Проблема вибору в трагедії Ґете Фауст
Людина завжди стоїть перед вибором.
Вибір у дрібницях, життєвий вибір, вибір філософії життя - доленосна. Шекспір, Гете, Пушкін, Булгаков
намагаються відповісти на одвічне питання: чи має сенс жертвувати людським заради майбутнього людства? Бути чи
не бути?
Заради чого йде на угоду з чортом Фауст? Звичайно, не з-за особистих вигод: золота, влади, слави ...
Фауст жертвує своєю душею заради мети свого життя - кращого майбутнього для людей. І весь час Фауст стоїть
перед вибором: особисте щастя або щастя йому близьких.
Першою жертвою стала найближча, найдорожча Фаустові людина - Гретхен. І не тільки вона: і її мати, і брат, і
син Фауста. Такий підсумок за найкращих почуттях Фауста. Він зробив свій вибір.
У Гретхен - найкращі риси німецького народу: працьовитість, акуратність, вірність. Але вона шукає звичайного,
людського особистого щастя. А Фауст шукає щастя для всіх. І це щастя для всіх призводить до трагедії окремої
людини.
"Велике царство кидається в маренні". Але можливо, у великих масштабах виправдалася угода з чортом? Цій
державі Фауст і Мефістофель не змогли нічим допомогти - крім пропозиції організувати випуск паперових грошей з
перспективою нестримної інфляції: "І замість золота подібне сміття / В оплату візьмуть армія і двір?" І в
масштабі країни союз інтелектуала і нечистої сили не став конструктивним початком.
Ну, з владою нічого не виходить. Але ж є народ. Не заради чи простих людей пішов Фауст на угоду?
По-перше, з'ясувалося, що багатьох хвилює - як і Гретхен - тільки пристрій власного побуту: "Я теж так
дивлюся, сусід / Нехай у інших плутанина, / Передерій хоча весь світ, / Та тільки б будинку було тихо".
По-друге, народ легко обдурити, їм легко маніпулювати, він готовий повірити в що завгодно: "Людей лікували
цієї амальгамою, / Чи хто при цьому виживал. / Так мій батько своїм мудрованим зіллям / ... Самою чуми похлеще
бушував. / І як мені слухати їх хвалені ".
Але найголовніше - третє. Навіть змінивши життя, люди змінюються мало. І в новому житті відтворюються біда за
бідою минулого.
"Ні слова про століття боротьби! / Осоружне мені тирани і раби. / Трохи життя переінакшили по-іншому, / Як
знову починають суперечку знайомі". І якою гіркотою віє від слів: "Неначе марять усі звільнені. / А вічна
суперечка їх, кажучи точніше, / поневолення суперечку з поневолення ".
І в спробі створити "рай на ділянці" Фауст зайшов у глухий кут. Тепер у нього нічого не залишилося, крім
смерті.
Фауст терпить крах. Але навіть якщо не вдасться зробити світ раєм - все одно треба працювати: "Ось думка, якої
весь я відданий, / Результат всього, що розум зібрав / Лише той, ким бій за життя зазнав, / Життя і свободу
заслужив".
Ангели відбивають душу Фауста у Мефістофеля: "Врятовано високий дух від зла / Чиє життя в прагненнях пройшло,
/ Того врятувати ми можемо".
І в цьому, на перший погляд оптимістичному фіналі для мене і укладено найжахливіше.
За Гете, Бог, не віддаючи Фауста пеклу, як би підтверджує, що Фауст був безсилий і тому не винен. Світ на
Землі ніколи не може стати раєм.
Інакше втратить сенс рішення Бога про вигнання перших людей з Небесного раю. Земля повинна бути для людей не
раєм, а джерелом випробувань, в ході яких людина доводить своє право на рай Небесний.
Прощаючи Фауста, Бог тим самим підтверджує, що на Землі неможливо побудувати рай. Неможливо поєднувати щастя
окремої людини зі щастям всіх. І, природно, Фауст не міг - навіть за допомогою потойбічних сил - зробити
неможливе.
Ось так і закінчується "Фауст". Взаємовиключними ідеями. Ідеєю про необхідність для людини постійно боротися
за краще життя на Землі. І ідеєю про можливості влаштування щасливого життя на Землі - ні з допомогою розуму,
ні навіть з допомогою чорту.
У чому тоді призначення людини, сенс її життя, вибір його шляху?
Скачать работу..