Порівняльна характеристика Катерини та Гани з поеми «Наймачка»
Порівнюючи Шевченкових героїнь — Катерину (поема «Катерина») та Ганну (поема «Наймичка») можна з в певністю
сказати, що Ганна наділена глибшим, сильнішим характером. Ганна — не покірна жертва, як Катерина, а жінка, яка
шукає і знаходить вихід з важкого становища. Вона підкидає дитину чужим заможним і добрим людям, а сама йде до
них у найми.
Першим твором в якому описується тяжка доля жінки-матері була поема “Катерина”. В ній автор змальовує тяжку
долю матері яка народила свого позашлюбного сина від москаля, який нібито пішов на війну і не повернувся.
Дівчина у розпачі, не знаходячи підтримки від своїх батьків, йде шукати на чужину свого коханого і в тяжкій
душевній травмі вона кориться своїй долі, залишає сина напризволяще, і топиться. Автор описує Катерину, як
слухняну дівчинку, яка усе життя була надією своїх батьків. Автор вже побачив, що чекає дівчину у світі, та її
тяжку долю у таких рядках:
Катерино, серце моє !
Лишенько з тобою!
Де ти в світі подінешся
З малим сиротою ?
Хто спитає, привітає
Без милого в світі ?
Ось така доля чекала Катерину, одинока в злиднях вона шукала батька хлопчика, який покинув їх на завжди.
Проте не можна сказати, що Катерина не любила свою дитину.
Самотня, беззахисна Катерина, «як тополя, стала в полі при битій дорозі, за сльозами не бачила й світу, та все
цілувала й голубила свого сина». В іншому місці поеми йдеться про те, що Катерина знайшла коханого й просить
його: «Покинь мене, забудь мене, та не кидай сина». Учні відшукують таку деталь тексту: Катерина глянула на
сина, а воно на морозі «червоніє, як квіточка вранці під росою». «Усміхнулась Катерина, тяжко усміхнулась».
Але й ця гірка радість одразу зводиться нанівець усвідомленням безвиході.
Як бачимо, і Катерина, і Ганна люблять своїх дітей, готові на самопожертву.
Другим твором був твір під назвою “Наймичка”. Її доля трішки відрізняється від долі Катерини, але в вони десь
перетинаються. Так наймичка яку звали Ганна, народила хлопчика Марка. Автор не дає навіть стислої історії його
народження, а починає описувати події з того моменту. Як Ганна підкинула його, ще зовсім малого в дім до
заможних селян. Чому мати йде на такий вчинок залишається тільки здогадуватися. Потім молода дівчина
наймається до прийомних батьків свого сина. Перед Ганною стоїть тяжке випробування жити разом зі своїм сином,
так щоб він нечого не запідозрив. Але саме найтяжче було питання: чи прийме він її, чи не звинуватить її у її
вчинку. Так безперечно ці питання мучили жінку до того моменту, аж поки вона все не розповіла своєму синові.
Хоча Ганна жила у добрих людей та все ж її долю можна назвати дуже тяжкою. Бо не кожна мати в наш час може
витримати такі випробування.
Аналізуючи даний вчинок Ганни можна навести різні аргументи, думки, іноді протилежні за оцінкою вчинку
героїні. Можливо дехто засуджує Ганну: дитину люди могли б не побачити, і вона б загинула. Та й Трохим з
Настею могли не взяти собі наймички. Тоді б Ганна втратила можливість бачити і доглядати рідну дитину. Словом,
Ганні по-своєму поталанило, що все склалося саме так, як вона задумала.
Проте я навпаки, схвалюю вчинок матері-покритки. Порівнюючи становище Івася (поема «Катерина») і Марка (поема
«Наймичка»), можна впевнитися в передбачливості Ганни та пояснити, що вона не мала іншого виходу, крім того
єдиного, який обрала. Виховувати сама дитину не змогла б, бо люди навіки таврували таких жінок покритками, а
їхніх дітей — байстрюками. І майбутнє сина було б перекреслене.
Що стосується рис характеру Ганни, то перш за все хочеться відмітити палку материнську любов до своєї дитини,
готовність на самопожертву заради сина, невтомність у праці, чуйність і делікатність. Ганна з недосвідченої,
розгубленої жінки перетворюється на розумну і розважливу матір, здатну найбільшу ціну заплатити за щастя сина.
Наймичка свято береже таємницю, бо від цього залежить доля Марка. Вона, напевне, і подумати не сміє, що своїм
благополуччям син має завдячувати їй.
Перед смертю Ганна признається синові, що вона його мати. Ганні соромно за свою провину, вона боїться осуду
сина. І навіть перед смертю їй нелегко признатися. Та не хочеться брати «гріх» з собою в могилу. Тому Ганна
просить:
Прости мене! Я каралась!
Весь вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку!
Я... я твоя мати...
Отже, Ганна — перш за все мати для свого сина з усіма властивими матерям рисами характеру: безмежною любов'ю
до своєї дитини, готовністю забути про себе і навіть жертвувати собою заради сина.
Порівнюючи долі Катерини і Ганни, на нашу думку Ганна змогла знайти вихід зі, здавалося б, безвихідного
становища, а Катерина — ні, але звинувачувати її ми не можемо: надто сильним був її відчай. Від неї відмовився
не тільки її коханий, але й батьки: одинока, обманута, кинута всіма, замерзла і тілом, і душею Катерина
знайшла втіху лише в смерті.
Отже, як ми бачимо із попередніх абзаців загальний образ жінки-матері в творах Шевченка є таким: проста,
добра, гарно вихована, красива дівчина, яка палко закохалась, але не вдало, має мужній характер, кориться
своїй долі, (чого не можна сказати про Катерину, на мою думку, вона поступила не правильно), хоче щастя для
свого малюка.
4
Скачать работу..