Тема: чи не надто дорога ціна волі героїв повісті Михайла Коцюбинського"Дорогою ціною"
Предмет: Українська література
Вид: Твір
Співцем свободи виступає Коцюбинський в оповіданні «Дорогою ціною», в якому йдеться про страшні часи
кріпацтва, а саме про підступне зруйнування Запорізької Січі, оплоту свободи українського народу. Та,
опинившись у неволі, український народ не скорився. Часто вибухають повстання. Люди, шукаючи волі, тікають у
далекі степи за Дунай.
У 1901 році Михайло Коцюбинський написав повість «Дорогою ціною», в якій основні події відбуваються у 30-х
роках XIX ст., коли в Україні існувала панщина. У повісті Михайло Коцюбинський утверджує ідею волелюбності
українського народу, прагнення кріпаків до вільного життя, готовність загинути, але звільнитися з неволі.
Волелюбні прагнення народу, його наполеглива боротьба за соціальне звільнення розкриваються у творі в образах
трьох втікачів від пана: Остапа, Соломії, Івана Котигорошка. Великим успіхом письменника у цьому творі є образ
Соломії – мужньої жінки, яку ніщо не може зупинити в досягненні життєвої мети. Письменник для свого твору
обирає пригодницький, романтичний сюжет, який успішно розроблявся у зарубіжній літературі (у творах Михайла
Лєрмонтова, Роберта Стівенсона). Героїчні епізоди допомагають глибше розкрити характери персонажів (блукання
Соломії в комишах, пожежа в плавнях, поєдинок Остапа з голодним вовком, його визволення від турків), весь час
тримають у напруженні читача, примушують його глибоко переживати за долі героїв.
Дорогою ціною здобували волю українці, багато чого довелося їм випробувати. Були і «збасаманені сині хребти»,
були і кулі в тілі, було й загублене життя, був і розпач, була і смерть. Коли я читаю оповідання М.
Коцюбинського «Дорогою ціною», то мені здається, що це я тікаю разом з ними від кріпаччини, що я теж відчуваю
голод, біль, страждання, що це я разом з ними намагаюся вижити і перемогти. І здобути волю.
Що може бути краще за волю? Коли дихаєш вільно, на повні груди, коли не наглядають за тобою прискіпливі очі
пана, коли поряд з тобою та людина, яку ти без тями кохаєш. І не треба критися, а можна вийти в поле – і
заспівати, заспівати так, щоб почули гори і підспівували тобі своїми дужими голосами, заспівати так. щоб сонце
здивовано подивилося зверху, ніби питаючи: що то воно є? Оце і є воля, справжня воля. Але як ЇЇ здобути?
Зброєю? Ні. Уся влада на боці пана. Не встигнеш ти й оком моргнути, як тебе або посадять у в’язницю, або
вб’ють.
Тому і тікали люди, тікали до Туреччини, бо несила вже було терпіти панське ярмо – дуже воно муляло шию – бо
«вільний дух народу ще тлів під попелом неволі». Цей дух підіймав і гнав подалі від кривди, від знущань, від
постійного страху, гнав з надією хоч в останні хвилини життя побачити, що таке воля.
Серед таких людей були Соломія та Остап. Мов птахи з широко розгорнутими крилами, вони знялися з місця у
пошуках вільного життя. Адже вдома навіть сподівань на це немає: за бунтарський дух приишовся не до двору
Остап, живе з нелюбом Соломія, бо так схотів пан. Яке вже може бути щастя?! Щастя без волі – нещастя. Вільний
дух Остапа йде від діда, від його «билинь-казок» «про Січ, про козацтво, про боротьбу з панами за волю». Саме
Коліївщина надихає двадцятирічного хлопця йти шукати волю. Але в Остапа є кохана, яка вирішує всупереч усьому
з’єднати долі. Вони йдуть разом, а веде їх чарівне слово – воля. Адже тільки вона може дати їм усе, чого вони
так домагаються: і щастя бути поряд, і домівку, і господарство, і незалежність.
Але до волі нелегкий шлях. Скільки довелося пережити цим людям, скільки довелося пережити всьому українському
народові! Спочатку стають на перешкоді козаки, бо царський уряд намагався будь-що розшукати втікачів і
жорстоко карав їх. Не вдається закоханим з першого разу переправитися за кордон. Але доля дарує їм ще одну
можливість. Які вони щасливі, що нарешті знайшли те, що шукали – волю. Проте сліпа куля наздоганяє Остапа.
Скільки ж можна зносити знущань, коли вже життя змилується над ними?!
І ось тут виявляється героїчний дух Соломії. Вона йде шукати шлях, щоб вибратися з плавнів, але відчуває, що
заблукала. Де він. її Остап, поранений та кинутий? Проте Соломія не відступає від своєї мети – знайти його,
знайти будь-що: хай палають плавні, хай навіть смерть чекає за плечима. Ось вона воля до життя, воля до щастя.
Тому стільки відчаю, ненависті в діях Соломії, коли вода ламає очерет: «Соломія накинулась на нього і почала
трощити зі злості, як свого ворога».
Але й Остап не здається, хоч і тяжко поранений. У цей час він намагається відбити своє життя у вовка. Для
цього не обов’язково мати рушницю. Потрібні лише кілька краплин води та велика воля до життя. Ця велика воля
до життя і допомагає знову зустрітися двом кохаючим серцям. Ця велика воля до життя надає Соломії снаги
працювати, щоб виходити Остапа, поставити його на ноги. А коли турецька варта забирає його, ця велика воля до
життя зумовлює напад Соломії разом з Іваном Котигорошком на неї, щоб звільнити дорогу людину. Скільки потрібно
мужності, героїзму, відваги, щоб піти на цей крок! Недарма ніби з казки приходить на сторінки оповідання Іван
Котигорошок, який прагне усюди й завжди допомагати Соломії.
Так, український народ без боротьби не здається, як не здавалася Соломія, як не здавалися і Остап, і Іван, і
тисячі подібних до них людей. Можливо, вони і не перемогли, але вказали шлях до волі, тяжкий шлях, на якому
чекає багато випробувань. Але цей шлях потрібно було пройти, навіть зі зброєю в руках, бо в його кінці чекала
людей воля. Смерть перервала життя Соломії. Але залишилася пам’ять про неї, яка зігріває вже сивого діда:
«Знов мене кличеш, Соломіє? Почекай, швидко прийду, не забарюся вже…» Це кличе Остапа вільна Соломія.
Минуло багато років, і український народ здобув собі волю. Хоч і дорогою ціною, дуже дорогою піною. Але саме
це, на мій погляд, і надає йому снаги берегти свою волю, свою незалежність, щоб потім не довелося її знову
здобувати у нерівній боротьбі. І тоді вже хто знає, яку ціну нам доведеться за неї платити…
У запереченні покори й пасивності, у прославленні волелюбності українців і полягає пафос твору. Метафоричний
ряд, майстерно вибудуваний Коцюбинським, потверджує цю думку: «Вільний дух народу ще тлів під попелом неволі»,
«на широкі бесарабські степи... рвалась гаряча уява й тягла за собою сотні й тисячі», «Старше покоління...
показувало ще на долонях мозолі від шаблі, піднятої в оборону народних і людських прав», «хлоп протестував»,
«хлоп тікав на вільні землі». Ідеєю твору є уславлення самовідданої боротьби українського селянства за волю, а
також утвердження незнищенності кохання.
Що ж це за ціна, якою вимірювалася споконвічно бажана людством воля? Це - власне життя! Коцюбинський доводить,
що життя дорівнює волі, а волю можна виборити лише життям. І це стосується не тільки героїв оповідання -
Остапа та Соломії, здатних на все заради волі. Я вважаю, що в їх образі письменник узагальнив увесь
поневолений український народ, який вже ставав на революційний шлях. У уяві М. Коцюбинського поневолене
селянство - це вже не "віл у ярмі". Саме для того, щоб показати "жевріння іскри у попелі", автор насичує
оповідання показом тієї ціни, тих жахливих пригод, які на кожному кроці чекали на втікачів від панського ярма,
коли "почуття дійсності втрачалося".
Як же треба було настраждатися у кріпаччині, як же треба було вірити у здобуття волі, щоб заради неї мужньо
йти до мети через страшну небезпеку! Стрілянина, блукання Соломії у комишах, пожежа у плавнях, зустріч
пораненого Остапа з голодним вовком, бій на Дунаї з турками, загибель Соломії – все це та дорога ціна волі,
гідності, щастя.
Найвищу ціну заплатили герої М. Коцюбинського за волю, за щасливе життя. Сум і відчай наповнює душу після
прочитання твору. Але, незважаючи на трагічну кінцівку оповідання, автор возвеличує волелюбність рідного
народу, для якого шлях до щастя - це самовіддана боротьба за волю та незалежність.
PAGE 2
Скачать работу..