Меню

Реклама

TOP реферати

Від партнерів

Цікаве

Тема: «Західноєвропейська інтеграційна політика Франції в період 60-90-х років ХХ ст. » (ID:10240)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
СкачатьСкачать работу..
Объем работы:       11 стр.
Размер в архиве:   69 кб.

Західноєвропейська інтеграційна політика Франції в період 60-90-х років ХХ ст.


План





Вступ


Час, в який ми живемо відзначений тенденціями до глобалізації економічних і політичних світових процесів,
об’єднанням національних економік, створенням дієвих наднаціональних структур. Перспективи розвитку нашої
держави також передбачають включення в європейський і світовий інтеграційний процес, без чого в сучасних
умовах вже неможливо уявити розвиток національної економіки, розбудову національної державності. Саме тому,
вивчення досвіду інтеграційної політики країн Європи і Франції зокрема є досить актуальним на сучасному етапі.

Отже, актуальність теми визначається необхідністю дослідження досвіду європейських країн в галузі інтеграції і
економічного об’єднання з метою виробітку власної лінії щодо розбудови національної економіки України в умовах
розвитку тенденцій європейської інтеграції, загальної глобалізації економічних і політичних процесів у Європі
і світі.

Мета дослідження полягає у висвітленні основних напрямків західноєвропейської інтеграційної політики Франції у
досліджуваному періоді, зміну їх у динаміці, а також конкретні форми і ідеологічну основу зовнішньополітичного
інтеграційного курсу Франції у 60-90-х роках ХХ століття.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період 60-90-х років ХХ ст. В контексті інтеграції Франції у структури
Європейського Союзу розглянута також історія загальноєвропейського інтеграційного процесу, об’єднання
європейських країн у Європейське Економічне Співтовариство наприкінці 50-х років ХХ ст.

Історіографія. За результатами опрацювання літературних джерел можна сказати, що тема зовнішньої політики
Франції взагалі і питання її західноєвропейської інтеграції зокрема досить добре висвітлені у спеціальній
монографічній літературі. При написанні роботи використовувалися монографії радянських (Славенов В.П.
“Внешняя политика Франции, 1974-1981”, “Очерки внешней политики Франции (1981-1986)”, Шилов В.С. “Внешняя
политика и партии во Франции (1969-1981)”, “Политические партии и внешняя политика Франции (1958-1969)” та
ін.) та сучасних російських дослідників (Селиванов I.Н. “Внешняя политика Франции периода Пятой республики”,
Міхеєв В.С. “США, Франция и европейская безопасность (1958-1992)”, Нарочницька Е.А. “Франция в блоковой
системе Европы, 1960-1980-е гг” та ін.) з історії Франції; монографічна література з питань історії
Європейського Союзу і питань європейської інтеграції (Ільїн Ю.Д. “Лекции по истории и праву Европейского
Союза”, Медведєв Л.А., Синдеєв А.А. “История западноевропейской интеграции (40-90-е годы ХХ века)”, Тарасенко
Н.Н. “Протекционизм во внешней торговле (на примере Европейского Союза)”, Головин В.Г., Вишнякова Г.В.
“Европейский Союз: новый этап интеграции”) а також загальні історичні праці і статті у періодичних виданнях.

Структурно робота складається з вступу, трьох основних розділів, висновків та списку використаної літератури.

В першому розділі роботи розглядаються напрямки інтеграційної політики Франції у 60-70-ті роки. В цьому
розділі велика увага приділяється підходам до європейської інтеграції Шарля де Голля. Погляди де Голля склали
особливу концепцію політичного курсу Франції, яка відома в літературі під назвою “голлізм”. В першому розділі
розглядається сутність голлізму, як ідеології відстоювання незалежності Франції, проведення самостійної
політики, базованої на потужному економічному потенціалі країни, а також військово-політичних факторах
(зокрема ядерна зброя, в розумінні де Голля - це фактор рівності Франції у відносинах з Радянським Союзом і
США, запорука проведення незалежної політики). Головна увага приділяється розумінню з позицій голлізму
західноєвропейської інтеграції (де Голль вбачав у Франції флагман цієї інтеграції, можливість Франції повести
за собою Європу, створивши альтернативу наддержавам у тогочасному біполярному світі). Також у другому розділі
розглядаються підходи до європейської інтеграції французьких політиків після де Голля. За результатами цього
розгляду можна сказати, що взагалі інтеграційна політика Франції у 70-х роках і після де Голля була витримана
загалом в дусі голлізму. Щоправда, з огляду на реальні політичні умови був зроблений відхід від ідеї Франції
як флагману Європи, для французької зовнішньої політики 70-х характерне розуміння реальної політичної
обстановки, зокрема ролі, що її грали США у європейській політиці.

Другий розділ присвячений напрямкам інтеграційної політики Франції у 80-90-х роках. Зокрема у другому розділі
показується радикальний поворот до політики атлантизму на початку 80-х років (атлантизм у загальному розумінні
являє собою політику спрямовану на об’єднання країн Західної Європи і США в річищі протидії експансії ОВД і
СРСР), в цей час Франція починає грати незвичну для себе роль вірного союзника США в Європі. В другому розділі
йдеться, зокрема, і про те, що така політика не була вимушеною поступкою на шкоду національним інтересам,
практично це було на користь Франції: широка підтримка європейських ініціатив США відкривала шлях до плідної
співпраці з іншими європейськими країнами, які традиційно слідували американським ініціативам, але зовсім не
означала повного слідування в фарватері політики Сполучених Штатів; так, наприклад, Франція не підтримала
невигідних для неї ініціатив обмеження економічних контактів зі Східною Європою, на чому наполягали США. У
другому розділі проаналізована інтеграційна політика Франції на тлі радикальних геополітичних перетворень в
Європі наприкінці 80 – на початку 90-х років. Франція виявилася не готовою до таких перетворень. Всього за
декілька днів до падіння Берлінської стіни Ф. Міттеран заявляв, що не заперечує проти об’єднання Німеччини,
яке за сприятливих умов може відбутися років через десять, але при цьому слід враховувати не лише прагнення
німців, але і загальну політичну ситуацію в Європі. Реальний розвиток подій не дозволив Франції контролювати і
спрямовувати цей процес. Об’єднана Німеччина стала реальністю вже на початку 90-х, а разом з тим стали
реальністю і її зазіхання на першість у європейських структурах, яку традиційно прагнула вибороти сама
Франція.

Реалії 60-80-х років визначали західноєвропейську інтеграцію насамперед як інтеграцію у політичній і
військовий сферах. Між тим, в 90-х роках першочергового значення набув саме економічний аспект
західноєвропейської інтеграції, зокрема інтеграції в межах ЄЕС і ЄС. Саме тому, цим питанням присвячений
окремий розділ. У третьому розділі йдеться, зокрема, про історію створення Європейського Економічного
Співтовариства і Економічного Союзу, роль Франції у цьому процесі (ця роль є дуже значною, питання об’єднання
Європи на противагу СРСР і США було одним з основних французькій післявоєнній дипломатії, важливе його
значення і зараз, у епоху багатополярного світу). На конкретних прикладах у третьому розділі показані
економічні здобутки Франції від участі у ЄС. Членство Франції в Європейському Союзі дозволило збільшити обсяги
торгівлі з країнами Європи, зробити її більш вигідною, встановити протекціоністський захист французького
товаровиробника як у промисловій, так і у сільськогосподарській галузях.

В якості загального підсумку можна зазначити, що курс на західноєвропейську інтеграцію є характерним для усієї
післявоєнної політики Франції, в різні часи, в залежності від конкретних історичних умов він набував різних
проявів, але визначна роль Франції у європейському інтеграційному процесі, місце цієї держави як значної (хоча
й не найзначнішої) частини європейського співтовариства, європейських політичних і економічних структур.



I. Напрямки інтеграційної політики Франції у 60-70-ті роки


1.1. Інтеграційна політика де Голля. Голлізм і атлантизм

Вся повоєнна історія Франції і дискусії навколо її зовнішньої політики відзначені сутичкою двох основних
орієнтації – атлантистської і голлістської. Кожна з них, маючи власні різновиди і динаміку, а також загальні
риси, являє собою проте цілісну програму зі своїми пріоритетами і підходами не тільки до НАТО і США, але і до
всіх зовнішньополітичних напрямків, включаючи західноєвропейську інтеграцію, відношення зі Сходом і країнами,
що розвиваються.

В загальному розумінні атлантизм являє собою орієнтацію на створення військових, політичних та економічних
структур за участю країн Західної Європи і США, основна мета яких полягала б у інтеграції з метою протидії
впливові країн ОВД взагалі і Радянського Союзу зокрема на європейську і світову політику, проведення щодо них
політики “стримування”. На противагу атлантизмові голлізм передбачав інтеграцію на принципово інших засадах,


Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів! На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету.

Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Замовити реферат

Оновлення

Реклама

Від партнерів