Тема: Доповідь "суспільство в якому я хочу жити" 9 клас
Предмет: укр.мова
Вид: реферат
В Україні вже тривалий час відбуваються суперечливі та складні трансформаційні процеси в економіці, політиці
та суспільній свідомості. У процесі демократизації Україна подолала певний відрізок шляху і перебуває на етапі
становлення політичних інститутів демократії. Проте конституційне закріплення основних інститутів та принципів
демократії – лише один з кроків на шляху демократизації. Сьогодні вкрай необхідна консолідація прогресивних
сил, тобто становлення і відтворення національної демократичної політичної практики, моделей та зразків
поведінки, характерних для національної демократичної політичної культури, подальше формування та
удосконалення різноманітних демократичних структур, звикання людей до життя в умовах демократії.
Важливими етапами на шляху українського суспільства до демократичної консолідації є формування національної
свідомості, толерантності, поваги до прав людини, вміння долати стереотипи, знаходити компроміс. Необхідно,
щоб громадяни знали свої права й обов’язки, були впевнені, що можуть впливати на зміни в суспільстві,
дотримувалися закону, мислили критично і незалежно. Для повноцінного соціально-економічного, культурного і
духовного розвитку Україна сьогодні потребує менше держави, а більше самоорганізації суспільства. Навпаки, ми
бачимо тотальну присутність держави всюди, маніпуляцію свідомістю населення. Самоорганізація населення і
захист своїх прав лежить в основі розвитку громадянського суспільства. Як відомо, є три стовпи громадянського
суспільства: влада, бізнес-сектор і громадський сектор (третій). Замість узгодженості і взаєморозуміння
спільної мети в побудові майбутнього країни можна констатувати атмосферу відчуженості й ворожості. Потрібно
створити умови в громадсько-політичному просторі для діалогу різних сил і секторів суспільства, що сповідують
різну ідеологію, всебічно підтримувати ідею громадянського миру.
Основою демократичного ладу є людина, спроможна розкрити власний потенціал, для якої демократія є природним
середовищем задоволення особистих та суспільних інтересів. Саме за демократії розвивається громадянське
суспільство – сфера самовиявлення вільних індивідуумів та їхніх добровільно сформованих асоціацій, для якої
властиві горизонтальні, не санкціоновані державою зв’язки між громадянами, що мають справді колективний
характер. Сучасна демократія вимагає від особи не лише політичної активності, а й усвідомлення нею власної
ролі і значення в житті суспільства, а також дій у відповідності до власних переконань і цінностей.
Враховуючи потребу духовного відродження України та зміцнення моральності в суспільстві, вищі навчальні
заклади покликані забезпечити наповнення всіх ланок освітнього процесу змістом, який допоміг би сформувати в
Україні громадянське суспільство та правову державу.
Майбутнє – поки що чистий аркуш, який незабаром заповнить візерунок із мільярдів кроків, зроблених мільйонами
людей, і кожна думка, кожен погляд має значення. Кожнісінька секунда може змінити перебіг історії… Чи варто
робити якісь передбачення щодо долі держави чи своєї ролі в ній, якщо майбутнє, як і саме життя, - це
випадковий збіг обставин? Мабуть, ні. Варто лише сподіватись!
Я сподіваюся, що майбутнє України буде винагородою за багатовікову боротьбу українців за право на щастя.
Сподіваюся, що Україна виборола незалежність не задля того, щоби зганьбити пам’ять предків… Я сподіваюся, що
народяться нові шевченки, які «і свого не цуратимуться, і чужому научатимуться», які не раз оспівають «вишневу
свою Україну, красу її вічно живу і нову, і мову її солов’їну»… Я маю надію, що «нам, браття-українці,
усміхнеться доля», що ми зможемо порозумітись із «нашими воріженьками» і вони нам таки дозволять будувати
Україну на рідних землях, а не примусять століттями терпіти русифікацію, орієнтуватися на чужий «добробут».
Про те, щоби хтось «згори» допоміг нам рятувати свою Неньку, я навіть і не мрію… Та й навіщо, коли демократія
в нас лише на папері.
Але я все одно сподіваюся на краще. Сподіваюся, бо хочу бачити Україну, котра також бодай сподівається,
Україну, в якій живе дух свободи, що замість колискових чує звуки козацьких шабель, який замість абетки читав
кров’ю і слізьми написані вірші українських поетів, дух свободи, заквітчаний серцями мільярдів пращурів… Вони
щиро кохали Україну і будували для неї Едем на землі.Я ніколи не розуміла людей, охочих до життя в будь-якій
країні Європи, аби не в своїй рідній. Безперечно, люди хочуть бути там, де вищий рівень життя, ефективніша
економіка. Україна цим поки що похвалитись не може, бо вона є молодою країною з економікою перехідного типу,
що й позначається на всіх сферах її життя. Наслідком є політична нестабільність, корупція, безробіття,
розшарування населення за добробутом. Усе це викликає в народі масові невдоволення та обурення.
Але думати, що ми йдемо якимсь невірним шляхом, що треба повернути назад або втекти звідси, неправильно. Якщо
проаналізувати історію людства, то ми побачимо, що з давніх-давен кожна країна, яка від’єднувалась од
метрополії, переживала важкі перехідні часи. Кожна з таких країн приходила до стабільності й могутності не
через одне-два десятиліття. То чим же ми кращі?
Хто б що не казав, а я вважаю, що Україна все-таки розвивається і що вона має велике майбутнє, засади якого
вже помітні у нашому сьогоденні. Ми маємо унікальну культуру, гарний менталітет, великі географічні й людські
потенціали – все для того, щоб розбудувати сильну і процвітаючу державу. А, крім того, ми маємо славетне
минуле, то чому ж нам не мати ще славетнішого майбутнього? Отже, все в наших руках!
Я хочу, щоб усі, хто може і хоче працювати, мали роботу за місцем проживання тут, в Україні, а не гнули спини
в Польщі, Чехії, Італії, Португалії, Греції, Туреччині, Іспанії, Росії, працюючи на процвітання цих та інших
країн. Робота має добре оплачуватися. Пенсіонери повинні отримувати реальну пенсію, а не порсатися на
смітниках у пошуках «їстівного». Я хочу жити в країні, яка в черговий раз не обдурить і не обкраде своїх
громадян.
У справедливому суспільстві кожен повинен мати можливість заробляти згідно зі своїми здібностями. Водночас
суспільство повинне допомагати тим, хто цього потребує.
На сучасному етапі розбудови Української держави перед суспільством стоять проблеми, від вирішення яких
залежить її доля. Головною з цих проблем є духовний розбрат, недосконалість громадських відносин та
невизначеність щодо мети розвитку суспільства. Для українського суспільства найголовніше питання — виховання
людини відповідно до сформованого ідеалу, який втілював би у собі патріотизм, почуття національної гідності,
історичної пам’яті, моральної чистоти, підкорення почуттів принципам моралі, а також врахування світового
досвіду щодо сформованих людських цінностей, які поєднують у собі найкращі здобутки релігійно-філософської
думки. Суспільству потрібна людина, вихована на ідеалах любові до Батьківщини, з розвинутим почуттям краси до
природи і творів мистецтва, а вже потім – фахівець тієї чи іншої галузі.
Народ України, як і все людство, стоїть на межі нової епохи, в основі якої не лише матеріальні цінності, а й
духовні. Сучасні наукові відкриття здійснюються завдяки синтетичному поєднанню природознавчих досліджень та
гуманітарних знань. Світ значно складніший, ніж той, уявлення про який нам подає традиційна матеріалістична
наука. Як наслідок цього у ХХ ст. інтелект людини переважно розвивався на шкоду її духовності. Провідні вчені
минулого століття, зокрема В.Вернадський, А.Акімов, дали людству нові орієнтири, які полягають у тому, що
поряд з речовинним є неречовинний прояв буття. Водночас зв’язок морального і матеріального є невід’ємним
складником сфери фізичного та ноосферного буття, які взаємно впливають один на одного. Наука нового ХХІ ст.
відкриє такі глибини людського духу, про які сучасна психологія і не мріє. Це зробить значно змістовнішим
життя людини й надасть інших, глибших, форм спілкування.
PAGE 5
Скачать работу..