Один день із життя селянина
З давніх давен селянин повинен був багато трудитися. Кожен ранок він встає дуже рано і починає обробляти
землю, яка є його годувальницею. Йому дуже важко, тому що потрібно багато годин працювати з лопатою, граблями
та іншими інструментами. Йому допомагають його старші сини, а дочки і дружина доглядають за домашніми
тваринами: курями, коровами й іншою худобою. Селянин повинен ходити на панщину, тобто працювати на феодала
безкоштовно. Грошей за цю працю йому не платять, тому що це форма податку (панщина). На панщині селянин
займається важкою працею: будує мости і інші споруди для феодала і обробляє землю, що належить феодалу. Ще він
повинен платити гроші церкві (десятина), тобто віддавати одну десяту всього, що він виростить у себе на
земельній ділянці. Селянин не уміє не читати, не писати, він неписьменний. Єдиною формою творчості є фольклор,
придумані частівки та історії, які передаються усно з покоління в покоління.
За день селянська сім'я могла зробити дуже багато справ, вони разом обробляли землю, розводили худобу,
бортничали, полували, іноді доводилося оборонятися від степняків, вони брали зброю, яка була і йшли в поле...
Кожен член сім'ї був зайнятий. На міських площах збиралося віче. Зимовими вечорами жінки пряли, чоловіки
робили домашнє начиння, згадували минулі дні, слухали оповідачів, які розказують билини.
Кожен день селянину та всім членам сім'ї вставати доводилося вдосвіта (до схід сонця). Помолившись і
нашвидкуруч поснідавши, поспішали поратися по господарству – біля волів, корів, коней, свиней, свійської
птиці. Всі, включаючи дітей, виконували свою роботу. Навесні, влітку й ранньої осені чоловіки здебільшого
працювали в полі. Не завжди їм вдавалося обідати вдома, частіше доводилося брати їжу з собою. Лише пізнього
вечора сім'я збиралася на вечерю.
У неділю ходили до церкви. Відзначали свята, під час яких вживали кращі наїдки, смакували хмільні напої.
Хлопці й дівчата брали участь в іграх і танцях. Тяжка фізична праця й злиденні умови життя більшості селян
виснажували їх і робили вразливими до хвороб. Багато з них помирали у відносно молодому віці або швидко
старіли. Особливо жахливими для простолюду були роки неврожаю, голоду та епідемій.
Щоденне життя різних груп населення зумовлювалося їхнім соціальним становищем і способом занять.
Селяни, які мають достатню кількість тяглової сили, окрім хліборобства, займалися ще й іншими промислами;
одні, як уже зазначалось, мандрували у Крим або на Дон по сіль та рибу; ті, у кого немає тяглової сили, шли на
паперові, цукрові та інші фабрики по сусідству, дехто займався теслярством. На територіях, де земля піщана і
неродюча, селяни, які жили неподалік лісу, виробляли смолу, дьоготь, вугілля та інші лісові матеріали. У
період жнив вони вирушали у повіти, де майже завжди добрий врожай, допомагають збирати з поля зерно, працюючи
за 4-й або 5-й сніп; в такий спосіб вони заробляють досить хліба для прожитку.
Селяни які жили на берегах Прип’яті й Дніпра, наймалися на байдаки, які йшли до Києва, Кременчука,
Катеринослава та інших міст й перевозили по воді різні лісові матеріали та інші вантажі.
Сільський спосіб життя ми інтуїтивно сприймаємо правильно, дещо по-іншому, ніж це уявляють деякі міщани.
Сьогодні канули в Лету не лише шаровари чи спільне співання пісень, поступово зникають косарі, ковалі, навіть
традиція льонарства десь відійшла на задвірки. Конопля, справді багатопрофільна сільськогосподарська культура,
взагалі розглядається лише в кримінальному контексті. Лише коні й фурманки, як живі пам’ятки патріархального
сільського господарства, мирно поки вписуються у сільський пейзаж. Для сучасного селянина сільське життя – це
не лише праця в сільському господарстві (у підприємстві, на власному особистому господарстві) чи ведення
складного, майже натурального домашнього господарства, але й громадська діяльність, несистематичні заробітки
та певне відношення до освіти й культури. Для багатьох селян стабільною складовою життя є церква й релігійна
практика.
PAGE 2
Скачать работу..