Тема: провідні ідеї й постаті роману А Камю «Чума»
Предмет: Зарубіжна література
Вид: Твір
Найкращий твір Камю – роман «Чума» (1947).
В алжирському містечку Оран спалахує чума. Протягом дев'яти місяців триває пошесть, містечко повністю
ізольоване від світу, дев'ять місяців для оповідача доктора Ріє і його команди не вщухає напружена боротьба за
кожне людське життя. І, нарешті, чума відступає, епідемія згасає, до міста повертаються люди, тварини, проте
«бацила чуми ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закутку, і, можливо, настане день, коли
на лихо і на науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулицях щасливого міста».
Альбер Камю пише докладну хроніку чуми як страшної хвороби через розповідь лікаря Ріє, котрий є свідком і
учасником, організатором подій, залучає нотатки і щоденники ще одного борця з чумою – Тарру. Він також включає
до твору історичний екскурс, в якому повідомляється про всі відомі людству випадки епідемії. Проте багато
деталей наводять на думку, що його оповідь не є лише хроні кою конкретної пошесті, що і задум, і витлумачення
події набирають певного філософського сенсу.
У самому містечку Орані, що знаходиться у Середземномор'ї, бракує зелені, зате вдосталь пилу й вітрів,
напевно, воно таке непривабливе, бо люди в ньому живуть, кохають і працюють задля грошей. Чума несе з собою
смерть, позбавляє майбутнього, поширює страх. Місто ізольоване від світу, замкнене, перетворене на концтабір,
і кожна людина в ньому почувається гранично самотньою, безпорадною, відчуженою. Чума набирає сили, люди
помирають масово, їх не встигають ховати як то годиться, а починають звалювати в рови, накидати трупи на
платформи трамваїв, спалювати в крематоріях... І життя, і смерть позбавляються святості, таємниці, гідності.
Особистість перетворюється на ніщо. Всі ці прикмети, так само, як і вказана дата – сорокові роки нашого
століття – безпомилково вказують на аналогію чуми з фашизмом, від якого тільки-но звільнилася Європа (до того
ж термін «коричнева чума» вживався дуже широко).
Але ж немає в Орані жодних конкретних особливих прикмет організації життя, воно ніби абстраговане, позачасове,
сучасне, тобто, йдеться про існування людини в XX ст. Що може в такому поза історичному часі і просторі
означати чума?
Кожна з головних діючих осіб цього твору намагається по-своєму відповісти на це запитання. Отець Панлю вважає,
що це кара Божа, яка падає на грішників. Але смерть безневинної дитини спростовує таке припущення.
Батько Тарру колись виніс людині смертний вирок. Відтоді його син почувається «зачумленим», причетним до зла,
і власним подальшим життям намагається позбутися своєї провини: він добровільно веде найактивнішу боротьбу з
чумою, стає найближчим другом і помічником Ріє і, врешті, – жертвою пошесті, чуми – Зла.
Журналіст Рамбер випадково опиняється в Орані, його найбільше бажання – вирватись, повернутись до Парижа, де
на нього чекає щастя й любов. Він – людина молода, ділова, енергійна, йому врешті щастить вирватися від чуми,
але... на цей час Рамбер вже переконаний, що не можна бути щасливим, знаючи, що навкруги панує смерть, зло,
хвороба, уособлені чумою.
Авантюрист і комерсант Коттар, якому нудно жити у звичайному мирному світі, буквально розквітає під час чуми,
коли в атмосфері загального страху, безнадії можна безкарно шахраювати й красти. Для нього чума – щастя, а
коли вона згасає, він гине.
Гран – маленький непоказний службовець з великою непереможною мрією про всесильне Слово. Таку мрію не можна
ані здолати, ані знищити. Гран самовіддано служить під орудою Ріє, разом з ним здобуває перемогу.
Доктор Ріє – водночас і оповідач, і головний герой цієї оповіді: він – лікар, він – організатор боротьби з
чумою, він – носій головної авторської ідеї. Бацили чуми незнищенні, так само, як і зло на землі, і не можна
перемогти цю страшну хворобу раз і назавжди. Але обов'язок порядної людини. І це – не героїзм, а звичайний
спосіб життя.
Роботу над романом А. Камю розпочав 19.41 p., коли вчителював в Орані. Після того, як 1943 р. було завершено
перший варіант, автор продовжив роботу над текстом, додаючи новий матеріал. Друком роман вийшов 1947 р. і був
певним продовженням і розвитком ідей та роздумів, що захоплювали Камю від початку його діяльності.
Роман «Чума» не варто читати як твір реалістичний. Це не просто історія про жахливу хворобу, яка охопила місто
Оран і знищила юрби людські. Хроніка зачумленого міста може прочитуватися як у плані метафоричному, так і в
плані символічному.
Якщо перед нами метафоричне відтворення подій Другої світової війни, тоді текст зберігає очевидний зв'язок із
конкретними соціальними реаліями. За словами самого письменника, «явний зміст «Чуми» – це боротьба
європейського руху Опору проти фашизму». Війна, яка встановлює свої права в місті, впливає на свідомість,
вчинки його мешканців. Вона визначає їхній побут: доречно згадати про нестачу харчів, довжелезні черги,
обмеження в постачанні електроенергії, запровадження комендантської години тощо. З цього погляду можна було б
тлумачити образи героїв роману як такі, що підкоряються війні, утікають або борються з нею. Отже, персонажі
стають прибічниками колабораціоналізму або представниками руху Опору.
Проте очевидно, що таке трактування роману не враховує і не вичерпує всього, про що в ньому говориться. Існує
відоме твердження А. Камю: якщо хочеш бути філософом, пиши роман. А перед нами не просто твір, а роман
філософа-екзистенціаліста. Проблеми, які в ньому порушуються, – філософські. Думки, ідеї, підходи – все це
пов'язано з філософією А. Камю, що унаочнювалося в його попередніх творах.
У романі чума є образом-символом на означення чогось, що для А. Камю є цілком реальним. Чума – це темрява, яка
огорнула невеличкий острівець світла, в якому живе людина, озброєна розумом. Світло – це певні істини,
уявлення, поняття, яких дотримується людина і які є для неї аксіоматичними. Коли ж світло гасне, людей огортає
цілковита темрява. Весь світ виявляється незбагненним, несталим, безглуздим, ворожим, злим, чужим, абсурдним.
Отже, роман «Чума» містить думки автора про людське буття. Ірраціональність, жорстокість, незбагненність, зло
– все це відкривається в якісь періоди людській свідомості. Людина або позбувається абсурду в смерті, або
підкоряється пошесті абсурду. Окремі особистості намагаються будь-яким чином упоратися з чумом (абсурдом):
діяльністю, націленою на пошуки гармонії, впорядкованості; щастям спілкування з близькими людьми і з природою
тощо. Це не допомагає людині знищити чуму, але дає змогу опиратися пошесті, противитися тотальному впливові
хвороби, зберігати надію і власне «Я».
Це роман-попередження, роман-пересторога, що робить його позачасовим і загальнолюдським.
Скачать работу..