Тема: «твір-роздум про твір Роксоляна» на тему що значить служити Богові
Предмет: українська література
Вид: твір-роздум
«Роксоляна» («Роксолана») – повість історична. Розпочинається вона розповіддю про підготовку до весілля Насті
Лісовської, дочки о. Луки Лісовського, і Степана, сина львівського купця. Та, як говорить народне прислів’я –
«Не знаєш ранком, що буде ввечері». На містечко напали турки і взяли в полон чоловіків і жінок. Серед них була
й Настуся… На невільничих базарах дівчину тричі перепродавали і така, мабуть, воля Божа – вона потрапила до
гарему Сулеймана. Тут полонянка виконувала різну роботу: носила воду для миття кам’яних сходів, тіпала килими,
сиділа як сторожа в передпокоях. Саме тоді, як говорить автор, «надійшов пам’ятний день і таємнича година її
долі». Стоячи біля дверей султанської одаліски, вона не мала права піднімати очі не величезнішого з
найвеличніших, а все ж не втрималася – і один раз, один-єдиний раз боязко глянула на того, кого так пристрасно
чекала дружина.
Настя – символ України, а дівчачі співанки, які припливали до неї з рогатинських вечорів у Стамбул, – символ
чистоти її душі, ніким не вбитої пам’яті про рідну землю.
Дівчина-християнка вразила Сулеймана своєю красою, а пізніше й розумом. Вона добре розумілася на Корані (цьому
навчив її побожний учитель Адбуллаг), говорила з падишахом сміливо, переконливо. Знала, що згідно з Кораном
чоловік не може силою взяти дівчину, бо то великий гріх. Слова дівчини сколихнули душу Султана. З ним ще ніхто
так не говорив, окрім рідної матері. Та не тільки зміст слів зацікавив його, «але й свобідна форма, і вже
перший акорд її, перші слова: вічна правда, рівність перед Богом. Ще не маючи волі, будучи невільницею, Хуррем
у розмові з Сулейманом на його запитання, що ти робила б, якби сповнилося твоє бажання, відповіла: «Я будувала
б, будувала багато… наперед збудувала б велику імарет (кухню для убогих), …велику дарешттіру (лікарню),
…каравансерай для подорожніх і чужинців». Сулейман відзначив про себе: ця дівчина маж не лише великий розум,
але й дуже добре серце, вона не забуває людей з країни, з котрої потрапила до Туреччини. З часом Ель Хуррем
отримала волю, прийняла іслам, стала дружиною Сулеймана Великого, народила трьох дітей: «Вона блистіла умов і
веселістю, безоглядністю і милосердям».
Молода дружина падишаха швидко набула визнання. Згадаймо розділи повісті, присвячені обрізанню першого сина.
Представник посольств з Венеції, курдійські еміри просять послухання у Роксолани, хоч і були допущені на цю
урочистість за дозволом султана. До Хуррем, яка ходила «без заслони», часто . заходили чужі люди, майстри,
учені й поети», муляри й будівниці, кожного вона приймала, і кожен з низ «дивувався її розмов і
зацікавленням». Навіть проповідники Корану просили Султан Величавий, володар трьох частин світу, прислухався
до просьб і порад Ель Хуррем. І влада його із любові великої переходила в руки його жінки». У народі кажуть,
коли влади багато, то горе поряд ходить. Так сталося і в житті Роксолани.
За певних обставин вона «запахла кров’ю». Ви скажете, що заради рідної дитини можна йти на злочин. Це істина,
але й убивство іншої людини – великий гріх. Візир говорив правду, та й сама Хуррем знала, що охрестила сила…
Що керувало могутньою дружиною Сулеймана в той момент, коли вона говорила неправду про візира. Хіба лише думка
про сина?
Важливим епізодом для характеристики Роксолани буде розповідь автора про другий джігат Сулеймана. У
відповідальний момент вона переконала мужа не йти в наступ проти німців. Свої дії пояснила так: Султан може
бути переможеним і померкне його зоря, а ще жоден із синів «не годен усісти на престолі султанів, ні піднести
меча проти бунту».
Хочу сказати кілька слів про зовнішню красу Роксолани. У примітці до повісті «Роксолана» читаємо, що
італійський художник, який бачив султаншу, такі спомини: «…та пані, по народності русинка, не була гарна, але
приємна». Та кожен має своє поняття про красу. Портрет, що знаходиться у Львівському національному музеї,
вказує, що вона була дуже гарна: «делікатна, дуже скромна і дуже спокійна з вигляду, – така спокійна, що
успокоює навіть погляд на її портрет». Автор повісті часто згадує очі Роксолани, а очі, звісно, – дзеркало
душі. Вони були сині, часом випромінювали ласку, а іноді – в них мигтіла чаша чорної отруї». Прикрашало
дівчину й волосся: воно було золотисте і сяяло так, що аж очі засліплювало. Сулейман запримітив, що личко в
невільниці «біленьке як сніг з таким відтінком, як у першого пуп’янка рози, а таке лагідне, як у його матері,
що все боїться за нього». І все ж Роксолана зійшла на незвичайну висоту завдяки винятковій силі характеру,
мудрості, знанням, набутим наполегливою працею і чи не останню чергу – жіночій принадності.
Розумом, усіма можливими силами й засобами вона вела щоденну багатолітню духовно виснажену боротьбу, звертаючи
свої погляди в бік України, з постійною думою про допомогу їй. Та досягти вершин не зуміла. Не було
нероздільного зв’язку з Україною, зі своїм народом. Виходить, що її боротьба індивідуальна, особиста, без
опори на народне коріння…
Така боротьба не забезпечує перемогу. І все ж, ми шануємо Роксолану. Вічна пам’ять цій фізично й морально
сильній жінці, яка намагалася своїми діями та вчинками довести, що українці – це сильна самобутня нація, яка
має майбутнє, її патріотизм не був підробленим, він був справжнім. У нутрі серця свого вона мала завзяту
певність, що осягне свою ціль, хоч би довелося їй прибити на хрест два народи: свій і мужа свого.
Майже сорок років Роксолана потрясала безмежну Османську імперію і всю Європу. Це був її тріумф. Вона вела
боротьбу за свою особистість, свою гідність, свою волю і духовно винищила в ній перемогу. Це стало можливим
тільки тому, що її боротьбу живила любов до рідного краю, надія на неї. Любов і надія стали тим порогом, що
вберігав її особистість, не дав їй бути поглинутою османським оточенням
PAGE 1
Скачать работу..