Меню

Реклама

TOP реферати

Цікаве

Тема: «Твір Душа болить за рідну Україну» (ID:32090)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       2 стр.
Размер в архиве:   5 кб.
| 1 |

Твір Душа болить за рідну Україну

Я народилася на Україні. Це моя Батьківщина, яку я дуже люблю, з якою тісно пов'язане все моє життя, життя
моїх близьких, друзів. Я щиро переживаю за все, що відбувається в нашій державі, і часто замислююсь, що я можу
зробити вже сьогодні і коли буду дорослою для процвітання моєї Батьківщини. Я не розумію людей, які покидають
Україну.

Життя під вітчизняним небом, на рідній українській землі нічим замінити не можна. Навіть якщо на її долю
випали танталові муки й душить глибока всеохоплююча криза — економічна, політична, соціальна, духовна.

Багатостраждальна наша ненька Україна. Довгий і драматичний її шлях до незалежності. Для патріотів усіх
поколінь головна мета — «Україна свята», рівна серед рівних, шанована у світовому колі держав. За це поклали
голови Хмельницький і Мазепа, померли у концтаборах Плужник і Стус. Список жертв нескінченний. Як ніхто,
розуміють своїм серцем душу нації і її менталітет письменники. Вони присвячують Батьківщині свої твори,
наповнені любов'ю і самовідданістю. Ми сьогодні, як ніколи раніше, пишаємося борцями за кращу долю
матері-Вкраїни — Т. Шевченком, І. Франком, Лесею Українкою. В. Сосюра закликав берегти і плекати рідну мову,
культуру, без якої ми — «територія, а не Вкраїна». Найкращим пам'ятником для них е бажання кожного будувати
рідну державу, яка б займала пристойне місце в світі серед цивілізованих країн.

Гордість і біль відчуваю в душі за долю моєї України... Нашій країні вже майже 20 років років. Вона поступово
входить в світові економічні структури, намагається розвивати торгівлю з західними державами. Я багато читаю
газет, дивлюсь телевізійні програми, слухаю виступи визначних економістів і політиків. Я розумію, що необхідно
піднімати вітчизняну економіку, виробляти більше якісної продукції для наших людей, не наповнювати наші ринки
імпортними товарами, котрі шкідливі для здоров'я людей.

Чудово, що ми відкрили «вікно» - в Європу. Але в це вікно «вилетіли» за кордон вже тисячі моїх
співвітчизників, серед них вчені, музиканти, художники. А як потрібні сьогодні нашій країні чесні, порядні,
компетентні спеціалісти в різних галузях, з «чистими руками», які б вивели країну із кризи, яким було б «за
державу прикро», які зачинили б, на кінець, ящик Пандори, що навис над Україною, які вболівали б так за рідну
Батьківщину, як І. Франко, М. Грушевський, М. Драгоманов. На жаль, багато гідних людей почувають себе
дискомфортно в рідній країні, яка знаходиться на сотому місці в світі за рівнем життя; 14 млн. наших
пенсіонерів, наші дідусі та бабусі живуть за межею бідності. Це сором для нашого суспільства. Вони
заслуговують на краще життя.

Я — українка, і моя рідна мова — українська. Я знаю від своїх батьків, як ще недавно зневажалась наша мова,
переслідувалась, вилучалась із школи. Я не уявляю собі зараз, як можна було зневажати мову свого народу,
масово звільняти учнів від її вивчення, роблячи освіту неповноцінною, а українську націю безликою. Ще кілька
років назад ми вчились за одним підручником «Історія України», який давав поверхневі знання, у ньому домінував
один погляд на наше минуле, про багатьох наших легендарних співвітчизників не згадувалося зовсім. І як не
згадати слів Великого Кобзаря Т. Г. Шевченка:

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрість би була своя.

А то залізете на небо:

«І ми не ми, і я не я...»

Тепер у мене є альтернативні підручники Ореста Субтельного, Віталія Сарабея, Михайла Грушевського, Гната
Хоткевича. Вивчаючи їх, я можу зіставляти і робити висновки самостійно, у мене є вибір. Я хочу вивчати і знати
досконало історію, рідну мову, стати перекладачем, своєю працею піднімати престиж Батьківщини.

Ніколи не забуду подорож до Західної України в містечко Збараж на різдвяні свята. Честь і хвала «щирим
українцям», які зберегли багатовікові традиції рідного народу. Багато чому навчилась я, спілкуючись з людьми.
Хочу знати традиції українського народу, передавати їх своїм дітям. Там я зрозуміла, чому жителі західних
регіонів України такі волелюбні і незалежні, в їх свідомості це виношувалося сотні років, закладено генетичне.

Мені б дуже хотілося, щоб по всій Україні відродилися національні традиції, обряди, щоб лунали на вулицях
українські пісні, ходили з колядками, вертепом, щоб святкували ми так, як наші предки. І тоді кожен буде
причетний до великого народу, до його культури. І відродиться національна гордість, самосвідомість.

Я мрію, щоб у нас, як і в США, коли звучить гімн держави, усі тримали руку на серці, гордо і щиро плакали. Як
вони поважають свій гімн, свою Батьківщину. Ми належимо до нової генерації. Нам будувати нову Україну. Як жде
вона нас, не обтяжених догмами і стереотипами, з новим мисленням, високим європейським рівнем професіоналізму,
чесних і відданих патріотів. Ми так потрібні їй. Наш святий обов'язок — відродити Батьківщину для новітньої
слави, для щастя і злагоди.

| 1 |

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів! На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету.

Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Замовити реферат

Від партнерів

Оновлення

Реклама

Від партнерів