Меню

Реклама

TOP реферати

Від партнерів

Цікаве

Тема: «Антропологічна структура земної кулі» (ID:21335)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       5 стр.
Размер в архиве:   24 кб.

Тема: Антропологічна структура земної кулі


Предмет: антропологія


Вид роботи:     контрольна

Зміст



Вступ

Відомо, що для висвітлення окресленої проблематики в антропології застосовуються суто біологічні методи,
основу яких складає фіксація морфофізіологічних ознак живих людей та їхніх кісткових решток. Однак інформація,
отримана на підставі антропологічних даних, виходить за межі власне біологічних знань. Так, вона відіграє дуже
цінну, а іноді вирішальну роль у вивченні важливих аспектів історичного минулого людства. Серед них: питання
про час появи на Землі найдавніших людей і про грань між людиною та твариною; першопочатки трудової діяльності
та здатність тих чи інших викопних форм застосовувати певні технологічні прийоми; основні етапи розвитку
мислення та мови, тісно пов'язані з вдосконаленням руки, збільшенням маси та ускладненням структури мозку
давніх людей; шляхи і напрямки освоєння первісної ойкумени, площа якої невпинно збільшувалась, доки люди
сучасного фізичного типу не проникли в найбільш віддалені й важкодоступні куточки земної кулі; чисельність,
статевовікова структура і ступінь плинності первісних форм суспільної організації людей - прагромад, громад,
родів і племен; вплив природних чинників на життєдіяльність первісних людей, тривалість життя і рівень їхніх
медичних знань; формування найдавніших релігійних уявлень, розвиток первісного мистецтва тощо.

Не менш важливу роль відіграють антропологічні дані й у висвітленні етногенетичної проблематики. Передаючись
від покоління до покоління, фізичні риси людей слугують своєрідними біологічними "мітками", які дають змогу
відтворити процес формування антропологічного складу давніх та сучасних народів; визначити ступінь
спорідненості й намітити напрямки генетичних зв'язків людських колективів; з'ясувати шляхи міграцій племен, що
мали місце в минулому; висвітлити роль місцевої та прийшлої людності у формуванні етнічних спільнот тощо. За
певних обставин антропологічні дані мають переваги перед іншими категоріями етногенетичних джерел —
археологічними, етнографічними, лінгвістичними.

Схожі завдання доводиться вирішувати й представникам суміжних наукових дисциплін: історикам первісного
суспільства, археологам,- етнологам. Студентам, які спеціалізуються в цих напрямах історичних знань, і
призначається цей підручник. Крім того, він може бути корисним майбутнім філософам, психологам, філологам.

Книга складається з п'яти розділів, де викладені основи антропологічних знань із вузлових питань історичної
антропології України.

Перший розділ містить нарис історичного розвитку антропології від античного часу до наших днів. У ньому
висвітлюється роль антропологічних товариств другої половини XIX ст. — перших наукових осередків, що мали на
меті дослідження в галузі походження людини, расознавства, первісної археології та етнології; дається оцінка
антропологічної діяльності видатного вітчизняного етнолога кінця XIX — початку XX ст. Федора Вовка, праці
якого протягом тривалого часу або замовчувались, або піддавались різкій і несправедливій критиці; йдеться про
сучасний стан антропологічних Досліджень в Україні тощо.


1. Європа


Це - область поширення різновидів великої європеоїдної раси, які, на думку багатьох фахівців, у загальних
рисах склалися ще в добу неоліту (VI— II тис. до н. е.). Хоча сучасна європейська людність має вкрай мішаний
характер, у розподілі деяких антропологічних ознак на континенті все ж можна простежити певні закономірності.
Це насамперед стосується пігментації. Ще Томас Гекслі, вказавши, що північним європеоїдам властиві світлі, а
південним - темні відтінки забарвлення очей та волосся, розділив європейців на "ксантохроїв" і "меланхроїв".
Крім того, з півночі на південь, з одного боку, поступово зростає кількість людей із хвилястим волоссям,
посилюється розвиток третинного волосяного покриву, частіше трапляються смугляві відтінки шкіри, а з іншого —
зменшується кількість осіб із увігнутою спинкою носа та з послабленим розвитком складки верхньої повіки. Крім
того, північні європеоїди масивніші за південних і мають нижчі очні орбіти.

Одну з перших спроб класифікувати населення Європи зробив американський антрополог І. Ріплей (1899). Він
виділив тут три раси: тевтонську (високорослу, світлопігментовану, доліхокефальну), поширену на півночі
континенту; альпійську (середнього зросту, брахікефальну, більш темнооку й темноволосу), локалізовану в
центральних, головним чином гірських, регіонах; середземноморську (темнопігментовану, середнього зросту,
доліхокефальну), що складає більшість населення Південної Франції, Південної Італії, Сицилії, Сардинії тощо.

Майже одночасно з'явилася класифікація Й. Денікера (див. табл. 19), який виокремив у Європі шість основних
рас:

1) північну (зріст 173 см, доліхокефалія, світла пігментація), до якої близька другорядна підпівнічна раса
(мезокефалія, дещо увігнута спинка носа), поширена на півночі Німеччини, у Фінляндії, Латвії, Литві;

2) східну, яка характеризується низьким зростом (154— 163 см), брахікефалією, світлою пігментацією, увігнутою
спинкою носа; ареалом цієї раси, до якої близька другорядна надвіслянська (мезоке-фальні низькорослі
блондини), є Східна Європа;

3) іберійсько-острівну (довгоголова, темноволоса, зріст 161 — 162 см), поширену на Піренейському
півострові, в Південній Італії, на Корсиці, Сардинії, Сицилії;

4) західну (зріст 163— 165 см, брахікефалія, відносно темна пігментація), локалізовану в деяких центральних,
переважно гірських, регіонах Європи;

5) середземноморську (темноволоса, доліхокефальна, зріст 166 см), розселену вздовж морської лінії від
Гібралтару до гирла річки Тібр;

6) адріатинну, або динарську (темноволоса, брахікефальна, зріст 168— 172 см), властиву населенню східного
берега Адріатичного моря та півночі Балканського півострова; до неї, на думку автора, близька другорядна,
нижча на зріст, темноволоса й брахікефальна підадріатична раса (Центральна Європа).

Більшість сучасних дослідників дотримується менш деталізованої схеми, виділяючи в Європі п'ять головних рас
(або груп типів): аіпланто-балтійську, біломоро-балтійську (північні європеоїди), індо-середземноморську,
балкано-кавказьку (південні європеоїди), перехідну середньоєвропейську, тотожну альпійській та східній расам
Ріп-лея й Денікера.

Атланта-балтійська раса локалізується на півночі Західної та Східної Європи. Вона представлена серед
норвежців, шведів, шотландців, ісландців, данців, німців, фінів, естонців, латишів, литовців, поляків,
росіян, білорусів. Крім того, її варіанти простежуються у Північній Франції та Італії. Носії
атланто-балтійського комплексу ознак високі на зріст (вище 170 см), світлопігментовані (до 75 % світлооких і
50 % світловолосих). Волосся м'яке, широко-хвилясте і пряме; третинний волосяний покрив розвинутий помірно.
Головний показник — на межі доліхо- й мезокефалії. Ніс прямий, вузький, із високим переніссям; обличчя
здебільшого вузьке або середнє за шириною, однак на півночі Німеччини фіксується широколиций варіант із
тенденцією до сплощення обличчя.

У багатьох регіонах Північної Європи наведені ознаки тісно Іереплітаються з рисами біломоро-балтійськоїраси,
поширеної серед Іівнічних росіян, литовців, латишів, естонців, північних білорусів, карелів, комі-зирян та ін.
Це найбільш депігментована група антропологічних типів. Порівняно з попередньою вона характеризується також
меншим зростом, слабшим розвитком третинного волосяного покриву, тенденцією до брахікефалії, ширшим і нижчим
обличчям із коротким носом, який нерідко має увігнуту спинку (до 30— 40 %). Висловлювалось припущення, що
носії цих рис у минулому широко розселялися не лише на півночі Східної Європи, а й у центральних і західних
регіонах Європейського континенту (В. Бу-нак).

Найчисельнішою в Європі нині є середньоєвропейська раса, яка обіймає величезну територію від Атлантичного
океану на заході до Волги на сході (так званий "пояс шатенів"), її різновиди представлені серед німців,
чехів, словаків, поляків, австрійців, росіян, українців, котрим загалом властиві мішаний, іноді — досить
темний колір очей, пряме і хвилясте волосся, переважання брахікефалії, середні розміри обличчя, помірний
розвиток третинного волосяного покриву. Ніс здебільшого прямий, перенісся високе. Зріст, як правило,
середній. У деяких регіонах півдня й південного сходу європейської частини Росії й особливо в Україні
відчувається значний вплив понтійського (південноєвропеоїдного) темнопігментованого компонента. Крім того, в


Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів! На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету.

Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Замовити реферат

Оновлення

Реклама

Від партнерів