Чи може ідея врятувати світ (за романом Ф. Достоєвського Злочин і кара)
Роман Достоєвського "Злочин і кара» - це твір, присвячений тому, як довго і важко йшла через страждання й
помилки бентежна душа людини до осягнення істини. Родіон Раскольников - це зовсім незвичайний злочинець. Свій
злочин - вбивство бабусі лихварки - він здійснює під впливом створеної і вистражданої ним системи ідей,
розглядаючи злочин як своєрідний соціально-психологічний експеримент, який має підтвердити вірність його
теоретичних висновків. Тому психологічний аналіз стану злочинця до і після вчинення вбивства нерозривно злитий
у романі з аналізом філософської теорії Раскольникова. Але мотиви його злочину криються не тільки в теорії
«сильної особистості», а й в соціальних умовах життя суспільства.
Складна ідейна боротьба знайшла своє відображення на сторінках роману. Теорія «сильної особистості», теорія
життя кар'єристів, модні ідеї прогресистів, організаторів комун; найбільш близька автору думка про щастя через
страждання, терпіння, віру - вся епоха з найскладнішою ідейною боротьбою, пристрасними суперечками про
майбутнє своєї країни знайшла відображення в «Злочині і карі". «Знаменням часу», виразом ідейних і моральних
знань, характерних для значного числа представників молодого покоління - перш за все з міського різночинського
середовища, вважав автор теорію «сильної особистості». У перших двох частинах книги письменник простежує ті
умови, в яких могла зародитися така ідея. Особливо тонко написав Достоєвський психологічний портрет
Раскольникова. Це обдарована від природи, чесна і смілива людина. Робота думки героя складна і суперечлива,
доставляє йому масу страждань. Він болісно гордий, самолюбний, вважає себе винятковою особистістю.
Раскольников весь поглинений ідеєю самостійно знайти вихід із соціальних і духовних тупиків суспільства. Отже,
спочатку було Слово. Словом була стаття Раскольникова, де, розмірковуючи про причини існуючої нерівності і
несправедливості, він приходить до висновку про існування відмінності між двома розрядами людей - «звичайними»
і «незвичайними». Перші - абсолютна більшість - люди, що живуть в послуху. Другі - «власне люди» - ті, хто має
дар чи талант сказати «нове слово». Всі вони більшою чи меншою мірою злочинці. Дійсно, в науці, мистецтві,
політиці кожна непересічна людина переступає через усталені норми. Саме за цими людьми майбутнє, вони «рухають
світ і ведуть до мети». Раскольников вважає, що в ім'я своєї ідеї, в ім'я кращого вони мають моральне право на
злочин, на кров, на вбивства. Природно, що герой змушений сам замислитися над питанням: а хто я? «Тварюка я
тремтяча або право маю?» Життя поставило Раскольникова перед необхідністю твердо сказати «так» або відректися
від своєї злочинної ідеї. Тут і лист матері, і страшні вуличні сцени, і розповідь про Соню.
За Словом йде Справа - вбивство бабусі. Крім лихварки, убитої «за планом», Раскольников вбиває - «випадково».
«Випадково» його провину бере на себе Миколка - ще одно ледь не занапащене життя. Раскольников - матереубійца.
Мимовільний? Звичайно. За почуттям - мимовільний. А по «теорії двох розрядів»? І не відала мати, що, читаючи
статті Роді, вирок вона собі читала смертний.
На довершення до всього життя зіштовхує Раскольникова з ненависними йому людьми - Лужина і Свидригайлова. А по
Лужинський теорії «людей можна різати», але і з теорії Раскольникова теж. Виявляється, що Лужин і Раскольников
- одного поля ягоди. Теорія Лужина звільняє людину від хибної ідеї любові до інших людей, від свідомості боргу
особистості перед суспільством. Відкинувши всяку мораль, він проголошує, що єдиний обов'язок людини - це
турбота про «особистий інтерес», який повинен стати гарантією «загального успіху». Ненависний і бридкий Лужин
читачам. Раскольников намагається обдурити самого себе, знайти в жахливій своїй теорії праву сторону - «хотів
добра людям». Заради добра вбиває Родіон Лізавету! А підвернісь на місці Лізавети Соня, мати, сестра? Вбив би?
І ось вже тріскається монолітна його теорія. За допомогою звертається Раскольников до Соні, але «слабенька» і
«немудра» Соня не розуміє його «високої ідеї», спростовує її. Саме Соня стане порятунком для душі Родіона.
Вона руйнує, знищує невизначеність і сум'яття його духу. Не випадково, що в день воскресіння убитої душі
Родіона звучить тема сонця, яке, здавалося, згасло для нього назавжди. Замість нічних кошмарів - весняний
ранок. Замість гробу - «облитим сонцем неозорий степ».
Достоєвський не показує морального відродження Раскольнікова, тому що роман не про те. Завдання письменника
полягало в тому, щоб показати, яку владу над людиною може мати ідея і якою страшною і злочинною може бути ця
ідея. Тому життя з теорії будувати не можна. «Живий процес життя» завжди спростовує ідею, теорію; логіка життя
завжди переможе. Спростована «живим процесом життя» і ідея Раскольникова: «Замість діалектики настало життя, і
в свідомості повинно було виробитися щось зовсім інше». Таким чином, в епілозі лінія подієвої боротьби
доведена до розв'язки, відносини Раскольникова з каторжними дійшли до можливості трагічного кінця, ідея
Раскольнікова про право сильної особистості на злочин проти моральних норм життя виявилася абсурдною. Життя
перемогло теорію. Вихід: почати нове життя.
Думки і ідеї, закладені Достоєвським в «Злочин і кару", актуальні і в наші дні. Безліч сучасних і молодих
людей частенько задають собі такі ж питання, які задавали собі герої. Безліч людей, що живуть в XX столітті,
стоять перед вибором: рухатися чи «по шляху найменшого опору», прийнявши за істину те, з чим легше всього
жити, або через страждання й помилки, боротьбу і невдачі, тобто тим же шляхом, по якому вів Достоєвський свого
героя, пробитися до того єдиного і вічного, що називають Істиною. Особливо актуальні ідеї Достоєвського в наш
час, коли збожеволілий світ крок за кроком наближається до загибелі не тільки духовної, але і фізичної. Що ж
врятує світ? Та й чи є у світу надія на порятунок? На це питання ще в XIX столітті відповів Достоєвський:
«Краса врятує світ!»
Скачать работу..