Зображення покріпачення України в романі Панаса Мирного „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Роман „Хіба ревуть воли, як ясла повні” написаний у 1875 році Панасом Мирним у співавторстві з братом, Іваном
Біликом. Твір є надзвичайно проблемним і багатоплановим. Автори піднімають складне питання труднощів
правильного формування особистості на тлі несприятливих зовнішніх умов, впливу політичної ситуації в державі
на кожного її громадянина зокрема. Події роману викладено не хронологічно, а в психологічній послідовності. В
цьому полягає особливість твору.
Роман відображає життя українського селянства пртягом кількох поколінь – від початку закріпачення сіл аж до
реформи 1861 року і введення нових порядків. Ця реформа була багатообіцяючою, селянство покладало на неї
великі надії, але вона принесла їм тільки розчарування. Реформа не дала справжньої волі, її було здійснено в
інтересах знаті та багатих поміщиків. Обурення селян не мало меж, воно виливалося в стихійні протести,
числення, але не масові, повстання проти гніту та безправ’я простого народу.
Доля Чіпки, головного героя роману, є досить типовою для цього часу. Він незаконно народженний від пана
Василя Семеновича Польського. Його матір була колишньою кріпачкою й дитинство Чіпки проходило „в голоді та
холоді, у злиднях та недостачах. І все сам собі як палець”. Змалку йому довелося стикнутися з несправедливістю
світу, він був відкинутим суспільством. Це породило в його серці образу на людей, з самого дитинства в ньому
росла і розвивалася лють та жорстокість, фактично мізантропія. Будучи ще хлопчаком, він виколював очі образам,
душив горобців, всіляко проявляючи свою ненависть до світу. З віком це переросло у тяжку душевну рану.
Але коли сільська громада надала йому з матір’ю земельну ділянку, життя на деякий час налагодилося. Вони
завели господарство, Чіпка одружився на коханій Галі. Перед ним вимальовувалися непогані перспективи. Сімейне
благополуччя на деякий час приспало лють в серці Чіпки, тепер він думав про своє господарство і про родину.
Можливо, життя головного героя і надалі складалося так добре, але нагрянула нова біда – у селян почали
забирати землю. Для будь-якого пересічного українця це було справжнім лихом, яке перевернуло розмірене
хліборобське життя. Адже земля годувала людей, вона приносила їм прибутки, була єдиним джерелом забезпечення
сім’ї. Саме тоді жорстокість, яка деякий час дрімала на дні єства Чіпки, знову прокинулася і стала набагато
сильнішою. Він остаточно розчарувався в людях, втратив останню надію на справедливість, коли не знайшов її
навіть в суді.
З цього моменту розпочинається новий епат в житті Чіпки. Він намагається втопити своє горе в чарці,
зв’язується з поганою компанією місцевих дебоширів. Пияцтво та поганий вплив „друзів” штовхають його на
злочинний шлях. Все зайшло так далеко, що навіть вмовлення коханої дружини не допомагали, Чіпка власними
руками руйнував те, що роками сам будував.
Він почав займатися розбоями й крадіжками. В компанії „вірних побратимів”, Матні, Лушні та Пацюка, головний
герой роману грабує панські мєтки, обкрадає голову сільради та писаря . Сам Чіпка виправдовує власні дії тим,
що намагається повернути своє, а не відібрати чуже, мовляв, чинить злочини в ім’я справедливості. Його не
мучили докори сумління, він не замислювався над тим, що забрав життя у цілком невинної людини – у простого
сторожа. Моральна деградація Чіпки дійшла свого апогею і переступила межу незворотності.
На прикладі персонажу Чіпки, автори показують деморалізованість тогочасних людей, зумовлену безвихідним і
безправним становищем. За таких умов цінність людського життя абсолютно нівелюється, а це приводить до сумних
і навіть трагічних наслідків. Закріпання України погубило не одну долю.
Скачать работу..