Меню

Реклама

TOP реферати

Від партнерів

Цікаве

загрузка...

Тема: «Аналіз психологічних ідей у творах Франка і Драгоманова» (ID:33098)

| Размер: 43 кб. | Объем: 36 стр. | Стоимость: бесплатно | Добавлена: 28.03.2010 | Код продавца: 0 |
СодержаниеВступ 3
Розділ І. 7
ФОРМУВАННЯ ТА ЗМІСТ ПСИХОЛОГІЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ М.П. ДРАГОМАНОВА ТА І.Я. ФРАНКА 7
1.1. Становлення наукового світогляду М.П. Драгоманова. 7
1.2. Формування психологічних концепцій І.Я. Франка 12
Висновки до 1-го розділу 20
Розділ ІІ 21
РЕАЛІЗАЦІЯ ДРАГОМАНОВИМ І ФРАНКО СВОЇХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ПОГЛЯДІВ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІЙ І ТВОРЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ 21
2.1. Ідеї М.Драгоманіва в області психології особистості і психології народів. 21
2.2. Внесок І. Франка в педагогічну психологію, психологію особистості та психологію правопорушника. 24
Висновки до 2-го розділу 30
Загальні висновки 31
Список використаної літератури 33



Вступ
Актуальність теми дослідження пов’язана з тими процесами, що сьогодні відбуваються в світовій психологічній науці. Їх основу складає те, що значна кількість психологів стверджує про наявність кризи сучасної психології і для цього пропонують повернутися до моменту становлення цієї науки з метою переосмислення та зміни її предмету дослідження.
Існуюча думка про сьогоднішню психологію як ту, що знаходиться в кризі інколи зустрічає заперечення: затверджується, що вона інтенсивно розвивається як академічна наука, про що свідчать тисячі томів монографій, сотні наукових журналів, численні конференції, симпозіуми і конгреси і т.п. Як практично орієнтована область знання психологія затребувана соціумом, а послуги психологів добре оплачуються. Таким чином, є продукція і затребуваність, тому слід уточнити: коли психологи говорять про кризу – йдеться саме про наукову психологію кінця ХХ – початку ХХІ століття.
Як будь-яка наука, що покликана адекватно пояснювати свій предмет, психологія претендує на створення теорії психічного. І, будучи чесною перед собою, вона визнає: моделі, які вона продукує, поки вельми далекі від того, щоб дати несуперечливу картину психічному життю людини у всій її повноті і складності. Якщо виявляється, що наука її спрощує, піддає редукції, зводить до якихось приватних проявів, то саме ця обставина і примушує говорити про наявність кризи в психології. У цьому значенні не підлягає сумніву криза сучасної психології, навіть враховуючи досягнення і напрацювання у всіх її областях і галузях. Крім того, фіксація кризи є додатковим стимулом, що коректує напрям розвитку наукової психології.
Одним із доказів кризи психологічної науки є те, що науковцями практично не досліджується такі феномени психічного життя людини як творчість і духовність. І хоч вони й представляють об'єкт для психологічного дослідження (що природно і тривіально), але і творчість (і особливо духовність) є істотною проблемою для психології, причому таку проблему, яку в сучасних умовах вирішити надзвичайно непросто: насправді в рамках традиційної загальної психології для духовності "місця" взагалі не передбачено, а творчість зводиться найчастіше до елементарної "нетривіальності" в ухваленні того або іншого рішення. На наш погляд, це означає, в першу чергу, слабкість загальної психології.
Проблема дослідження цих феноменів базується на розумінні того, що загальна психологія повинна забезпечувати "робочі простори" для вивчення основних психологічних проблем. І, якщо, скажімо, духовність взагалі не передбачена як "вимірювання" психічних явищ, то це, в першу чергу, проблема того навчання, яке виступає як загальна психологія, тобто тієї концепції, яка створює дослідницькі простори і способи розуміння психічного в цілому і його окремих проявів, зокрема.
Найбільш радикальним вирішенням даної проблеми стало би повернення до джерел, витоків наукової психології, що постала як наука в сучасному розумінні цього слова у другій половині ХІХ століття – саме тоді відбувся поворот до фізіологічного, матеріалістичного оцінювання психічних явищ, заклалися основи добування „позитивного” знання, в яких не було місця для такого „незручного” об’єкта досліджень як духовність і творчість. І якщо деякі науковці (особливо російські) пропонують повернутися до робіт Л. Виготського, К. Юнга з метою переосмислення шляхів розвитку психології, то для українського дослідника вкрай важливо проаналізувати твори вітчизняних мислителів, що жили і діяли наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, тобто саме тоді, як вважається, відбулося становлення сучасної, емпіричної психології.
Найбільш характерним для українського наукового простору того історичного періоду було відсутність професіональних психологів, спеціалістів, які б цілеспрямовано займалися розробкою проблем, що турбували б світову психологічну спільноту. По-перше, це пояснювалося відсутністю достатньої конституалізації психології як науки взагалі. А по друге, Україна, що була роздерта між двома імперіями, не мала можливості мати власну національну наукову базу. Окремими питаннями психології, відображенням душевного життя людей в значній степені займалися українські письменники, публіцисти, філософи, мислителі – всі передові люди того часу, особливе місце серед яких займають постаті М.П. Драгоманова і І.Я. Франка. Вони не були професійними психологами, однак ними аналізувалися та осмислювалися всі тогочасні новітні ідеї і досягнення наукової думки щодо розв’язування проблем внутрішнього світу людського індивіда. Це знаходило відображення в їх роботах, які уявляли собою не тільки своєрідну інтерпретацію і еволюцію існуючих психологічних теорій, а й містили свої шляхи і способи пізнання психології людини.
Дослідженню творчої спадщини М.П. Драгоманова і І.Я. Франка присвячено багато монографій і розвідок як сучасних вчених, так і науковців минулого. Основним змістом аналізу робіт Драгоманова була його політична, публіцистична та історична діяльність. Першими дослідниками його літературно-публіцистичної діяльності стали його сучасники, більш молодші товариші та однодумці письменника: Б.О. Кістяківський, М.І. Павлик, І.Я. Франко. За радянських часів значний вклад в осмислення спадщини Драгоманова внесли М.П. Возняк, С.В. Глушко, Г.К. Житецький, Р.П. Іванова, В.Л. Лукеренко, В.О. Міяковський, В.Г. Сарбей, В.Г. Сокуренко. В сучасній Україні відомими є роботи Т.Г. Андрусяка, В.А. Довгича, А.М. Катренка, А.М. Круглашова, О.Ф. Скакуна, П.М. Федченка.
І.Я. Франко, на відміну від М.П. Драгоманова, відомий також значними напрацюваннями в області художньої літератури, що до досліджень творчості Франка як суспільно-політичного діяча додало значну кількість робіт літературознавчого та мистецтвознавчого змісту. Ще за життя Франка його праці були піддані аналізу та оцінці з боку сучасників (М. Мочульський, М. Коцюбинський, А. Крушельницький, М. Євшан, С. Єфремов, С. Петлюра та ін.). За радянських часів Франкова художня проза і поезія висвітлювалась в публікаціях О. Білецького, О. Бойко, Б. Бунчука, П. Волинського, І. Денисюка, М. Зерова, Є. Кирилюка, Р. Кирчіва, Ю. Кобилецького, І. Ковалика, Л. Міщенко, О. Мороза, А. Музички, М. Рильського, Г. Сидоренко, А. Скоця, М.Сулими, П. Филиповича, З. Франко, С. Шаховського, Я. Яреми.
За незалежну Україну творчість Франка стала об’єктом ґрунтовних різноаспектних студій (праці Л. Бондар, Р. Голода, З. Гузара, Т. Гундорової, Б. Кир’янчука, М. Легкого, Т. Пастуха, Б. Тихолоза, М. Ткачука та інших). Проблеми художнього психологізму, що стали предметом аналізу в дисертації, досліджували на матеріалі прози чи окремого твору Франка З. Гузар, Ж.Букетова, І.Папуша, М. Ткачук, А. Журбенко, Б. Кир’янчук, Т. Митрик, І. Приходько, О. Хрущ та інші.
Однак, при всій різноманітності аналізу творів наших славетних письменників минулого, недостатня увага приділялась загальному аналізу їх робот з точки зору психологічної науки. Автори, висвітлюючи окремі аспекти внутрішнього світу людини, що мали місце в різних творах письменників, практично не приділяли уваги оцінці їх спадщини з точки зору методологічної основи для майбутніх досліджень психології. Тому метою даної роботи є вивчення й аналіз творів М.П. Драгоманова і І.Я. Франка з точки зору психологічної науки, дослідження їх ідей, які б могли дати певний матеріал для осмислення шляхів розвитку психології.
Об’єктом дослідження при цьому виступають всі твори М.П. Драгоманова і І.Я. Франка, що написані ними в період свого становлення та наукової діяльності. Предметом дослідження – психологічні ідеї даних авторів в усіх їх різноманітності та зв’язку.
На досягнення мети дослідження спрямовані наступні завдання:
– виявити методологічні основи, на яких базується психологічний світогляд М.П. Драгоманова і І.Я. Франка;
– проаналізувати ідеї даних авторів стосовно педагогічної психології, виховання і формування особистості;
– узагальнити підхід письменників до проблем психології мас, етнопсихології, психології народів.
Методи дослідження. Універсальний характер творчості М.П. Драгоманова і І.Я. Франка вимагає різноманітних дослідницьких підходів, допоміжних методик аналізу і інтерпретації тексту їх творів. Тому в дослідженні використовується широкий спектр методологічних тактик, зокрема системний, порівняльно- та культурно-історичний, біографічний, типологічний, психологічний методи.
Загальні висновки
Творчість М.П. Драгоманова і І.Я. Франко повертає нас до часу зародження психологічної науки, коли вирішувалося питання, яким повинен бути предмет психології. Основний акцент в той час був зроблений на позитивістський, матеріалістичний напрям, котрий залишав багато неясного в численних питаннях духовного світу людини. Драгоманов і Франко як інтелектуальні продукти своєї епохи в цілому підтримували той підхід, однак в процесі своєї творчості і суспільно-політичної діяльності вони по-новому розпочали осмислювали можливості і завдання „науки про душу”. Людина, за їхніми уявлення, створіння набагато складніше, ніж комплекс психофізіологічних реакцій, а такий феномен як душа людини, дух нації неможливо піддати ніякому емпіричному дослідженню.
В працях Драгоманова і Франко значне місце приділяється таким поняттям як душа, дух, духовність – всьому тому, що не складає предмет сучасної психології, однак являється основополагаючими елементами або суттю існування людини, основою її внутрішнього світу. І Драгоманов, і Франко добре розуміли потаємні думки і мотиви поведінки людського індивіда, вони знали всю тяжкість протиріч між духовним і матеріальним. Педагогічна діяльність Драгоманова і Франка надала для них величезний матеріал щодо можливостей психіки, пізнавальних можливостей людини.
Наші видатні співвітчизники зробили не прямий, а опосередкований внесок в психологічну науку. Вони не писали психологічних трактатів, не захищали дисертацій з психологічної тематики, однак в своїх роботах (і особливо в працях Франка) неодноразово піднімали психологічні проблеми, ставили питання щодо необхідності вдосконалення наук про внутрішній світ людини, використання психологічних знань для покращення умов існування людини і суспільства в цілому, підвищення духовності.
Найбільша увага до внутрішнього світу особи і спроб його осягнення приділяється в творчості І. Франка. В багатогранній спадщині письменника значне місце посідають психологічні ідеї, які були тісно пов'язані з його різнобічною діяльністю і являли собою невід'ємну частину його наукового світогляду, літературознавчих і педагогічних поглядів. Франко як мислитель, учений і митець виявив досить велику обізнаність у багатьох питаннях філософсько-психологічного характеру, загальної психології та особливо психології художньої творчості. Він ґрунтовно вивчав новітні течії в психології, критично їх переосмислював, вирішуючи ті чи інші психологічні питання.
Відхід Франко у своєму пізньому етапі творчості від матеріалістичних основ, свідчить про те, що він скоріш, ніж хто, відчув, що „позитивне” вивчення внутрішнього світу людини не може мати достатньої перспективи. Можливо, осягнення такого складного психологічного феномену як свідомість людини повинно мати принципово новий підхід, що стане революційним в історії психології. Сьогодні, на початку ХХІ ст., коли психологічна наука відкрито заявляє про кризу в пізнанні духовної сфери, ми зіштовхуються з тими же проблемами, що стояли у кінці ХІХ – на початку ХХ ст., і які приводять нас до необхідності відшукувати відповіді на питання в ідеалістичних принципах і підходах. Ідеї, які були закладені в працях Драгоманова і Франко, змушують нас повернути увагу на ірраціональні поняття і феномени духовного життя суспільства і індивіда, прагнути до відшукування нових шляхів їх осягнення.
Творчість і духовність – поняття, які в наш час становляться все більш актуальними – можуть бути пізнані тільки за умов принципово нового наукового підходу. Однак, на цей час, на жаль, людство ще не виробило ані достатніх духовних основ, ані нових наукових психологічних теорій, які б влаштовували і матеріалістів, і ідеалістів. Драгоманів і Франко тільки торкнулися цієї проблематики, вони були, можливо, найпершими вітчизняними мислителями, що пропонували поєднати наукові, „позитивні” підходи до вивчення внутрішнього світу людини і ірраціональні науково-методологічні підходи при цьому.

Литература
Список використаної літератури
Література по М.П. Драгоманову
1. Білан Т.О. Проблема виховного ідеалу в українській філософії на рубежі ХІХ – початку ХХ століть (М.Драгоманов, Олена Пчілка, Леся Українка): Автореферат дисертації. – Дніпропетровськ, 1998. – 18с.
2. Большой психологический словарь / Б.Г. Мещеряков (ред.), В.П. Зинченко (ред.). – СПб., Прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 665с.
3. Будняк Т.Г., Шпак О.Т. Педагогічні погляди М.П. Драгоманова і сьогодення: Тези Драгоманівських читань. – К., УДПУ, 1995. – С. 31-32.
4. Горбенко С.С. Естетико-педагогічні погляди М.П. Драгоманова //Наукові записки: Матеріали звітньо-наукової конференції викладачів за 1991 р. – К., 1992. – С. 261-262.
5. Горболіс Л. Народнорелігійне виховання в сім"ї Драгоманових //Рідна школа. –1997. – № 5. – С. 17-19.
6. Даль В.И. Большой иллюстрированный толковый словарь русского языка: современное написание. – М., АСТ, 2007. – 249 с.
7. Драгоманів-Шимманова Л. Зі споминів про М. Драгоманова //Дзвін. – 1991. –№ 10. – С. 137-145.
8. Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці. У 2-х т. – К., Наукова думка, 1970. – Т.1. – 531 с.
9. Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці. У 2-х т. – К., Наукова думка, 1970. – Т.2. – 595 с.
10. Драгоманов М.П. Вибране: ("…мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні"). – К., Либідь, 1991. – 682 с.
11. Драгоманов М.П. Українська література, проскрибована російським урядом. –Львів, 2001. – 94с.
12. Іванченко Р. Клятва: Роман-хроника. /Про М.П. Драгоманова/. – К., Дніпро, 1985. – 373 с.
13. Іванюк І.В. Взаємозв’язок національного та інтеркультурного виховання у працях М.Драгоманова //Відродження. – 1998. – № 2. – С.4-7.
14. Киян Л.Ф. Визначний діяч української освіти (М.П. Драгоманов) //Початкова школа. – 1991. – № 11. – С. 59-62.
15. Климчик Л.А. Боротьба М.П. Драгоманова за українську народну освіту //Педагогіка і психологія. – 1994. – № 2. – С. 128-135.
16. Корольчук М.С., Криворучко П.П. Історія психології. – К., Ельга; Ніка-Центр, 2004. – 246с.
17. Лебон Гюстав. Психология народов и масс. – СПб., Макет, 1995. – 313с.
18. Михайло Драгоманов: Документи і матеріали. 1841-1994 /Упоряд. Болотова А. та ін.; Ін-т укр. археології та джерелознавства та ін. – Львів, 2001. – 731 с.
19. Муравицька М. Апостол правди і науки: Концепція національної освіти М.П.Драгоманова //Рідна школа. – 1996. – № 4. – С.5-8.
20. Роменець В.А. Історія психології ХІХ-початок ХХ століття. – К., Либідь, 2007. – 832c.
21. Сухорський С.О. До проблеми педагогічних поглядів Михайла Драгоманова //Штрихи до наукового портрета Михайла Драгоманова: збірник наук праць. – К., Наукова думка, 1991. – С. 158-168.
22. Толковый словарь живого великорусского языка, под ред. И. А. Бодуэна де Куртене, т. 1—4, – М., 1955.
23. Федченко П.М. Михайло Драгоманов: Життя і творчість. – К., Дніпро, 1991. – 362 с.
Література по І.Я. Франку
24. Берко П., Небелюк М. Еволюція філософічно-політичних поглядів Івана Франка. – Борислав, 2001. – 387с.
25. Білецький О.І. Художня проза Івана Франка //О.І.Білецький. Від давнини до сучасності. – К., 1960. – Т.1. – С. 76 – 92.
26. Грабович Г. Вождівство і роздвоєння: „валленродизм” Франка // Тексти і маски. – К., Критика, 2005. – 312с.
27. Гундорова Т. Невідомий Іван Франко: Грані Ізмарагду. – К., Либідь, 2006. – 360 с.
28. Данилюк І. В. Історія психології в Україні. Західні регіони (остання чверть XIX – перша половина XX століття). – К., Либідь, 2002. – 152с.
29. Денисюк І. Франкова концепція національної літератури // Другий міжнародний конгрес україністів. Доповіді і повідомлення. Літературознавство. – Львів, 1993. – С. 112 – 116.
30. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози XIX – початку XX ст. – Львів, Науково- видавниче товариство "Академічний експрес", 1999. – 276с.
31. Драгоманов М. Переднє слово до книжки Іван Франко. В поті чола. Образки з життя робочого люду // Літературно-публіцистичні праці у 2-х т. – К., 1970. – Т.2. – С. 298 – 302..
32. Євшан М. Іван Франко (нарис його літературної діяльності) // Критика. Літературознавство. Естетика. – К., Основи, 1998. – 658с.
33. Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період. – К., Факт, 2006. – 154с.
34. Зеров М. Українське письменство ХІХ ст. Від Куліша до Винниченка: нариси з новітнього українського письменства, статті. – Дрогобич, Відродження, 2007. – 568c.
35. Папуша І. Індійська література в рецепції Івана Франка: Монографія. – Тернопіль, Збруч, 2000. – 198 с.
36. Психологічна енциклопедія: А – Я / О.Степанов (авт.-упоряд.). – К., Академвидав, 2006. – 424с.
37. Скупейко Л.І. Іван Франко про творчу індивідуальність письменника. – К., Политиздат Украины, 1986.
38. Франко З.Т. Засоби художньої експресії у мові творів Івана Франка // УМЛШ. – 1979. – № 12. – С. 7 – 11.
39. Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. – К., 1976–1986.
40. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – Київ. 1978. – Т. 18. – С. 177-182.
41. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – Київ. 1978. – Т. 26. – С. 244-251.
42. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – Київ. 1978. – Т. 31. – С. 45-119.
43. Франко І. Твори в 3-х т. – К., Наукова думка. 1991. – Т. 1. – 672с.
44. Франко І. Дещо про себе самого // Зібрання творів у 50 т. – К., 1981. – Т. 31. – С. 28-35.
45. Швець А.І. “На дні” душі переступника (Франкова поетика психологічного аналізу) // Мандрівець. – 2000. – № 3/4. – С. 69-74.
46. Шумило Н. Полеміка Івана Франка і “молодомузівців” //Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнародної наукової конференції. – Львів,1998. – С. 58-64.
47. Юнг Карл Густав. Об энергетике души: сборник / В. Бакусев (пер.с нем.). – М., Академический Проект, 2008. — 297с.
Просмотр
ПросмотрПросмотреть с сайта...
Скачивание
СкачатьСкачать работу в архиве..
Рекомендуємо також переглянути наступні реферати та курсові роботи:
Cгенерировано за 0.167400 секунд

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів! На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету.

Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Замовити реферат

Оновлення

Реклама

Від партнерів

загрузка...