Актуальність проблем, показаних Ф. Достоєвським, сьогодні за романом "Злочин і кара"
На мій погляд, романи Ф. М. Достоєвського актуальні, сучасні для моєї епохи, для будь-якого часу, бо проблеми,
підняті в них, вічні. Всі непостійне, дрібне, нетверде йде з часом в небуття, втрачається, але велике
залишається у вічності, і весь світогляд Достоєвського є частина цієї вічності, її мудра глибина ...
«Злочин і кара» - ідеологічний роман, де всі елементи: композиція, система характерів, сповіді героїв, їх
напружене інтелектуальне життя - підпорядковані розкриттю найглибших ідей. Зіткнення персонажів - це, по суті,
зіткнення точок зору, втілених у людських характерах. Вирішення конфлікту - це перемога чи поразка ідеї.
Родіон Раскольников, головний герой роману, - це молода людина, виходець із збіднілої дворянської сім'ї,
студент юридичного факультету, змушений залишити навчання через брак грошових коштів. Він опустився практично
на саме дно людського життя, живе в жахливих умовах, в комірчині, схожій на труну. Він чутливий і чуйний до
болю людей, особливо своїх близьких. Раскольников виділяє себе з загальної маси, герой сповнений усвідомлення
власної винятковості. Безсумнівно, кожна або майже кожна людина часто підносить себе в своїх очах до
неймовірних висот, якщо вона зробила що-небудь дуже добре, - це гординя.
Це почуття властиве для всіх: для наших предків, для нас і, звичайно, для наших нащадків. Недарма цей порок
описується в Священному писанні, а значить, це один з вічних питань, які не втрачають своєї актуальності
ніколи.
Особисті проблеми героя не є основною причиною його злочину. За кілька місяців до вбивства він пише статтю,
порівнює в ній психічний стан після злочину з хворобою, симптомами якої є затьмарення розуму, роздвоєння
особистості, нелогічність вчинків і т. д. У ній же герой стосується «злочину по совісті». Роз'яснюючи цю
думку, Раскольников показує нам свою класифікацію людей. У першу групу входять ті, хто має право на вбивство,
до неї він зараховує і себе. У неї входять «володарі долі» - Наполеон і Магомет, які досягли своїх цілей за
допомогою злочинів, вбивств. Проте в розвитку дії ми стикаємося зі спростуванням теорії Раскольникова, згідно
з якою можна вбити одну людину, щоб ощасливити сотню. Розроблена ним теорія фактично противиться людської
сутності. Мета не виправдовує засоби. Все одно рано чи пізно людина повинна зіткнутися з моральною проблемою
відповідальності за вчинений злочин не тільки перед законом, але і перед своєю совістю. Вона актуальна й
сьогодні. Ми бачили своєрідне втілення теорії Раскольникова під час двох спроб перевороту в нашій державі,
коли група людей, яка, як мені здається, ставилася до «володарів долі», намагалася насильницьким способом
ощасливити людей, але нічого не вийшло, тому що щастя і кров, насильство - це речі несумісні.
Трагедія Раскольникова в «Злочин і кара» в тому, що він, гуманна за природою людина, яка зовсім не належить до
«породи» людей, що жадають крові, намагався знищити ідею любові до ближнього. «Я не людину, я принцип вбив».
Вбивство старої можна розцінити як самогубство Раскольникова, ось що він говорить після вбивства: «Якби я
через те вбив, що голодний був ... то я б тепер ... щасливий був ... » Трагедія не стільки в боязні відплати,
скільки у величезній болі від душевної порожнечі, самотності, жаху відірваності від людей, тортури порожнечею,
яку він відчуває після вбивства.
Жахливі трагедії, які відбуваються на вулицях Петербурга, описує Достоєвський: дівчина-дитина торгує собою на
бульварі, байдужість доводить людей до такого стану, що вони в пориві відчаю готові на самогубство. І в наш
час багато дівчат змушені продавати себе, мало хто замислюється над тим, що діється у них всередині, що
підштовхнуло їх на цей шлях. А байдужість, з якою ми ставимося до жебраків, хто проситиме милостині в метро!
Багато хто з нас просто роблять вигляд, що не помічають їх, проходячи повз. Але ж їм потрібно тільки трішки
тепла і ласки, якими вони обділені.
У всі часи буде жити віра в людині, хай в усіх вона різна, але вона буде жити. Шлях до щастя і морального
відродження завжди проходить через страждання, християнське смирення, віру в Божий промисел. Саме такий вихід
вказує Раскольникову Соня Мармеладова, яка пожертвувала собою, своєю честю заради своєї сім'ї. Достоєвський
переконує нас у тому, що шлях до людяності, братерства укладений в єднанні, в здатності до страждання, до
співчуття, до самопожертви. Вищий фокус роману полягає у моральній та філософської проблематиці, - це роман
духовних шукань. Воно дуже хвилює нас і зараз, більш ніж через сто років, тому що ставить вічні, завжди
сучасні питання: злочини і покарання, моральності і аморальності, душевні жорстокості і чуттєвості і т. д. Я б
навіть сказала, що сьогоднішній час є як би своєрідним відображенням життя Петербургу і його людей, описаних у
романі «Злочин і кара»; але це відображення є трохи кривуватим, оскільки йде час, змінюються погляди, але
ставлення до людей і спроби осмислення вічних проблем залишаються завжди актуальними, а отже, залишається
актуальним і весь роман «Злочин і кара».
Скачать работу..