|
Там де живуть українці
У нас Ви маєте можливість замовити матеріал за темою «Там де живуть українці», або знайти вже готові матеріали, які містять певну інформацію за даним запитом
-
У мене в грудях дві душі живуть
У мене в грудях дві душі живуть (твір за трагедією Фауст) >>>>
-
Посилення національного гніту в Україні в другій половині XIX ст.
Зміст Вступ 3 1.Русифікаторська політика царизму 4 2. Українці в складі Австро-Угорської імперії 7 3.Гальмування консолідації української нації 9 Список використаної літератури 11 >>>>
-
Сарказм і сатира у творчості Остапа Вишні
Зміст Вступ 3 1. Біографія Остапа Вишні 4 2. Ліризм, гумор і сатира у творах Остапа Вишні 8 3. Образ оповідача в усмішках Остапа Вишні 11 4. На полювання iз девiзом: "хай живуть зайцi!" 12 5. "Мисливські усмішки" - унікальне явище української літератури 14 Висновки 20 Список використаних джерел 23 >>>>
-
Пам’ятні місця Лесі Українки в м. Києві
1. Пам’ятники Лесі Українці в Києві 3 2. Будинки Лесі Українки у Київі 8 Перелік використаної літератури 12 >>>>
-
Формування української народності у Польсько-Литовську добу
ВСТУП 3 ЕКСПАНСІЯ ЛИТОВЦІВ НА УКРАЇНУ 4 ЕКСПАНСІЯ ПОЛЬЩІ НА УКРАЇНУ 6 СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА ТА ЕКОНОМІЧНІ ЗМІНИ 8 ПОГЛЯД НА ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОСТІ У МОНОГРАФІЇ ЕНДРЮ ВІЛСОНА „УКРАЇНЦІ: НЕСПОДІВАНА НАЦІЯ” 10 ВИСНОВОК 12 ЛІТЕРАТУРА 13 >>>>
-
Туристичний потенціал Вінницької області
Використана література 1.Цибух В. Туризм в Україні: Проблеми та перспективи Економіст. – К., 2000. - № 6. 2.Туристичні ресурси України Укр. ін-т туризму. - К.: Б.в., 1996. 3.Тімець О. В. Краєзнавство і туризм Уман. держ. пед. ун-т ім. П.Тичини. - К.: Знання, 1999. 4.Пермінова Г. Тенденції розвитку туризму в Україні на межі тисячоліть у контексті світового досвіду Україна, українці, українознавство у ХХ ст. в джерелах і документах: Зб. наук. пр.: У 2 ч. - К., 1999. - Ч. 2. >>>>
-
ПРОБЛЕМА СНІДу В УКРАЇНІ
ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМА ВІЛу - СНІДу 5 РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМА СНІДу В УКРАЇНІ 12 2.1 Уражені групи 12 2.2 Стигматизація та дискримінація людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом в Україні 14 РОЗДІЛ ІІІ. ВИРІШЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ ХВОРИХ НА СНІД 18 3.1 Національна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки 18 3.2 Технології допомоги у вирішенні соціально-психологічних проблеми хворих на СНІД людей 20 ВИСНОВОК 25 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 28 >>>>
-
ПРОБЛЕМА СНІДу В УКРАЇНІ
ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМА ВІЛу - СНІДу 5 РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМА СНІДу В УКРАЇНІ 12 2.1 Уражені групи 12 2.2 Стигматизація та дискримінація людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом в Україні 14 РОЗДІЛ ІІІ. ВИРІШЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ ХВОРИХ НА СНІД 18 3.1 Національна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки 18 3.2 Технології допомоги у вирішенні соціально-психологічних проблеми хворих на СНІД людей 20 ВИСНОВОК 25 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 28 >>>>
-
Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії
Зміст Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії 3 1. Зміни в Австрійській імперії 3 2. Революція 1848 р. в Галичині 4 3. Селянська проблема 5 4. Національне питання 7 5. Празький конгрес 8 6. Українці в імперському парламенті 9 7. Діяльність українців у Східній Галичині 10 8. Буковина й Закарпаття 11 9. Значення 1848 року 12 Список використаної літератури 14 >>>>
-
Українська еміграція у литовсько-польську добу та казацько-гетьманську
План Вступ 3 I. Еміграція з України: витоки та причини 5 II. Українська еміграції в гетьманську добу: причини і наслідки 7 2.1. Українські переселенці в Московщині 7 2.2. Українські переселенці на берегах Неви 14 2.3. Українці на землях Слобожанщини, Поволжя та Сибіру 16 III. Західна українська діаспора в княжо-гетьманську добу 21 Висновки 27 Література 30 >>>>
-
Україна в ХІХ столітті
Вступ 3 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ. 4 РЕФОРМИ 60 – 70 РОКІВ В ХІХ СТОЛІТТІ. 4 2. НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ 7 3. ПОЛІТИКА АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ЩОДО УКРАЇНСТВА 10 4. ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ 13 Висновки 16 Список використаної літератури 17 Вступ В усій Європі XIX ст. неподільно панував консерватизм, але в жодній державі він не виявлявся з такою очевидністю, як в Австрії та Росії – двох імперіях, де проживали українці. Для них, як і для інших підданих, життя й свідомість підпорядковувалися принципам авторитарності, покори, суспільного порядку й традиціоналізму. На зміни в будь-якій їхній формі дивилися з великою підозрою. Однак нові ідеї, суспільні сили, економічні відносини, що поширювалися Європою, проникали й в австрійські та російські володіння попри енергійні зусилля стримати їх. Із зростанням внутрішнього та зовнішнього тиску Габсбурги й Романови розуміли, що старі порядки не можуть лишатися незмінними. Це породжене кризою усвідомлення поклало початок ері великих реформ — спочатку в Австрії, а потім і в Росії. Реформи ці особливо сильно позначилися на українцях, поза як вони належали до найбільш пригноблених підданих обох імперій. Висновки Українці у ХІХ столітті впритул наблизились до питання вирішення своєї національної самостійності. Ці процеси розпочалися на початку віку з невеликих, в основному, культурно-мовних намагань невеликого колу осіб з числа культурних та наукових діячів, відродити минулу духовну спадщину українського народу, а закінчилися напередодні наступного століття потужними соціально-політичними рухами як на Західній Україні, так і на Наддніпрянщині. По різному йшли українці, розділені кордонами імперій, до відродження свого розуміння як самобутньої нації. За часи жорстокої імперської політики багато чого було забуто і втрачено. Більшого успіху добилися українське населення західних земель. Завдяки самовідданої боротьби, часом і зі зброєю в руках, вони скоріше, ніж наддніпрянці, вибороли розкріпачення і визнання себе як окремого європейського народу. >>>>
-
СОЦІАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА СТЕРЕОТИПІВ
ВСТУП 3 Розділ 1. Поняття та соціальне значення стереотипів 8 1.1. Стереотипи: поняття, види, рівні, класи 8 1.2. Проблеми визначення соціального стереотипу 10 Розділ 2. Вплив стереотипів на соціокультурну взаємодію 16 2.1. Українці в етнокультурних стереотипах 16 2.2. Стереотипи у соціокультурній взаємодії 23 Розділ 3. Стереотипи у соціальному середовищі 33 3.1. Формування стереотипів в соціальних системах 33 3.2. Формування стереотипів в процесі масової комунікації 41 3.3. Кар'єра і соціальні стереотипи 51 Висновки 60 Список використаної літератури 64 >>>>
-
Тема: Задачі з логіки. Варіант 7
Варіант №7 1. З простих висловлювань: А – це число ціле; В – це число додатне; С – це число просте; Д – це число ділиться на 3; побудовані формули А / В; А / В; А / А; В / ; D ↔ C. Прочитайте ці висловлювання маючи на увазі вказаний зміст простих висловлювань А, В, С, D. Рішення 1. А / В – Число ціле або додатне. 2. А / – число ціле або неціле 3. В / – Число додатне і не додатне. 4. D ↔ C – Тоді і тільки тоді коли число ділиться на 3, воно просте. 2. Побудуйте 2 складних висловлювання еквівалентних А↔В, використавши тільки знаки імплікації і кон’юнкції, а потім тільки знаки заперечення, кон’юнкції і диз’юнкції. 3. Істинна кон’юкція складається з трьох висловлювань (А, В, С). А і В – істинні. Яке значення істинності має С ? 4. Побудувати повні таблиці істинності таких форм. Рішення і – істинна х – хибно Теорія: висловлювання, яке має знак істинна при будь – яких інтерпретаціях змінних є логічним законом. а) А→ ( А→В ) Порядок операцій. 1 3 2 А В А → А→В і і і і І і х і х х х і х і і х х х і і В даному прикладі в головному знакі висловлювання в другому стовбці має значення хиба, отже цю формулу не можна вважати логічним законом. б) ( А / В) / ( / ) Порядок операцій 1 3 2 А В А/В / / і і х х і х х і х х і і і і х і і х і і і х х і і х х і В даному випадку висловлювання має знак істини в усіх випадках, отже, воно є логічним законом. в) ( А ↔ В) / С. Побудуємо таблицю істинності. Порядок опрацій 1 3 2 А В С А ↔ В / С і і і і і і і і х і х х і х і і х і і х х х х х х і і х х і х і х х х х х х і і і і х х х і х х В даному випадку висловлювання має знак істинності лише в двох випадках. Отже, це висловлювання не є логічним законом. 5. Вкажіть правила засновків, які порушено в таких силогізмах.. Теорія: Існує чотири правила засновків. 1) хоча би один із засновків повинен бути ствердним судженням (з двох заперечних висновок з необхідністю не слідує) 2) якщо один із засновків – заперечне судження, то і висновок повинен бути заперечним. 3)хоча б один із засновків повинен бути загальним судженням (з двох часткових суджень висновок не слідує з необхідністю). 4)якщо один із засновків часткове судження, то і висновок буде частковим 6. Чи можна вважати проведені диз’юнкції істинними : а) деякі тигри живуть у зоопарку або кентаври живуть у Греції б) Київ знаходиться на Дніпрі або 1+0=10 в) Всі люди суть мавпи >>>>
-
Природа та структура стилю керівництва управлінського персоналу
Вступ 3 1. Природа та структура стилю управління 4 2. Характеристика компонентів структури стилів керівництва 8 2.1. Авторитарний стиль 8 2.2. Демократичний стиль 9 2.3. Ліберальний стиль 10 3. Ефективність компонентів стилів управління 11 Висновки 14 Література 15 Вступ Знання психології потрібно для всіх галузей суспільної практики, скрізь, де живуть i працюють люди. Керівнику завжди треба знати психологічні якості підлеглих, мотиви їх поведінки, щоб на основі цих знань знайти найбільш ефективні важелі управління. Знання людей в умовах професійної діяльності допомагає правильно розподіляти функціональні обов’язки між ними, організовувати їх зусилля і, тим самим, підвищувати продуктивність праці. Успіх роботи підприємства, організації, установи в значній степені залежить від особистості керівника. Багато факторів обумовлюють ефективність його роботи. Одним із них є стиль керівництва, якому соціальна психологія надає особливого значення в процесі управління людьми. Висновки Особистість керівника є ключовою в професійній діяльності. Його знання, вміння, навички, психологічні, моральні та ділові якості породжують певний стиль керівництва. Стилі керівництва не існують у чистому вигляді, як вони є розробленими в теоретичному плані. Життя вимагає розроблення їх проміжкових та додаткових варіантів, які включають до себе позитивні риси декількох стилів і максимально обмежують негативні наслідки того чи іншого варіанту управління стосовно до певних умов виробництва. Варіативність того чи іншого стилю обумовлюється компонентами його структури, набір і характеристика яких може значно відрізнятися навіть в об’ємі одного стилю. Не можна запропонувати якийсь один стиль, який би був однаково ефективним в усіх можливих ситуаціях виробництва. Різні умови, різні фактори впливу на розвиток організації спричиняють доцільність того чи іншого стилю управління. Компоненти в структурі стилю також змінюються та мають різні варіанти прояву в залежності від ситуації, що склалася в процесі управління людьми. >>>>
-
психологія управління
Вступ 3 1. САМООСВІТА КЕРІВНИКА ОРГАНІЗАЦІЇ 4 1.1. Необхідність самоосвіти керівника 4 1.2. Можливість здійснення самоосвіти 4 1.3. Зміст самоосвіти 5 Висновки 7 2. ЗАЛЕЖНІСТЬ УСПІХУ У ВИРІШЕННІ ЗАВДАНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ВІД СТИЛЮ УПРАВЛІННЯ КОЛЕКТИВОМ. 8 2.1. Авторитарний стиль 8 2.1.1. Характеристика стилю 8 2.1.2. Ефективність стилю 9 2.2. Демократичний стиль 9 2.2.1. Характеристика стилю 9 2.2.2. Ефективність стилю 11 2.3. Ліберальний стиль 11 2.1.1. Характеристика стилю 11 2.3.2. Ефективність стилю 11 Висновки 12 Закінчення 13 Література 14 Вступ Знання психології потрібно для всіх галузей суспільної практики, скрізь, де живуть i працюють люди. Керівнику завжди треба знати психологічні якості підлеглих, мотиви їх поведінки, щоб на основі цих знань знайти найбільш ефективні важелі управління. Знання людей в умовах виробничої діяльності допомагає правильно розподіляти функціональні обов’язки між ними, організовувати їх зусилля і, тим самим, підвищувати продуктивність праці. Успіх роботи підприємства, організації, установи в значній степені залежить від особистості керівника. Багато факторів обумовлюють ефективність його роботи. В наданому матеріалі будуть розглянуті тільки два аспекти діяльності управлінця, які можуть здійснити значний вплив на функціонування підприємства, а саме: самоосвіта керівника, що пов’язано з підвищенням його кваліфікації, та вибір ефективного стилю управління керівника. Закінчення Особистість керівника є ключовою в процесі виробництва. Від його знань, вмінь, стилю керівництва залежить успіх підприємства, ефективність вирішення завдань організації. Постійне прагнення людини до самовдосконалення, самоосвіти сприяє підвищенню загального рівня управлінця, його кваліфікації як керівника. Постійний розвиток науки, техніки та впровадження у виробництво нових технологій змушує менеджера опановувати нові технічні знання, застосовувати їх у своїй практиці. Не стоять на місці і технології управління людьми. Вони також постійно вдосконалюються. Стилі керівництва вже не існують у чистому вигляді, як вони були запропоновані у минулому столітті. Розроблюються їх проміжкові та додаткові варіанти, які включають до себе позитивні риси декількох стилів і максимально обмежують негативні наслідки того чи іншого варіанту управління стосовно до певних умов виробництва. >>>>
-
Ожиріння: причини цього поширеного лиха людства. Засоби профілактики та лікування. Можливі негативні наслідки
Вступ 3 1. Причини ожиріння 4 2. Негативні наслідки 7 3. Профілактика та лікування захворювання 12 Висновки 14 Література 15 Вступ Понад мільярд людей у світі потерпають від надмірної ваги й ожиріння. Чимало з них помруть від недуг, яким можна було б запобігти. Серед дорослого населення США зайву масу тіла виявлено в кожного п’ятого мешканця, Північної Америки та Великої Британії – в кожного третього, Німеччини – в кожного другого. Особливе занепокоєння викликає ожиріння серед дітей: у Великобританії надмірну масу тіла мають 20% дітей і підлітків, в Іспанії – 27%, в Греції – 31%, в Італії аж 36%, а в Російській Федерації – 50% жінок і 30% чоловіків. Українці вже увійшли до числа європейських націй, які найбільше потерпають від надлишкової ваги. В Україні 2006 року більш ніж третина мешканців міст страждали від зайвої ваги, а 17,5% – від ожиріння. На сьогодні ожиріння чи надлишкову вагу мають 35-36% українських чоловіків, 41% жінок і 15-16% дітей. Тенденція зростання показників продовжує зберігатися. В таких умовах актуальною становиться проблема ретельного та всебічного вивчення цього явища, визначення ефективних засобів боротьби з ним. Висновки Ожиріння може бути визначене як надлишкова кількість жиру в організмі, що значним чином зменшує функціональність та опір організму. Ожиріння є важливим фактором ризику багатьох серйозних медичних проблем, які призводять до зниження якості життя, значного збільшення захворюваності та передчасної смерті. Основними причинами ожиріння виступають неправильний режим споживання їжі та пасивний образ життя. Боротьба з ожирінням становиться значною проблемою для багатьох людей планети і не є простою справою. Перебільшення сили методів впливів схуднення або надмірна захопленість "модними" дієтами може привести до більш руйнівних наслідків для організму, ніж саме ожиріння. Як правило, ті люди, що захворіли на ожиріння, тривалий час продовжують більш-менш нормально функціонувати в суспільстві, хоч, безперечно, є схильними до захворювання на різні хвороби. Але невдале користування методикою схуднення, може привести до дуже швидкого згасання функцій організму та прогресування в ньому незворотних явищ, які здатні призвести до смерті. >>>>
-
Українська православна церква: історія і сучасність
Вступ 3 1. ЗАРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ТА ЇЇ РОЗВИТОК У ІХ – ХІІІ СТОЛІТТЯХ 4 2. ШЛЯХ ІНТЕГРАЦІЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ ДО КАТОЛИЦИЗМУ У ХIV – XVI CТОЛІТТЯХ 7 3. ПРОДОВЖЕННЯ ПОСЛАБЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ В ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ НА УКРАЇНІ ПІСЛЯ ЇЇ РОЗДІЛУ МІЖ ІМПЕРІЯМИ 10 4. АВТОКЕФАЛІЯ ЯК СПРОБА ЗБЕРЕГТИ НАЦІОНАЛЬНІ ОЗНАКИ В УКРАЇНСЬКІЙ ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ 12 5. СУЧАСНИЙ СТАН ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ НА УКРАЇНИ 15 Висновки 18 Література 19 Вступ Історія Української православної церкви неподільно пов’язана з зародженням і розвитком християнської релігії на території нашої країни. Коли в Київській Русі було прийнято християнство, воно було єдиним. Не існувало його розподілу на католицтво і православ’я, а православ’я, в свою чергу, – на різні конфесії. Лише з плином часу відбулося те, що на сьогоднішній день маємо тільки в Україні три православних церкви і численні християнські конфесії, які суперечливо ставляться до православ’я. Українська православна церква пройшла тривалий і важкий шлях свого становлення. Лише сьогодні, у незалежній Україні, українці мають можливість сповідувати християнську православну релігію, яка бере початок ще з давнини століть, та при цьому здійснювати релігійні відправлення на рідній мові. Але спадщина минулих релігійних конфліктів, які в свій час були тісно пов’язані з політичними амбіціями різного роду загарбників України, продовжує і сьогодні вносити дестабілізацію у внутрішнє життя народу. Висновки Тисячолітню історію Української православної церкви перекреслити не можна, як і замінити її історією інших українських церков (греко-католицької, автокефальної і ін.), які були створені значно пізніше і походять з одного і того ж коріння. На превеликий жаль, доводиться констатувати, що сьогодні Українська православна церква переживає не кращі свої часи. Розкол між різними православними конфесіями послаблює загальне становище православ’я в Україні та через це надає можливість іншим віруванням і течіям захоплювати свою частку релігійного простору. Протистояння між православними церквами не показує необхідного позитивного прикладу християнської терпимості, покори, свідчить про певні меркантильні інтереси вищого духовенства. Українська православна церква, яка в свій час постала в якості об’єднуючого і зміцнюючого державу елементу, на сьогоднішній день втратила себе в цьому сенсі, і, можливо, вже не постане такою в майбутньому. >>>>
-
ПРОВЕДЕННЯ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ У 1929 РОЦІ. МЕТОДИ ПРОВЕДЕННЯ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ
Вступ 3 1. ПЕРЕДУМОВИ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ НА УКРАЇНІ 4 2. ПІДГОТОВКА ТА ПРОВЕДЕННЯ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ НА ПОЧАТКУ 1929 РОКУ 7 3. МЕТОДИ ПРОВЕДЕННЯ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ 10 4. ПОСИЛЕННЯ ТЕМПІВ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ 12 НАПРИКІНЦІ 1929 РОКУ 12 Висновки 14 Література 15 Вступ 1929 рік – трагічна дата в історії України. Це рік початку тотального наступу радянської влади на село з метою втілення соціалістичного образу життя в селянські маси. Перед тим керівництво СРСР майже десять років не проводило активних заходів залучення широких мас працівників села в колективні господарства, пам’ятаючи свій гіркий досвід адміністративного тиску на селян, який призвів до їх озброєного протистояння проти влади в ході громадянської війни та на початку двадцятих років. В 1929 році держава зміцнилася завдяки заходам нової економічної політики, і тому вона розпочала новий, „комуністичний” штурм на село. Селяни також вже були не ті, багато з них покращили своє матеріальне становище за рахунок одноосібного господарювання і не збиралися віддавати зароблене в державну казну. Таке протистояння призвело у подальшому до трагічних наслідків особливо для українського селянства. Висновки Таким чином, друга спроба радянської влади після 1917 року провести соціальні перетворення на селі знов закінчилася невдачею. Ідеї комунізму не сприймалися селянством. Вкрай силові методи більшовиків залучити селян до колгоспів сприяли тому, що на початок 1930 року тільки одна шоста селянських господарств була колективізована, а необдумані рішення радянського апарату кінця 1929 року призвели до практично нової селянської війни на Україні. На початку 1930 років розпочався масовий вихід селян з утворених колгоспів. 1929 рік показав Сталіну, що українське селянство не можна примусити вступати на шлях комуністичних перетворень ані шляхом умовлянь, ані шляхом погроз та репресій. Це спричинило Сталіна шукати нові методи впливу на селян. 1929 рік заклав фундамент політики голодомору та масових репресій, яким були піддані українці у наступні роки. Події кінця 20-х – початку 30-х років минулого століття не слід забувати і в наші часи, коли відроджується політика ідеалізації радянської влади. Те „гарне” життя при СРСР, про яке сьогодні говорять деякі політичні діячі, було засновано на кістках декілька мільйонів українців, що померли від голоду, та на стражданнях сотнях тисяч людей, які були заслані в концтабори та переселені у Сибір. >>>>
-
Україна в роки першої світової війни
Вступ 3 1. ПЛАНИ ПОНЕВОЛЕННЯ УКРАЇНИ 4 2. ВІДНОШЕННЯ ДО ВІЙНИ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ 7 3. ВІЙСЬКОВІ ДІЇ НА ТЕРИТОРІЇ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ 11 Висновки 16 Література 17 Вступ Перша світова війна продовжувалася більше ніж 4 роки. У ній брало участь 38 держав, на її полях билося понад 74 млн. чоловік, з яких 10 млн. було убито і 20 млн. покалічено. Ця війна за своїми масштабами, людським втратам і соціально-політичним наслідкам не мала собі рівних у всій попередній історії. Вона вплинула величезним чином на економіку, політику, ідеологію, на всю систему міжнародних відносин. Війна призвела до краху самих могутніх європейських держав і складання нової геополітичної ситуації в світі. Для України, територія якої була розділена між двома головними противниками світової бійні – Австро-Угорщини і Росії – війна мала особливо драматичний характер. Українці, які вважалися підданими різних держав змушені були зі зброєю в руках воювати один проти одного. Українські землі були об’єктом загарбницьких планів декількох держав-агресорів. В цій роботі будуть розглянуті питання, які показують участь і роль України в першій світовій війні: ставлення різних українських політичних сил до війни, а також висвітлений хід бойових дій на Західній Україні, яка стала одним з головних театрів воєнного протиборства. Висновки Таким чином, в ході першої світової війни в українців відбулася трансформація власних уявлень щодо шляхів подальшого розвитку своєї нації. Якщо на початку бойових дій мала місце надія на набуття незалежності України за допомогою сильних ворогуючих сторін, то з плином часу, а особливо після тривалих періодів окупації з боку Росії та Австро-Угорщини, стала переважати думка щодо пошуків набуття незалежності власними силами. Західна Україна винесла на своїх плечах основну тяжкість боротьби на Східному фронті першої світової війни, зазнавши при цьому величезних втрат матеріальних і людських ресурсів. Події цього періоду показують неоднакове ставлення українців до методів та шляхів боротьби за власну незалежність. Національні, ліберальні, демократичні, соціалістичні та монархічні ідеї, які, за своєю суттю, були різнополярними та несумісними між собою, знаходили своїх прибічників серед різних верств населення України, розпорошуючи таким чином, зусилля політичних сил та роз’єднуючи самих людей. Невизначеність в вирішенні національного питання, яке проявилося в ставленні до війни, відіграло свою негативну роль у подальшому розвитку подій в боротьбі України за незалежність. >>>>
-
Сучасна українська культура
Вступ 3 1. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА В ДОБУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ: ЗДОБУТКИ ТА ВТРАТИ. 4 2. КУЛЬТУРА УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ 9 3. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА У СВІТОВОМУ КУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ ХХІ СТ. 13 Висновки 16 Література 17 Вступ Культура українського народу є частиною світової культури, світової цивілізації. Вона розвивається за спільними законами, в руслі розвитку європейської культури, хоча і має свої особливості, як і кожна національна культура. Тривалий час культура нашого народу знаходилася у "вигнанні" на рідній землі. Гоніння на неї розпочалися ще декілька сот років тому, за часів знаходження в складі двох найсильніших імперій Європи – Російської і Австрійської. Продовження руйнівного процесу відбувалося в період "братської", інтернаціоналістської політики комуністичного режиму СРСР. В цей час ледь не відбулося непомітне поступове знищення самобутності української нації, що проходило під лозунгом "Пролетарі усіх країн – єднайтеся!". Спасіння наступило у 1991 році, коли вдалося відновити незалежність України та створити реальні умови для побудови новітньої суверенної української держави. За цей період багато подій відбулося в житті нації. Культура України отримала можливість для вільного і повноцінного розвитку. Однак, поруч із великими здобутками в цій сфері, сьогодні спостерігається і ряд негативних моментів. Висновки Відсутність державності протягом багатьох століть призвела до того, що наприкінці ХХ століття Україна ледь не згубила свою національну самобутність, отримала значні втрати в культурній, науковій та освітянській сфері. Процеси руйнації культури нації були призупинені з набуттям незалежності у 1991 році. За роки незалежності відбулося культурне відродження України. Значні зрушення та видатні події спостерігалися в усіх сферах культурного життя суспільства: науці, освіті, музиці, зображувальному мистецтві, літературі, театрі, релігії та ін. Певний внесок у розвиток культури зробили і українці діаспори. У ближньому та дальньому зарубіжжі вихідці з України хоч і продовжують інтегруватися у загальнокультурний процес тих країн, де вони оселилися, громадянами яких вони стали, однак їх особисті успіхи стають надбаннями не тільки націй до яких вони пристали, але й України. Проте, крім позитивних, сьогодні особливо помітним становиться наявність негативних моментів у культурному житті України. Кризові явища у соціально-економічній та політичній сфері здійснюють згубний вплив на вдосконалення культурної політики в державі. Здобутками культурних досягнень нації користується все менша кількість українців, які через матеріальні і фінансові негаразди не мають можливості вільного доступу в деякі сфери культури. Крім того, на жаль, Україна продовжує губити свої таланти, які розпочинають працювати задля підвищення могутності інших націй, народів, держав. >>>>
-
Україна в роки Другої світової війни
Вступ. 2 Доля українських земель перед Першою світовою війною. 3 Проголошення автономності Карпатської України. 4 Пакт Молотова-Ріббентропа. Входження західноукраїнських земель та Буковини до складу СРСР. 6 Напад Німеччини на СРСР. 8 Україна і українці в планах Гітлера “Барбаросса” і “Ост”. 8 Перші місяці війни СРСР з фашистською Німеччиною. 9 Загарбання території України німецько-фашистськими військами. 11 Форми і методи боротьби українського народу за визволення України. 14 Боротьба українців проти фашистів у лавах Червоної армії. 14 Партизанська війна українського народу. 15 Звільнення території України від німецько-фашистських загарбників радянською армією. 16 Визволення Лівобережної України (1943 рік). 16 Завершальний етап визволення України (1944 рік). 17 Підсумки та висновки війни для України. 18 Література: 20 Вступ. З’являється, що історія недавнього часу так же важка для дослідження, як і історія давніх часів. Такою є історія Другої світової війни. Завдяки таємності, що супроводжувала деякі політичні та державні рішення того часу, небажання політичних кіл розкривати усю правду про свої справжні наміри, призводить до неможливості встановити реальну картину подій, що відбувалися якихсь 60 років тому. До того ж, як стало відомо, радянські вищі керівники у свій час доклали багато зусиль, щоб прикрасити у свій бік ті трагічні події, що були під час війни з фашистською Німеччиною. Тому справжня історія війни багатьма людьми зараз сприймається негативно. Я у своїй роботі користувалась книгами, які вийшли невдовзі після отримання Україною незалежності. В цілому ця робота є моєю спробою з’ясувати події війни впродовж 1939-1944 рр. за допомогою цих книг. Підсумки та висновки війни для України. Жахливими були наслідки війни, що прокотилася по теренам України. На відміну від Росії уся територія України була окупована ворогом, по всій території України пройшов вогневий шквал фронтів, причому двічі. Величезний збиток був нанесений економіці. Усього німці вивели з ладу понад 16 тис. підприємств, зруйнували та спалили 714 міст та селищ, понад 28 тис. сіл, залишивши без притулку більш як 10 млн. чоловік. Зруйнували всі колгоспи, радгоспи і МТС. До Німеччини було вивезено 2,4 млн. молодих українців. Окупанти знищили в Україні 3,9 млн. цивільних осіб та 1,3 військовополонених. Під час окупації українське населення скоротилося на 13,6 млн. осіб.1 Загальні втрати людей на Україні становили 40-44% загальних втрат СРСР. Втрати промисловості також були близько 40% від загальних втрат СРСР.1 В цій війні становище українського народу було особливо трагічним. Об’єднаний спільним прагненням перемогти нацизм, він виявився розколотим у питанні про майбутнє України: частини українців з розгромом нацизму пов’язувала відновлення довоєнного статусу України у складі Радянського Союзу, інша прагнула скористатися війною для відродження незалежної української держави. Але головним наслідком перемоги над фашизмом можна вважати те, що всі етнічні українські землі були зібрані воєдино, хоча й опинилися в складі СРСР. >>>>
-
Система освіти козацької держави
Вступ 3 1. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ В КОЗАЦЬКІЙ ДЕРЖАВІ 4 1.1. Розвиток української культури і освіти в ХVI – XVII ст. 4 1.2. Діяльність Петра Могили 6 2. ОСВІТА В КОЗАЦЬКІЙ ДЕРЖАВІ 9 2.1. Розвиток освіти за часів незалежності 9 2.2. Ступені освіти в козацькій державі 10 2.3. Військова освіта 13 Висновки 16 Список літератури 17 Вступ Козацька держава проіснувала досить тривалий час. Заснована в 1648 році, вона більш ніж через 100 років під шаленим тиском Московщини закінчила своє існування. Російська імператриця Катерина ІІ у 1763 році підписала указ про скасування гетьманства і тим самим позбавила українців залишків тієї подоби самостійності, в яку перетворилася славетна держава Богдана Хмельницького за часів "дружньої" московської підтримки. Безперечно, Гетьманщина як державне утворення українців не відповідала в повному обсязі тим критеріям, які сьогодні висуваються до держав сучасного зразку. Основними питаннями, які тоді вирішувалися на вищому рівні, були військові та політичні питання. Економічні, транспортні, культурні проблеми були на периферії пріоритетності для козацьких правлячих кіл. Особливе місце в цьому займає освіта та її система. Сказати, що на той час не існувало ніякої системи, було б не зовсім правильно. Історичні факти свідчать про те, що за часів гетьманства керівниками держави питанням освіти приділялася необхідна частка уваги, а українці мали непоганий рівень освіти, який був набагато вищим, ніж у сусідів України – Московщини і Валахії. Система освіти Гетьманщини, котра показала свою ефективність та дієвість, потребує ретельного розгляду і вивчення. Висновки Таким чином, за часів гетьманської держави в Україні широко розповсюдилася шкільна справа та ідеї освіти. Унікальним досягненням був високий відсоток письменних людей (до 90%). Позитивною рисою була доступність, нестановий, демократичний характер освіти. Діти всіх соціальних груп могли вчитися, оскільки навчання було безкоштовним. Система освіти козацької держави включала в себе як початковий рівень отримання знань, так і можливість отримання вищого ступеню освіченості. Наряду з світським навчанням і вихованням, існували й такі їх види як релігійне і військове. В містах, які були в значному ступеню заселені вихідцями з інших країн (поляки, євреї, армяни) існували власні школи, які принципи навчання в яких підпорядковувалися національним принципам. Міщани мали також структури професійного (ремісницького) навчання. Однак, в цілому, освіта була досить відірвана від життя. Зокрема питома вага природних і точних наук була дуже мала. Наприклад, у Києво-Могилянській академії факультет медицини був відкритий лише у XIX ст. Жива мова народу практично не впроваджувалася в учбовий процес, який проходив, головним чином, латиною. В школах, колегіумах і академіях більшою мірою панували науки, що були пов'язані з релігійними знаннями та практичними питаннями церковного життя. Традиція широкої початкової освіти була перервана разом з закріпаченням українських селян до кінця XVIII ст. при Катерині II. >>>>
-
Українське козацтво
ВСТУП 3 1. ЗАРОДЖЕННЯ КОЗАЦТВА, ЙОГО РОЛЬ В ОБ’ЄДНАННІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. 4 2. ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПІД ПРОВОДОМ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО 7 2.1. Причини війни 7 2.2. Початковий період війни (1648-1649 рр.) 8 2.3. Події 1650-1654 рр. 9 3. ДЕРЖАВА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО 10 3.1. Переяславська рада 10 3.2. Характеристика державних засад гетьманського козацтва 11 3.3. Внутрішні та зовнішні причини руйнації держави Богдана Хмельницького 13 ВИСНОВКИ 16 ЛІТЕРАТУРА 17 ВСТУП Українське козацтво є одним з популярних об’єктів для дослідження не тільки у вітчизняній історії, але й в історичних науках інших країн. Подібного явища не знала історія жодної країни. Про козаків у час їхнього розквіту знали не тільки їх ближні сусіди, а й уся Європа. Неодноразово приїжджали на Україну різні дослідники, щоб ближче познайомитися з життям та побутом козацької верстви. Разом з тим, незважаючи на те, що за історичними мірками, це відбувалося відносно недавно, має місце неповна визначеність та різна оцінка тих подій, що відбувалися за часи козацтва. Ця робота охоплює період з початку виникнення козаків і до часів, що зараз в історіографії мають назву “Руїна”. Завданнями цієї роботи було: використовуючи твори сучасних авторів розібратися з походженням українського козацтва, їх військової організації та прослідкувати розвиток подій під час Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького; узагальнюючи хід та розвиток тих трагічних подій зробити висновки щодо внутрішніх та зовнішніх причин занепаду держави Богдана Хмельницького, перетворення незалежної української держави в своєрідний полігон для політичних амбіцій Росії, Туреччини, Польщі, Швеції. ВИСНОВКИ Українське козацтво з’явилося в певний історичний період, коли виникла необхідність самозахисту населення вже неіснуючої слов’янської держави від зовнішнього ворога. Різні версії походження козацтва свідчать про те, що їх поява була неординарним явищем і пояснення цього факту якоїсь однією причиною буде неправильним і однобоким. Українське козацтво було з самого початку спрямовано на відродження колишньої могутньої слов’янської держави та збереженні своєї віри, яка в свій час поставила Київську Русь в один ряд з могутніми європейськими державами Середньовіччя. Але разом з цим розвиток подій з моменту виникнення козацтва свідчив про те, що українські козаки, як і весь український народ того часу дуже толерантно вели себе по відношенню до Речі Посполитої, у складі якої наші землі пробули близько 200 років. Тільки нещадна експлуатація, примусовий перехід до іншої віри та безжалісна внутрішня політика польської шляхти до всього українського призвели до соціального вибуху, після якого вже польський та український народ не могли співіснувати на однієї території. Українське козацтво в той час показало, що воно здатне справитися з будь-яким зовнішнім ворогом. Після перемоги над поляками стало зрозумілим й те, що якщо з зовнішнім ворогом українці спроможні боротися, то внутрішні протиріччя подолати не в силах. Саме відсутність єдності в рядах козацької старшини, підбурювання ними простого люду до рішучих дій призвели спочатку до розколу держави на два табори, а потім – остаточної втрати незалежності. >>>>
-
Українське козацтво
Вступ. 2 ЗАРОДЖЕННЯ КОЗАЦТВА, ЙОГО РОЛЬ В ОБ’ЄДНАННІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. 2 ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПІД ПРОВОДОМ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПРОТИ ПОЛЬСЬКОГО ПАНУВАННЯ. 6 1. ПОЧАТКОВИЙ ПЕРІОД ВІЙНИ (1648-1649 рр.) 7 2. ПОДІЇ 1650-1654 Р.Р. 8 3. ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА. 9 4. ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНИХ ЗАСАД ГЕТЬМАНСЬКОГО КОЗАЦТВА ЗА ЧАСИ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО. 11 ВНУТРІШНІ ТА ЗОВНІШНІ ПРИЧИНИ РУЙНАЦІЇ ДЕРЖАВИ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО. 12 Висновки. 14 Література: 15 Вступ. Українське козацтво є одним з популярних об’єктів для дослідження не тільки у вітчизняній історії, але й в історичних науках інших країн. Подібного явища не знала історія жодної країни. Про козаків у час їхнього розквіту знали не тільки їх ближні сусіди, а й уся Європа. Неодноразово приїжджали на Україну різні дослідники, щоб ближче познайомитися з життям та побутом козацької верстви. Разом з тим, незважаючи на те, що за історичними мірками, це відбувалося відносно недавно, має місце неповна визначеність та різна оцінка тих подій, що відбувалися за часи козацтва. Ця робота охоплює період з початку виникнення козаків і до часів, що зараз в історіографії мають назву “Руїна”. Завданнями цієї роботи було: використовуючи твори сучасних авторів розібратися з походженням українського козацтва, їх військової організації та прослідкувати розвиток подій під час Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького; узагальнюючи хід та розвиток тих трагічних подій зробити висновки щодо внутрішніх та зовнішніх причин занепаду держави Богдана Хмельницького, перетворення незалежної української держави в своєрідний полігон для політичних амбіцій Росії, Туреччини, Польщі, Швеції. Висновки. Українське козацтво з’явилося в певний історичний період, коли виникла необхідність самозахисту населення вже неіснуючої слов’янської держави від зовнішнього ворога. Різні версії походження козацтва свідчать про те, що їх поява була неординарним явищем і пояснення цього факту якоїсь однією причиною буде неправильним і однобоким. Українське козацтво було з самого початку спрямовано на відродження колишньої могутньої слов’янської держави та збереженні своєї віри, яка в свій час поставила Київську Русь в один ряд з могутніми європейськими державами Середньовіччя. Але разом з цим розвиток подій з моменту виникнення козацтва свідчив про те, що українські козаки, як і весь український народ того часу дуже толерантно вели себе по відношенню до Речі Посполитої, у складі якої наші землі пробули близько 200 років. Тільки нещадна експлуатація, примусовий перехід до іншої віри та безжалісна внутрішня політика польської шляхти до всього українського призвели до соціального вибуху, після якого вже польський та український народ не могли співіснувати на однієї території. Українське козацтво в той час показало, що воно здатне справитися з будь-яким зовнішнім ворогом. Після перемоги над поляками стало зрозумілим й те, що якщо з зовнішнім ворогом українці спроможні боротися, то внутрішні протиріччя подолати не в силах. Саме відсутність єдності в рядах козацької старшини, підбурювання ними простого люду до рішучих дій призвели спочатку до розколу держави на два табори, а потім – остаточної втрати незалежності. >>>>
-
Антифашистський рух опору на Хмельниччині в роки Другої світової війни
Вступ 3 1. Партизанський рух на півночі Хмельниччини 5 2. Боротьба народного підпілля в центрі області 10 3. Характеристика Руху антифашистського опору на півдні 15 4. Діяльність підрозділів ОУН-УПА на території Хмельницької області 17 Висновки 22 Література 23 Вступ Керівники колишнього вермахту після війни у своїх спогадах відмічали несподіваний для них розмах антифашистського руху, який вони зустріли на окупованих територіях. Деякі з них, зокрема генерал-полковник Л.Рендуліч, надають цьому рухові вирішального значення у причинах поразки Німеччини у Другій світовій війні. Особливо поширеним цей рух був на Білорусі і Україні – колишніх республіках СРСР. Історія свідчить про існування на їх територіях великих партизанських з’єднань, які, переховуючись від німців в важко доступної місцевості, наносили йому значної шкоди, вели запеклу озброєну боротьбу. Говорячи в цілому про масштаби партизанської боротьби і Рух опору, істориками дуже мало приділяється уваги дослідженню специфіки та особливостям ведення антифашистської боротьби в окремих місцевостях. Дана робота присвячена висвітленню питань опору місцевого населення проти німецьких окупантів на території Хмельниччини (колишня Кам’янець-Подільська область). Місцеве населення прийняло активну участь в справі перемоги над ворогом. Людей штовхало на протиборство проти набагато сильнішого противника не тільки ідейні мотиви, а в більшій мірі – та окупаційна політика, що велася німецькою владою на захоплених територіях. Якщо спочатку українці ставилися насторожено до нової влади (бо ще свіжі були в пам’яті сталінські репресії), то після наведення німцями “порядку” і проведення політики активного пограбування стало ясно: це – ворог, проти якого треба боротися всіма методами. Боротьба проти загарбників з кожним місяцем набувала все більшого та більшого масштабу. Про особливості цієї боротьби в Хмельницькій області, а також в окремих її частинах (північної, південної і центрі) піде мова у наданій роботі. Під час написання роботи використовувалися джерела як радянського походження, так і сучасні напрацювання. Висновки В роки Другої світової війни на теренах Хмельницької області існував антифашистський рух, який був складовою частиною загального Руху опору, що виник на захоплених німцями територіях європейських країн. Хмельницький рух опору складався з двох основних частин: руху прорадянсько налаштованого населення області і націоналістичного руху. Керівниками прорадянського руху були активісти, які колись працювали в радянських державних та партійних установах. В радянські часи неодноразово робилися спроби акцентувати увагу на тому, що цей рух був заздалегідь спланований і організовано проведений з перших днів війни. але події, що відбувалися в нашій місцевості (яка вважається радянськими історіографами значним центром партизанської війни), свідчать про те, що цей рух став дійсно організованою боротьбою майже рік по тому, як була окупована північ Хмельницької області. Боротьба проти загарбників велася як підпільниками, так і партизанськими загонами, які найбільш активно діяли на півночі Хмельницької області. На початку 1944 року партизанський рух набув дійсно величезного масштабу і став значним фактором допомоги Червоної Армії у визволенні області від німецьких загарбників. Основними осередками підпільницько-партизанської боротьби місцевих жителів стали Проскурів, Кам’янець-Подільський і Славута, де відмічається найбільш активна діяльність вищевказаних організацій радянської орієнтації. Разом з тим на території області існував і націоналістичний рух протидії окупантам. Основними його центрами стали північ та південь Хмельниччини. Але цей рух був ще менш за масштабами і в деяких історичних дослідженнях його наслідки для загальної боротьби з фашистським ярмом взагалі ігноруються. Ще одним важливим наслідком повинно стати розуміння того, що історія періоду Другої світової війни на землях України потребує більш об’єктивного та реального висвітлення у офіційних джерелах. >>>>
-
Особливості виховання дітей в українській родині
ВСТУП 3 Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИХОВАННЯ В УКРАЇНСЬКИХ СІМ’ЯХ 6 1.1. Розгляд аспектів родинного виховання в працях вітчизняних авторів 6 1.2. Традиції сімейного виховання в різні періоди розвитку українського суспільства 11 1.3. Особливості сучасної української родини 16 Висновки до розділу І 22 Розділ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У НЕБЛАГОПОЛУЧНИХ РОДИНАХ 23 2.1. Методологічні основи проведення дослідження особливостей виховання у неблагополучній родині 23 2.2. Дослідження особливостей виховного потенціалу неблагополучної родини 26 Висновки до розділу ІІ 31 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 32 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 34 ДОДАТКИ 37 ВСТУП Актуальність дослідження. Сучасний період розвитку українського суспільства характеризується усталеними соціально-економічними відносинами, за яких при всій множинності цінностей і цілей найвищою є людина, її практична діяльність. Вирішальне значення у формуванні людини як особистості належить родині. Саме родина покликана сформувати особистість громадянина, здатного адаптуватися до швидкозмінних суспільних процесів, бути активним учасником виробничих процесів, сповідувати суспільно визнані цінності життя, бути патріотом своєї держави. Конституцією України, Державною національною програмою «Освіта» («Україна ХХІ століття»), урядовою програмою «Українська родина», іншими нормативними документами визначено, що саме сім’я, родина виконує провідну роль у підготовці дітей до самостійного життя, через її діяльність відбувається становлення громадянина як особистості і фахівця, зміцнюється інтелектуальний і духовний потенціал нації. У сім’ї як базисній складовій неперервної освіти найефективніше здійснюється фізичне, трудове, естетичне та розумове виховання, найбільш гармонійно проходить підготовка до майбутнього сімейного та суспільного життя. Неперехідне значення має родинне виховання в наш час зміни пріоритетів, побудови громадянського суспільства. Посилення значення родинного виховання зумовлене кардинальними змінами в українському суспільстві. В багатьох сім’ях рівень освіченості дітей вищий, ніж батьків; зменшилась участь дітей в домашній праці; в сучасній сім’ї значною мірою послабшала або й зникла роль особистого прикладу батьків. В сім’ях через недостатність взаємопорозуміння між батьками і дітьми, напруженість і нерівність взаємостосунків не завжди повно використовуються потенційні виховні можливості, мають місце значні помилки у формуванні кращих якостей у дитини. У молоді, як правило, не сформоване розуміння соціальної ролі чоловіка, дружини, батька, матері. Половина зареєстрованих шлюбів розпадається. Збільшується кількість неповних та дистанційних сімей. Як наслідок – збільшення кількості дітей-сиріт, безпритульних, поширення серед неповнолітніх пияцтва, наркоманії, збільшення кількості самогубців серед дітей, загострення підліткової злочинності, нігілістичне ставлення молоді до старших, втеча молоді у комп’ютерний (віртуальний) світ. Основними причинами такого стану є відмова сім’ї виконувати своє природне завдання по відношенню до нащадків. Окремі аспекти сімейного виховання досліджували педагоги XVIІ–ХІХ століть (О.В. Духнович, Я.А. Коменський, Г.С. Сковорода, К.Д. Ушинський). На пріоритетності родинних цінностей у вихованні підростаючого покоління наголошували письменники І.П. Котляревський, І.С. Нечуй-Левицький, Т.Г. Шевченко, Л. Українка. Кінець ХІХ та початок ХХ століття в галузі педагогічної думки позначені працями П.П. Блонського, В.І. Вернадського, П.Ф. Лесгафта, С.Ф. Русової, С.Т. Шацького. Особливої уваги щодо реалізації виховного потенціалу сім’ї надавали видатні педагоги ХХ століття А.С. Макаренко та В.О. Сухомлинський. Відповідність ідей родинного виховання принципам державної освітньої програми в період розбудови національної школи в Україні, необхідність посилення ролі сімейного виховання в сучасних умовах зумовили вибір теми дослідження – «Особливості виховання дітей в українській родині». При цьому новим напрямком в дослідженні такої теми є вивчення ціннісних орієнтацій членів родини з неблагополучних сімей стосовно питань виховання. Об’єкт дослідження – сучасна українська родина. Предмет дослідження – особливості родинного виховання. Мета дослідження полягає у виявленні особливостей виховання дітей в сучасній українській родині в залежності від ціннісних орієнтацій батьків. Відповідно до мети визначено такі завдання: 1. Простежити становлення і розвиток української педагогічної думки про родинне виховання. 2. Проаналізувати основні напрями реалізації родинного виховання в різні історичні періоди розвитку української нації; виокремити систему цінностей української сім’ї. 3. Експериментально дослідити становище дітей у неблагоприємній родині як результат нехтування батьками своїх обов’язків, виявити особливості сімейного виховання в залежності від ціннісних установок батьків. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися теоретичні та емпіричні методи дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел, що дав можливість простежити генезис родинновиховної думки в історичному аспекті; вивчення праць науковців, педагогів-практиків, журналістів з метою дослідження педагогічної системи родинного виховання та його цінностей, спостереження за поведінкою учнів, бесіди, інтерв’ю з учителями, батьками, анкетування. Робота структурно складається з вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 1. Українці мають самобутню та оригінальну систему виховання, вдосконалену і перевірену багатовіковим досвідом. Вона спирається на загальнолюдські норми навчання і виховання, проте реалізує їх, виходячи з власних, національних умов, звичаїв і традицій. Основою формування особистості українська народна і наукова педагогіка вважає сім’ю. Сім`ї належить пріоритетне місце в процесі формування і розвитку особистості від моменту її народження. Вона є першим вихователем дитини і середовищем передачі духовного багатства, культурних традицій, формування ціннісних орієнтирів, практичних умінь навичок, тому, безперечно, основну причину безпритульності і бездоглядності дітей потрібно шукати в особливостях їх сімейного оточення. Історично сформована українська система сімейного виховання забезпечує засвоєння дітьми визначеного кола знань і духовних орієнтирів, зумовлених етнопсихологічними та культурно-історичними надбаннями українців, що відповідають вимогам саме українського суспільства і відображені у стилі життя і традиціях родинного виховання. Об’єктом і суб’єктом в українській сімейній педагогіці завжди була і залишається людина. Українці створили своєрідний ідеал всебічно і гармонійно розвиненої особистості, наділивши його тими рисами, які притаманні їх національному характеру: сильна воля, внутрішня особиста гідність, на яких ґрунтується любов до праці, рідного краю, повага до старших, уміння долати життєві труднощі тощо. Взаємоповага і довіра, гуманне ставлення до дитини, що виключають застосування антипедагогічних методів впливу, – основні принципи української системи сімейного виховання. Моральне виховання спирається на глибоке почуття любові до Бога, батьківщини і родинного вогнища. 2. Українська сім’я пройшла великий історичний шлях розвитку, який призвів до суттєвих змін у її функціях і значенні. Головною функцією української сім’ї було і залишається виховання підростаючого покоління. Однак, сьогодні відмічається зростання кількості сімей, в яких основна увага приділяється розв’язанню матеріальних проблем, а формування культури спілкування і поведінки відходить на задній план, часто батьки не надають значення контролю за навчальною діяльністю дітей. Багато батьків не розуміють, що успіх виховання залежить від їх відповідальності, зацікавленості, відповідної педагогічної підготовки. За даними педагогічних досліджень, процеси урбанізації й міграції населення, зниження віку укладання шлюбу та створення сім’ї не сприяють засвоєнню моральних і етичних цінностей народу, що спричинює втрату кращих традицій, досвіду родинної педагогіки. У сучасних ускладнених соціально-економічних умовах сім’я продовжує визначати спрямованість формування особистості дітей. Вона залишається тією соціальною інституцією, де закладається фундамент особистості: виховуються її почуття, формується характер, випрацьовуються звички поведінки, потреби та ставлення до найрізноманітніших сторін суспільного буття та до самого себе. Фактор сім’ї є одним з найбільш важливим у системі взаємозв'язаних сил та чинників суспільного виховання. Тому подальше вдосконалення сімейного виховання є одною з найважливіших соціальних проблем, від успішного розв’язання яких у значній мірі залежить сучасне та майбутнє української держави. 3. Сучасний період розвитку родини підвернений впливу чинників, які, на жаль, сприяють нівелюванню деяких моральних цінностей української родини. Особливо це стосується сімей, матеріальні негаразди в яких призводять до моральної деградації її членів. Як показало узагальнення даних, що були зібрані в ході експертного опитування, родини, які мають низьке матеріальне становище, характеризуються байдужим ставленням до своїх дітей. У таких умовах позитивний вплив батьківської родини є мінімальний, такий, що не сприяє вихованню високоморальної, всебічного розвиненої особи і громадянина. >>>>
-
В.І ЛЕНІН ТА ВПЛИВ ЙОГО ІДЕЙ НА ІСТОРІЮ УКРАЇНИ
Вступ 3 1. ОСОБЛИВОСТІ ЛЕНІНСЬКОЇ ІДЕОЛОГІЇ ЯК ВЧЕННЯ ПРО КЛАСОВУ БОРОТЬБУ ТА СВІТОВУ РЕВОЛЮЦІЮ ПРОЛЕТАРІАТУ 5 1.1. Біографічний шлях В.І.Леніна 5 1.2. Ленін й Україна 8 1.3. Основні положення ленінської теорії класової боротьби 10 2. ВТІЛЕННЯ ЛЕНІНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ У ЖИТТЯ УКРАЇНИ 13 2.1. Зародження основ тоталітаризму за життя Леніна 13 3.2. Сталінський етап розвитку ленінських ідей на Україні 17 3.3. Десталінізація на Україні 21 3. КОМУНІСТИЧНИЙ ГЕНОЦИД ПРОТИ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА У КІНЦІ 20-х – ПОЧАТКУ 30-Х РОКІВ 23 Висновки 30 Література 31 Вступ Україна на сьогоднішній день могла б бути повноправним членом єв-ропейського співтовариства. Важка соціально-економічна криза, що продо-вжує мати місце в нашій країні, змушує замислитися, а чому цього не відбу-лося, адже Україна, за географічним положенням, знаходиться у центрі Єв-ропи? „Привид комунізму”, що мандрував Європою з середини ХІХ століття, знайшов собі надійний притулок в Російської імперії зразка 1905-1917 років. Тут відбулося не тільки свідоме прийняття комуністичної ідеології, а й пода-льший творчий розвиток Леніним її основних положень. Надана курсова робота присвячена дослідженню питання інтеграції ле-нінських ідей в суспільно-економічне життя України, що на той час була складовою частиною спочатку Російської імперії, а потім – СРСР. Як можна в цілому охарактеризувати цей вплив? Чи був він негатив-ним, чи позитивним? Ці проблемні питання змушують звернутися нас до аналізу історичних фактів, що мали місце в Українській радянській соціаліс-тичній республіці. Тому об’єктом дослідження слід вважати Україну радян-ської епохи, тобто тих часів, коли ленінські ідеї мали найвищу ступінь розпо-всюдження та втілення у життя. Предметом дослідження є суспільно-економічний та демографічний стан розвитку України за радянських часів. Метою курсової роботи є вияв-лення загальних тенденцій розвитку України в складі СРСР. Чи був він для України позитивним, чи, навпаки, приніс руйнівні, незворотні наслідки? Завдання, які необхідні для досягнення мети даного дослідження, є та-кими: - узагальнити та надати оцінку основним положенням ленінської теорії щодо побудови нового суспільства; - виявити як негативні, так і позитивні моменти соціально-економічного та культурного розвитку України в складі СРСР; - співставити та оцінити наслідки для України тривалого та примусово-го впливу цих ідей; - зробити висновок про історичний розвиток України під час її знахо-дження під впливом комуністично-ленінської ідеології. Актуальність цієї теми обумовлена сьогоднішнім неприйняттям та не-визнанням європейським співтовариством України як свого повноправного члена. Намагання сучасних українських політиків та урядовців розбиваються о невидиму стіну європейського непорозуміння. До сих пір не стали прозо-рими кордони та не запрацював єдиний з Європою економічний простір. Україну як і раніше відштовхують в обійми „старшого брата”, який, як вва-жається, є близьким нам по сумісному комуністичному минулому. Висновки Сталінські роки стали "голгофою" українського народу. В жорнах то-талітарно-репресивного режиму було знищено трудову і розумову еліту на-роду. Генофонд української нації отримав нищівного удару. Передумовою виникнення командно-адміністративної системи управління стала монополія більшовицької партії на владу. В командно-адміністративній системі, що склалася, українські держав-ні і господарські установи і організації діяли під жорстким контролем пар-тійних органів і в рамках централізованого управління відомчого апарату. Сформований привілейований прошарок прорадянської бюрократії займав керівні місця в партійних, радянських, військових, господарських, репресив-них органах. Боротьба в керівництві партії привела до зміцнення єдиновлад-дя. Режим особистої влади Генерального секретаря партії, який також приб-рав функції глави держави, стає характерною ознакою радянської політико-державної системи майже до середини 50-х років. У 30-ті роки були знищені залишки державної самостійності України. Централізація влади, характерна для тоталітарного режиму, призвела до централізації і правової системи. Головною тенденцією розвитку права стає перевага загальносоюзного законодавства над республіканським. Правовим вінцем тоталітарного режиму стали Конституція СРСР 1936 року і Конститу-ція УРСР 1937 року. Для історії людської спільноти вони були взірцем полі-тичного цинізму і юридичної догми. Основним наслідком існування тоталітарного режиму на Україні стало впровадження та закріплення у свідомості людей основоположних принципів класиків марксизму-ленінізму, розповсюдження комуністичної ідеології. Ба-гато принципів такої ідеології є до сих пір неприйнятими суспільствами захі-дних країн. Україна та українці, на мою думку, викликають почуття подиву і остраху, що, безперечно, заважає інтеграції нашої держави в світове співто-вариство. >>>>
-
Ставлення молоді до майнового розшарування (без дослідження)
ВСТУП РОЗДІЛ І. МОЛОДЬ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ГРУПА 5 1.1. Соціально-психологічна характеристика молоді 5 1.2. Настановлення, цінності та ціннісні орієнтації сучасної української молоді 16 Висновки до 1-го розділу 25 РОЗДІЛ ІІ. МАЙНОВЕ РОЗШАРУВАННЯ В ОЦІНКАХ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА 26 2.1. Соціально-психологічний підхід до майнового розшарування в суспільстві 26 2.2. Майнова нерівність та інші аспекти економічного життя в оцінках українських громадян 30 Висновки до 2-го розділу 39 РОЗДІЛ ІІІ. ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СТАВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ ДО МАЙНОВОГО РОЗШАРУВАННЯ 40 3.1. Ставлення молоді до майнового розшарування в аспекті економічної поведінки 40 3.2. Соціально-психологічні особливості відношення молоді до соціального утриманства 45 Висновки до 3-го розділу 49 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 51 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 53 ВСТУП Актуальність дослідження. Процеси соціальної динаміки, що мають місце в сучасному українському суспільстві, вимагають розглядати проблему формування масової свідомості молоді під особливим кутом зору. По-перше, молодь є однією з найбільших соціально-демографічних груп нашого суспільства; по-друге, кожний рік економічно активне населення країни поповнюється випускниками навчальних закладів, які прагнуть знайти своє місце в суспільстві; по-третє, актуальність врахування суспільної думки даної категорії населення України зумовлюється складністю обставин, у яких опинилася сучасна молодь. Існують глибокі протиріччя між новими соціально-економічними, політичними вимогами і якостями особистості, які традиційно формуються соціальними інститутами сучасного українського суспільства. Під впливом трансформаційних змін, що обумовлені процесами перехідної економіки, відбувається значне розшарування суспільства: поділ його на багатих і бідних, можновладців та пересічних громадян, триває стратифікація суспільства. Ці процеси не є завершені, а продовжують активно тривати. При цьому постійно існує загроза порушення мирного паритету між полярними групами населення. Питання соціальної нерівності все частіше починають займати чільне місце у проявах масової свідомості. Молодь, що вважається, найбільш динамічною соціальною силою, має свою думку стосовно розвитку соціально-політичної ситуації в країні. Питання соціально-психологічного плану неодмінно при цьому перетинаються з політичними. Тому виявлення ставлення молоді до різних подій і явищ суспільного життя слід вважати важливим і актуальним в наш час. Українські науково-дослідні установи постійно здійснюють моніторинг громадської думки в Україні, при цьому велике значення приділяючи саме молодіжній аудиторії. Найбільш відомими є дослідження сучасних українських науковців Т.В. Безулика, А.І. Білого, Є.І. Бородіна, В.М. Ворони, Т.П. Голобуцької, О.П. Голобуцького, М.Ф. Головатого, Є.І. Головахи, В.О. Куліка, В.А. Ребкало, М.М. Слюсаревського, Г.В. Циганенко, М.О. Шульги та ін. Однак аналіз робіт даних авторів свідчить про те, що ставленню молоді саме до майнового розшарування в них не приділено достатньої уваги. При цьому питання, які можна вважати близькими до цієї тематики, не пов’язані з розглядом психологічних особливостей великих соціальних груп, а більш розглядаються у політологічному або демографічному аспекті. Враховуючи актуальність проблеми та недостатню степінь її висвітлення темою даного дослідження стало: „Ставлення молоді до майнового розшарування”. Об’єкт дослідження – масова свідомість молоді. Предмет дослідження – ставлення молоді до майнового розшарування. Мета дослідження: прослідкувати особливості формування в свідомості молоді ставлень до майнового розшарування у період трансформації українського суспільства. Відповідно до мети дослідження, були поставлені наступні завдання: 1. Узагальнити теоретичні положення щодо соціально-психологічних особливостей молоді. 2. Дослідити, у чому саме змінилося ставлення молоді до майнового розшарування під час трансформаційних перетворень у суспільстві. 3. Проаналізувати особливості формування ставлення молодих людей до майнового розшарування та залежність їх політичних переконань від психологічних особливостей. Гіпотезою дослідження виступає ствердження того, що негативне ставлення молоді до майнового розшарування у значні степені залежить від психологічних особливостей особистості. Для вирішення завдань були застосовані наступні методи: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, аналіз літератури з даної проблематики. Робота складається із вступу, 3-х розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ Молодь – динамічна, енергійна і критично мисляча частина суспільства, яка володіє величезним соціальним і творчим потенціалом. Молоді люди характеризуються оптимістичністю, енергійністю, прагненням долати старі догмати, нищити авторитети. Індивідам, особливо раннього періоду юності, притаманні колективізм, підвищене почуття соціальної справедливості, прагнення до рівності, братерства, допомоги і взаємодопомоги. Юнаки схильні ідеалізувати дійсність, вимагають від себе та оточуючих людей діяти у відповідності з високими моральними стандартами. Однак, незважаючи на високий духовний та фізичний потенціал, молоді люди мають невеликий життєвий досвід, не уявляють собі труднощів на шляху свого професійного становлення. Частка реалізації їх планів є невисокою. Вони, як правило, не здатні без керівництва з боку старших товаришів організуватися, здійснювати планомірну діяльність. Сучасне і майбутнє бачиться їм у рожевих кольорах, а практичне здійснення своїх мрій, переноситься, як правило, на невизначений строк. Молодь прагне зайняти високі соціальні позиції в соціумі, однак при цьому тільки 40% мають високий рівень домагань. Сучасна українська молодь, як і решта населення країни, опинилася в епіцентрі значних соціальних перетворень, пов’язаних з зміною світоглядних основ, переходом суспільства від соціалістичної орієнтації на ринкову. Процеси, що супроводжують ці зміни, характеризуються наявністю численних криз у всіх сферах життя, розділенням суспільства за майновою ознакою. Молодь, що є діючим агентом в усіх суспільних трансформаціях має свою думку стосовно подій, що розвиваються в українському соціумі. Ставлення молоді до майнового розшарування, як показав аналіз даних емпіричного дослідження, не є однозначним. В залежності від свого соціального статусу, моральних переконань та сформованих соціальних установок, молоді українці визначаються стосовно майнового розшарування подвійним чином. Більша частина обстежуваного контингенту молоді оцінює його як негативне явище, тобто як таке, що заважає нормально розвиватися суспільству, заважає доланню кризового стану, спричиняє конфлікти і надмірну напругу між соціальними групами. Менша частина молодих людей вважає, що майнова нерівність – наслідок природного розділення людей за власними здібностями, логічний результат реалізації людьми своїх можливостей. Ставлення до майнового розшарування студентської молоді показує, що воно в значній мірі обумовлено соціально-психологічними характеристиками індивіда. Ті, хто відносять себе до заможних верств, вважають майнове розшарування позитивним соціально-психологічним процесом, в ході якого слабкі та неуспішні люди повинні зайняти нижчий щабель в стратифікаційній структурі соціуму, а високообдаровані, енергійні, ініціативні та заповзятливі – вищий. Ті, хто відносить себе до малозаможних верств, вважають, що суспільство в першу чергу повинно додержуватися принципів справедливості, соціального захисту та підтримки, гуманності. Майнове розшарування такі особи пояснюють з точки зору неспроможності особистості здолати соціальні бар’єри. Ставлення молоді до майнового розшарування в суспільстві відзначається на її психологічних характеристиках. Молоді люди, які відносять себе до тієї чи іншої частини активного населення країни, мають відповідні настановлення, орієнтацію і мотивацію на досягнення певного рівня в суспільстві. Таким чином, підтверджується гіпотеза даного дослідження стосовно того, що негативне ставлення молоді до майнового розшарування у значні степені залежить від психологічних особливостей особистості. >>>>
-
Соціодинаміка соціально-культурного розвитку
Вступ 3 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ 5 1.1. Сутність основних понять соціокультурного розвитку 5 1.2. Застосування ідей синергетики для визначення динаміки соціально-культурного розвитку 12 2. СОЦІОДИНАМІКА СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ 17 2. 1. Вплив соціальної сфери на розвиток культури українського суспільства 17 2.2. Використання індексу людського розвитку (ІЛР) для оцінки соціодинаміки соціально-культурного розвитку населення України 26 Висновки 30 Література 32 Вступ Актуальність даної теми визначається занепокоєністю тими соціально-культурними процесами, які зараз тривають на Україні. Про занепад економічного життя, кризові явища в ній та занепад матеріального добробуту населення говориться вже давно. Останнім часом перестали стидатися визнати наявність політичної, соціальної кризи. Але як обстоїть справа з культурним, духовним життям нації? Нібито те духовно-патріотичне піднесення, що мало місце в момент набуття незалежності в 1991 році, на сьогоднішній день перетворилося в інший стан суспільної свідомості українського суспільства. Не покращують картину загальної бездуховності й широкі можливості релігійного життя сучасної України. Криза в цієї сфері не сприяє ані консолідації нації, ані піднесенню духовного та культурного рівня в молодій українській державі. Говорячи про культуру українського народу, слід визнати наявність негативних тенденцій, які здійснюють руйнівний вплив на суспільство. Основною проблемою при цьому слід визнати питання правильного теоретичного означення падіння рівня культурного життя в Україні. Але культура не може погіршуватися – вона становиться іншою. Набуття українцями гіркого досвіду широкомасштабного зубожіння змушує змінити їх своє уявлення не тільки про конкретні речі соціальної, економічної та культурної політики, а й розпочати формування нового світогляду, який на відміну від попереднього, радянського буде новою фазою суспільного розвитку. Сфера культури і соціальна сфера є широко інтегрованими одна в одну. Вони як об’єкт даного дослідження можуть надати певної оцінки усьому комплексу факторів, що впливають сьогодні на суспільство. З усієї кількості сторін, з яких можна оцінити ці сфери, в дослідженні застосовується розгляд соціодинаміки соціально-культурного розвитку, що й буде предметом дослідження. Мета дослідження: прослідити тенденції соціодинаміки соціально-культурного розвитку України. Для здійснення даної мети в роботі передбачено виконання наступних завдань: − Уяснити та конкретизувати поняття, які визначають динаміку соціокультурної сфери та соціального розвитку суспільства; − Застосувати синергетичний підхід для оцінки динаміки соціально-культурного розвитку України; − Прослідкувати вплив соціальної сфери на рівень культурного життя української нації. − Визначити тенденції соціокультурного-розвитку держави. Гіпотезою в дослідженні стає припущення про те, що стан соціально-культурної сфери значним чином впливає на культурне життя нації, стає основою для зміни духовних орієнтирів суспільства, тимчасове його погіршення є необхідною передумовою для переходу на новий, більш якісний стан. Методами дослідження були: теоретичний аналіз і узагальнення, моделювання, аналіз літератури та джерел Всесвітньої комп'ютерної електронної мережі (Інтернету). Для еволюційних теорій соціодинаміки культури є характерним пошук універсальних принципів і механізмів розвитку соціуму. Передбачається, що суспільство розвивається по аналогії з біологічним організмом, при цьому якісь важливі показники неухильно збільшуються. В ході даного дослідження буде вивчатися положення про те, що в процесі еволюції неухильно ростуть: складність і диференціація; адаптивна і різноманітність; раціональність і свобода; урбанізація і бюрократизація. Дослідження проводилося на базі аналізу наукових, політичних публікацій українських джерел, а також закордонної бази. Висновки Відповідно до класифікації соціодинамічних явищ соціокультурної сфери, можна означити соціально-культурний розвиток в Україні як такий, що поступово знижує свій потенціал, маючи при цьому елементи інтроверсії та регресу. Не відбувається в сучасній Україні ані революційних змін, ані інших реформаційних процесів, хоча про реформи, наприклад, в науці, освіті говориться вже давно. На мою думку відбувається поступовий занепад в масштабі усієї країни культурного життя та соціального розвитку. Разом з тим, сучасні соціально-культурні процеси, які відбуваються на теренах України, можливо свідчать не про поступове знищення культури, а про перехід її на нові принципи та набуття нею нових форм. Культуру не можна знищити, вона як явище людського суспільства є невіддільною від нього властивістю. Можуть лише погіршуватися певні показники соціально-культурної сфери, які в даний момент набувають значних змін в порівнянні з відповідними цифрами радянського періоду. Це як раз і свідчить про те, що відбувається поступовий перехід в Україні від одного типу культури до іншого. Наскільки він буде гірший чи кращій – важко сказати, але те що він буде значно вирізнятися від сучасного – це безперечно. Цифри стану соціально-культурної сфери України нібито свідчать про зменшення таких показників як освіченість (особливо це стосується вищої освіти), кількість соціально-культурних закладів, культурні послуги населенню. Українські аналітики як і експерти міжнародних організацій роблять висновки про розвиток саме за такими показниками. На мою думку, масовий відхід населення України від класичних форм задоволення культурних потреб, свідчить, скоріше, про пошуки їх нових форм, які найбільше б відповідали потребам сучасної людини. Читання книг, відвідування бібліотек, музеїв, кіно поступово відходять в минуле. Не бачать смислу отримання глибокої освіти, тобто такої, яка необхідна для проведення серйозних наукових пошуків, основна маса населення. Тільки перспектива отримання гідної роботи і зарплатні змушує наших співвітчизників "пробивати" собі шлях до вищих навчальних закладів. Але в цьому випадку, дуже часто примарою залишається така робота й в разі отримання відповідної освіти. На мою думку, в недалекому майбутньому Україна вже не зможе пишатися перед світовою спільнотою гарними показниками грамотності та освіти. При подальшому скороченні якості життя в державі, будуть понижуватися і соціально-культурні показники, за якими сьогодні оцінюється потенціал країни. Найбільш характерною для України тенденцією є не прагнення людей до набуття знань або отримання стандартних соціально-культурних послуг, а – прагнення покращити свій матеріальний стан, визначитися в житті за рахунок механізмів ринкової економіки. При цьому слабо дослідженим в науковій літературі є питання задоволення особистістю своїх духовних потреб за допомогою сучасних засобів соціально-культурної сфери. Ніхто не знає, які пріоритети віддають українці, наприклад, при перегляді сайтів Інтернету, при використанні домашнього відео і DVD, цифрової музики. Ці відомості є особистісними, суворо індивідуальними даними, і, навіть при проведенні широкомасштабного опитування, не може бути отримано якогось більш-менш вірогідного результату. Крім того, на розвиток соціально-культурної сфери здійснює значний вплив соціальне розшарування суспільства, диференціація його на дві великих групи – надмірно багатих і надмірно бідних. В цих умовах, на мою думку, можливо розділення соціально-культурної сфери також на дві частини – елітарну культуру і народну культуру, що в історії розвитку людства яскраво видно на прикладах країн з антагоністичними суспільствами в період ХV – ХХ століть. В умовах розвитку науково-технічного прогресу ці відмінності можуть набути певних рис і особливостей. Синергетичний підхід до вивчення соціально-культурного розвитку країни підтверджує тезу про те, що сучасні труднощі соціально-культурної сфери є необхідною і обов’язковою умовою для її подальшої трансформації, переходу на інший, більш якісний стан. >>>>
-
Ідентифікаційні практики особистості у сучасному українському суспільстві
Вступ 3 Розділ І 6 ТЕОРЕТИЧНІ МОДЕЛІ ІДЕНТИФІКАЦІЇ І ІДЕНТИЧНОСТІ В ПРАЦЯХ ЗАКОРДОННИХ ТА ВІТЧІЗНЯНИХ ДОСЛІДНИКІВ 6 1.1. Психологічний напрям дослідження ідентифікації. Зв’язок ідентифікації з ідентичністю та самоідентифікацією. 6 1.2. Соціологічний підхід до визначення ідентифікації і ідентичності. 26 Висновки до 1-го розділу 41 Розділ 2. 42 ПРОБЛЕМИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ У СТАВЛЕННІ ОСОБИСТОСТІ ДО ДЕРЖАВИ 42 2.1. Політична ідентифікація як вид ідентифікації особистості. 42 2.2. Практика дослідження політичної ідентифікації. 53 Висновки до 2-го розділу 58 Загальні висновки 59 Список літератури 61 Вступ Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку українського соціуму перед дослідниками постає ряд нових задач, пов'язаних з переосмисленням проблеми особистості в умовах соціальних змін. Зокрема, актуалізується питання про вплив соціокультурної трансформації пострадянського періоду на процеси соціальної ідентифікації особистості. Радянський період характеризувався домінуванням командної державно-цивільної ідентичності («радянська людина») і відповідного їй дискурсу «простоти і ординарності» («як все»). Питання про множинність диференційованих ознак соціальної ідентичності ігнорувалося через невідповідність ідеологічній програмі затвердження повної «соціальної однорідності» в країні. Девальвація колишніх чітких ідентифікаційних рамок породила феномен масового «пошуку ідентичності» в сучасному українському суспільстві, яке відчуває активний процес трансформації. Сучасний соціокультурний контекст ідентифікаційних процесів має ряд особливостей: реорганізація політичних і економічних структур, ускладнення соціально-стратифікаційної системи, розширення рамок соціальної взаємодії, наростання інформаційних потоків, культурне різноманіття. Паралельно відбувається глибока модифікація нормативно-ціннісної системи і моделей соціальної, економічної, політичної поведінки. Ці і інші чинники обумовлюють нестабільність і аморфність соціокультурного середовища, до якої українці вимушені адаптуватися. У даних умовах соціальна ідентифікація особистості набуває, переважно, адаптивного характеру, що виявляється в структурі ідентифікаційної ієрархії і механізмах формування соціальної ідентичності. Сучасна українська дійсність демонструє мозаїчність ідентифікаційного простору і, відповідно, різноманіття ідентифікаційних стратегій і способів соціальної самоідентифікації особистості, які необхідно досліджувати з урахуванням впливу як зовнішніх соціокультурних детермінант, так і внутрішніх індивідуально-особистих чинників. Цим пояснюється актуальність теми нашого дослідження. На сьогоднішній день існує доволі широкий спектр трактувань проблематики соціальної ідентифікації особистості, що пов’язано з науковими традиціями різної орієнтації. Умовно можна визначити дві стратегічні лінії теоретичної інтерпретації особистісної ідентичності. Перша сягає коріннями в психологічну науку, інша сформувалася в рамках соціології. Соціопсихологічні концепції ідентифікації особистості поділяються на п’ять груп: психодинамічні – З.Фрейд, Е. Еріксон, Дж. Марсіа, А. Ватерман, біхевіористські – М. Шеріф, Д. Кемпбелл, когнітивістські – Г. Теджфел, Дж. Тернер, Р. Браун, П. дю Приз, діяльнісні – Д.А. Леонтьєв, B.C. Агєєв, в рамках теорії соціальних уявлень – С. Московічі, Ж.-П. Кодол, Д. Жоделе. Друга наукова лінія відображає три принципово різних підхода, кожний з яких включає до себе різні теорії і рівні. Макросоціологчний рівень: структурний функціоналізм – Е. Дюркгейм, Т. Парсонс; марксизм – К. Маркс, А.Грамші; мікросоціологічний: символічний інтеракціонізм – Дж. Г. Мід, І. Гоффман, М. Кун, Т. Макпартленд, Г. Брейкуелл; феноменологія – А. Шюц, П. Бергер, Т. Лукман. Широко представлені російські дослідники проблем соціальної ідентифікації: К.А. Абульханова-Славська, В.І.Журавльов, А.Н. Філіпов, І.С. Кон, В.А. Ядов (проблеми самовизначення індивіда); З.Т. Голєнкова, Г.Г. Ділігенський, Л.М. Дробижева, Т.І. Заславська, Л.Г. Іонін, П.М.Козирєва, Ю.А.Левада (проблеми соціальної ідентифікації росіян в пострадянському суспільстві). Для вітчізняної соціологічної думки проблематика соціальної ідентифікації особистості являється достатньо новою і недостатньо широко розробленою. В період 1993 – 2007 роки на захист виносилися дослідження В.О. Болотової (професійна ідентифікація особистості); О.Б. Іванової (ідентифікація особистості в соціальній групі); К.Ю. Шестакової (етнічна ідентифікація); О.А.Безрукової, Н.П. Гедікової, Н.Г. Ісхакової, М.С. Китаєвої, Н.М. Юрій (політична соціалізація особистості). Виходячи з цього, можна вважати, що питання розгляду соціальної ідентифікації не набули широкого огляду в українській науковій літературі та потребують подальшого свого вивчення. Тому метою даного дослідження є поглиблення уявлень про сутність, зміст та механізм дії соціальної ідентифікації в умовах українського пострадянського простору. Об’єкт дослідження – український соціум у період сучасних трансформаційних процесів. Предмет дослідження – ідентифікаційні практики входження особистості у політичну сферу суспільства. Для досягнення мети дослідження передбачено виконання наступних завдань: 1) проаналізувати евристичні можливості різних наукових підходів до вивчення соціальної ідентифікації особистості в сучасному українському суспільстві; 2) вточнити зміст понять „соціальна ідентифікація особистості”, „соціальна ідентичність”, „самоідентифікація” з урахуванням актуальної соціокультурної ситуації, розглянути механізми особистісної ідентифікації; 3) розкрити механізм взаємодії та ідентифікації особистості в системі „особистість – держава” та їх вплив на становлення індивіда. Методи дослідження. В роботі використовувались загальнонаукові методи: аналіз, синтез, узагальнення; порівняльний метод (при виявленні сутності та специфічних особливостей теоретичних підходів до розгляду ідентифікації), системний (при обґрунтуванні впливу суспільно-політичних чинників на особистість). Серед конкретно-соціологічних методів у рамках дослідження знайшли застосування: аналіз документальних джерел, анкетування. Загальні висновки На сучасному рівні розвитку психології найбільш популярними є три підходи до розгляду поняття ідентифікації: 1) ідентифікація – як один із механізмів міжособистісного сприймання, поряд із рефлексією та стереотипізацією. Ідентифікація – це засіб розуміння іншої людини через усвідомлене ототожнення його характеристикам самого суб’єкта. Іншими словами, це психологічний механізм постановки суб’єктом на місце іншого, який реалізується у вигляді перенесення індивідом себе у особистісний простір іншої людини та призводить до засвоєння її особистісних змістів; 2) ідентифікація як синонім самоідентифікації – центральний елемент самосвідомості, що пов’язаний із відповіддю на питання “Хто Я?” із фіксацією свого становища в системі суспільних зв’язків. У цьому разі підкреслюється суб’єктивне відчуття власної приналежності до різних соціальних спільностей, а також включення у свій внутрішній світ вже як власних цінностей та норм, що існують в середовищі, на яке зоорінтований суб’єкт; 3) ідентифікація як показник рівня розвитку групи. Ідентифікація розглядається у нерозривному зв’язку з ідентичністю і самоідентифікацією. Ідентичність виступає як наслідок відокремлення особистістю самої себе із оточуючого середовища та проявляється як відчуття цілісності, самототожності. Ідентичність формується у взаємодії із іншими людьми та у діяльності на основі ідентифікації з цінностями, що існують у суспільстві. Узгоджена система ціннісних орієнтацій особистості визначає пріоритетні напрямки самореалізації та життєві плани, а також сприяє становленню адекватної ідентичності. Зміст ідентичності визначається двома важливими аспектами: особистісна та соціальна ідентичність, які відображають усвідомлення власної автономності, унікальності та відчуття приналежності до соціальної групи. Гармонійна взаємодія та взаємодоповнення цих аспектів забезпечує всебічний особистісний розвиток. Передумовою розвитку особистості, самореалізації та успішної адаптації до змінних суспільних умов є становлення ідентичності як складної ієрархічної системи знань, уявлень про себе та емоційного відношення до них. Неадекватна ідентичність є причиною невідповідних та недосяжних домагань, порушень емоційно-вольової сфери особистості, конфліктів та непорозуміння в міжособистісних стосунках. Становлення ідентичності – індивідуальний процес, який визначається біогенетичними факторами; властивостями та якостями особистості; впливом соціального оточення; конкретними обставинами життя. Розвиток ідентичності відбувається послідовно протягом всього життя людини, проте сензитивним періодом її формування є рання юність. Самоідентифікація – це багатомірний динамічний нелінійний процес, що обумовлює механізми, умови і результати структурування і переструктурування ідентичності особистості. Стосовно професійної ідентичності самоідентифікація може досліджуватись в кількох напрямах: 1) як важлива умова та інструмент професійної соціалізації. Самоідентифікація забезпечує стабілізуючу і водночас перетворюючу функцію соціалізації, оскільки в такий спосіб змінюється ієрархія соціальних пріоритетів у структурі ідентичності; 2) як динамічний процес формування образу професії і фактор змін (позитивних чи негативних) у професійній самосвідомості особистості; 3) як психологічний механізм засвоєння комунікативних ролей та самокатегоризації визначення операційних і оціночних чинників становлення „Я-концепції”; 4) як результат професійної підготовки та перепідготовки, що обумовлює специфіку професійної ідентичності за параметрами: жорсткість – гнучкість, відкритість – закритість, стабільність – нестабільність тощо; На процесуально-динамічні характеристики самоідентифікації впливає низка факторів, за допомогою яких і відбувається переструктурування ідентичності (екзогенні – ендогенні, керовані – некеровані, професійно корисні – професійно шкідливі тощо). >>>>
Дивитись наступні >>>
Cгенерировано за 0.340149 секунд
|
Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів! На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету.
Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.
|
|