Цитатна характеристика образу Остапа
в оповіданні «Дорогою ціною»
Головний герой – Остап – є типовими тогочасним українцем, проте має і яскраві індивідуальні психологічні риси.
Автор зображує Остапа з багатьох сторін: розкриває його психологію, ставлення до життя, прагнення та цінності.
Остап – яскравий, багатогранний, глибокий образ української літератури. Йому як одному з головних персонажів
повісті «Дорогою ціною» притаманне прагнення свободи, причому свобода має для нього настільки важливе
значення, що він ладен віддати за неї будь-що. Бажання не тільки формальної свободи дій, а й бажання мати
свободу вибору, духовну свободу властиве Остапові.
Остап Мандрика був вихований на оповіданнях діда, «який ходив у Січ, а потім різав панів в Умані». Ті
розповіді розбуркували в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал. Остап не хотів миритися з тим, що
український народ – не більше, ніж худоба у пана. Остап любив кожну стежечку, кожний горбочок рідної землі,
але з рідним краєм, з коханою його розлучає панщина. Він, молодий, сміливий, одарований життєвою силою:
«Стрункий, міцний, з чорними очима, темним молодим вусом» і жити в неволі для нього — гірше смерті, «ліпше
загинути в багні, ніж жити в неволі». Цією відчайдушністю у своєму прагненні до волі він нагадує козака
Голоту, Миколу Джерю, героїв Шевченка.
Змалку він, «затаївши дух», слухав розповіді свого столітнього діда про Запорізьку Січ, про боротьбу
українського народу за волю. Ці розповіді будили в голові дитини химерні мрії, формували вояцький запал.
Пізніше, ставши дорослим, Остап на собі відчув соціальну несправедливість, і бунтарський дух його
загартовувався. Він почав мріяти про волю і готовий був заплатити за неї дорогою ціною. Сила його прагнення до
волі, як і прагнення усього українського селянства, підкреслюється метафорою: «Ярмо було накладене на шию
дикому турові» й порівнянням: «Мов талії води під теплим подихом весни річкою текло вкраїнське селянство».
Люди ховалися від панів, мов від дикого звіра. Остап надзвичайно любив свою маленьку Батьківщину, йому тут був
знайомий кожен кущик, кожна стежка. Та панщина розлучила його з домівкою, до того ж пан погрожував віддати
юнака в солдати, покарати за бунтарський характер. На нашу думку, необхідно звернути увагу на те, що Остап не
самохіть утік з України.
Остап любить землю та працю на землі, проте він хоче працювати на себе, на своє майбутнє, нехай і тяжко
працювати. Кріпаччина унеможливлює щасливе існування людини, адже вона є антигуманною за своєю суттю. Остап до
глибини душі ненавидять кріпосний лад, він неприйнятний для нього своєю принизливістю.
Головному герою властива неабияка порядність, взаємодопомога, він в тяжкі хвилини підтримує свою кохану, ладен
життя віддати за неї.
Остап надзвичайно сильна людина, він справжній чоловік, який відчуває відповідальність за себе, за свій спосіб
життя та за тих, хто близький йому. Він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та
Соломії. Його не можна зламати, скорити, він прагне здобути свободу будь-якою ціною.
Аналізуючи образ Остапа, слід звернути увагу на розкриття автором провідних рис характеру героя: «...Остапові
стало жалко Соломії, страх як жалко. Вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не
пожалувала кіс своїх задля нього; вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш». Здатність
оцінити чуйність і духовну красу іншої людини відбиває внутрішню красу головного героя.
Вірність у коханні Остапа до Соломії з особливою ніжністю виявляється в епілозі, коли старий самотній головний
герой підводить риску під своїм життям: «Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав... Половина мене лежить на
дні Дунаю, а друга чекає не дочекається, коли злучиться з нею...»
PAGE 2
Скачать работу..