Меню

Реклама

TOP реферати

Від партнерів

Цікаве

Тема: «Історія створення НАТО» (ID:12026)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       3 стр.
Размер в архиве:   9 кб.





Історія створення НАТО безпосередньо пов’язана з тими подіями, що відбувалися в світі після другої світової
війни. Але спробуємо виявити корені НАТО ще глибше. Три рази з часу Французької революції за останні двісті
років Європа змогла мирним шляхом змінити основи своєї безпеки. Сьогодні континент знову стоїть на порозі
таких змін. Перша постнаполеонівська архітектура європейської безпеки була розроблена на Венському конгресі у
1815 році, що стримувала загрозу великомасштабної європейської війни на протязі 99 років. Молоді США
залишились збоку, хоча за сорок років приймали участь у двох війнах з Англією.

У другий раз архітектура європейської безпеки була дещо змінена у Версалі в 1919 році. Центральну роль в цьому
процесі відігравав президент Вудро Вільсон, але США поспішили відійти від участі в будь-яких структурах,
створених за їх же допомогою. Цей крок сприяв послабленню Америки і призвів до трагічного відновлення
загальної війни двадцять років потому. Коли у 1945 році знову настав час перегляду засад європейської безпеки,
великі держави спочатку збудували систему, засновану на принципах, проголошених на Ялтинській і Потсдамській
конференціях і у Статуті ООН. Але вже у 1947 році, зрозумівши, що вона не здатна стримати радянську експансію,
лідери західних країн створили більш ефективну структуру колективної безпеки для мирного часу, в основу якої
були покладені “доктрина Трумена”, “план Маршала”, НАТО, атлантичне партнерство і лідуюча роль Америки.

Ця система відображала головні цілі американської політики в Європі у післявоєнний період. Але в епоху після
закінчення “холодної війни” перед Сполученими Штатами в їх європейській політиці поряд із старими постали і
нові завдання. На цей раз США повинні були взяти на себе ініціативу європейського архітектора, з тим щоб
охопити всі країни континенту і таким чином стабілізувати Європу в цілому. Сюди повинні були входити власно
західні країни, країни колишнього соцтабору в Центральній Європі і саме головне Росія і колишні радянські
республіки.

Отже в період між 1945-1949 роками між державами Західної Європи та їхніми союзниками в Північній Америці
постала нагальна проблема повоєнної відбудови економіки.

22 січня 1948 року Ернест Бевін (міністр закордонних справ Великобританії), виступаючи в Палаті громад
британського парламенту, запропонував в тій чи іншій формі союз Західних країн. Пропозиція була підтримана
європейською громадою, і підписавши в березні 1948 року Брюссельський договір, п’ять держав Західної Європи, а
саме: Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Сполучене Королівство і Франція цим самим засвідчили своє рішуче
прагнення створити ефективну і мобільну систему оборони і зміцнити та поглибити взаємні контакти таким чином,
щоб бути спроможними протидіяти ідеологічній і політичній загрозі з Півночі.

Відтак 27-28 вересня 1948 року міністри закордонних справ держав-учасниць Брюссельського договору заснували
Організацію оборони Західного Союзу.

Потім відбулися переговори між США і Канадою про створення єдиного Північного Альянсу, заснованого на
гарантіях безпеки та взаємних зобов’язаннях між Європою та Північною Америкою.І вже 10 грудня 1948 року
представники держав-учасниць Брюссельського договору США і Канади розпочали у Вашингтоні переговори про
укладання Північноатлантичного договору. Держави-члени Брюссельського договору запросили Данію, Ісландію,
Італію, Норвегію і Португалію взяти участь у цьому процесі. Наслідком цих переговорів стало підписання 4
квітня 1949 року Вашингтонського договору, що започаткував спільну систему безпеки, засновану на партнерстві
цих країн. Мелодії, що звучали в залі, де проходила процедура створення НАТО, були американськими, і
нагадували всім, хто тепер буде “замовляти музику”, визначати воєнну доктрину блоку, політику країн, що
входять до нього.12 березня 1952 року першим генеральним секретарем НАТО було обрано лорда Ісмея з
Великобританії. У 1952 році до договору приєдналася Греція і Туреччина. ФРН вступила до Альянсу у 1955 році, а
Іспанія у 1982 році.

НАТО було створено як союз незалежних держав об’єднаних загальною зацікавленістю у збереженні миру та захисті
своєї свободи на засадах політичної солідарності, забезпечення адекватної оборони з метою утримання і у
випадку необхідності відведення будь-якої форми розв’язання проти них агресії. Створений у відповідністю із
статтею 51 Статуту ООН, яка підтверджувала невід’ємне право держав на індивідуальну або колективну оборону,
Північноатлантичний Союз є співтовариством вільних держав, єдиних у своїй рішучості зберегти власну безпеку,
на засаді надання один одному взаємних гарантій, та забезпечення стабільних відносин з іншими державами.

Організація Північноатлантичного договору має таку структуру, яка дозволяє здійснити всі цілі НАТО. Вона є
міжурядовою організацією, в рамках якої країни-члени зберігають повний суверенітет і незалежність. Ця
організація являє собою форум, на якому вони проводять спільні консультації з будь-яких проблем та приймають
рішення з політичних та воєнних питань що стосуються їх безпеки.

Першочерговим завданням НАТО є захист свободи та безпеки її членів політичними та воєнними засобами у
відповідності зі Статутом ООН. Спираючись на загальнодемократичні цінності, права людини та дотримання
законності, з моменту створення Північноатлантичний Союз проводить діяльність, спрямовану на встановлення
справедливого та міцного миру в Європі. Ця центральна мета залишається незмінною. НАТО також являє собою
трансатлантичне звено, що пов’язує безпеку США з безпекою Європи. В цій організації знаходять своє практичне
втілення дійсні колективні зусилля її членів на підтримку їх загальних інтересів.

Основоположним принципом діяльності Північноатлантичного Союзу є вірність прийнятим на себе загальним
зобов’язанням та співробітництво суверенних держав, яке базується на неподільності безпеки її членів.
Приймаючи до уваги характер та результати щоденної діяльності НАТО в політичній, військовій та інших галузях,
солідарність у рамках Північноатлантичного Союзу забезпечує такий стан, за яким ні одній із держав-членів не
доводиться розраховувати лише на власні сили у рішенні основних проблем безпеки. Не позбавляючи держав-членів
їх прав та обов’язків по прийняттю на себе суверенної відповідальності у сфері оборони, НАТО дозволяє їм
спільно вирішувати життєво важливі завдання у сфері національної безпеки.

В результаті, не дивлячись на різницю у становищі та військовому потенціалі членів Північноатлантичного Союзу,
у них з являється почуття рівної безпеки, яке сприяє встановленню загальної стабільності в Європі та створенню
благоприємних умов для розвитку співробітництва в рамках НАТО, а також співробітництва його членів з іншими
країнами. Саме це і складає основу розвитку нових структур співробітництва у сфері безпеки, які відповідають
інтересам такої Європи, що не переживала б через розрізненість та могла б вільно слідувати свому політичному,
економічному, соціальному та культурному призначенню.

До засобів за допомогою яких Північноатлантичний Союз проводить свою політику в галузі безпеки відноситься
підтримка військового потенціалу, достатнього для попередження війни та забезпечення ефективної оборони
існування спільного потенціалу попередження криз, які зачіпають безпеку її членів, а також активна співпраця з
іншими країнами по вирішенню проблем європейської безпеки на основі співробітництва, включаючи заходи по
досягненню подальшого прогресу у сфері контролю над озброєннями та роззброєння. Для досягнення своєї головної
мети Північноатлантичний Союз виконує наступні основні завдання у сфері безпеки: забезпечення необхідної
основи для затвердження в Європі умов стабільної безпеки, спираючись при цьому на розвиток демократичних
інститутів та прихильність мирному вирішенню спірних питань. Прагнення до створення умов, в яких жодна країна
не могла б залякувати або змушувати будь-яку з європейських країн або встановлювати свою гегемонію за
допомогою використання сили чи загрози її використання.

Основи механізму співробітництва країн-членів були закладені в період формування Північноатлантичного Союзу.
Цей механізм складається із наступних основних елементів :

1) Північноатлантична Рада, яка володіє реальною політичною владою та правом прийняття рішень; до неї входять
постійні представники всіх країн-членів, які проводять спільні засідання не менше одного разу на тиждень. Рада
також збирається і на більш високому рівні. Рада надає великого значення інформуванню суспільності та випускає
заяви і коммюнікє, яке пояснює їй, а також урядам країн, що не є членами Альянсу, політику і рішення
Північноатлантичної Ради. Рада є єдиним органом Союзу, повноваження якої визначає Північноатлантичний Союз. У
відповідності з ним саме Раді доручено сформувати допоміжні органи. За весь період діяльності Ради нею були
створені комітети і групи планування з метою покращання роботи Ради або прийняттю на себе відповідальності у
таких конкретних сферах, як планування оборони, ядерне планування та воєнне. Кожен з урядів країн-членів
Північноатлантичного Союзу представляє у Раді постійний представник у ранзі посла. Кожна країна, що
представлена на засіданнях Ради або в будь-яких з підлеглих йому комітетів, повністю зберігає незалежність та
несе відповідальність за свої рішення.

2) Комітет військового планування (КВП) - займається вирішенням більшості воєнних питань і проблем, які


Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів! На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету.

Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Замовити реферат

Оновлення

Реклама

Від партнерів