Тема: твір Максима Рильського Співець правди, краси, добра
Предмет: українська мова
Вид: твір
М. Рильський понад п’ятдесят років працював у літературі й залишив нам велику й цікаву спадщину. Його талант
був багатогранний: відомий поет, невтомний перекладач, вдумливий учений, талановитий мистецтвознавець. Своє
творче кредо М. Рильський визначив у пролозі до поеми «Мандрівка і молодість»: Колись перед історії судом я
постану, птах малого льоту… І скаже суд: «Чи виконав достоту Призначення своє ти на землі, Чи, може,
розмінявся на дрібноту?» Я вважаю, що М. Рильський, як гідний син свого народу, повністю виконав своє
призначення. Він став співцем українського слова, в якому й досі чується кила його таланту. Багатий художній
доробок поета позначений роздумами про місце людини в житті, духовні цінності нашої епохи, пронизаний мотивами
до всього найкращого. Його поезії сповнені щирості, відвертості й разом з тим легкої іронічної усмішки. Як
добрий знавець класики, людина глибокої ерудиції, він широко використовує історичні й літературні доробки, що
надає колориту його художній палітрі.
Поетичний світ М. Рильського на диво мальовничий, сповнений прозорості, завжди поета турбувала проблема
відносин людини і природи:
Люби природу не як символ
Душі своєї,
Люби природу не для себе,
Люби для неї, -
закликає поет всіх людей!
М. Рильський створює розгорнуті образи-символи, серед яких найвідомішими 1 образи троянд і винограду:
…У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне.
Вони символізують єдність двох важливих сторін людського життя: насолоди красою природи та мистецтва і творчої
праці. Поетичний феномен М. Рильського поєднав у собі класичні традиції і новаторство. Художні ідеї, образи,
мотиви, співзвучні духові часу, поет втілював у таких усталених формах, як сонет, октава, терцина. Сто
двадцять чотири оригінальні сонети і близько сорока перекладів – така сонетна спадщина поета. У ній згадано
найвідоміших сонетярів, таких, як О. Пушкін, І. Франко, Ф. Петрарка, А. Міцкевич. М. Рильський певний, що
сучасна поезія мусить звертатись до цієї форми, освоювати Ті, бо вона відточує майстерність «суворою
простотою», що слова зайвого в свої рядки не прийме, бо «струнка гармонією».
Багатство ритмомелодійних засобів поета доповнювалося новизною поетичної мови. Згадаймо поезію «На білу гречку
впали роси», що стала відомим романсом. Невелика за обсягом, вона, без перебільшення, є неперевершеним
шедевром. М. Рильський окремими штрихами творить гімн коханню, його животворній і чарівній силі.
Зовсім іншим був авторський задум поезії «Шопен». Автор прагне передати словами ритм, мелодійність
незрівнянної музики великого польського композитора. Таємничість музики, загадковість, секрет її впливу ніби
підкреслюються численними риторичними питаннями:
Шопена вальс… Ну хто не грав його І хто не слухав?
На чиїх устах Не виникала усмішка примхлива…
Вони передають схвильованість ліричного героя від «ніжного вихору звуків», від бурхливого моря почуттів, ним
народженого, – щастя, любові, безнадії. Емоційність – це риса, спільна для обох видів мистецтва, – і поезії, і
музики. У М. Рильського своя улюблена тематика. Протягом усього творчого життя світлим акордом звучить мотив
любові до Вітчизни, до свого народу, його культури й мови. Він залишився в пам’яті багатьох поколінь великим
лицарем українського слова, мислителем і художником водночас.
Справді, Максим Рильський з молодих років і до останніх днів життя був гранословом, завжди захоплювався
творчістю великих поетів минулого. Потрібно було мати мужність, щоб писати ніжну лірику і суворі сонети та
октави на той час. Вже через багато років Максим Тадейович, не маючи зла на своїх хулителів, через яких він
відбув ув'язнення і, на щастя української культури, залишився живий, напише, що термін “неокласики прикладено
було випадково і дуже умовно до невеличкої групи поетів та літературознавців”, а своїх критиків він називав
усього лиш “дуже рішучими людьми”.
Максим Рильський мав неперевершений хист імпровізатора й чудово грав на роялі, навчившись цього у великого
українського композитора Миколи Лисенка. Мабуть, саме цим пояснюється особлива ніжність, чистота, мелодійність
лірики Рильського. Найперше, що вражає в його віршах – це багатство мотивів. До традиційних з української
поезії Рильського долучив мотиви, почерпнуті з античної та західноєвропейської, а нові часи – з сучасного
життя та його реалій. Його вірші багаті на літературні та філософські ремінісценції, звертання до якісних і
трагічних, але достоту земних людських почуттів.
Ясність світовідчуття, дитинне захоплення радістю життя проніс через усе своє життя. Навіть у вимушених
обставинами змінах свого творчого кредо, коли, за його словами, “сучасність заговорила”, він насамперед
вслухався у порухи людської душі, в глибини людських переживань. Поетичне слово в нього наснажене зосереджено
думкою, енергією, закуте в класично прозорі й гармонійно виважені форми. Він на догоду часу не змінював свого
ставлення до класичного розуміння майстерності поета, не збивався на манівці одвертого вульгаризаторства або
псевдоноваторства, а вбачав свій шлях у вірності поетичній класичній традиції, засвоюючи нові впливи “як
мисливець обережний”, за його словами. “Нове життя нового прагне слова”, –змушений був написати Рильський, але
серед багатьох офіціозних, хоч і талановито написаних, поезій 30-50-х років раз у раз з`являються справжні
шедеври, які навічно залишають Рильського серед видатних поетів сучасності.
Рильський сповідував символічну естетику, яка захоплювала його у творах Бодлера, Рембо, Малларме, Верлена,
Блока та Анненського. Саме від символізму, а також від української народної пісні взяв поет музикальність
своєї поезії. Навіть його сонети надзвичайно пісенні, мелодійні. Завдяки Рильському та неокласикам українська
поезія зрівнялася із західноєвропейською у використанні найскладніших форм вірша – терцини, октави, сонета,
різних метричних засобів – від гекзаметра до верлібра. Особливою майстерністю відрізняються сонети Рильського,
в яких він немов вигострював його творчість, може, саме тому Рильський вибрав сонет та дав йому ще один
вислів, цим разом вислів української туги за визволенням із провінціалізму, за великою землею культури.
Прагненням до “великої землі” культури, до краси й повновагості слова, до мудрості народу позначене усе творче
життя видатного поета. Максим Рильський був душею і совістю свого народу. Він був не просто поет, а мислитель,
філософ, мудрець і працелюб, який зі свого Голосієва у Києві, мудро примружившись, бачив увесь світ, але
ніколи не забував своєї Романівки. Тому й міг, осягнувши вершини світової культури, заповісти своїм нащадкам:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша
Від сльози.
Вона хай буде. Вірно
І слухняно
Вона щоразу служить вам,
Життям.
Хоч і живе своїм живим
Життям.
Прислухайтесь, як океан
Співає –
Народ говорить.
Скачать работу..