ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1 5 КОХАННЯ ЯК СУТНІСНА ОЗНАКА ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИСТОСТІ 5 1.1. Теоретичні основи
кохання в психології 5 1.2. Особливості стосунків закоханих 11 1.3. Методика Т. Лірі як інструмент дослідження міжособистісних стосунків закоханих 15 Висновки до першого розділу 22 РОЗДІЛ 2 24 ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВЗАЄМОВІДНОСИН МІЖ ЗАКОХАНИМИ 24 2.1. Теоретичне обґрунтування дослідження 24 2.2. Збір емпіричної інформації, її обробка та інтерпретація 25 Висновки до другого розділу 32 ВИСНОВКИ 34 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 37 Додаток А 40 Додаток Б 44 Додаток В 45 ВСТУП Актуальність теми. Кінець минулого та початок ХХІ століття ознаменовані посиленою увагою науковців до вивчення питань статусу, прав і можливостей жінок та чоловіків в сім’ї та суспільстві. Проблеми гендерного розвитку особистості набувають особливої актуальності в умовах розбудови громадянського суспільства, які диктують свободу соціального волевиявлення, вибору власної лінії поведінки в подружньому житті, сімейному вихованні дітей, творенні особистого щастя. Саме в культурі суспільства формується не лише статеворольова поведінка, але й концепція чоловічої і жіночої психології, статевої любові, продовження роду. Особливо важливою в українському суспільстві в контексті становлення нових соціально-економічних та політичних відносин є проблема збереження гуманності, поваги, любові один до одного. Ринкові механізми, що запущені в економіці, на жаль надають руйнівної дії для теплих, дружніх відносин та переносить їх у площину холодного розрахунку. В цьому плані особливо страждають любовні взаємовідносини – стосунки
кохання між чоловіком і жінкою. Вони в період трансформаційних змін набувають нового наголосу і змісту, а їх дослідження обумовлюється потребою гармонізації відносин у суспільстві в цілому. Любов як явище завжди займала центральне місце в полі зору будь-якого суспільства. Різні аспекти
кохання висвітлювалися в творах мистецтва, аналізувалися літературними критиками, мистецтвознавцями, культурологами, філософами, релігійними діячами. Почуття любові знайоме кожній людині і супроводжує її все життя. Разом з тим, слід визнати, що, за великим рахунком, феномен
кохання між чоловіком і жінкою не знайшов до сих пір задовільного розгляду в межах саме психологічної науки, тобто науки про внутрішній світ людини. Більшість робіт присвячено любові в межах інших наук: соціології, соціоніці, філософії, а також висвітлюється з точки зору культурологічних, етичних, релігійних концепцій. Неможливість осягнути це явище з точки зору раціонального пояснення сприяла тому, що любов в психології стала об’єктом дослідження в основному представників глибинної психології – З. Фрейда, К. Юнга, А. Адлера, Е. Фромма та ін., які пов'язували почуття любові з сферою "несвідомого". В сучасній українській психології тема, що пов’язана з
коханням як психічним процесом або станом особистості, практично не розглядається. З 19 українських дисертацій з області вивчення почуттів і емоцій, що представлені в період з 1996 по ц.р., темі любові присвячена тільки одна: І.В.Євтушенко розглядала інтимні почуття з точки зору психоаналітичних теорій [9]. Не спостерігається також психологічних досліджень любові і
кохання як елементів афектно-вольової сфери людини. Тому метою даної роботи є виявлення особливостей
кохання з точки зору психології почуттів, зокрема в аспекті соціальної взаємодії закоханої людини. Об’єкт дослідження – особистість закоханого індивіда. Предмет дослідження – особливості міжіндивідного спілкування закоханих суб’єктів. На реалізацію мети дослідження спрямовані наступні завдання: – Узагальнити досвід вивчення в психології поняття "
кохання"; – Проаналізувати характеристики взаємовідносин людей, які кохають; – Практично дослідити особливості відображення в свідомості індивіда, що кохає, його стосунків з оточуючим соціальним середовищем. Гіпотезою дослідження виступає твердження, що особистість закоханого є своєрідним, доволі складним та суперечливим психічним утворенням, яке за певними параметрами разюче відрізняє його від незакоханих осіб. Для реалізації мети, завдань дослідження та підтвердження гіпотези використовувалися наступні методи: загальнонаукові – аналіз, синтез, узагальнення, аналіз наукової літератури, моделювання; психологічні – тестування, спостереження, експертне опитування. В якості конкретного емпіричного інструментарію застосовувалася методика Т.Лірі, яка на вимогу досліджуваних проводилася в російськомовному варіанті. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел. ВИСНОВКИ Дослідники одностайно вказують в своїх працях на складність та неоднозначність визначення явища
кохання. Воно, на їх думку, виключно складний об’єкт як для психологічного, так і для будь-якого іншого аналізу. Крім того,
кохання ще менше, ніж якийсь інший аспект реальності може бути з достатньою повнотою описане у рамках науки, його пізнання вимагає міждисциплінарного дослідження, яке б поєднувало факти і прийоми не лише психології, літературознавства, а й соціології, біології, етнографії, історії, мистецтвознавства та багатьох інших дисциплін. Любов належить до аж надто динамічної рефлексії почуттів і стосунків, вона постійно розвивається змінює свою силу, спрямованість, форми існування. Вона є своєрідною формою ставлення людини до світу і вищою моральною цінністю, яка визнається такою протягом багатовікової історії людства. Велике місце в дослідженнях про
кохання відводиться розділенню понять "любов" і "
кохання". З одного боку вони є спорідненими почуттями, тому що мають однакову емоційну спрямованість на прихильність до об’єкту своєї пристрасті, однак
кохання при цьому виступає як почуття найсильнішої симпатії саме до особи протилежної статі. Любов розглядається в більш широкому плані – як стійка емоційна реакція на відоме джерело задоволення. Бажання бути ближче до об'єкту любові виражається в закоханості. В коханні особливо важливе місце займають сексуальні аспекти, без яких, напевно, не можна б було взагалі вести мову про відмінність між
коханням і любов'ю. Розвиток сексуальності і розвиток здатності любити надають один на одного синергетичний (підсилюючий) ефект і є основою
кохання. В основному явище
кохання стало об’єктом дослідження в працях не психологів, а філософів, які вбачали в ній сутнісну ознаку людського індивіда, його потенційну властивість бути залученим до загальносвітових або екзистенційних моральних тенденцій. Крім того, пояснити феномен закоханості раціональним способом дуже важко – настільки нелогічною та непередбачуваною іноді виявляється поведінка закоханих. Вона вбирає у себе суперечності всіх аспектів взаємовідносин індивідів у соціумі, і майже завжди виступає як вузол протиріч. Тому тема
кохання в працях психологів не стала не тільки домінуючою, а й взагалі доцільною для розгляду. Якщо психологічне обґрунтування феномену
кохання не знайшло гідного відображення в працях психологів, то тема взаємовідносин між закоханими є більш розробленою в психологічній науці. Для дослідження поведінки закоханих важливим є ствердження того, що
кохання – це “замкнення” багатьох потреб однієї особистості на іншій. З переживаннями
кохання пов’язані певні відчуття, приналежність яких саме до
кохання не викликає сумнівів у їхніх носіїв. Так, до опису респондентами своїх відчуттів, які входять до набору таких переживань, можна віднести ейфорію, депресивні почуття, нахили до фантазії, порушення сну, загальне збудження і труднощі концентрації уваги. Міжособистісне спілкування за участю закоханих осіб характеризується як взаємодія людей, за якої вони пізнають один одного, вступають у взаємини, розкриваючи один перед одним свої емоційні світи, виявляючи істотні особистісні характеристики. Таке саморозкриття і проникнення у внутрішній світ партнера по комунікації можливе тільки у площині інтимно-особистісного спілкування, до якого відноситься і комунікація людей, які відчувають почуття любові. Любов до іншої людини виступає як найперша і найгостріша потреба людини, тим дзеркалом, у якому проявляється справжня сутність особистості. Внутрішній світ людини, що любить, визначає особливості її поведінки по відношенню до свого партнера. У спілкуванні, що відбувається в парі, розкривається зміст і сутність кожної особистості. І хоча всі закохані мають певний "стандартний" набір психологічних рис, стереотипів поведінки, за якими можна означити, що людина знаходиться у стані закоханості, крім того, кожний індивід вносить у процес взаємовідносин своє суто індивідуальне, неповторне ставлення до об’єкту
кохання. Проведене емпіричне дослідження показало, що головними параметрами, які характеризують особистість в ході спілкування з предметом свого
кохання та іншими людьми є доброзичливість, альтруїстичність і слухняність. Виявлення даних параметрів в певній єдності, тобто, коли всі три показники мають екстремальні значення, надає можливість констатувати наявність стану закоханості у обстежуваного індивіда. Такий стан спонукає поводитися певним чином не тільки з коханою людиною, а й з іншими представниками соціального оточення. Це підтверджує гіпотезу даної роботи стосовно того, що особистість закоханого є своєрідним, доволі складним та суперечливим психічним утворенням, яке за певними параметрами разюче відрізняє його від незакоханих осіб. Застосована в дослідженні методика Т.Лірі виявила себе як перспективний інструмент вивчення любовних стосунків, виявлення внутрішніх уявлень особистості ("Я-образу") про себе та оточуюче соціальне середовище. За допомогою підходу, що застосований в даній роботі є можливим створення більш конкретної моделі особистості закоханого – певного еталону для проведення подальших досліджень. Як показало тестування, неможливо підмінити особистість закоханого, уявляючи себе на його місці. Своєрідність психічного стану індивіда, що любить, виявляється унікальним, неповторним та таким, що не піддається "копіюванню", наслідуванню.
>>>>
У нас Ви маєте можливість замовити матеріал за темою «чи здатен печорин на велике кохання», або 