Тема: Твір у публіцистичному стилі на тему "Неповторна краса рідного краю»
Предмет: укр. мова
Вид: твір
Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці.
Україна – розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять золоті зорі...
Наші степи, долини, переліски. Скільки тут краси і яка вона різноманітна. Яке багатство барв, кольорів,
відтінків!
Поле жовте, аж очам боляче. Стиглий колос гнеться під вітром, сполохана хвиля біжить від краю до краю. А над
цим – переливчаста пісня жайворонка, що лине десь у високості, в мерехтливому мареві. Трохи далі – торішні
скирти сірі. Здалеку вони здаються велетенськими тваринами, що лягли на спочинок. Здається, що ось-ось
зведуться вони на ноги, щоб попрямувати до річки, напитися студеної водиці.
А вздовж річки зеленіють садки. Виглядають із них білі хатки-писанки. А як гарно на квітучому лузі! Зачаровано
вбираєш зором багатобарв'я кольорів і ніжну зелень трав, і переливне буяння квіту, і казкові бризки сонця.
Рідний край – це цілющі джерела, до яких пробивається гострий корінець людської свідомості, пробивається до
життя, до знань, до світла.
Україна – країна дивних краєвидів, земля неповторних пейзажів. Ніжна та лірична, природа нашої країни завжди
приваблювала своєю красою.
Безкрайні степи, густі ліси, величні гори, повноводні ріки та неозорі поля пшениці... У кожному куточку
прихована неповторна чарівність, а кожен ландшафт наділений тільки йому властивим незабутнім обличчям,
власною душею і не залишить байдужим жодного.
Неповторна краса України – в чому вона?
Для кожної людини, яка щиро любить рідну землю, її природа - найчарівніша у світі. Та мені здається, що немає
нічого прекраснішого за українські краєвиди. Яке серце не сповниться радістю, доторкнувшись до краси України?
Яка душа не озветься трепетною й щирою любов'ю до неї?
Золотом котяться пшеничні хвилі на степових просторах української землі. Чистим блиском сліплять очі під
блакитно-бездонним небом, сонячним віддзеркаленням зігрівають кожну твою клітиночку. Душа народжує пісню, і ти
раптом розумієш, що мелодію до неї творять дзвінкі потоки великих і малих річок. Вони розкинули свої срібні
стрічки серед зелених дібров, серед квітучих степів, у сивих горах. Вдень купається в них сонячне проміння, а
вночі зірки милуються в них своєю красою.
Квіти... Як їх багато на моїй землі! Вони скрізь: і біля охайних осель, і на нивах, і на білих рушниках. Мені
навіть здається, що слова "квітка" і "Україна" - це синоніми, бо такої квітучої землі, мабуть, нема ніде.
З ранньої весни лунають над цим квітучим багатством пташині пісні. Прорізують повітря стрижі та ластівки,
поважно пливуть лелеки, неначе граються з морськими хвилями чайки... А соловей, пташиний цар, став
беззаперечним символом української мови.
Україна за світовими стандартами – країна не дуже велика. Але, на мою думку, її можна порівняти з безцінним
діамантом в оточенні земель інших країн. Діамантом, який передали нам пращури і який ми повинні залишити після
себе наступним поколінням. І якщо ти вважаєш себе гідним сином чи дочкою рідної землі, то маєш берегти,
примножувати її красу – і тоді вона заквітчає твоє серце й життя добром і щастям.
Для нашої залитої світлом країни жовтий і синій кольори є і були найдоречнішими. Це чудесно зрозумів наш
простий народ, вимальовуючи свої хати в синє та жовте. Ці кольори давала народові любов до природи, яку він
бачив саме у жовтій та блакитній барвах. Золотий степ, синє небо, синє море й ріки з жовтими очеретами і
рудими скелями, сині гори. Отже, поєднання цих двох кольорів цілком відповідає народному смаку. Воно суголосне
з тонами природи української, із козацькими звичаями. Любити, шанувати й оберігати рідну природу вчить нас
наша література. Великий філософ і поет Григорій Сковорода наголошував, що природа є зразком доцільності. Як
приклад він наводив Бджолу, називаючи її «гербом працьовитості». А згадаймо нашого ґеніального митця Т.Г.
Шевченка. Перебуваючи далеко від рідної землі, Великий Кобзар змалював безсмертні образи, що перейшли у
символіку, – тополю, калину, хрещатий барвінок. Гімн природі створила в «Лісовій пісні» Леся Українка. А
скільки поезії знаходимо у творах Михайла Коцю-бинського, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького та інших
класиків української літератури. Володимир Сосюра писав:
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди!
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і нову
І мову її солов'їну.
Людині необхідний зв'язок із рідною природою. Подивіться на чари буйноквіття, почуйте волання трави і дерев, і
все зробіть, щоб нащадкам усміхалася і ростила вічну духовність наша найпрекрасніша на світі земля. Щоб
квітувала вона могуттям кольорів, долучала до нашої неперевершеної пісні й до рідного мелодійного слова пахощі
зела і високість неба, долучала щедрість праці і ніжність серця. Спадщина природи не менш важлива для
цивілізації, ніж культура.
PAGE 2
Скачать работу..