Тема: Готовий твір:
Красою душу напою враження від поезії Г. Гейне та А. Міцкевича
Предмет: Зарубіжна Література
Красою душу напою: враження від поезії Г. Гейне та А. Міцкевича
Генріх Гейне – одна з найпомітніших постатей в історії німецької літератури ХІХ ст., найбільший лірик епохи.
Його справедливо називають співцем кохання і природи. Він зворушливо оспівав те найкраще, що властиве людині:
її здатність щиро кохати, любити землю і природу, у простих і зворушливих рядках передав глибину й силу
почуттів і переживань людини. Гейне був ліриком за покликанням, хоча й творив у жанрі драми та роману. Він
прийшов у літературу на межі 20-х років. Його поетична творчість в основному розвивалася в річищі,
прокладеному фольклорно-народною течією, а сам митець вважав себе останнім поетом “вільної пісні романтизму”.
Водночас його творчість не вміщується в усталені рамки романтизму, примхливо переплітаючись з реалістичними та
іншими тенденціями, що розвивалися в тодішній німецькій літературі.
Не було, мабуть, жодного сучасного поетові суспільного чи мистецького явища, яке не дістало б осмислення і
оцінки в його творах. Тому літературний доробок Гейне став правдивим і своєрідним літописом доби. Цей літопис
водночас відбив складність і суперечливість поетового світогляду, що перебував у невпинному розвитку,
визначеному змінами, які відбувалися в економічному, соціальному, духовному житті суспільства.
Різнобічність громадських і культурних інтересів зумовила розмаїття творчої спадщини Гейне. Та в літературу
Гейне увійшов насамперед як автор чудових поезій. Світову славу принесла Гейне “Книга пісень” видана 1827
року.
В “Книзі пісень”, зумівши зберегти дух німецької народної поезії, доводячи при цьому до досконалості простоту
художньої форми, Гейне правдиво і щиро розкриває своєму читачеві тему, вічну і невмирущу, взяту разом з тим в
її конкретному соціально-історичному контексті – тему любові. Саме тут, очевидно, і слід шукати пояснення того
факту, що “Книга пісень” – це лірична розповідь про любов – стала безсмертним шедевром світової ліричної
поезії, найбільш популярним ліричним збірником в Німеччині.
В більшості віршів Гейне зустрічається тема нерозділеної любові. Звідси їхня сумна колористичність. Багато
його творів є автобіографічними. Між автобіографічністю і експресивною тональністю існує прямий зв’язок.
Образи жінок в його ліриці зазвичай контрастні: скромна жінка і “демонічна” (“Не раз граючись зі свою ундиною,
нащупував я хвіст зміїний”). Гейне не лише в публіцистичних віршах, а у любовній ліриці прагне до сюжетності.
В жанрово-стильовому плані він полюбляє вірші-сновидіння, ліричне інтермецо, пісні, сонети, балади. Мотиви
любові поєднуються у нього з мотивами смерті, роздумами про безсмертя душі. Як істинний великий поет, Гейне
все ж вище за любов ставить в житті Поезію, котрій він присвятив всього себе.
Творча еволюція Гейне-лірика йде в “Книзі пісень” складним, повним протиріч шляхом. Він все ширше освоює
традиції німецької народної пісні, роблячи тим самим крок вперед в розвитку одного з основних принципів
романтичної поезії в Німеччині. Разом з тим віршам Гейне властивий і вплив кращих реалістичних традицій лірики
Фоска, Бюргера, Гете, Шіллера. Значний вплив на формування лірики Гейне справляє поезія Шаміссо, котрий ще до
Гейне ввів до вжитку у німецькій ліричній поезії метричні і образні засоби німецької народної балади.
Адам Міцкевич – найвизначніший польський поет-романтик і провідний представник європейського романтизму. З
його ім'ям пов'язане й остаточне утвердження романтизму в польській літературі.
Поезія Міцкевича стала могутнім каталізатором утвердження національної самосвідомості польського народу і
водночас найяскравішим її мистецьким виразом. У поезії Міцкевича особливості естетичного світо: гляду нації,
той найкращий художній досвід, який накопичувався століттями, передаючись з покоління в покоління, нарешті
дістали найбільш органічну, повну і довершену форму свого розкриття.
Лірику й балади Міцкевича – як і взагалі твори видатного поета – читати можна по-різному. Можна відновлювати
по його віршах сторінки великого життя, у якому радостей і світлих років було менше, чим гіркоти й
розчарувань, життя, більша частина якого пройшла в засланні й вигнанні. Читаючи твори А.Міцкевича ми
становимося свідками пам'ятних зустрічей на життєвому шляху поета – з тими, кому присвячені рядки, повні
любовної туги, нарікань на вічну розлуку або радісного почуття, і з тими, у кому поет знайшов друзів "за
почуттями й напрямом думок", побратимів у високім поетичнім покликанні. Перед нами постає величний образ сина
бурхливого століття, людини, що напружено шукала істину, що жадала зрозуміти свій час, що розчаровувалася й
помилялася у високих почуттях – любові, дружбі, патріотизмі, яка прагла знайти опору, щоб протистояти гнітючій
повсякденності.
Можна читати твори Міцкевича як поетичний літопис його часу. Вони запам'ятали трагедію цілого покоління
польських патріотів, людей, які, з'явившись на світ й усвідомивши себе поляками, пізнавали разом з тим, що
вони піддані чужоземного монарха, що їх батьківщина поділена Пруссією, Австрією й царською Росією; які, будучи
дітьми, пережили катастрофи надій, пов'язаних з наполеонівськими війнами; будучи юнаками, почали створювати
підпільні організації; у зрілому віці пережили повстання 1830-1831 років, розгромлене царатом, і віддали
перевагу підневільному життю блукача-емігранта; знову конспірувалися, готові з першою нагодою стати в ряди
борців; сперечалися про причини поразок і шляхи подальшої боротьби; молилися про прийдешнє пробудження й
воскресінні народів; знову випробували гіркоту розчарування, коли зазнало невдачі Краківське повстання 1846
року, коли деспотизм не вдалося звалити революціям 1848-1849 років; сходячи в могилу, заповіли справу
звільнення Польщі прийдешнім поколінням.
Нові грані відкриваються в поезії Міцкевича, якщо сприймати її в історико-літературному контексті. Попередня
історія польської поезії обчислювалася сторіччями. Але саме Міцкевич виводить її на світову арену, доставляє
їй міжнародне визнання (насамперед – у слов'янських країнах). Поезії він відводить небачену дотепер роль: вона
повинна представляти перед усім світом народ, який позбавлений політичного буття, бути організатором
національної свідомості, вихователем і вождем у боротьбі, проповідником філософських і моральних істин.
Побачивши в романтизмі – з його культом національного, бунтарським пафосом, з його запереченням старих
авторитетів – той напрямок, який співзвучний прагненням поляків, він виступає як основоположник польського
революційного романтизму. У його поезії знаходять місце грандіозні загально романтичні проблеми, міркування
про відносини людини й світу, про зміст історії, а трактування їх виявляється багато в чому специфічно
національним, обумовленим долями й прагненнями пригнобленого народу, що й повстає проти деспотизму. Історію
зародження, змужніння, удосконалювання польського романтизму ми можемо прочитати, перегортаючи томик віршів
Міцкевича.
І звичайно, можна Міцкевича – так буває в більшості випадків – читати просто, не розшифровуючи до кінця всіх
деталей, не прибігаючи до коментаря, а випробовуючи радість від спілкування з великим майстром, відчуваючи
грандіозність і добірність поетичних образів і – наскільки це можливо в перекладах – красу, мелодійність
вірша, знаходячи в почуттях, що хвилювали поета, співзвучність сучасному світовідчуванню.