Моральна краса дівчини-українки за драмою І. Котляревського „Наталка Полтавка”
П’єса «Наталка Полтавка» належить перу видатного українського письменника та драматурга Івана Петровича
Колляревського. Основним джерелом для написання твору було життя селянства ХVIIІ ст. та усна народна
творчість. Основний конфлікт зумовлений соціальною та майновою нерівністю різних верств українського
населення. Автор піднімає вічну тему: вибір між коханням та вигодою. Головною лінією сюжету є розлука дівчини
з коханим та її шлюб з багатим нелюбом.
Головною героїнею п’єси є дівчина на ім’я Наталка. Вона походила з простої селянської родини і була втіленням
всіх дівочих чеснот. Фактично Котляревський створив еталон моральної краси української дівчини. Наталка – це
слухняна дочка, для якої слово матері – закон: „Не плачте, мамо! Я покоряюсь вашій волі і для вас за первого
жениха, вам угодного, піду замуж; перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати.” Як би не було
важко дівчині погодитися на вмовляння Горпини, вона розуміє, що матір – це святе, її потрібно шанувати, а її
волі коритися. Окрім цього, Наталка з повагою ставиться до старших, це підтверджує діалог між Возним і
Виборним у третій яві першої дії. Загалом, односельчани дуже любили Наталку, всі знали про її доброту та
красу: „Золото - не дівка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і до
всякого діла дотепна, - яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка
трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить.”
Проте далеко не кожен знав який камінь носить на душі ця мила дівчина. Вона вже кілька років чекала
повернення свого коханого Петра: „Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися! Як я, бідна, тут горюю, прийди
подивися. Полетіла б я до тебе, та крилля не маю, щоб побачив, як без тебе з горя висихаю”. Наталка розуміла,
що на заробітки Петро поїхав заради неї, щоб дати їй гідне життя. Ця думка не один раз приходила до неї
самотніми вечорами і докори сумління мучили дівчину, адже це через неї коханий десь далеко гне спину на
якогось пана: „Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш
Наталку, що через неї утеряв пристанище...” Незважаючи на довгу розлуку, дівчина залишалася вірною своєму
обранцеві, а тому відмовляла всі іншим кавалерам, що приходили до неї свататися: „Однако ж я чув, що Наталці
траплялись женихи, і восьма пристойнії, наприклад, тахтауловський дячок, чоловік знаменитий басом своїм,
ізучен ярмолоя і дуже знаєть печерсько-лаврський напів; другий волосний - теє-то як його - писар із Восьмачок,
молодець не убогий і продолжающий службу свою безпорочно скоро год; третій - підканцелярист із суда по імені
Скоробреха і многії другії, но Наталка...” Вірність – це одна з основних рис характеру української красуні.
Коли Петро повертається, Наталці доводиться робити вибір між матеріальними благами і коханням. Вона вирішила
послухатись свого серця і обрала любов: „Я давно уже поклялась і тепер клянусь, що кромі Петра ні за ким не
буду.” Таке рішення доводить її високу моральність, бо вона розуміє, що щастя не в статках, а долю за жодні
гроші не купиш. Для неї краще жити з милим бідно, ніж з нелюбом в розкоші. П’єса закінчується щасливо і в
цьому велика заслуга головної героїні, адже вона зуміла правильно розставити пріоритети у своєму житті і
змогла обрати правильну дорогу до щастя: „Наталко! Тепер ми ніколи не розлучимося. Бог нам поміг перенести
біди і напасті, він поможе нам вірною любовію і порядочною жизнію буть приміром для других і заслужить
прозвище добрих полтавців.”
Наталка Полтавка є уособленням ідеальної жінки. Вона вірна, розумна, покірна, чуйна та добра. Крім цього,
гординя їй незнайома: „Дівка проста, не красива, з добрим серцем, не спесива.” Фактично образ головної героїні
п’єси є збірним персонажем з українського фольклору, адже такі жінки завжди цінувалися в нашому народі.
Скачать работу..