Для скачивания материала введите логин и пароль полученные в СМС:

• Дві жінки - два кохання Жульєна Сореля (два лики кохання у романі Червоне та чорне, Кохання в житті Жульєна Сореля)
  
  Дві жінки - два кохання Жульєна Сореля
  
  
• Не вмирає кохання, що в серці живе моїм
  
  «Не вмирає кохання, що в серці живе моїм» (Тема кохання, поезії Г.Гейне)
  
  
• Кохання в збірці Г. Гейне “Книга пісень
  
  План Вступ 3 I. Жінки і кохання в житті і творчості Г. Гейне 5 II. Характерні особливості збірки Гейне “Книга пісень” 10 2.1. Традиції і новаторство інтимної лірики Гейне 10 2.2. Творча еволюція Гейне-лірика в “Книзі пісень” 13 III. Значення творчості Г. Гейне та її вплив на культуру інших народів 24 Висновки 27 Література 29
  
  
• Трагічне кохання Фауста і Маргарити
  
  Трагічне кохання Фауста і Маргарити
  
  
• Тема кохання у творчості В.Симоненка
  
  n/a
  
  
• Чи виправдана зрада кохання «Тарас Бульба»
  
  Чи виправдана зрада кохання «Тарас Бульба»
  
  
• Історія трагічного кохання Анни Кареніної
  
  Історія трагічного кохання Анни Кареніної
  
  
• Кохання і служіння народові в історичній повісті «Роксолана»
  
  Кохання і служіння народові в історичній повісті «Роксолана»
  
  
• Чарівна сила кохання за повістю Роксоляна Остапа Назарука
  
  Чарівна сила кохання за повістю Роксоляна Остапа Назарука
  
  
• Булгаков Закони кохання - закони творчості
  
  Булгаков Закони кохання - закони творчості
  
  
• Яке воно щастя?
  
  Яке воно щастя? (що таке щастя)
  
  
• Творча діяльність Олександра Довженка
  
  СВІТ ДИТИНСТВА ТА ЮНАЦТВА ВЕЛИЧНО-ТРАГІЧНЕ КОХАННЯ ЖИТТЯ В КІНЕМАТОГРАФІ: ТРІУМФ І КАСКАД ТРАГЕДІЙ ДОВЖЕНКО - ЛІТЕРАТОР (1942-1956)
  
  
• Загальнолюдські цінності в поезії Ліни Костенко
  
  Гуманістична творчість поетеси. 1. Пейзажна лірика Ліни Костенко 2. Зачаровуючі вірші про кохання а) одна з найбільших людських чеснот - пошанування батьків б) глибока віра у духовну силу українського народу 3. Кредо поетеси - залишатьсь назавжди людиною 4. Література
  
  
• Гіпноз – реальність чи вимисел?
  
  Вступ 3 1. Витоки та передумови вивчення гіпнотичних явищ 4 2. Вклад Зиґмунда Фрейда в розвиток гіпнозу 7 3. Фізіологічні основи гіпнозу 9 4. Противники гіпнозу 11 Висновки 12 Література 13 Вступ Дивні зцілення, віщуни на будь-який смак, телесеанси психотерапії, масове захоплення екстрасенсами, передача думок на відстань і передача біоенергії, чаклунство, спілкування з інопланетянами – все це заповнило наше сьогодення. Правдиве і справжнє наукове слово про ці явища має неоціниме значення. Знайомство з багатством ідей, фактів, спостережень різних авторів в цій складній області зараз є як ніколи необхідним. Воно допомагає розібратися в проблемах, пов'язаних з гіпнозом. Наявність такого неординарного явища як гіпноз в цілому не викликає ні в кого сумніву. Напевно, немає такої людини, яка б не чула слова "гіпноз", "гіпнотизер" або "гіпнотизування". Разом з тим, слід визнати те, що не кожна людина, яка знає про гіпноз, практично стикалася з цим явищем "віч на віч". Безперечно, можна вірити багатьом історіям і фактам, які описуються в книжках, але перевірити їх, як правило, немає можливості. Поруч з розповідями про гіпнотизування людей та використання гіпнозу в наукових, медичних цілях, виникають і протилежні теорії. Висновки Гіпноз – це цілком реальне явище. Він не може бути вимислом вже тому, що давно використовується в науковій, медичній, політичній практиці і навіть повсякденному житті. Механізми навіювання, що діють під час гіпнозу, є достатньо зрозумілими та такими, які можна пояснити з точки зору сучасних наукових теорій. Особливість нервової системи людини спонукає розвитку процесів гальмування в корі головного мозку, що є необхідною умовою гіпнотичного стану. Інша справа, яка підлягає сумніву в теорії гіпнозу, – це, наскільки людина є керованою в такому стані. Практика індійських йог показала, що, можливості індивіда під час самонавіювання є достатньо високими, але, чи зможе людина в гіпнотичному стані, наприклад, піти на смерть, завдяки маніпулюванню іншого суб’єкта, в цілому, уявляється спірним. Існує категорія людей, яким в силу своїх фізіологічних особливостей важко уявити наявність такого феномену як гіпноз – вони нездатні до навіювання. Саме від цієї категорії людей можна очікувати скептичних висловлювань на адресу гіпнозу як методу маніпулювання.
  
  
• Контрольна з інформатики
  
  1. Які типи даних можуть бути введені в комірки і по яким ознакам можна розрізнити тип даних? 3 2. Як виконується переміщення, копіювання і перейменування робочих аркушів? 3 3. Що таке закріплення областей й для чого воно використовується? 4 4. Як встановлюється і знімається автофільтр? 4 5. Які параметри можна задати перед початком сортування? 5 6. Як встановлюється захист від зміни вмісту комірок? 6 7. Як здійснюється побудова діаграм? 6 Література 7
  
  
• Статистика
  
  1. Що таке міф і міфологічне мислення? 3 2.Різниця між міфом і художнім твором? 3 3. Вплив давньогрецької літератури на давньоримську 5 4. Визначення епосу. Особливості стилю гомерівського епосу 6 5.Що таке лірика як род літератури? 7 6.Характеристика давньогрецької лірики 8 7. Творчість Сапфо та Алкея 9 8. Назвіть основні риси драматургічного роду 9 9.Які риси характеризують античну трагедію? 10 10. Які риси характеризують античну комедію? 10 11.Знайдіть спільні риси та окремі риси в характерах Ахілла і Гектора 10 12. Порівняйте образ Одіссей та Енея 11 13.Порівняйте розкриття теми кохання у Сапфо та Катулла 12 14. «Метаморфози» Овідія як поєднання міфів про перевтілення 13 15.Зображення недоліків народовладдя у «Вершниках» Арістофана 14 16. Образ держави та володаря в одах Горація 14 17.Буколічна поезія Вергілія. Визначення ідилії 15 18. Стиль та облаштування античного театру 16 19. Тема фатуму та його подолання в трилогії Есхіла «Орестея» 18 20. Час і простір в «Метаморфозах» Овідія 19
  
  
• Українська пісня – злет душі людської
  
  Вступ I. Біля джерел народної пісенності ІІ. Календарно-обрядова пісня є найстаровиннішою верстою української пісенності а) “Щедрий вечір, добрий вечір” (колядки, щедрівки) б) “Благослови, мати, весну закликати” (веснянки, гагілки) в) “Ой на Івана, на Купала” ІІІ. Родинно-обрядові пісні а) “Друженьки, співайте, косу розплітайте” (весільні) б) “Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дітяточком малим...” (колискові пісні) в) Голосіння IV. Історичні пісні та думи а) Історичні пісні б) Думи V. Соціально-побутові пісні а) “Боронив я свою Україну” (козацькі, рекрутські та солдатські пісні) б) Чумацькі пісні VI. Родинно-побутові пісні а) “Цілуй, цілуй, цілуй її, - знов молодість не буде!” (пісні про кохання) б) “Заспіваємо пісню веселеньку” (жартівліві та сатирічні пісні) VII. Пісні релігійні VIII. Українська пісня в еміграції ї а) Українська пісня на Кубані б) Пісенна культура українців Канади IХ. Висновок
  
  
• Психологічні особливості кохання
  
  ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1 5 КОХАННЯ ЯК СУТНІСНА ОЗНАКА ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИСТОСТІ 5 1.1. Теоретичні основи кохання в психології 5 1.2. Особливості стосунків закоханих 11 1.3. Методика Т. Лірі як інструмент дослідження міжособистісних стосунків закоханих 15 Висновки до першого розділу 22 РОЗДІЛ 2 24 ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВЗАЄМОВІДНОСИН МІЖ ЗАКОХАНИМИ 24 2.1. Теоретичне обґрунтування дослідження 24 2.2. Збір емпіричної інформації, її обробка та інтерпретація 25 Висновки до другого розділу 32 ВИСНОВКИ 34 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 37 Додаток А 40 Додаток Б 44 Додаток В 45 ВСТУП Актуальність теми. Кінець минулого та початок ХХІ століття ознаменовані посиленою увагою науковців до вивчення питань статусу, прав і можливостей жінок та чоловіків в сім’ї та суспільстві. Проблеми гендерного розвитку особистості набувають особливої актуальності в умовах розбудови громадянського суспільства, які диктують свободу соціального волевиявлення, вибору власної лінії поведінки в подружньому житті, сімейному вихованні дітей, творенні особистого щастя. Саме в культурі суспільства формується не лише статеворольова поведінка, але й концепція чоловічої і жіночої психології, статевої любові, продовження роду. Особливо важливою в українському суспільстві в контексті становлення нових соціально-економічних та політичних відносин є проблема збереження гуманності, поваги, любові один до одного. Ринкові механізми, що запущені в економіці, на жаль надають руйнівної дії для теплих, дружніх відносин та переносить їх у площину холодного розрахунку. В цьому плані особливо страждають любовні взаємовідносини – стосунки кохання між чоловіком і жінкою. Вони в період трансформаційних змін набувають нового наголосу і змісту, а їх дослідження обумовлюється потребою гармонізації відносин у суспільстві в цілому. Любов як явище завжди займала центральне місце в полі зору будь-якого суспільства. Різні аспекти кохання висвітлювалися в творах мистецтва, аналізувалися літературними критиками, мистецтвознавцями, культурологами, філософами, релігійними діячами. Почуття любові знайоме кожній людині і супроводжує її все життя. Разом з тим, слід визнати, що, за великим рахунком, феномен кохання між чоловіком і жінкою не знайшов до сих пір задовільного розгляду в межах саме психологічної науки, тобто науки про внутрішній світ людини. Більшість робіт присвячено любові в межах інших наук: соціології, соціоніці, філософії, а також висвітлюється з точки зору культурологічних, етичних, релігійних концепцій. Неможливість осягнути це явище з точки зору раціонального пояснення сприяла тому, що любов в психології стала об’єктом дослідження в основному представників глибинної психології – З. Фрейда, К. Юнга, А. Адлера, Е. Фромма та ін., які пов'язували почуття любові з сферою "несвідомого". В сучасній українській психології тема, що пов’язана з коханням як психічним процесом або станом особистості, практично не розглядається. З 19 українських дисертацій з області вивчення почуттів і емоцій, що представлені в період з 1996 по ц.р., темі любові присвячена тільки одна: І.В.Євтушенко розглядала інтимні почуття з точки зору психоаналітичних теорій [9]. Не спостерігається також психологічних досліджень любові і кохання як елементів афектно-вольової сфери людини. Тому метою даної роботи є виявлення особливостей кохання з точки зору психології почуттів, зокрема в аспекті соціальної взаємодії закоханої людини. Об’єкт дослідження – особистість закоханого індивіда. Предмет дослідження – особливості міжіндивідного спілкування закоханих суб’єктів. На реалізацію мети дослідження спрямовані наступні завдання: – Узагальнити досвід вивчення в психології поняття "кохання"; – Проаналізувати характеристики взаємовідносин людей, які кохають; – Практично дослідити особливості відображення в свідомості індивіда, що кохає, його стосунків з оточуючим соціальним середовищем. Гіпотезою дослідження виступає твердження, що особистість закоханого є своєрідним, доволі складним та суперечливим психічним утворенням, яке за певними параметрами разюче відрізняє його від незакоханих осіб. Для реалізації мети, завдань дослідження та підтвердження гіпотези використовувалися наступні методи: загальнонаукові – аналіз, синтез, узагальнення, аналіз наукової літератури, моделювання; психологічні – тестування, спостереження, експертне опитування. В якості конкретного емпіричного інструментарію застосовувалася методика Т.Лірі, яка на вимогу досліджуваних проводилася в російськомовному варіанті. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел. ВИСНОВКИ Дослідники одностайно вказують в своїх працях на складність та неоднозначність визначення явища кохання. Воно, на їх думку, виключно складний об’єкт як для психологічного, так і для будь-якого іншого аналізу. Крім того, кохання ще менше, ніж якийсь інший аспект реальності може бути з достатньою повнотою описане у рамках науки, його пізнання вимагає міждисциплінарного дослідження, яке б поєднувало факти і прийоми не лише психології, літературознавства, а й соціології, біології, етнографії, історії, мистецтвознавства та багатьох інших дисциплін. Любов належить до аж надто динамічної рефлексії почуттів і стосунків, вона постійно розвивається змінює свою силу, спрямованість, форми існування. Вона є своєрідною формою ставлення людини до світу і вищою моральною цінністю, яка визнається такою протягом багатовікової історії людства. Велике місце в дослідженнях про кохання відводиться розділенню понять "любов" і "кохання". З одного боку вони є спорідненими почуттями, тому що мають однакову емоційну спрямованість на прихильність до об’єкту своєї пристрасті, однак кохання при цьому виступає як почуття найсильнішої симпатії саме до особи протилежної статі. Любов розглядається в більш широкому плані – як стійка емоційна реакція на відоме джерело задоволення. Бажання бути ближче до об'єкту любові виражається в закоханості. В коханні особливо важливе місце займають сексуальні аспекти, без яких, напевно, не можна б було взагалі вести мову про відмінність між коханням і любов'ю. Розвиток сексуальності і розвиток здатності любити надають один на одного синергетичний (підсилюючий) ефект і є основою кохання. В основному явище кохання стало об’єктом дослідження в працях не психологів, а філософів, які вбачали в ній сутнісну ознаку людського індивіда, його потенційну властивість бути залученим до загальносвітових або екзистенційних моральних тенденцій. Крім того, пояснити феномен закоханості раціональним способом дуже важко – настільки нелогічною та непередбачуваною іноді виявляється поведінка закоханих. Вона вбирає у себе суперечності всіх аспектів взаємовідносин індивідів у соціумі, і майже завжди виступає як вузол протиріч. Тому тема кохання в працях психологів не стала не тільки домінуючою, а й взагалі доцільною для розгляду. Якщо психологічне обґрунтування феномену кохання не знайшло гідного відображення в працях психологів, то тема взаємовідносин між закоханими є більш розробленою в психологічній науці. Для дослідження поведінки закоханих важливим є ствердження того, що кохання – це “замкнення” багатьох потреб однієї особистості на іншій. З переживаннями кохання пов’язані певні відчуття, приналежність яких саме до кохання не викликає сумнівів у їхніх носіїв. Так, до опису респондентами своїх відчуттів, які входять до набору таких переживань, можна віднести ейфорію, депресивні почуття, нахили до фантазії, порушення сну, загальне збудження і труднощі концентрації уваги. Міжособистісне спілкування за участю закоханих осіб характеризується як взаємодія людей, за якої вони пізнають один одного, вступають у взаємини, розкриваючи один перед одним свої емоційні світи, виявляючи істотні особистісні характеристики. Таке саморозкриття і проникнення у внутрішній світ партнера по комунікації можливе тільки у площині інтимно-особистісного спілкування, до якого відноситься і комунікація людей, які відчувають почуття любові. Любов до іншої людини виступає як найперша і найгостріша потреба людини, тим дзеркалом, у якому проявляється справжня сутність особистості. Внутрішній світ людини, що любить, визначає особливості її поведінки по відношенню до свого партнера. У спілкуванні, що відбувається в парі, розкривається зміст і сутність кожної особистості. І хоча всі закохані мають певний "стандартний" набір психологічних рис, стереотипів поведінки, за якими можна означити, що людина знаходиться у стані закоханості, крім того, кожний індивід вносить у процес взаємовідносин своє суто індивідуальне, неповторне ставлення до об’єкту кохання. Проведене емпіричне дослідження показало, що головними параметрами, які характеризують особистість в ході спілкування з предметом свого кохання та іншими людьми є доброзичливість, альтруїстичність і слухняність. Виявлення даних параметрів в певній єдності, тобто, коли всі три показники мають екстремальні значення, надає можливість констатувати наявність стану закоханості у обстежуваного індивіда. Такий стан спонукає поводитися певним чином не тільки з коханою людиною, а й з іншими представниками соціального оточення. Це підтверджує гіпотезу даної роботи стосовно того, що особистість закоханого є своєрідним, доволі складним та суперечливим психічним утворенням, яке за певними параметрами разюче відрізняє його від незакоханих осіб. Застосована в дослідженні методика Т.Лірі виявила себе як перспективний інструмент вивчення любовних стосунків, виявлення внутрішніх уявлень особистості ("Я-образу") про себе та оточуюче соціальне середовище. За допомогою підходу, що застосований в даній роботі є можливим створення більш конкретної моделі особистості закоханого – певного еталону для проведення подальших досліджень. Як показало тестування, неможливо підмінити особистість закоханого, уявляючи себе на його місці. Своєрідність психічного стану індивіда, що любить, виявляється унікальним, неповторним та таким, що не піддається "копіюванню", наслідуванню.
  
  
• Запитання _ антична література
  
  1. Що таке міф і міфологічне мислення? 3 2.Різниця між міфом і художнім твором? 3 3. Вплив давньогрецької літератури на давньоримську 5 4. Визначення епосу. Особливості стилю гомерівського епосу 6 5.Що таке лірика як род літератури? 7 6.Характеристика давньогрецької лірики 8 7. Творчість Сапфо та Алкея 9 8. Назвіть основні риси драматургічного роду 9 9.Які риси характеризують античну трагедію? 10 10. Які риси характеризують античну комедію? 10 11.Знайдіть спільні риси та окремі риси в характерах Ахілла і Гектора 10 12. Порівняйте образ Одіссей та Енея 11 13.Порівняйте розкриття теми кохання у Сапфо та Катулла 12 14. «Метаморфози» Овідія як поєднання міфів про перевтілення 13 15.Зображення недоліків народовладдя у «Вершниках» Арістофана 14 16. Образ держави та володаря в одах Горація 14 17.Буколічна поезія Вергілія. Визначення ідилії 15 18. Стиль та облаштування античного театру 16 19. Тема фатуму та його подолання в трилогії Есхіла «Орестея» 18 20. Час і простір в «Метаморфозах» Овідія 19 Список використаної літератури 21
  
  
• Форми свідомостіі їх функції
  
  Вступ 3 1. МОРАЛЬ І МОРАЛЬНІСТЬ 4 2. ПОЛІТИКА. МОРАЛЬ І ПОЛІТИКА. ПОЛІТИЧНА МУДРІСТЬ 7 3. РЕЛІГІЙНА СВІДОМІСТЬ 12 Висновки 15 Література 16 Вступ Суспільна свідомість – сукупність відчуттів, настроїв, ідей, теорій, художніх і релігійних образів, різних поглядів людей, що відображають всю різноманітність буття. Вона походить з суспільної практики, виробничої, сімейно-побутової і іншої діяльності та пов’язана з світоглядними уявленнями людей. Суспільна свідомість є результатом матеріального, духовного і психологічного життя суспільства, його матеріального, соціального і історичного розвитку. З одного боку – суспільна свідомість є суспільно-історичним феноменом; з іншого – в кожний конкретний момент часу воно має конкретну форму прояву. Разом з суспільством воно зазнає змін у своєму розвитку і тому відповідає його основним характеристикам. Суспільна свідомість включає структурні елементи, які прийнято називати формами суспільної свідомості. До їх числа відносять: політичну і правову свідомість, моральну, естетичну, релігійну свідомість. Висновки Кожна з форм суспільної свідомості існує в тісному зв’язку з іншими формами: впливає на них і сама піддається впливу. Відображаючи ті або інші сторони буття природи, суспільства і людини, форми суспільної свідомості відіграють значну роль в житті суспільства. Суспільна свідомість невідривно пов’язана з суспільним життям людей. З одного боку, вона відображає, віддзеркалює усе, що відбивається в суспільстві, природі, аналізує та систематизує знання людини в цих сферах, а крім того – має можливість активно впливати на всі процеси, що відбуваються в суспільстві, спонукає людей до творчого перетворення природного середовища. Функції, які притаманні формам суспільної свідомості, мають спільні точки дотику в області виховання людини, формування у нього певного світогляду. Кожна з названих форм є особливим видом духовного виробництва. Вони відрізняються один від одного по предмету і способам віддзеркалення дійсності, а також по властивих їм соціальних функціях.
  
  
• СОЦІАЛЬНА РОБОТА ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГОСУСПІЛЬСТВА
  
  Вступ 3 1. ВЗАЄМОЗВЯЗОК ПОНЯТЬ ”ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО”, ”ДЕРЖАВА”, ”ІНДИВІД” ТА ”СОЦІАЛЬНА РОБОТА” 4 2. ВПЛИВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ НА ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА 8 Висновки 13 Література 14 Вступ Соціальна робота як суспільне явище властива людському суспільству з моменту його існування: у різні періоди свого розвитку суспільство в різній формі допомагало своїм членам виживати в критичних ситуаціях. Така допомога визначалася рівнем розвитку суспільства, його культурою в конкретно-історичний період. Сучасна соціальна робота як спадкоємиця первісних форм добродійності й опіки – достатньо широке поняття, що включає діяльність по захисту людини, по наданню йому допомоги. В умовах прагнення України до розбудови громадянського суспільства актуальність вдосконалення форм і методів соціальної роботи набуває значної актуальності. Разом з тим соціальна робота здійснює певний вплив на формування такого суспільства. Виходячи з цього, слід визнати, що соціальна робота потребує вивчення як соціальна інституція, яка сприяє розвитку громадянського суспільства на основі її зв’язку з політичними та державними організаціями, структурами, громадськими організаціями та рухами. Висновки Громадянське суспільство є основою існуючих економічних, соціальних, культурних та інших відносин, якість та рівень розвитку яких значною мірою визначають розвиненість політичних та соціальних структур – держав, партій, партійних систем, громадських об'єднань. Воно включає широку систему соціальних інституцій і міжособистісних відносин, які створюють умови для самореалізації індивідів і колективів, задоволення їх інтересів і потреб. Соціальна робота як втілення принципу справедливості в суспільстві в цьому аспекті тотожне громадянському суспільству, яке ґрунтується на загальній формальній рівності людей. Підтримуючи людей в складних життєвих ситуаціях, соціальна робота сприяє формуванню у громадськості почуття спільності, колективної відповідальності за все, що відбувається в суспільстві. Соціальна робота поступово розвиваючись та поширюючись в соціумі в кінцевому підсумку повинна створити такий рівень розвитку суспільства, що воно набуде рис громадянського суспільства, нової суспільно-політичної формації, де вплив державних інститутів примусу буде зведений нанівець.
  
  
• у чому полягає стуність політичної доктрини Кирило-Мефодіївського братства
  
  Вступ 3 1. ПАНСЛАВІЗМ ТА ФЕДЕРАЛІЗМ ЯК ОСНОВНІ ПОЛІТИЧНІ ІДЕЇ ТОВАРИСТВА 4 2. СТРАТЕГІЯ ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ В ДОКТРИНІ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА 8 Висновки 11 Література 12 Вступ На початку 40-х років XIX ст. в Київському університеті, завдяки зусиллям українських викладачів та студентів, з'являється політична організація, метою якої стає сприяння розвитку духовних сил української нації та звільненню селян із кріпацтва. Вона отримала назву Слов’янського товариства святого Кирила і Мефодія, яке відоме в літературі як Кирило-Мефодіївське товариство. Організація виникла в кінці 1845 – на початку 1846 року і проіснувала, за оцінками істориків, не більше п’ятнадцяти місяців. Її засновниками були, як прийнято вважати, М. Гулак, М. Костомаров, М. Білозерський. До товариства також приєдналися Т. Шевченко, П. Куліш, Д. Пильчиков, М. Савич, студенти університету О. Навроцький, О. Маркович, І. Посяда, Г. Андрузький і О. Тулуб. Ідеї Кирило-Мефодіївське товариства гідні розгляду на сучасному рівні з метою осягнути шлях української нації до незалежної держави, аналізу деяких популярних в минулому ідей і концепцій стосовно шляхів розвитку як українського народу, так і спільноти слов'янських держав. Висновки У цілому програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства носили революційний і визвольний як в національному, так і в соціальному відношенні характер з наголосом на використанні просвітницьких, ненасильницьких методів реалізації. Політична програма Кирило-Мефодіївського товариства, висловлена в ряді документів і творів, була прогресивною і в основному революційною. Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства важлива з точки зору того, що вона явила собою першу, хоч і невдалу, спробу української інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернула увагу царського уряду до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців. Ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом. Значення товариства в розвитку української політичної думки полягає в тому, що воно не лише продовжило традицію, але й забезпечило модернізацію політичного мислення у відповідності з тогочасним рівнем політичної думки Західної Європи. Кирило-Мефодіївська програма стала платформою українського руху впродовж наступних десятиліть.
  
  
• Особливості сучасної психодіагностики та її можливості щодо вирішення психологічних проблем людини
  
  Вступ Становлення і розвиток психодіагностики відноситься до кінця XIX ст. Воно пов'язане із зародженням диференціально-психологічного вивчення людини, яке складалося під впливом запитів практики. В кінці XIX століття вона оформлюється у науку, метою якої було вивчення індивідуальних особливостей людини за допомогою експериментально-психологічних методів. Першими досягненнями індивідуальної психології були дослідження учнів В.Вундта, Е.Крепеліна, Д.Кеттела, а також інших учених – А.Біне, А.Лазурського. Завдання, які стоять перед сучасною психодіагностикою, є складними та багатоманітними. Немає сьогодні такої області практичного застосування психологічного знання, яка б не потребувала допомоги від психодіагностики. Тому подальший розвиток психодіагностики обумовлений потребами суспільного життя людей та вимагає ретельного та всебічного розвитку її методів та галузей знання. Висновки Метою сучасної психодіагностики є фіксація у впорядкованому виді відмінностей між людьми і групами людей. Її задачею в найзагальнішому вигляді є встановлення індивідуальної ступені вираженості психічних властивостей і їх інтраіндівідуальних взаємозв'язків. Предмет психодіагностики нерідко обмежують набором різноманітних діагностичних методів, за допомогою яких виявляється психічна своєрідність людини. Психічне в предметі психодіагностики виявляється в різних формах і проявах, проте діагностичне релевантним воно стає лише будучи включеним в систему конкретних відношень. Психодіагностика займає проміжне положення серед наук, що вивчають психічні явища. Вона є нібито зв'язуючою ланкою між загальною і прикладною психологією, а відносно використовуваних методів – є основою, об'єднуючим елементом областей їх практичного застосування. При дослідженні індивідуальних особливостей особистості психодіагностика виходить із загальних положень психологічної науки про суть і закономірності психічного розвитку. Аналізуючи індивідуально-психологічні чинники, психодіагностика тим самим узагальнює систему основних знань загальної і диференційної психології. Разом з тим практичні області психології – психологія праці, інженерна, соціальна, педагогічна, юридична, спортивна та інші – при розробці і застосуванні психодіагностичних методів знаходять в предметі психодіагностики загальні теоретико-методологічні підстави. Використовування їх дозволяє створити базис для розуміння і оцінок особистості в системі соціальних, економічних, правових, спортивних і інших відношень.
  
  
• Психологічні прийоми ефективного спілкування
  
  Вступ 3 1. Прийоми атракції 4 2. Активне вислуховування 6 3. Переконання 9 4. Прийняття рішень 11 Висновки 14 Література 15 Вступ Спілкування займає особливе місце в діяльності всіх тих, хто працює з людьми. Спілкування для них – це не тільки спосіб задовольнити суто людську потребу в соціальному контакті, а й знаряддя, спосіб вплинути на іншу людину. Тому спілкування є невід’ємною складовою професійної діяльності педагогів, психологів, управлінців будь-якого рівня. В ході спілкування вони реалізують завдання, що стоять перед ними, здійснюють вплив на своїх підлеглих та вихованців. Через це становиться зрозумілим, чому в даних професійних сферах мають місце підвищені вимоги до успішності спілкування. Воно у великій степені залежить від особистісних, комунікативних якостей людини, її знань психології, прийомів та методик ефективного спілкування. В психології досліджуються багато феноменів, котрі необхідно враховувати для досягнення успішності спілкування. В даній роботі будуть розглянуті тільки чотири питання, в яких таким чи іншим чином будуть розглянуті аспекти ефективного спілкування. Висновки Ефективність спілкування значним чином залежить від особистості того, хто його здійснює. Знаючи психологічні особливості співрозмовника, а також прийоми впливу на нього, завжди можна організувати та здійснювати високопродуктивне спілкування. Початок успішного спілкування залежить від атракції – вміння людини створити позитивний психологічний образ про себе в свідомості партнера з спілкування. Такий спосіб не тільки діє безпосередньо в ході бесіди, а й зберігає своє значення при подальших контактах з даною людиною. Уміння активно слухати необхідно в ході ведення розмови. Його можна віднести, образно кажучи, до серединної частини контакту, яка розпочинається після знайомства і відрекомендування себе співрозмовнику. Активне слухання не тільки сприяє встановленню довірчих відносин з ним, а й дозволяє отримати максимальну кількість інформації, зрозуміти справжні мотиви поведінки та слів людини. Для управлінців, психологів і педагогів вирішальне значення має не тільки вміння слухати, а й спроможність переконувати людину, змушувати її змінюватися, діяти у відповідності з задумом вихователя, керівника. Прийняття рішення здійснюється на підставі результатів спілкування. Воно являється результатом застосування індивідом всіх своїх психологічних, моральних і ділових якостей, відображає степінь розвитку творчих сил людини, її громадянську та особистісну зрілість.
  
  
• Особистість як суб’єкт і об’єкт соціальних процесів
  
  Вступ 3 1. Соціологічна теорія про місце та роль особистості в соціальних процесах. 4 2. Особистість та суспільство: специфіка взаємодії. 9 Висновки 12 Література 13 Вступ Суспільство є об'єднанням людей для задоволення своїх потреб і є засобом реалізації потреби людей одне в одному, воно є втіленням притаманного від народження соціального інстинкту людини. Соціологія вивчає особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних процесів крізь призму суспільно-історичного прогресу, ціннісних суспільних систем, взаємозв'язків особи і соціальних спільнот. У сучасному суспільстві предметом соціології особистості є пізнання соціальної сутності людини та законів становлення і змін особистості у процесі життя. Вивчаючи питання взаємодії особистості і суспільства, соціологи намагаються відповісти на основні проблеми буття людини. Маючи дуже давню і досі мало досліджену історію, світова соціологія особистості своїм об'єктом вважає проблеми всеосяжної природи людського буття, притаманні людині загальні риси у межах функціонування груп, колективів, держав та інших соціальних спільнот, специфічні особливості виробничої, наукової, культурної та інших видів діяльності, а також окремі ознаки становлення і змін. Висновки Поняття «особистість» під кутом зору соціології має кілька значень. З одного боку, воно означає конкретного індивіда як суб'єкта діяльності в єдності його індивідуальних властивостей та соціальних ролей, що виконуються ним у суспільстві. З іншого боку, особистість розуміється як суто соціальна властивість індивіда, як сукупність інтегрованих у ньому соціально важливих якостей і рис, що виникли в процесі взаємодії цієї особи з іншими людьми і роблять її, таким чином, суб'єктом праці, пізнання та спілкування. Соціологічний підхід до особистості робить акцент саме на її належності до певної соціальної спільноти, яка, у свою чергу, накладає на неї відбиток, що впливає на світогляд людини, її ідеали, цінності, установки, норми поведінки, риси характеру та форми діяльності. Особистість як об’єкт соціальних процесів постійно знаходиться під їх впливом, формується та функціонує в певних соціально-економічних, політичних та культурних умовах. Одночасно, особистість здійснює зворотній вплив на суспільство, створює необхідні соціальні інститути та сама становиться їх активним учасником – керівником і виконавцем. Соціологія вивчає реально функціонуючі соціальні механізми взаємовпливу і взаємозалежності особистості і суспільства, допомагає виявити нові суспільні процеси, створює соціальні технології, що сприяють поєднанню об'єктивних і суб'єктивних, спільних та індивідуальних факторів розвитку особистості.
  
  
• Методологія наукового пізнання. Відповіді на питання
  
  Вступ 3 1. Світогляд та його роль у розвитку наукового пізнання. 4 2. Обґрунтування значення поняття „пізнання”. 7 Висновки 14 Література 15 Вступ Людина – це мисляча істота і, відповідно до цього, їй притаманна пізнавальна діяльність, яка є її найголовнішою сутнісною рисою. Будь-яка людина, незалежно від того, науковець вона чи робітник фізичної праці, завжди прагне до засвоєння оточуючого світу, до проникнення в сутність речей, відшукування відповідей на самі різноманітні питання дійсності. В постійній розумовій діяльності, в процесі отримання знань відбувається формування її світогляду, певного відношення до явищ буття. Наукове пізнання відрізняється від буденної пізнавальної діяльності індивіда. Воно має певні критерії, принципи, закони, за якими здійснюється збір, обробка та аналіз інформації, отриманої в ході наукового дослідження. Однак процес як буденного пізнання, так і наукового пізнання не є таким простим, як вважається на перший погляд. Досягнення достовірного знання – завдання не із легких і потребує глибокого філософського осмислення та застосування наукового апарату.
  
  
• Соціологічний підхід до проблеми особистості та основні напрямки дослідження
  
  Вступ 3 1. Особистість як об’єкт дослідження соціології. 4 2. Практика, завдання та напрямки дослідження особистості. 9 3. Структура особистості як соціологічна проблема 13 Висновки 20 Література 21 Вступ Суспільство є об'єднанням людей для задоволення своїх потреб і є засобом реалізації потреби людей одне в одному, воно є втіленням притаманного від народження соціального інстинкту людини. Соціологія вивчає особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин крізь призму суспільно-історичного прогресу, ціннісних суспільних систем, взаємозв'язків особи і соціальних спільнот. У сучасному суспільстві предметом соціології особистості є пізнання соціальної сутності людини та законів становлення і змін особистості у процесі життя. Вивчаючи питання взаємодії особистості і суспільства, соціологи намагаються відповісти на основні проблеми буття людини. Маючи дуже давню і досі мало досліджену історію, світова соціологія особистості своїм об'єктом вважає проблеми всеосяжної природи людського буття, притаманні людині загальні риси у межах функціонування груп, колективів, держав та інших соціальних спільнот, специфічні особливості виробничої, наукової, культурної та інших видів діяльності, а також окремі ознаки становлення і змін. Висновки Вивченням особистості в усіх її суспільних проявах займається спеціальна соціологічна теорія, яка дістала назву „соціологічна теорія особистості”. Предмет її розгляду – дослідження особистості як об’єкта і суб’єкта соціальних відносин на рівні взаємозв’язків із соціальними спільнотами. Соціологічний підхід до особистості робить акцент саме на її належності до певної соціальної системи, яка у свою чергу, накладає на неї відбиток, що впливає на світогляд людини, її ідеали, цінності, установки, норми поведінки, риси характеру та форми діяльності. Досліджуючи особистість – ми досліджуємо суспільство. Поняття „особистість” під кутом зору соціології має кілька значень. З одного боку, воно означає конкретного індивіда як суб’єкта діяльності в єдності його індивідуальних властивостей та соціальних ролей, що виконуються ним у суспільстві. З іншого боку, особистість розуміється як суто соціальна властивість індивіда, як сукупність інтегрованих у ньому соціально важливих якостей і рис, що виникли в процесі взаємодії з іншими людьми і роблять її, таким чином, суб’єктом праці, пізнання та спілкування. Численні дослідження особистості в межах соціологічного знання породили та сформували численні підходи до її вивчення. Соціологічні теорії особистості складаються із різних соціологічних концепцій особистості, серед яких найголовнішими вважаються марксистська теорія особистості; теорія інтегрального синтезу; теорія соціального характеру тощо.
  
  
• Громадянськке суспільство як предмет соціально -філософьского осмислення
  
  Вступ 3 1. ПОГЛЯДИ ФІЛОСОФІВ АНТИЧНОСТІ НА ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО 4 2. РОЗВИТОК ІДЕЇ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА У НОВИЙ ЧАС 8 3. СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО 13 Висновки 15 Література 16 Вступ Суспільство в найширшому філософському розумінні – це об'єктивна реальність, форма існування буття, перетворена форма природи і життя. Тріада ПРИРОДА-СУСПІЛЬСТВО-ЛЮДИНА охоплює собою всі можливі сфери пізнання людини, і суспільство, як її складова є найбільш розвиненим елементом дійсності. В більш конкретному змісті, тобто такому, що визначає суспільство стосовно реального життя людей, воно є системою їх діяльності. Суспільство сприяє інтеграції людей, які об'єднанні територією проживання, епохою, традиціями і культурою. Поняття "громадянське суспільство" ще більш звужує загальне розуміння суспільства, надаючи для нього більш політичного або соціологічного забарвлення. Громадянське суспільство, за сучасними поглядами, є вищим рівнем об'єднання людських спільнот. Це суспільство, члени якого вважають себе громадянами єдиного цілого, усвідомлюють загальні завдання, поважають закони, моральні традиції. Але подібне розуміння громадянського суспільства не завжди існувало в філософії в сучасному трактуванні. Протягом свого осмислення від античних часів до сучасних поглядів воно пройшло ряд трансформацій в своєму розвитку. Висновки Громадянське суспільство в деяких рисах нагадує високорозвинену соціальну державу. Найбільш помітною ця подібність становиться при погляді на функціонування давньогрецьких держав-полісів, де суспільна і державна сфера настільки були переплетені та інтегровані одна в одну, що виникло уявлення про тотожність суспільства і держави, що знайшло своє відображення в теоретичній спадщині античних мислителів. На сьогоднішній день слід констатувати, що існує значна розбіжність між цими поняттями. Державні та суспільні інтереси, незважаючи на значну акцентуацію в окремих випадках демократичних принципів державного управління, все ж такі мають дещо різне спрямування. Часом, і навіть на прикладі сучасної української держави, можна спостерігати явище концентрації зусиль певних політичних кіл зберегти основи державності в угоду благополучному існуванню суспільства. Поява в різних країнах значної кількості суспільних організацій, а також неурядових політичних утворень свідчить про певне поширення розриву між громадянським суспільством і державою, а також про зростання бажання людей повернути назад своє природне право самотужки обирати свій шлях розвитку, або, принаймні, забезпечити більш конкретну і реальну участь в процесах самоврядування. Громадянське суспільство, яке можна вважати вищим рівнем розвитку людських спільнот, в будь-якому випадку повинно турбуватися щодо питань свого самозбереження, яке на сучасному етапі знаходиться в великій залежності від свавілля державних структур.
  
  
• Соціальне страхування у системі соціального захисту населення
  
  Вступ 3 1. Сутність та основні поняття соціального страхування. 4 2. Практичний розрахунок обчислення страхової виплати у зв’язку із загальним захворюванням. 8 Висновки 13 Література 14 Вступ Згідно Конституції України, наша країна є соціальною і правовою державою. Це означає, що кожному громадянину гарантується захист його прав і свобод, забезпечення основних матеріальних і духовних потреб. Особливо актуальною така підтримка з боку держави необхідна сьогодні, коли економічна, політична та соціальна стабільність в країні є дуже низькою та через те негативним чином впливає на добробут та захищеність людей. Досвід багатьох західних країн свідчить про те, що на рівні держави можливо створення достатньо ефективної системи підтримки та захисту населення на випадок різного роду негативних явищ, котрі, як правило, пов’язані з недосконалістю соціально-економічної сфери. В Україні така система також створена, однак на відміну від Заходу, постійно знаходиться у стані вдосконалення та доопрацювання. Система соціального захисту в Україні уявляє собою множину напрямків, відгалужень роботи державних та недержавних установ і організацій, діяльність яких спрямована на соціальну підтримку, соціальну допомогу людям, їх захист в умовах долання кризових явищ в державі. Однією з складових елементів цієї системи є соціальне страхування, про яке і піде мова в цій роботі. Висновки Соціальне страхування є базовим інститутом соціального забезпечення. В системі соціального захисту воно виконує функцію захисту людини від випадків, які виникають раптово під впливом певних обставин – страхових ризиків. Соціальне страхування – це система правових, економічних і організаційних заходів, покликаних компенсувати окремі види таких ризиків. Соціальне страхування виходить за межі системи соціального забезпечення – воно розв’язує також завдання, пов’язані зі збереженням і відновленням здоров’я, профілактикою професійної захворюваності та виробничого травматизму, запобіганням безробіттю. До основних видів соціального страхування, що забезпечують прийнятний рівень соціального захисту, належать: страхування пенсій (за віком і по інвалідності через загальні захворювання, нещасні випадки в побуті й на транспорті); страхування від нещасних випадків на виробництві (виробничий травматизм і професійні захворювання), що передбачає страхування на випадок тимчасової та постійної втрати працездатності; страхування на випадок тимчасової втрати працездатності; страхування на випадок безробіття; медичне страхування. В кожному конкретному випадку виплати здійснюються через відповідні фонди соціального страхування. На прикладі практичного обрахунку страхової виплати у випадку захворювання працівника, видно, що процедура такої виплати чітко регламентована та вимагає для себе суворого дотримання вимог законодавства, положень інструкцій та постанов відповідних органів. І хоча відшкодування заробітної плати не відбувається в повному обсязі, в цілому, можна вважати, що, практично, держава здійснює необхідні захисні функції на цей та й інші страхові випадки.