Образ Марічки у повісті «Тіні забутих предків» Коцюбинського
Михайло Коцюбинський – справжня перлина української класичної літератури, письменник, який приніс у нашу
літературу потужний струмінь світових тем і образів, разом зі своїми однодумцями вивів її з теренів суто
«селянської» тематики на глибоко психологічні простори вивчення людської особистості та сенсу людського буття
загалом.
Вершиною мистецької майстерності Михайла Коцюбинського, окрасою всієї української літератури стала повість
"Тіні забутих предків" (1911). Твір написано під враженням краси Карпат, під впливом багатої поезії життя
гуцулів, що їх спостерігав письменник, перебуваючи у Криворівні. Про Гуцульщину він писав до Євгена Чикаленка:
"Якби Ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з багатою, своєрідною психікою, з буйною
фантазією, дивними звичаями і мовою". Отже, М.Коцюбинський. як і Ю. Федькович, О. Кобилянська, оспівав у
повісті красу гірської природи і гуцульської душі. Однак зробив це по-своєму. Спираючись на народні вірування,
гуцульський фольклор, він відтворив у "Тінях забутих предків" багатий фантастичний світ, у якому живуть люди
поруч з добрими і злими, веселими і сумними силами природи.
Автор знайомить нас з образом Марічки такими рядками: «Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього
спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала: – Нічьо... В мене є другі... май
ліпші». Таким чином вона гідно відреагувала на образу.
В образі Марічки автор втілив найважливіші жіночі особливості гуцулок. Характер її поетичний, як сам народ і
навколишня природа, і розкривається він найбільше через співанки.
Перечитуючи повість, ми помічаємо, що Іван – духовно багата людина, його не задовольняє спокійне існування з
грубою, обмеженою дружиною. Його сушить туга за іншим, красивим життям, за Марічкою, що стала для нього
уособленням поетичного, гармонійного, світлого: «Тусок обіймав серце Івана, душа банувала за чимось кращим,
хоч невідомим, тяглась в інші, кращі світи, де можна б спочити».
Марічка обзивалась на груфлояри, як самичка до дикого голуба, – співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони
з'явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у
її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по горах... Марічка і сама вміла
складати пісні.
Створивши привабливі образ Марічки, автор висвітлив усе чисте, красиве, високе, що є в людській природі, та
передав красу глибокого вірного кохання.
На жаль, їх щастя було короткочасним, як весна. Вони, ці українські Ромео і Джульєтта, ніби з найпершої
зустрічі були приречені на розлуку. їх чиста любов закінчується трагічно: Марічка випадково гине під час
повені, а Іван марнує своє життя.
Через співаночки Марічки можна зрозуміти її поетичну і добру душу.
Щедре використання гуцульського фольклору допомогло письменнику переказати духовне багатство душі, почуття й
переживання, красу й легку грацію Марічки, її безмежну любов до Івана.
Характеристика Марічки: добра, мила, чуйна дівчинка. Вона може пробачити, діждатись, любити.
Пісні так і ллються із серця Марічки. Іван же виспівує душу грою на флоярі, бо самих тільки слів замало, щоб
виразити красу і силу кохання. "Марічка обзивалась на гру флояри, як самичка до дикого голуба – співанком.
Вона знала їх безліч. Звідки вони з'являлись – не могла б розказати". То були коломийки – улюблений поетичний
жанр гуцулів, що засвідчив обдарованість і духовну красу цього народу.
В образі Марічки автор втілив найважливіші жіночі особливості гуцулок. Характер її поетичний, як сам народ і
навколишня природа, і розкривається він найбільше через співанки.
PAGE 2
Скачать работу..