Дві жінки - два кохання Жульєна Сореля (два лики кохання у романі Червоне та чорне, Кохання в житті Жульєна
Сореля)
Суворіше всього Стендаль випробовує свого героя коханням. Саме у коханні Жульєн Сорель, незважаючи на спроби
перетворити це почуття в інструмент марнославних задумів, розкривається як натура самовіддана, палка і ніжна,
повністю віддана природним почуттям, волею обставин до певного часу прихованим у самих сокровенних глибинах
його душі.
Здатність любити, з точки зору Стендаля, — це вірна ознака величі душі Жульєна Сореля. Тому всі симпатії
письменника на боці головного героя «Червоного і чорного».
Якщо на самому початку роману для Жульєна завоювати серце недосяжної дружини мера Вер'єра всього лише питання
«честі», і думає він про це так, як, можливо, думав його кумир Наполеон про чергову фортецю, яку йому
необхідно було захопити, то дуже скоро з'ясовується, що всі його незграбні хитрощі на теренах кохання
переможені щирим, животворним і полум'яним почуттям, яке відчуває до цього гордого юнака пані де Реналь. Але
щастя між ними неможливе. Долі було завгодно надовго роз'єднати Жульєна з тою, з ким він, можливо, вперше в
житті, забув про втіхи гордині і пізнав справжнє щастя.
Потрапивши до аристократичних салонів, Жульєн, син власника лісопильні, з діда-прадіда простолюдин,
облагодіяний суворим, але чесним абатом Піраром, не втратив голову від блиску вищого світу. Він добре знає,
чого вартує, і тверезо оцінює двозначність свого становища в товаристві високородних аристократів. Але навіть
тут, у цьому наскрізь лицемірному і просякнутому аристократичною пихатістю товаристві, його природний розум,
невимушена поведінка і внутрішня шляхетність викликають у людей широких поглядів повагу до нього, захоплення
ним, і навіть любов Матильди де Ла-Моль — «найвишуканішої красуні вищого світу».
Усі марнолюбні розрахунки Жульєна розпадаються як карткові будиночки, як тільки він стикається зі справжніми і
щирими почуттями. «Коли він у темряві мацав рукою м'яку землю, щоб упевнитись, що ніяких ямок від драбини не
залишилось, він відчув, що йому на руки раптом щось упало: це було велике пасмо волосся Матильди: вона
все-таки відрізала його й кинула йому. Вона стояла біля вікна. «Ось що тобі посилає твоя служниця, — сказала
вона йому досить голосно, — це знак вічної . покори. Я відмовляюсь коритись своєму розумові, будь моїм
володарем». І обережний і розважливий
Жульєн, «не тямлячи себе, мало не кинувся знов по драбину, щоб повернутись до неї». Він з великими труднощами
долає «буйне щастя», що охопило все його єство: «Помалу до нього повернулась холоднокровність. Він порівнював
себе з полководцем, який тільки що наполовину виграв великий бій. «Успіх, безсумнівно, величезний, — казав він
собі, — але що буде завтра? Одна хвилина — і можна втратити все».
В очах маркіза і його доньки Жульєн вперше у житті займає те місце, яке він дійсно заслуговує.. Вони визнають
за ним право бути навіть кращим за них: талановитішим, духовнішим, розумнішим та щирішим у почуттях. Згадаємо
репліку, якою Стендаль завершує роздуми Матильди про Жульєна після пам'ятної ночі їхньої першої зустрічі
наодинці: «Після довгих вагань... Матильда нарешті змусила себе стати його ніжною коханкою. Треба однак
сказати, що ці любовні пориви були трохи силувані. Пристрасне кохання було для неї скоріше якимсь ідеалом,
який треба наслідувати, ніж реальним почуттям».
Можливо, саме це визнання достоїнств Жульєна штовхає його, коли він довідується про листа пані де Реналь
маркізові, на страшний вчинок: він у церкві стріляє в пані де Реналь. Ні, не почуття помсти до колишньої
коханки керує ним, а бажання виправдати себе в очах тих, хто в нього повірив, чиї серця він підкорив і хто
тепер, після цього підлого листа, мав усі підстави для сумнівів у його відданості й порядності. Так у душі
Жульєна здорове природне начало перемагає ненависне й огидне Стендалю лицемірство.
Отже, Матильда де Ла-Моль мала гроші, високий статус у вищому світі й багатого батька - все, щоб не дуже
зважати на п скромну вроду. Вона стала для Жульєна засобом здійснення кар'єри. Але, засліплена коханням
Матильда погоджувалася й на такі стосунки. Часто ці стосунки набирали вигляду бойових дій. Тож, може, це було
не кохання, бо вони мучили одне одного і не були щирими. Матильда була для Жульєна вікном в омріяне майбутнє,
а її захоплення ним тішило його самолюбство.
Луїза де Реналь закохалась у Жульєна щиро, віддано, не сподіваючись на майбутнє й не розраховуючи своїх
кроків. Вона пожертвувала для нього навіть шлюбним обов'язком і своїм добрим іменем, бо кохання Луїзи було
справжнім. Вона добре бачила вдачу Сореля, але не намагалася його переробити. Злощасного листа написала через
ревнощі и чужу злу волю про що потім шкодувала. Вона прощає Жульєнові навіть той постріл, що ледве не вкоротив
їй віку, бо кохання до Жульєна стало сенсом її життя.
Скачать работу..