширили мислителі інших епох: Августин, Т. Аквінський, Ф. Бекон, Р. Декарт, Б. Паскаль, Б. Спіноза, І. Кант, Г.В.Ф. Гегель, В. Дільтей, К.-Г. Юнг, А. Шопенгауер, М. Бердяєв та ін. Практично всі філософи, що існували в історії науки, розробляючи ту чи іншу галузь філософських знань, завдавалися питанням, наскільки глибоко можна її пізнати.
Особливо цікавою в цьому плані є творчість Едмунда Гуссерля – німецького філософа ХХ ст., творця феноменології. На відміну від тих філософів, які протиставляли філософію науці і раціональному мисленню у принципі (ірраціоналізм, філософія життя, містицизм), Гуссерль виступав з ідеєю "філософії як строгої науки". Створювана їм феноменологія була покликана утілити в життя цей принцип строгої науковості в теорії пізнання, який, на думку Гуссерля, ніколи ще не був по-справжньому реалізований.
Творчість Е. Гуссерля в ХХ ст. була предметом прискіпливої уваги філософів. Практично, усі мислителі, що працювали в області гносеології так чи інакше переосмислювали теоретичні надбання засновника феноменології. В сучасній Україні значний внесок в дослідження спадщини Гуссерля зробили науковці А.Ф. Бегіашвілі, І.В. Бичко, П.П. Гайденко, С.О. Кошарний, В.А. Лекторський, Н.В. Мотрошилова, І.В. Огородник, Н.П Поліщук, Є.М. Причепій та ін. Аналізу методології безпосереднього досвіду у філософії Гуссерля присвятила свою дисертацію С.О. Кар’єва (2001); питанням дослідження філософії Гуссерля в контексті розвитку аналітичної філософії – О.А. Зубчик (2005). Однак, глибина та велич теоретичних конструкцій філософа надає можливість для аналізу нових аспектів його творчості, розгляду тих питань, які не увійшли в розгляд проблем попередніх дослідників.
Метою даної роботи є дослідження внеску Гуссерля в розвиток теорії пізнання.
Об’єкт дослідження – філософська спадщина Е. Гуссерля.
Предмет дослідження – критика Гуссерлем фундаменталістських і психологізмічних концептів гносеології.
На досягнення мети дослідження спрямовані наступні завдання:
1. Проаналізувати погляди Е. Гуссерля на фундаментальні основи теорії пізнання.
2. З’ясувати уявлення мислителя щодо феноменологічних основ "нової" філософії і психології.
3. Узагальнити сутність гуссерлівського антипсихологізму.
Методи дослідження: загальнонаукові принципи історизму, системності, компаративістський підхід, індукції, дедукції, також принцип світоглядного плюралізму, герменевтичний метод тлумачення текстів під час вивчення та узагальнення джерельної бази дослідження. Зокрема, застосовано такі методологічні прийоми: опису при аналізі теоретико-термінологічної проблематики; метод синтезу та аналогій, індивідуалізації та узагальнення, абстрагування та конкретизації.
Робота структурно складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.
ВИСНОВКИ
Гуссерль пропонує нові основи наукового пізнання, які своїми коріннями полягають в психологічній сфері людини, в здатності її психіки відтворювати та відображати предмети ("чисті", ідеальні предмети) у своїй свідомості. Головна характеристика свідомості – інтенціональність – стає основою феноменологічних поглядів філософа.
В працях Е. Гуссерля просліджується близькість феноменології до нової філософії науки. Не дивлячись на те, що його феноменологія декларувала необхідність знайти абсолютну підставу універсальної науки у дусі декартівського фундаменталізму, феноменологічний метод виявився значно ширше за останній, що змінило не тільки вихідні інтенції феноменології, але і значення традиційної термінології, використовуваної Гуссерлем, тобто значення таких термінів як трансцендентальна суб'єктивність, аподиктичність, об'єктивність.
Заклик феноменології повернутися до самих речей стає вимогою побачити "речі" світу з нової точки зору, за якій виявляється кореляція самих об'єктів як вони дані і способів їх даності. При цьому феноменологічно побачені "речі" набувають характеристик не статичних абсолютних і адекватних інтуїтивних данностей, але інтенційних референтів, конституйованих усередині інтенційного поля, розширеного до горизонту світового цілого, так, що будь-яке конституйоване інтуїтивне дане завжди посилає до контексту сприйняття і саме може бути сприйняте тільки на його фоні. У цьому потенційно полягає герменевтика і "матеріально" перцептивне вимірювання феноменології Гуссерля і її антисцієнтистська спрямованість.
Інтенційне відношення людина – світ, також як його феноменологічний опис, включає процес герменевтики розуміння "речей", або об'єктів, раніше просто прийнятих на віру, але, потім, феноменологічно тематизованних і посилаючих до контексту дійсного досвіду, тільки зсередини якого вони можуть бути побачені. Так, феноменологічна установка – це не фіксація раз і назавжди даних об'єктів, але процес їх безперервного розуміння в контексті інтенційного горизонту, що охоплює весь світ.
Феноменологія Гуссерля – поряд із "філософією життя", екзистенціалізмом, онтологією – являє собою один із найбільш значних напрямів, які визначають філософію XX століття. Метод Гуссерля вказує на природну диспозицію людини у відношенні до того, що трапляється в її житті, диспозицію, що є прихованим або зовні вираженим припущенням про можливість існування мікрокосмосу. Феноменологія розчищає шлях до явищ, котрий за "природної" диспозиції сповнений марновірств щодо того, що з'являється. Свідомість, звільнена від усіх людських настановлень, є покладанням світу, тобто безпосередньою спрямованістю на дане, на світ, який, проте, слід розуміти не як мікрокосмос, а як корелят свідомості, коли цей світ є тільки пунктом співвіднесеності спрямованості свідомості на предмет інтенціональності.
У філософії Гуссерля свідомість стає "чистою" свідомістю. Існування предметів завдяки інтенціональному переживанню пізнається в ході споглядання за допомогою тім'яних уявлень, осмислення, оцінки, в ході практичних дій; участь суб'єкта в цих процесах свідомості спочатку не цікавить феноменологію. Світ перетворюється на "феномен світу". В цьому розумінні феноменологія є наукою про конструювання світу (в його значенні як сущого) для людини, котра має феноменологічну диспозицію як засіб відтворення структури буття, що виступає для людини у значенні ідеальної предметності. Це конструювання і ця структура здійснюються в чистих переживаннях свідомості, створюють смисл і "покладають" її, тобто відтворюють в ''інтроектованих" образах. Гуссерль вважає свою феноменологію основною наукою філософії взагалі; як метод вона здійснила великий вплив на розвиток філософії, зокрема екзистенціалізму, онтології та логістики, її вплив на долю психології ще потребує спеціальних досліджень.

ВСТУП 3
Розділ І. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ГРУПОВИХ КОНФЛІКТІВ 5
1.1. Досвід вивчення групових конфліктів у вітчизняній та зарубіжній соціальній психології 5
1.2. Орієнтири сучасних наукових підходів щодо причин, структури, способів розв’язання трудових конфліктів 8
1.3. Особливості соціально-психологічного клімату експериментальної меблевої фабрики „Лагода” 16
1.4. Висновки до розділу І 21
Розділ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖГРУПОВОГО КОНФЛІКТУ У ВИРОБНИЧИХ КОЛЕКТИВАХ 22
2.1. Процедура та методика дослідження конфліктної ситуації між групами меблевої фабрики "Лагода" 22
2.2. Аналіз та обґрунтування результатів дослідження стилю поводження працівників у конфліктній ситуації 26
2.3. Шляхи оптимізації соціально-психологічного клімату меблевої фабрики "Лагода" 30
2.4. Висновки до розділу ІІ 33
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 34
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 36
ДОДАТКИ 39



ВСТУП
Актуальність дослідження. Сучасні українські підприємства змушені працювати в нових умовах господарювання, котрі викликані появою світової економічної кризи. Разом з цим актуально постає питання соціальної напруженості, оскільки спад виробництва відображується на сфері виробничого життя і соціальних відносинах в трудових колективах. Неминуче з'являються конфлікти, які виконують неоднозначну роль в життєдіяльності підприємств. Для зниження негативних наслідків конфліктів необхідно управляти їх протіканням і розв’язуванням, знижувати рівень конфліктного протистояння.
Проблема конфліктів завжди приваблювала дослідників і розроблялася представниками різних напрямків як у зарубіжній, так і у вітчизняній науці. Зокрема, у зарубіжній психології можна виокремити представників різних підходів: психоаналітичного (З. Фрейд, К. Юнг та А. Адлер); соціотропного (У. Мак-Даугалл, С. Сігеле); етологічного К. Лоренц, Н. Тінберген); теорії групової динаміки (К. Левін, Д. Креч); фрустраційно-агресивного (Д. Доллард, Н. Міллер); поведінкового (А. Басс, А. Бандура); соціометричного (Дж. Морено, Г. Гурвіч); інтеракціоністського (Т. Шибутані, Д. Шпігель). Завдяки цим роботам було започатковано систематичне вивчення конфлікту як самостійного соціально-психологічного феномену. У середині ХХ століття перед дослідниками постала проблема не лише розробки теоретичних підходів до різноманітних конфліктів, а і визначення практичних шляхів та способів їх попередження і подолання. Це обумовило появу таких напрямків дослідження як мотиваційний (М. Дойч, С. Шікман), теорії організаційних систем (Р. Блейк, К. Томас), теорії і практики переговорного процесу (Р. Фішер, Д. Прюіт).
В Україні конфлікти сьогодні досліджують А.В. Бобро, А.І. Бузнік, А.М. Гірник, Н.М. Дорошенко, В.Г. Ласькова, Г.В. Ложкін, В.М. Кушнірюк, І.Б. Омелаєнко, М.І. Пірен, Н.І. Пов’якель, В.М. Радчук, О.Л. Світличний та ін. Натомість проблема конфлікту, можна вважати, не знайшла свого всебічного розгляду та відображення, хоча і проводилися окремі дослідження з даної проблеми. Зокрема, вивчалися ділові конфлікти, сімейні конфлікти, конфлікти у освітньому середовищі, котрі, в основному носили характер міжособистісних. При цьому практично не приділялось уваги розгляду причин, сутності, функціям і способам розв’язання міжгрупових конфліктів, а тим більш – конфліктів в економічній сфері суспільства. Цей факт обумовив вибір теми даного дослідження: "Групові конфлікти у виробничих колективах, їх природа, типологія та функції".
Мета дослідження – вивчити особливості протікання міжгрупових конфліктів, їх залежність від психологічних особливостей членів групи.
Об’єкт дослідження – міжгруповий конфлікт в трудовому колективі
Предмет дослідження – особливості міжгрупового конфлікту в умовах погіршення соціально-психологічного клімату в організації.
На реалізацію мети дослідження спрямовані наступні завдання:
1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми, узагальнити досвід вивчення конфліктів у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників.
2. Розробити та обґрунтувати методологію дослідження трудових міжгрупових конфліктів на основі їх залежності від психологічних особливостей індивідів, що складають виробничі групи.
3. Практично вивчити причини, умови протікання конкретного міжгрупового трудового конфлікту, розробити пропозиції щодо шляхів оптимізації соціально-психологічного клімату на виробництві.
Гіпотезою дослідження виступає припущення стосовно того, що своєчасна діагностика психологічних особливостей членів трудового колективу та урахування їх при комплектації трудових колективів сприятиме підвищенню продуктивності стосунків у трудовому колективі, недопущенню конфліктів.
Завдання дослідження були реалізовані шляхом застосування системи теоретичних та емпіричних методів. Серед них: теоретичний аналіз та систематизація наукових даних з проблеми; спостереження, бесіди. Для збору емпіричної інформації була застосована методика К. Томаса.
Робота структурно складається з вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Міжгруповий (груповий) конфлікт є різновидом конфлікту у найширшому розумінні цього слова. Суб’єктами конфлікту при цьому виступають не окремі особи, а групи, котрі складаються з індивідів, об'єднаних спільними цілями, завданнями, інтересами і потребами. Тривалий час вважалося, що конфлікти надають тільки негативного впливу на стан існування групи, колективу, а в окремих випадках призводять до розпаду організації. Люди, що приймають участь у гострому конфлікті отримують різного роду психологічні травми, псують фізичне здоров’я, назавжди втрачають прихильність колег по роботі та своїх керівників.
Сучасна точка зору не є такою однозначною і полягає у тому, що в деяких випадках конфлікти не тільки можливі, але навіть можуть бути і бажаними. В ситуаціях, коли конфлікт не являється гострим, він допомагає виявити різноманітність точок зору, дає додаткову інформацію, сприяє виявити більше число альтернатив або проблем. Це робить процес ухвалення рішень групою ефективнішим, а також дає людям можливість виразити свої думки і тим самим задовольнити особисті потреби в пошані і владі. Це також може привести до більш раціонального виконання планів, стратегій і проектів, оскільки обговорення різних точок зору на ці документи проходить до їх фактичного виконання.
Виробничий груповий конфлікт є різновидом міжгрупового конфлікту. Він має місце в трудових колективах, виробничих групах, інтереси яких увійшли в суперечку. Конфлікт у трудових колективах може бути функціональним і вести до підвищення ефективності організації. Він може бути дисфункціональним і приводити до зниження особистої задоволеності, групової співпраці і ефективності організації, або функціональним, тобто допомагати розв’язати проблемну ситуацію. Роль конфлікту, в основному, залежить від того, наскільки ефективно ним управляють. Щоб управляти конфліктом, необхідно розуміти причини виникнення конфліктної ситуації.
Міжгруповий конфлікт на підприємстві виникає всередині підприємства, коли функції двох або більше структурних підрозділів перетинаються або не стикуються з результатами. У таких ситуаціях обов’язково відбувається утискування інтересів відділів. При цьому співробітники забувають про свої особистісні проблеми і об’єднуються у справді монолітну групу, що відстоює свої інтереси. В міжгруповому конфлікті суб’єктами виступають групи (малі, середні, мікрогрупи). В основі такого протистояння лежать зіткнення протилежно спрямованих групових мотивів (інтересів, цінностей). В цьому і полягає одна із основних особливостей таких конфліктів.
Будь-яке виробництво є сферою підвищеної конфліктогенності. Навіть в умовах відсутності глобальних криз і різкого економічного спаду на підприємствах завжди існує висока можливість виникнення конфліктних ситуацій. Головним інструментом боротьби з ними, а також важливим профілактичним засобом являється сприятливий соціально-психологічний клімат в трудових колективах, створення якого слід вважати одним із основних завдань управлінської діяльності. При цьому необхідно враховувати те, що позитивний соціально-психологічний клімат не виникає сам по собі або за вказівкою керівництва. Створення сприятливої атмосфери на підприємстві – копітка робота, яка потребує не тільки досвіду роботи, управлінських навичок, а й психологічних знань, розуміння змісту та спрямованості процесів соціогрупової динаміки.
Проведене емпіричне дослідження в рамках даної роботи показало, що своєчасне виявлення психологічних особливостей членів трудових колективів могло б попередити створення конфліктної ситуації в сучасних соціально-економічних умовах на підприємстві. Конфліктогенність групи, яка складалась з невитриманих, агресивних осіб з певними ціннісними орієнтаціями, стала вагомим суб’єктивним фактором породження гострого міжгрупового протистояння. Таким чином, знайшла підтвердження гіпотеза нашого дослідження стосовно того, що своєчасна діагностика психологічних особливостей членів трудового колективу та урахування їх при комплектації трудових колективів сприятиме підвищенню продуктивності стосунків у трудовому колективі, недопущенню конфліктів.