Перемогти в собі звіра - це особиста проблема героя чи вічна проблема кожної людини за твором Педро Кальдерона
"Життя це сон".
Творчість Педро Кальдерона де ла Барки, безсумнівно, сьогодні визнана вершиною не лише іспанського, а й
європейського бароко. Його п'єси вражають і захоплюють не тільки стильовою довершеністю, а й надзвичайною
філософською глибиною і цілим спектром морально-етичних проблем. "Життя - це сон" - саме той твір, який
акумулював усю складність та багатозначність проблем, які завжди поставали перед людиною і які вона будь-що
прагнула осягнути. Його мотиви та образи мають складні зв'язки із тогочасним культурним контекстом і сягають
своїм корінням древніх релігійних легенд, фольклорних сюжетів, філософських концепцій та конкретно-історичних
фактів.
Провідний мотив п'єси - усамітнення принца, виховання дитини поза зовнішнім світом - запозичений із легенди
про Варлаама і Йоасафа, яка була своєрідною європейською інтерпретацією давньосхідної легенди про життя Будди.
Король Басиліо повірив знакам небесних світил, за якими він визначив, що його син, коли виросте, стане
жорстоким тираном. Батько не хоче, щоб це сталося, і принц Сехізмундо проводить дитинство і юність у
віддаленості, у спеціально для нього збудованій вежі. Проходить час, король старіє, йому кортить перевірити
власну прозорливість. Сина усипляють і, прокинувшись у королівськім палаці, він бачить себе могутнім
володарем. Він починає жити власними інстинктами, як звір, який знає тільки одне: хочу. Молодий король стає
справді тираном, убивцею. Батько наказує знову його усипити і перевезти у вежу. Прокинувшись, Сехізмундо не
розуміє, де був сон, а де — справжнє життя. Коли ж удруге йому випадає можливість вийти зі своєї «тюрми», він
стає іншою людиною, він змінюється духовно. Він вдячний тому, що сталося колись: О Небо! Як добре, що ти
забрало У мене волю. Якби не це, То мав би стати я тираном...
Коли Сехісмундо знову прокидається у в'язниці, йому повідомляють, що все, що трапилося з ним у палаці, було
сном. Але герой наділений розумом, і логіка його міркувань така: те, що трапилося у палаці, нічим не
відрізняється від того, що відбувається у в'язниці. І якщо його життя у палаці було сном, значить, все наше
життя є сном. Сон — це щось проминуще. Сехісмундо пробудився від сну, в якому він був принцом, але він не
пробудився від сну життя. Усе — ілюзія та міраж. Під впливом цієї думки розпочинається переродження
Сехісмундо. У п'єсі виражена утопічна ідея самовиховання принца. В останній дії трагедії правитель Сехісмундо
діє мудро, доброзичливо. Він переміг свої пристрасті, і тепер влада належить не лише йому, оскільки він —
знаряддя Бога. Таким чином Кальдерон розвиває у п'єсі думку, що заради марнославного та дріб'язкового земного
життя не слід відмовлятися від вічного життя.
Поряд з мотивом усамітненого принца одним із провідних є мотив страждання. Він визначає загальний пафос п'єси.
Страждає Сехізмундо, роздумуючи над нерозгаданою таємницею власної долі, страждає Росаура через зраду,
страждає король, усвідомлюючи свою причетність до смути в державі і т.д. З одного боку, страждання у земному
житті - мотив звичний для літератури бароко. Але усі герої Кальдерона переборюють свої страждання або силою
власної волі, або усвідомленням марності земних поривань людини.
Перемогти в собі звіра - це вічна проблема кожної людини. Ми повинні відповідати за свої дії, бути добрими,
милосердними й людяними.
Скачать работу..