розповідь за картиною олени камінської моя сестричка

 У нас Ви маєте можливість замовити матеріал за темою «розповідь за картиною олени камінської моя сестричка», або знайти вже готові матеріали, які містять певну інформацію за даним запитом

• Контрольна з права
  
  Теоретичні питання: 3 1. Сторони у зобов’язальних відносинах 3 2. Способи забезпечення зобов’язань 4 Завдання 1. 7 Теоретичні питання: 8 1. Оформлення прав на спадщину 8 2. Спадковий договір 10 Завдання 2. 11 Список використаної літератури 14 Завдання 1. Вавілов звернувся з проханням до Геращенка позичити йому 150 грн. Строком на 10 днів. Геращенко мав біля себе тільки 100 грн, Але погодився дати в борг ту суму, яку просив Вавілов. Останній написав боргову розписку, що отримав 150 грн. Наступного дня Геращенко раптово помер. Його вдова знайшла боргову розписку і поставила вимогу перед Вавіловим повернути 150 грн., але той погодився повернути тільки 100 грн. При цьому він сказав, що це можуть підтвердити свідки. Вдова Геращенка, посилаючись на ст. 1051 ЦК твердила, що оскільки договір укладений у письмовій формі, то показання свідків не можуть братися до уваги. Проаналізуйте ситуацію. Завдання 2. У одинокої Олени тяжко захворів син. На ліки потрібні Були великі кошти, яких в Олени не було. Вона звернулася до свого сусіда Павла з проханням дати їй в борг 1000 грн. строком на 3 місяці. Той погодився, Але при умові, що через 3 місяці Олена поверне 1500 грн. Остання була у відчаї і прийняла умови Павла. Договір було належним чином оформлено. Через 3 місяці син Олени одужав, вона вийшла із стресового стану і звернулася до Павла з проханням зменшити відсоток боргу, на що отримала відмову. Що можна порадити Олені? >>>>
• Розповідь про Байду Вишневецького
  
  Вступ 3 1. Заснування першої Запорізької Січі. Перші згадки про Вишневецького 4 2. Героїчна боротьба Вишневецького з турками 7 Висновок 12 Література 13 >>>>
• Міні твір-розповідь «Якби птахи і звірі вміли говорити»
  
  Якби птахи і звірі вміли говорити >>>>
• Поетика "жіночої прози" ХІХ ст. (Ганна Барвінок, Марко Вовчок, Олена Пчілка)
  
  ВСТУП 2 РОЗДІЛ 1. 5 Теоретичні аспекти ґендерного підходу до літератури 5 1.1. Аналіз та порівняння різних тлумачень категорії “гендер”. 5 1.2. Ґендер як категорія аналізу літературного твору. 13 РОЗДІЛ 2. 28 Теорії жіночого письма та спроба класифікації жіночої літератури 28 2.1. Теоретичні засади та дефініції жіночого письма. 28 2.2. Спроба класифікації жіночої літератури. 36 РОЗДІЛ 3. 43 Жіноче письмо в українській літературі кінця 19 ст. 43 3.1. Марко Вовчок – новаторка української жіночої прози 43 3.2. Самобутні героїні Олени Пчілки 50 3.3. Ганна Барвінок – співачка жіночої долі 64 ВИСНОВКИ 70 СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ 76 >>>>
• Методика організації та проведення позакласних та позаурочних заходів з географії
  
  ВСТУП 3 І. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ МЕТОДИКИ ПОЗАКЛАСНОЇ РОБОТИ З ГЕОГРАФІЇ 4 Зміст позакласної роботи з географії 4 Форми і методи позакласної роботи з географії 5 2. МЕТОДИ ПОЗАКЛАСНОЇ РОБОТИ З ГЕОГРАФІЇ 6 Розповідь 7 Бесіда 8 Робота з науково-популярною літературою 8 Робота з картографічними посібниками 9 Робота з технічними засобами 11 Метод практичних робіт 14 Колекціонування 17 3. ОСОБЛИВОСТІ ГЕОГРАФІЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА В ПОЗАУРОЧНІЙ РОБОТІ 18 Форми і методи позаурочної роботи з вивчення свого краю 20 Екскурсії 20 Походи 29 ВИСНОВКИ 35 ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 36 >>>>
• Особливості бесіди як одного із словесних методів ознайомлення дітей з природою
  
  ЗМІСТ Вступ 3 Розділ 1. Теоретико-методологічні засади екологічного виховання у дошкільному навчальному закладі 5 1.1. Становлення і розвиток методики ознайомлення дітей з природою 5 1.2. Поняття екологічного виховання 10 Розділ 2. Особливості бесіди як одного із словесних методів ознайомлення дітей з природою 13 2.1. Особливості бесіди в дошкільних навчальних закладах 13 2.2. Розповідь вихователя як елемент, що може передувати бесіді 16 2.3. Використання дитячої природознавчої літератури перед проведеннями бесід з дошкільниками 21 Висновки 34 Література 36 >>>>
• Розвиток монологічної компетенції дошкільника в ході розповідання за сюжетними дидактичними картинами
  
  ВСТУП 2 РОЗДІЛ 1 4 1.1. Проблема формування монологічного мовлення у вітчизняній та зарубіжній психолого-педагогічній літературі 4 1.2. Психологічні особливості розвитку монологічного мовлення дітей дошкільного віку 7 1.3. Роль картини у розвитку мовлення дошкільників. Методика організації роботи з навчання розповідання за сюжетною дидактичною картиною дітей старшого дошкільного віку 16 РОЗДІЛ 2 24 2.1. Особливості монологічного мовлення дітей 5 – 6 року життя 24 2.2. Організація роботи з формування монологічного мовлення дошкільників 5 – 6 року життя в ході розповідання за сюжетними дидактичними картинами 29 2.3. Рівень сформованості монологічного мовлення дітей в результаті проведеної роботи 40 ВИСНОВКИ 44 ЛІТЕРАТУРА 49 ДОДАТКИ 52 >>>>
• Правовий захист інвалідів в роботі соціальних служб
  
  Зміст Вступ 3 1. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ ДЛЯ ІНВАЛІДІВ 4 2. НАПРЯМКИ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ІНВАЛІДІВ В ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ 7 Висновки 14 Література 155 Вступ Інваліди є повноправними громадянами Української держави. Разом з тим їх правовому статусу, тобто колу прав та обов’язків, притаманні певні особливості, які визначаються рядом нормативних актів. У період з 1990 року до 2007 року включно було прийнято понад 300 Законів України, в яких згадується слово «інвалід» та які, містять спеціальні норми щодо статусу інвалідів. Якщо ж врахувати акти президента України, Кабінету Міністрів та інших центральних органів виконавчої влади, то є підстави говорити про тисячі нормативних актів. Інформація про ці акти є важкодоступною для інвалідів, а одержати інформацію про акти органів судової влади та місцевих владних інституцій для інвалідів майже неможливо. Слід визнати, що більшість інвалідів позбавлені інформації про свої права та надані законодавством можливості, не кажучи вже про можливість реально скористатися цими правами. Повною картиною щодо правового регулювання статусу інвалідів в Україні та вірного застосування об’єктивно спроможні володіти лише фахівці-юристи та особи, що спеціалізуються на правовому статусі України. У свою чергу органи влади, соціального страхування, роботодавці та інші особи у ряді випадків приховують від інвалідів інформацію про їх права чи спотворюють її. Брак та недоступність правової інформації та інформації про те, як практично зреалізувати свої права та можливості, є основною передумовою правової незахищеності інвалідів та вимагають створення відповідних служб та організацій з юридичної підтримки для них. Найбільшу допомогу інвалідам в правовому захисті здійснюють соціальні служби. Правовий захист в них здійснюється шляхом інформування та роз’яснення норм діючого законодавства та механізмів застосування цих норм, надання юридичних послуг. Висновки Правовий захист інвалідів є одним з приоритетних напрямів соціальної роботи, складовою частиною їх соціального захисту. Необхідність такої діяльності обумовлена наявністю в нашій країні негативних тенденцій з приховування положень щодо прав та пільг інвалідів, недостатня робота державних соціальних органів в цьому напрямі. Умови недостатнього фінансування низки соціальних та економічних програм призводять до дефіциту засобів та коштів, які повинні надаватися державою для повноцінного забезпечення інвалідів у відповідністю з чинним законодавством. В цих умовах зростає важливість діяльності соціальних служб, які діють в загальній системі соціального захисту, що уявляє собою систему пріоритетів і механізмів по реалізації законодавчо-закріплених соціальних, правових і економічних гарантій громадян, органів управління всіх рівнів, інших інститутів. Система соціальних служб повинна забезпечити певний рівень соціальної і правової захищеності інвалідів. Вона має складну структуру підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і відомчої належності, а також громадян, що надають соціальні послуги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Правовий захист інвалідів соціальні служби здійснюють у формі надання соціальних послуг: юридичних консультацій, допомоги в оформленні юридичних документів, проведення необхідної роз’яснювальної роботи. Проте, слід визнати, що система соціальних служб для інвалідів є край недосконалою, а тому – малоефективною при здійсненні правового захисту. Головними причинами такого становища є розділення соціальних служб за різними відомствами, відсутність централізації в управлінні, недостатня кількість високопрофесійних фахівців-юристів, які б працювали на інвалідів в системі загальнодержавного соціального і правового захисту. >>>>
• Формування уявлень учнів про самих себе
  
  ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1 5 САМООЦІНКА ТА Я-КОНЦЕПЦІЯ ЯК РЕЗУЛЬТАТ УЯВЛЕНЬ ІНДИВІДА ПРО САМОГО СЕБЕ 5 1.1. Степінь розробленості феномену самоусвідомлення та самосвідомості в працях вітчизняних та зарубіжних психологів 5 1.2. Рівні самооцінки та її розвиток 10 РОЗДІЛ 2 15 ЗНАЧЕННЯ САМООЦІНКИ В НАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДЛІТКА ТА ЙОГО ПОВЕДІНЦІ 15 2.1. Формування самооцінки у підлітковому віці 15 2.2. Виховне значення самооцінки 18 РОЗДІЛ 3 23 ПРАКТИКА ДОСЛІДЖЕННЯ УЯВЛЕНЬ УЧНІВ ПРО САМИХ СЕБЕ 23 3.1. Методики вивчення самооцінки 23 3.2. Дослідження самооцінки учнів підліткового віку 26 ВИСНОВКИ 31 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 33 ВСТУП Актуальність дослідження. Формування соціально активної, творчої особистості – головні завдання сучасної освіти. Розвиток вітчизняної педагогіки сьогодні спрямований на пошук більш ефективних технологій для опанування дітьми знань, вмінь, навичок, певного соціального досвіду. Особливо це становиться актуальним в умовах глобального зростання потоку інформації, що пов’язано з науково-технічним прогресом, розвитком знань людей про оточуючий світ. Шкільний вік вважається таким, котрий закладає основи не тільки майбутніх знань учня, а і його особистості. Саме в цьому віці формуються світоглядні уявлення дитини про себе та інших, які становляться базовою платформою для її психічного та соціального розвитку. Навчання та виховання дітей шкільного віку завжди було об’єктом прискіпливої уваги науковців та педагогів. Вітчизняна педагогіка живиться ідеями видатних дослідників в цій області: А. Адлера, Ш. Амонашвілі, С. Васильченка, Л. Виготського, А. Дістервега, О. Духновича, Д. Ельконіна, Е. Еріксона, Л. Занкова, Я. Коменського, Г. Костюка, О. Леонтьєва, А. Макаренка, А. Маслоу, М. Монтессорі, С. Миропольського, Р. Нємова, Ж. Піаже, С. Рубінштейна, В. Сухомлинського, Л. Толстого, К. Ушинського, І. Франка, Т. Шевченка та ін. Різним аспектам розвитку учнів у підлітковому віці присвячені роботи сучасних вітчизняних науковців: З. Богуславської, М. Боришевського, І. Василенко, Е. Гуцало, Л. Долинської, М. Заброцького, О. Запорожця, С. Ковальової, В. Крутій, В. Петрової, О. Скрипченко, А. Тихонової, Н. Трофимової, М. Фіцули, В.Ягупова та ін. Важливим в процесі виховання та навчання підлітків є те, що з початком шкільного навчання вони поступово становляться активними суб’єктами самовиховання. Це відбувається за рахунок здійснення уявлень про себе у своїй свідомості та порівняння на цій базі себе з іншими. Школярі створюють відповідну "Я-концепцію", яка є інтегративною, узагальненою внутрішньою картиною учня про свою особу. В думках вони порівнюють себе з найкращими зразками прояву людяності, активності, прагнуть до набуття необхідних для подальшого життя рис і якостей. Розгляд внутрішнього світу особистості в плані того, як вона себе уявляє, щоб застосувати ці знання для самовдосконалення, можна вважати, є одним із найактуальніших задач психології і педагогіки. В працях Л.В. Долинської, І.В. Дубровіної, В.С. Мухіної, В.А. Семіченко, О.П. Сергєєнкова, О.В. Скрипченко, С.П. Тіщенко, Т.М. Титаренко, П.Р. Чамати, С.Г. Якобсон розглянуті аспекти самосвідомості учнів, використання ними свого "Образу Я" для самовиховання. Метою даної роботи є поглиблення знань щодо феномену самосвідомості, розширення їх стосовно уявлень учнів підліткового віку відносно самих себе. Об’єкт дослідження – сфера самосвідомості особистості. Предмет дослідження – уявлення школярів підліткового віку, що виражені у їх самооцінці. Задачі, що спрямовані на досягнення мети дослідження, є наступними: 1. Поглибити знання про самооцінку як психологічну категорію і інтегральний результат уявлень підлітків про самих себе. 2. Виявити чинники та особливості формування самооцінки школярів. 3. Діагностувати уявлення учнів підліткового віку, що виражені у їх самооцінці. Методи, що використовувалися для реалізації завдань: загальнонаукові – аналіз, синтез, узагальнення, порівняння; специфічні – спостереження за поведінкою школярів, індивідуальні бесіди, експертне опитування, аналіз наукових джерел з тематики дослідження. Для збору емпіричної інформації про самооцінку учнів підліткового віку застосовані методики А.І. Ліпкіної і С.А. Будассі. Робота структурно складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. ВИСНОВКИ Формування уявлень індивідів про самих себе відбувається шляхом створення "Я-концепції", критичною або аналітичною складовою якої виступає самооцінка. Самооцінка – складне динамічне особисте утворення, особливий параметр розумової діяльності. Дитина в середині своєї свідомості відповідає не тільки на питання "Хто Я?", а більшою мірою й на питання "Який Я?", тобто порівнюючи себе з іншими. Самооцінка відноситься до центральних утворень особистості, до її ядра. Вона в значній мірі визначає соціальну адаптацію особистості, є регулятором її поведінки і діяльності. Уявлення підлітка про себе за допомогою самооцінки можуть виступати або сприятливим або несприятливим фактором його розвитку. Адекватна і трохи зависока самооцінка може вважатися сприятливим фактором для виховання і самовиховання. Надмірно завищену і понижену самооцінку слід віднести до негативних чинників. Якщо самооцінка адекватна – вона сприяє всебічному розвитку особистості, намаганню сформувати в себе позитивні якості, які людина побачила в інших людях та шляхом самооцінки виявила відсутність таких у себе. В даному випадку самооцінка виступає індикатором, який сигналізує індивіду, що у нього відсутні певні позитивні якості, які необхідні йому для подальшого життя та діяльності. Трохи підвищена самооцінка дозволяє людині знаходитися в певному комфортабельному стані, що свідчить про деяку задоволеність індивіда самим собою, своїми якостями, а це, в свою чергу, позитивно впливає на наявність безконфліктних взаємовідносин її з іншими людьми. Робота з таким вихованцем відбувається в конструктивному руслі та дозволяє безхворобливо змінювати як самооцінку індивіда, так і інші його властивості. Надмірно підвищена самооцінка не дозволяє людині утворенню нових якостей. У випадку, коли у людини першопочатково утворилися негативні риси і властивості, наприклад, егоцентризм, самовпевненість, хвальковитість – надмірно підвищена самооцінка не просигналізує індивіду про те, що їх потрібно змінювати. Навпаки, підвищена самооцінка сприяє закріпленню в свідомості особистості про наявність в неї "позитивних", як вона буде вважати, моральних, ділових і психологічних якостей. Надмірно висока самооцінка передбачає, у першу чергу, недостатню увагу до критики в свій бік, нехтування зауваженнями та пропозиціями інших. Самооцінка виконує перш за все регулятивну функцію. Ефективність учбової діяльності підлітка залежить не тільки від системи добре засвоєних знань і володіння прийомами розумової діяльності, але і від рівня самооцінки. Існує тісний зв'язок між успіхами, досягнутими в оволодінні учбовою діяльністю, і розвитком особистості. Це пояснюється тим, що в ній інтегрується те, чого досягла дитина, і те, до чого вона прагне, тобто проект її майбутнього. Уявлення підлітка про себе не є статичними. Формування самооцінки відбувається в процесі діяльності і міжособової взаємодії. Суспільство в значній мірі впливає на формування самооцінки особистості. Відношення людини до самої себе – найпізніше утворення в системі відносин людини до світу. Зміна уявлень підлітка про себе здійснюється під впливом суспільно значущих факторів: батьківської родини, групи однолітків, вчителів. Дослідженню самооцінки присвячені численні праці психологів і педагогів, які в своїх роботах застосовують різноманітні методики збору емпіричної інформації про це складне явище внутрішнього, психічного життя індивіда. Кожна методика присвячена певному аспекту формування особистості, враховує умови, в яких діє індивід, оцінює результати його діяльності. В ході застосування таких методик розкривається внутрішній світ особистості, викриваються її уявлення про себе та про інших людей. Саме через аналіз стосунків в соціальному середовищі можливо найбільш повно охарактеризувати уявлення особи про себе. >>>>
• Розвиток довільної уваги у дітей дошкільного віку
  
  ВСТУП 3 Розділ 1. РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УВАГИ ЯК ПСИХІЧНОГО ПРОЦЕСУ 5 1.1. Поняття про увагу у наукових психологічних дослідженнях 5 1.2. Вікові особливості розвитку уваги у дитинстві 12 Висновки до розділу І 19 Розділ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ДОВІЛЬНОЇ УВАГИ ДОШКІЛЬНИКІВ 20 2.1. Організація та проведення констатуючого експерименту з визначення довільної уваги дошкільників 20 2.2. Рекомендації щодо формування довільної уваги у дітей п’ятого року життя 27 Висновки до розділу ІІ 30 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 31 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 33 ДОДАТКИ 35 ВСТУП Актуальність дослідження. Сучасний розвиток педагогічної науки в Україні характеризується пошуком нових фундаментальних підходів до побудови навчально-виховного процесу. Законами України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", державними національними програмами "Освіта" ("Україна ХХІ століття") та "Діти України" визначено, що особливої ваги набуває єдність виховних впливів на дитину протягом тривалого періоду становлення особистості, починаючи з дошкільного дитинства. Це сприятиме формуванню у дитини стійких суспільнозначущих способів поведінки, здатності до самостійного критичного мислення, соціальної і моральної зрілості. При цьому одним із напрямків виховного процесу вважається інтелектуальний розвиток дошкільників. У свою чергу цей розвиток неможливий без формування високих параметрів для такого когнітивного процесу як увага. Діти, які вже розпочали навчання в школі, зазвичай потерпають через неуважність або через недостатній розвиток своєї уваги. Розвивати й удосконалювати увагу так само важливо, як і вчити письму, рахуванню, читанню. Особливо важливим видом уваги є довільна увага, яка дозволяє дитині ефективно і продуктивно діяти тривалий час, виконувати навчальні завдання. Саме той час, коли психіка дошкільника "дозріває" і починає характеризуватися довільністю когнітивних процесів (уваги, пам’яті ), вважається, що дитина готова до навчання в школі і може успішно опановувати учбовий матеріал. Тому дошкільний період, і, головним чином, старше дошкільництво, є найважливішим періодом у житті дитини. Психічний розвиток дитини, формування її когнітивних здібностей неодноразово знаходили своє відображення у психолого-педагогічній літературі. Віковим аспектам розвитку дошкільників присвятили свої праці І.С. Булах, Л.В. Долинська, Т.М. Зелінська О.Л. Кононко, В.С. Мухіна, Л.Ф. Обухова, М.В. Савчин, О.В. Скрипченко та ін. Питаннями розвитку уваги займалися такі науковці як: І.Л. Баскакова, П.Я. Гальперін, Ю.Б. Гіпенрейтер, М.Ф.Добринін, Ю.Б. Дормашєв, С.С. Левітіна, О.М. Леонтьєв, К.К. Платонов, Ю.П. Поваренков, В.Я. Романов, С.Л. Рубінштейн, В.І. Страхов та ін. Аналіз психолого-педагогічної літератури з питань розвитку уваги свідчить про те, що в роботах науковців недостатньо приділено уваги розгляду проблемі розвитку довільної уваги дітей дошкільного віку, а особливо умов, для її ефективного розвитку. Це обумовило тему даного дослідження – "Розвиток довільної уваги у дітей дошкільного віку". Об'єкт дослідження: довільна увага у дітей дошкільного віку Предмет дослідження: психолого-педагогічні умови формування і розвитку довільної уваги старших дошкільників Мета дослідження: визначити найбільш ефективні умови розвитку довільної уваги у дітей дошкільного віку. На досягнення мети дослідження спрямовані наступні завдання: 1. Проаналізувати науково-психологічну літературу з проблеми розвитку довільної уваги у дітей дошкільного віку. 2. Виявити рівні розвитку довільної уваги у дітей 5-го року життя. 3. Скласти рекомендації щодо формування довільної уваги у дітей 5-го року життя. Для виконання завдань дослідження використовувалися наступні методи: а) загально наукові – аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація, аналіз наукової літератури з теми дослідження; б) спеціальні, такі, що використовуються у педагогіці і психології – бесіда, спостереження, аналіз продуктів діяльності, констатуючий експеримент, тестування – методика "Знайди і викресли". Робота структурно складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 1. У ході аналізу теоретичних аспектів дослідження уваги було виявлено, що в системі психологічних феноменів увага займає особливе положення. Воно включене у всю решту психічних процесів, виступає як їх необхідний момент, і відділити її від них, виділити і вивчати в "чистому" вигляді не представляється можливим. З явищами уваги ми маємо справу лише тоді, коли розглядається динаміка пізнавальних процесів і особливості різних психічних станів людини. Проте не можна не бачити і особливостей уваги, що червоною ниткою проходять через всі інші психічні явища, де воно виявляється, різних видів діяльності, що не зводяться до моментів, в які включена людина. Це – наявність в ньому деяких динамічних, спостережуваних і вимірних характеристик, таких як об'єм, концентрація, перемикання, стійкість, розподіл, а також і ряд інших, котрі безпосередньо до пізнавальних процесів типу відчуттів, сприйняття, пам'яті і мислення не відносяться – характеристик вольової і емоційної сфери, властивостей особистості. Правильне рішення обговорюваної проблеми, скоріш за усе, полягає в тому, щоб спробувати з'єднати і врахувати обидві точки зору, тобто побачити в увазі і сторону процесів і явищ, і щось самостійне, незалежне від них. Це значить встати на точку зору, згідно якої увага як окремий психічний процес не існує, але є цілком особливим станом, що характеризує всі ці процеси в цілому Значення уваги у психічному житті індивіда виражається в точному виконанні пов'язаних з нею дій. Образи, одержані під час уважного сприйняття, вирізняються ясністю і виразністю. За наявності уваги розумові процеси протікають швидше і правильніше, рухи виконуються акуратніше й чіткіше. 2. Увага дошкільника має своєрідні характеристики, котрі залежать від його психічного і особистісного розвитку, дозрівання деяких психічних функцій. Вона відображає його інтереси щодо навколишніх предметів і дій, які він з ними виконує. Дитина п’ятирічного віку, в основному, зосереджена на предметі чи на дії доти, доки не згасає її інтерес до цього предмета чи дії. Поява нового предмета викликає переключення уваги, тому діти рідко займаються чимось одним упродовж тривалого часу. Однак, разом з тим, саме у цьому віці розпочинається становлення довільності уваги, тобто коли дитина свідомо спрямовує її на певні об’єкти оточення, здійснює це, виходячи з завдань навчання або умов ігри, вимог дорослого. У передшкільному дитинстві значним чином зростають показники всіх видів уваги. Стан підвищеної уваги пов'язаний з орієнтуванням в зовнішньому середовищі, з емоційним відношенням до неї, при цьому змістовні особливості зовнішніх вражень, що забезпечує таке підвищення, з віком змінюються. Істотне підвищення стійкості уваги спостерігається на заняттях, в яких дітям пропонується розглядати малюнки, описувати їх зміст, слухати розповідь. Переломний момент в розвитку уваги пов'язаний з тим, що діти вперше починають свідомо управляти своєю увагою, направляючи і утримуючи його на певних предметах. Для цієї мети п’ятирічний дошкільник користується певними способами, які він переймає від дорослих, а це й обумовлює появу довільної уваги. В значній мірі цьому сприяє також вдосконалення плануючої функції мовлення, яка є універсальним засобом організації уваги. Мовлення дає можливість наперед словесно виділити значущі для певної задачі предмети, організувати увагу, враховуючи характер майбутньої діяльності. 3. Проведений експеримент у ДНЗ "Журавушка" показав, що для ефективного формування довільної уваги дошкільників, особливе значення мають психолого-педагогічні умови навчання і виховання дітей. Зокрема виявлено, що низькі показники стійкості і продуктивності уваги дошкільників можуть залежати від недостатньо організованої педагогічної діяльності з їх розвитку. Практика показує, що продуктивному формуванню довільної уваги буде сприяти комплекс занять, вправ, ігор, дидактичних вправ і ігор. Рекомендації, що складені у результаті експерименту, мають свою значимість для організації навчально-виховного процесу, діяльності педагогів з для спеціального формування високих властивостей уваги. >>>>
• Загальна характеристика мовлення та його розвиток у дітей дошкільного віку
  
  Вступ 3 Розділ І. 6 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 6 1.1. Сутність і характеристики усного мовлення як форми спілкування дитини з оточуючим світом 6 1.2. Особливості мовленнєвого розвитку особистості в період дошкільного дитинства 8 Розділ ІІ. 14 ОСНОВИ РОЗВИТКУ УСНОГО МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ У ДОШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ 14 1. Розвиток зв'язного мовлення дітей – головне завдання дошкільного закладу 14 2.2. Діалогічне мовлення 15 2.3. Монологічне мовлення 18 2.4. Проведення бесід із дітьми 20 2.5. Навчально-мовленнева практика дітей 23 Розділ ІІІ 27 РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ-ДОШКІЛЬНЯТ – ВАЖЛИВЕ ЗАВДАННЯ БАТЬКІВ І ПЕДАГОГІВ 27 3.1. Підвищення педагогічної майстерності батьків щодо розвитку мовлення у своїх дітей 27 3.2. Практичні рекомендації батькам щодо психологічних особливостей проведення занять з мовленнєвого розвитку дитини 36 Висновки 40 Література 42 Вступ Актуальність дослідження. На початку третього тисячоліття, в умовах становлення незалежної України, нового звучання набувають питання виховання та розвитку конкретної дитини як справжнього суб’єкта життєдіяльності. Суспільству сьогодні вкрай потрібні люди, які творчо мислять, здатні створювати культуру, жити в ній, розвивати її. Тому формування освіченої, всебічно розвиненої особистості є одним з першочергових завдань реформування освіти в країні. Ідея самоцінності, унікальності дитини, необхідності розвитку її потенціалу дістала відображення і в нормативних актах нашої держави: у Національній доктрині розвитку освіти в Україні, Законі "Про дошкільну освіту", Базовому компоненті дошкільної освіти. Процес розвитку української державності пов’язується з найактивнішим, всеохоплюючим впровадженням рідної мови, що вимагає не тільки формування мовних умінь та навичок, а визначає стратегічне завдання виховання мовної особистості з властивими їй національно-культурними і світоглядними пріоритетами, особистості, яка свідомо і творчо опановує рідну мову з перших років життя. В цьому плані ефективне опанування дошкільником зв’язного мовлення є необхідною передумовою його подальшого навчання й виховання в закладах системи освіти України. Розвиток мовлення дошкільника досліджувався в працях багатьох науковців. В першу чергу слід назвати імена класиків наукової думки: Л.С. Виготського, О.О. Леонтьєва, О.Р. Лурії, С.Л. Рубінштейна, а також сучасних українських дослідників – Л.В. Ворошніної, Н.В. Гавриш, В.Г. Захарченко, А.А. Зрожевської, І.О. Зимної, Е.П. Короткової, Г.М. Леушиної, Н.П. Орланової, Т.О. Піроженко, І.О. Синиці, Є.І. Тихеєвої, О.С. Ушакової, О.М. Шахнарович та ін. Ознайомлення з результатами теоретичного аналізу означеної проблеми і практичним досвідом засвідчило, що питання розвитку дитячого мовлення розглядається стосовно різних підходів: психологічних (зокрема, психокорекційних), педагогічних, лінгводидактичних та, з огляду на це, однобічно, тільки в межах власної наукової дисципліни. Разом з тим є зрозумілим, що мовленнєвий розвиток дитини – це комплексний процес, що вимагає одночасного застосування декількох методологічних принципів. Крім того, звертає увагу на себе ще одна проблема. Сучасні дослідники мало приділяють уваги тому, що поширення комп’ютеризації, телебачення та інших технічних засобів, котрі стали доступними й дітям дошкільного віку як у сім'ї, так і в дошкільних закладах, обмежує безпосереднє спілкування дітей з іншими мовцями, внаслідок чого збагачується їхня пізнавальна сфера і водночас гальмується мовленнєва. За спостереженнями вихователів і педагогів, поширюється тенденція, коли діти приходять у перший клас школи з недостатнім мовленнєвим розвитком для успішного навчання. Виходячи з вищенаведеного, моє дослідження переслідує наступну мету – виявити принципові особливості теоретичного обґрунтування розвитку зв’язного мовлення дітей дошкільного віку та на цій базі запропонувати рекомендації батькам та вихователям з покращення процесу навчання дітей в цій сфері. Об'єкт дослідження – мовленнєві особливості дітей молодшого дошкільного віку. Предмет дослідження – процес формування та становлення зв’язаного мовлення дітей молодшого дошкільного віку засобами дидактичної та ігрової діяльності. Для реалізації даної мети дослідження необхідно виконання наступних завдань: – Узагальнити теоретичну базу досліджень вітчизняних науковців стосовно мовленнєвого розвитку дітей; – Класифікувати та характеризувати мовні особливості дітей молодшого дошкільного віку; – Узагальнити практику проведення занять з розвитку мовної активності у дошкільних закладах освіти; – Запропонувати рекомендації батьками щодо мовленнєвого розвитку своїх дітей з урахуванням психологічних, педагогічних, лінгводидактичних нюансів Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять: положення філософії про значення, суспільну природу мови як засобу спілкування; концептуальні засади психолого-педагогічної науки про взаємозв’язок між мовою, мовленням і мисленням, теорією і практикою; теоретичні положення про мовлення як знакову діяльність, єдність мовленнєвого змісту та мовної форми, про взаємозумовленість чуттєвого і раціонального в опануванні мови, про пріоритетну роль мовлення у розвитку мовної особистості. В дослідженні використовувались такі загальнонаукові методи як аналіз, синтез, аналіз наукової літератури, узагальнення, порівняння. Робота структурно складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури. Висновки Мовленнєвий розвиток дитини дошкільного віку – це процес набуття оптимального щодо віку кола лінгвістичних уявлень, граматичних умінь і навичок, розвиненість мовлення, сформованість мовленнєвої активності, самостійність у наслідуванні мови та екстенсивному оволодінні лінгвістичною інформацією, вміння використовувати різноманітні засоби спілкування. Індивідуальний мовленнєвий розвиток підпорядковується загальній закономірності – він знаходиться під впливом двох головних факторів, що взаємодіють – внутрішнього (програма спадкоємності) і зовнішнього (навколишнє середовище). Мовленнєвий розвиток дитини дошкільного віку забезпечується спеціально організованим дорослими процесом, основою якого є систематизована форма спілкування. Доведено, що розвиток зв’язного мовлення дітей молодшого дошкільного віку забезпечується спеціальною організацією мовленнєво-ігрової діяльності, що ґрунтується на особистісно орієнтованій моделі взаємодії її учасників (вихователів і дітей); системі мовленнєвих технологій, спрямованих на перехід дитини від репродуктивних до креативних мовленнєво-ігрових дій; функціональному характері мовленнєво-ігрової діяльності. Своєчасний і якісний розвиток зв’язного мовлення важлива умова повноцінного мовленнєвого розвитку випускника дошкільного навчального закладу. У досліджені визначено, класифіковано й охарактеризовано словесні і вербальні (репродуктивні і творчі) ігри. Змістом словесної гри виступає мовленнєве повідомлення, засобом реалізації ігрової дії та ігрового задуму є слово, а результатом гри – породження нового висловлювання – тексту. У словесних іграх вирішуються завдання на виховання звукової культури мовлення, формування його граматичної правильності, збагачення, уточнення й активізацію словника, розвиток зв’язного мовлення, комунікативної спрямованості мовлення, міжособистісного спілкування. Вербальні ігри – це ігри, змістом яких є безпосередньо зв’язне мовлення (діалогічне чи монологічне), мовленнєві висловлювання різного типу (опис, розповідь, міркування, пояснення), які побудовані за змістом художніх текстів. До репродуктивно вербальних ігор віднесено ігри-драматизації, ігри за змістом художніх творів, ігри-інсценізації, а також ігрові мовленнєві вправи і ситуації. До творчих вербальних ігор належать сюжетно-рольові ігри за змістом художніх творів, театралізовані, режисерські, ігри-небувальщини. Мовленнєва ігрова вправа – це спеціальні ігрові дії, спрямовані на розвиток і вдосконалення мовленнєвих умінь і навичок. Ігрова мовленнєва ситуація це штучно змодельовані обставини (дитиною чи дорослим) за змістом художніх текстів (оповідань, віршів, казок) або з епізодів життя дитини та створені для цього умови їх реалізації (ролі, дієві особи, позитивні мовленнєві стимули, атрибути, знайомий текст), що стимулюють і активізують мовленнєве спілкування дітей, сприяють розвитку діалогічного і монологічного мовлення. За результатами дослідження визначено тенденції мовленнєвого розвитку дошкільнят. Найсприятливішою для розвитку мовного потенціалу дітей є розвивальна формула навчально-виховного процесу, така його організація, за якої пріоритетним вважається розвиток здібностей, а знання виступають засобом цього розвитку. Особлива роль при цьому приділяються сім’ї, батькам, внесок яких в розвиток мовлення своїх дітей є вирішальним, а за морально-емоційним впливом – практично єдиним серед всіх інших суб’єктів виховання. Головною проблемою, яка в даний час практично не може розв’язатися за рядом об’єктивних причини, є неможливість організувати всебічне навчання батьків азам психолого-педагогічної грамотності, оволодіння ними принципами, прийомами і засобами розвиваючої роботи з дітьми. Тому вироблення практичних рекомендацій та пропозицій батькам з цього питання та доведення їх на семінарах або на батьківських зборах при дошкільних закладах освіти є однією з реальних форм покращення їх методичної майстерності. >>>>