|
65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 1877-1900 65533 65533
У нас Ви маєте можливість замовити матеріал за темою «65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 65533 1877-1900 65533 65533», або знайти вже готові матеріали, які містять певну інформацію за даним запитом
-
Столипінська реформа в 1900-1910 рр.
Вступ 3 1. Загальна характеристика реформ Столипіна 1900-1910 рр. 4 2. Наслідки реформи та причини її невдачі 11 Висновок 13 Використана література 14 >>>>
-
Громадянська війна у США 1801-1865 рр.
Вступ 2 1. Передумови причини і хід громадянської війни у США 1861-1865 рр. . 4 2. Реконструкція Півдня 1865-1877 pp. 12 Висновки 18 Список використаних джерел 20 >>>>
-
Зміни в державному ладі Росії на початку ХХ ст. (1900-1917 р.р.)
З М І С Т 1. Зміни в державному ладі Росії на початку ХХ ст. (1900-1917 р.р.) 3 1.1. Буржуазно-демократична революція у Росії. Утворення Рад робітників, солдатських, матроських і селянських депутатів. 3 1.2. Зміни в державному ладі Російської імперії 7 1.3. Зміни в державному ладі у період світової війни (1914-1917 р.) 16 2. Податкова політика в радянський період (з 1921 р. по 1991 р.) 22 2.1. Податкова політика радянської держави до Великої Вітчизняної війни 22 2.2. Зміни в податковому законодавстві після війни та їх розвиток в період розквіту соціаліму 25 Список використаної літератури 27 >>>>
-
Зміни в державному ладі Росії на початку ХХ ст. (1900-1917 р.р.)
З М І С Т 1. Зміни в державному ладі Росії на початку ХХ ст. (1900-1917 р.р.) 3 1.1. Буржуазно-демократична революція у Росії. Утворення Рад робітників, солдатських, матроських і селянських депутатів. 3 1.2. Зміни в державному ладі Російської імперії 7 1.3. Зміни в державному ладі у період світової війни (1914-1917 р.) 16 2. Податкова політика в радянський період (з 1921 р. по 1991 р.) 22 2.1. Податкова політика радянської держави до Великої Вітчизняної війни 22 2.2. Зміни в податковому законодавстві після війни та їх розвиток в період розквіту соціаліму 25 Список використаної літератури 27 >>>>
-
Історіографія історії України
Зміст Вступ 3 1. Розвиток історіографічної науки в пореформенний період (1861 – 1900) 4 2. Народницький напрям в історіографічній науці кінця ХІХ ст. 6 3. Історіографія історії України початку ХХ ст. 8 Висновки 11 Список використаної літератури 12 >>>>
-
Історіографія історії України
Зміст Вступ 3 1. Розвиток історіографічної науки в пореформенний період (1861 – 1900) 4 2. Народницький напрям в історіографічній науці кінця ХІХ ст. 6 3. Історіографія історії України початку ХХ ст. 8 Висновки 11 Список використаної літератури 12 >>>>
-
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА ПОЧАТКУ ХХ ст. (1900 – 1917 рр.)
План 1. Соціально-економічний розвиток України на початку ХХ ст. Cтолипінська аграрна реформа. 2. Суспільно-політичне життя України на початку ХХ ст. а) Виникнення та діяльність українських політичних партій. б) Наддніпрянщина в роки революції 1905 – 1907 рр. та третьочервневої монархії. 3. Україна в роки Першої світової війни (1914-1918 рр.) >>>>
-
Визначення інвестиційної привабливості підприємства
Визначення інвестиційної привабливості підприємства 2 Задача 4. 14 Є такі балансові дані по компанії А на 31.12.2001 р., тис. гр..од.: Необоротні активи – 1900 Оборотні активи: Дебіторська заборгованість – 350 Виробничі витрати – 150 Грошові кошти – 300 Короткострокові пасиви: Кредиторська заборгованість – 215 Позикові кошти – 410 Необхідно розрахувати: А) величину чистого оборотного капіталу; Б) коефіцієнт поточної ліквідності; В) коефіцієнт швидкої ліквідності. >>>>
-
Держава як суб'єкт соціального захисту населення
1 Держава як суб'єкт соціального захисту населення 3 2 Задача 9 Сукупна пропозиція характеризується даними таблиці: Рівень цін (Р) Реальний ВНП ( Y) 250 2000 225 2000 200 1900 175 1700 150 1400 125 1000 125 500 125 300 Визначить: A) в яких межах змінюється обсяг реального ВНП (Y) та рівень цін (Р) на кейнсіанському відрізку кривої сукупної пропозиції (AS)? Б) в яких межах змінюється рівень цін (Р) та обсяг реального виробництва (Y) на класичному відрізку кривої (AS)? B) в яких межах змінюється обсяг реального ВНП (Y) та рівень цін (Р) на проміжному відрізку кривої (AS)? Список використаної літератури 11 >>>>
-
Контрольна з економічного аналізу
Принципи організації інформаційного забеспечення економічного аналізу в умовах автоматизації робочого місця менеджера. 2 Характеристика основних прийомів моделювання факторних систем. 3 Задача. 5 Наведено дані, що характеризують рух продукції на складі промислового під-приємства: грн. Показники Літер. визн. Фактично за минулий рік Звітний рік План Факт Залишки продукції на початок року Оп 2070 1300 1680 Випуск продукції В 120900 125700 130800 Залишки продукції на кінець року Ок 1569 1400 1900 На підставі приведених даних необхідно: 1. Визначити об'єм реалізації товарної продукції. 2. Розрахувати абсолютне та відносне відхилення фактичних значень від пла-нових показників. 3. Методом балансової ув'язки і способом ланцюгових підстановок визначити вплив на зміну об'єму реалізації, порівняно з планом та попереднім періодом, наступних факторів: а) зміни випуску продукції; б) зміни залишків продукції на кінець року. 4. Розрахувати середні залишки продукції і обертовість їх в днях по плану та фактично. 5. Скласти узагальнюючу таблицю і проаналізувати розраховані показники. Література 7 >>>>
-
Контрольна з маркетингу
37. Методи прямого та непрямого маркетингового ціноутворення. 3 25. Національні та міжнародні асоціації маркетингу та інтеграційні процеси в Україні 15 Ситуаційна задача № 1. 20 Ситуаційна задача № 1. "СТРАТЕГІЯ ІНВЕСТИЦІЙ ДЛЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ НА ПІДПРИЄМСТВІ" Розробити стратегію інвестицій для підприємства, яке виробляє чотири групи продукції, розташовані відповідно до рейтингу за двома категоріями: • перспективний ріст ринку; • відносна частка на ринку. Таблиця 1. Необхідні дані: № п/п Показники Виріб 1 Виріб 2 Виріб 3 Виріб 4 1. Обсяг ринку, тис. грн. 20,0 30,0 15,0 18,0 2. Майбутній обсяг ринку, тис. шт. 36,0 32,4 17,0 36,2 3. Обсяг продажу, тис. шт. 1,0 11,3 - 15,0 4. Ціна виробу, грн. 90,0 60,0 - 150,0 5. Рентабельність продукції, % 20,0 12,0 - 30,0 6. Трудомісткість одного виробу, год. 3,0 1,5 10,0 4,0 Таблиця 2. Шкала попиту на виріб 3 Ціна, грн. 600 550 500 450 400 350 Попит, тис. шт. 1,0 3,0 5,0 6,0 8,0 10,0 Таблиця 3. Вартість виробництва виробу 3 Виробництво товарів, тис. шт. 1,0 3,0 5,0 6,0 8,0 10,0 Сукупні постійні витрати, тис. грн. 750 750 750 750 750 750 Сукупні змінні витрати, тис. грн. 450 750 950 1110 1900 2800 1. Визначити ціну,обсяг продажу і рентабельність виробу 3. 2. Визначити по кожному виробу ріст ринку, прибуток, чисельність персоналу. 3. Побудувати «пакетну» матрицю і визначити стратегію інвестицій. 4. Які основні принципи сегментування споживчого ринку? >>>>
-
Контрольна. Маркетинг
37. Методи прямого та непрямого маркетингового ціноутворення. 3 25. Національні та міжнародні асоціації маркетингу та інтеграційні процеси в Україні 15 Ситуаційна задача № 1. 20 Ситуаційна задача № 1. "СТРАТЕГІЯ ІНВЕСТИЦІЙ ДЛЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ НА ПІДПРИЄМСТВІ" Розробити стратегію інвестицій для підприємства, яке виробляє чотири групи продукції, розташовані відповідно до рейтингу за двома категоріями: • перспективний ріст ринку; • відносна частка на ринку. Таблиця 1. Необхідні дані: № п/п Показники Виріб 1 Виріб 2 Виріб 3 Виріб 4 1. Обсяг ринку, тис. грн. 20,0 30,0 15,0 18,0 2. Майбутній обсяг ринку, тис. шт. 36,0 32,4 17,0 36,2 3. Обсяг продажу, тис. шт. 1,0 11,3 - 15,0 4. Ціна виробу, грн. 90,0 60,0 - 150,0 5. Рентабельність продукції, % 20,0 12,0 - 30,0 6. Трудомісткість одного виробу, год. 3,0 1,5 10,0 4,0 Таблиця 2. Шкала попиту на виріб 3 Ціна, грн. 600 550 500 450 400 350 Попит, тис. шт. 1,0 3,0 5,0 6,0 8,0 10,0 Таблиця 3. Вартість виробництва виробу 3 Виробництво товарів, тис. шт. 1,0 3,0 5,0 6,0 8,0 10,0 Сукупні постійні витрати, тис. грн. 750 750 750 750 750 750 Сукупні змінні витрати, тис. грн. 450 750 950 1110 1900 2800 1. Визначити ціну,обсяг продажу і рентабельність виробу 3. 2. Визначити по кожному виробу ріст ринку, прибуток, чисельність персоналу. 3. Побудувати «пакетну» матрицю і визначити стратегію інвестицій. 4. Які основні принципи сегментування споживчого ринку? ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 26 >>>>
-
Контрольна з маркетингу
25. Національні та міжнародні асоціації маркетингу та інтеграційні процеси в Україні 3 13. Теорія ефективної конкуренції та її практичне застосування в умовах України. 6 Ситуаційна задача № 1. 19 Ситуаційна задача № 1. "СТРАТЕГІЯ ІНВЕСТИЦІЙ ДЛЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ НА ПІДПРИЄМСТВІ" Розробити стратегію інвестицій для підприємства, яке виробляє чотири групи продукції, розташовані відповідно до рейтингу за двома категоріями: • перспективний ріст ринку; • відносна частка на ринку. Таблиця 1. Необхідні дані: № п/п Показники Виріб 1 Виріб 2 Виріб 3 Виріб 4 1. Обсяг ринку, тис. грн. 20,0 30,0 15,0 18,0 2. Майбутній обсяг ринку, тис. шт. 36,0 32,4 17,0 36,2 3. Обсяг продажу, тис. шт. 1,0 11,3 - 15,0 4. Ціна виробу, грн. 90,0 60,0 - 150,0 5. Рентабельність продукції, % 20,0 12,0 - 30,0 6. Трудомісткість одного виробу, год. 3,0 1,5 10,0 4,0 Таблиця 2. Шкала попиту на виріб 3 Ціна, грн. 600 550 500 450 400 350 Попит, тис. шт. 1,0 3,0 5,0 6,0 8,0 10,0 Таблиця 3. Вартість виробництва виробу 3 Виробництво товарів, тис. шт. 1,0 3,0 5,0 6,0 8,0 10,0 Сукупні постійні витрати, тис. грн. 750 750 750 750 750 750 Сукупні змінні витрати, тис. грн. 450 750 950 1110 1900 2800 1. Визначити ціну,обсяг продажу і рентабельність виробу 3. 2. Визначити по кожному виробу ріст ринку, прибуток, чисельність персоналу. 3. Побудувати «пакетну» матрицю і визначити стратегію інвестицій. 4. Які основні принципи сегментування споживчого ринку? ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 25 >>>>
-
Бухгалтерський облік контрольна
1. Баланс на початок місяця 3 Вихідні дані для складання балансу, наведені в табл. 1. Таблиця 1. № п/п Найменування рахунка Варіант № 7 1 Основні засоби 34000 2 Знос основних засобів 11000 3 Матеріали 5000 4 Статутний капітал 98000 5 Додатковий капітал 6500 6 Рахунки в банках 81000 7 Неоплачений капітал 4000 8 Розрахунки з різними дебіторами 800 9 Розрахунки з постачальниками та підрядчиками 6500 10 Розрахунки з оплати праці 4400 11 Розрахунки за страхування 920 12 Розрахунки за податками і платежами 930 13 Виробництво 1900 14 Готова продукція 4000 15 Розрахунки з покупцями та замовниками 1300 16 Товари 0 17 Витрати майбутніх періодів 252 18 Розрахунки за іншими операціями 4002 2. Журнал господарських операцій 5 Складемо журнал господарських операцій ТОВ «Сан» за квітень 2008 року (табл. 3). Таблиця 3 Журнал реєстрації господарських операцій ТОВ «Сан» за квітень 2008 р. № п./п. Зміст господарської операції Кореспонденція рахунків Сума Супроводжувальні документи Дебет Кредит 1 2 3 4 5 6 1 На підприємство надійшли матеріали від постачальника 201 631 3100 Товарно-транспортна накладна № 11, прибутковий ордер № 16 ... 3. Первинні документи господарських операцій 9 4. Рахунки синтетичного обліку 31 5. Головна книга 36 6. Оборотно-сальдова відомість 43 7. Баланс на кінець місяця 45 Список використаної літератури 49 >>>>
-
Задачі з обліку
Завдання 1.4 2 1. Класифікувати рахунки на активні та пасивні. 2. Визначити номер балансових рахунків. 1. Короткострокові кредити, отримані через аукціон від НБУ – 10000 грн. 2. Сумнівна заборгованість за кредитами суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями – 5000 грн. 3. Нематеріальні активи – 16000 грн. 4. Вкладення в асоційовані банки – 2340 грн. 5. Короткострокові кредити суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями – 100000 грн. 6. Процентні доходи за кредитами суб’єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями – 6700 грн. Завдання 2.4 3 1. Скласти бухгалтерські проведення за операціями 2. Зробити відповідні розрахунки та визначити залишок готівки в касі на кінець дня. № п/п Зміст операції Сума, грн. 1 Касир видаткової каси одержав під звіт для здійснення видаткових операцій готівку в сумі 77150 2 Внесено фізичною особою грошей на свій поточний рахунок 100000 3 Погашення фізичними особами процентів за користування кредитом, наданим їм банком на поточні потреби 12000 4 Повернення працівниками банку невикористаних сум ними на господарські витрати 420 5 Виплати коштів з поточного рахунку фізичної особи за її розпорядженням 22700 6 Видача авансів на відрядження працівникам банку 780 7 Виплата дивідендів акціонерам банку 1900 Список використаної літератури 4 >>>>
-
Аудит
Теоретичні питання. 2 1. Державний комітет України по земельним ресурсам 2 2.Помилки під час відображення малоцінних та швидкозношуваних предметів 11 Практичні завдання. 17 Завдання №10 17 Підприємство є платником ПДВ за місяць. На розрахунковий рахунок підприємства надійшов прибуток від реалізації продукції в сумі 2600 гри (в тому числі ПДВ). На виробництво продукції в звітному періоді були витрачені сировина і матеріали на суму 5100 гри (в тому числі і ПДВ), паливо і енергія - на 2700 грн. (в тому числі й ПДВ). Оренда виробничих приміщень - 800 гри (в тому числі й ПДВ). Визначити податковий обов'язок за ПДВ. Розрахувати штрафні санкції за ПДВ за несвоєчасне перерахування в бюджет. Строк не¬сплати - 15 днів. Завдання №11 18 Основні виробничі фонди (товари, роботи, послуги) було передано в ме¬жах балансу платника податку для невиробничого використання, затрати за якими не належать до валових витрат та не амортизуються. Балансова вартість пере¬даних основних фондів - 15 тис. грн. Податкові зобов'язання не нараховано. Завдання № 18 23 На балансі підприємства на 01.01.01 р. наявні такі транспортні засоби: 1) трактор колісний - 1 шт. (об'єм циліндра - 7500 см3); 2) легкові автомобілі - 3 шт. (об'єм циліндра - 1400. 1900, 2600 см3); 3) вантажний автомобіль- і шт. (об'єм циліндра - 8500см3); 4) автобуси - 2 шт. (об'єм циліндра - 6000, 7000 см3); 5) яхта - 1 шт. (довжина корпусу - 10 м); 6) човен моторний - 1 шт. ( довжина корпусу 6 м). Література та джерела інформації. 27 >>>>
-
"БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ"
1. Умови для збалансованого безпечного існування людей. З розвитком людської цивілізації та науково-технічного прогресу проблеми відносин між природою та суспільством постійно загострюються. Різке збільшення за останнє сторіччя обсягів промислового та сільськогосподарського виробництва, розвиток транспорту, енергетики, хімізації, зростання урбанізації негативно впливають на природне середовище. Томові серед негативних наслідків науково-технічного прогресу дедалі більшого розмаху набуває забруднення атмосферного повітря, водоймищ, деградація ґрунтового покриву, знищення запасів природних ресурсів, порушення стабільності екологічних систем та багато інших. Цілком очевидною стала необхідність активної боротьби з цими явищами, бо смороду загрожують життю людей. Надзвичайно важливою проблемою сьогодення з цієї крапки зору є насування екологічної кризи, а за нею й екологічної катастрофи. Наприкінці XX століття людство вже реально усвідомило можливість закінчення свого існування на Землі. В останні роки всі більше накопичується екологічних проблем, що мають глобальний характер. Це, зокрема, проблеми: o зменшення запасів корисних копалин; o зменшення джерел енергії; o забруднення навколишнього середовища; o демографічне зростання населення; o урбанізація міст; o заборона війн та випробувань ядерної зброї. За даними різних експертів, якщо не буде вжито невідкладних заходів, екологічна кризу вже настане в найближчі 20-25 років, Розглянемо деякі з наведених вище проблем. Швидко проходити демографічне зростання населення (початок нашої ери - 220 млн. чол., 1900 рік - 1,6 млрд. чол., 1941 р. - 4,5 млрд. чол., 1950 р. - 2,5 млрд. чол., 1987 р. - 5 млрд. чол., 1996 р. - 5,6 млрд. >>>>
-
Розробка операційного бюджету підприємства
1. Розробка операційного бюджету 3 Розробити операційний бюджет підприємства на рік (з розбивкою по кварталах) за наступними даними: Таблиця 1.1 Очікуваний обсяг реалізації, шт Прогноз збуту 1 квартал 2 квартал 3 квартал 4 квартал 8 35000 15000 39500 33000 Доля оплати у поточному кварталі: для 1-5 варіантів – 70%; для 6 – 10 варіантів – 75%. Ціна за одиницю виробу - 20 грн. 00 коп. Запланований залишок продукції: для 1-5 варіантів – 20% обсягів реалізації наступного періоду; для 6-10 – 15%. Запаси готової продукції на початок року – для 1-5 варіантів – 5000 виробів, для 6-10 варіантів – 3500 виробів. Витрати на виробництво. Кількість основної сировини на одиницю продукції – 5кг Ціна 1 кг сировини – 0,60 грн. Залишок матеріалів на кінець періоду – 10% від потреби майбутнього періоду. Оцінка запасів матеріалів на початок року для 1- 5 варіантів – 7500 кг, для 6-10 варіантів – 6500 кг. Доля оплати за матеріали у поточному кварталі – 50%. Витрати праці робітників основного виробництва – 0,8 години на одиницю продукції. Тарифна ставка – 7 грн 50 коп за 1 годину. Інші накладні витрати 2 грн на одиницю виробленої продукції. Постійні накладні витрати 60600 грн за квартал, у тому числі сума нарахованої амортизації – 15000 грн. Витрати на реалізацію та управління. Змінні на одиницю продукції – 1,80 грн. Таблиця 1.2 Постійні витрати на квартал, грн. Вид витрат 1 квартал 2 квартал 3 квартал 4 квартал Реклама 40000 40000 40000 40000 Заробітна плата АУП 35000 35000 35000 35000 Страхові внески 1900 37750 Річний відсоток по позикових коштах 10%. Ставка податку на прибуток 25%. Таблиця 1.3 Вартість обладнання, що планується до придбання, грн 1 квартал 2 квартал 3 квартал 4 квартал Варіанти 6 – 10 25000 25000 Запланована сума на виплату дивідендів 40000 грн 1.1. Формування бюджету продаж 4 1.2. Формування бюджету виробництва 6 1.3. Формування бюджету прямих витрат на матеріали 8 1.4. Формування бюджету прямих витрат на оплату праці 10 1.5. Формування бюджету загально виробничих накладних витрат 11 1.6. Формування бюджету виробничої собівартості реалізованої продукції 13 1.7. Формування бюджету витрат на реалізацію та управління 15 1.8. Основні бюджетні документи 16 Список використаних джерел 21 >>>>
-
Контроль і ревізія
Завдання №17 3 За допомогою інвентаризації товарно-матеріальних цінностей на за¬водських складах № 2 і 5 встановлено факт псування матеріалів під час збері¬гання на загальну суму 5675 грн., у тому числі у завідувача складу №2 В.І. Кова¬ленко - 3820 грн., завідувача складу №5 С.А. Рогожина - 1855 грн. Матеріально відповідальні особи відмовились відшкодувати вартість заподіяного збитку від псування матеріалів, після чого адміністрація об'єднання подала на них цив¬ільний позов. У результаті розгляду цивільного позову районний народний суд відмовив його задовольнити через відсутність необхідних умов для забезпечення зберігання товарно-матеріальних цінностей. На підставі рішення суду бухгалтерія списала суму псування матеріалів за рахунок об'єднання. Збитки в бухгалтерському обліку відображені в складі матеріальних витрат. Визначити характер порушення і сформулювати запис до відповідного розділу акту ревізії. Завдання №18 6 На балансі підприємства на 01.01.01 р. наявні такі транспортні засоби: 1) трактор колісний — 1 шт. (об'єм циліндра - 7500 см3); 2) легкові автомобілі - 3 шт. (об'єм циліндра - 1400, 1900, 2600 см3); 3) вантажний автомобіль - 1 шт. (об'єм циліндра - 8500см3); 4) автобуси - 2 шт. (об'єм циліндра - 6000, 7000 см3); 5) яхта - 1 шт. (довжина корпусу - 10м); 6) човен моторний - 1 шт. ( довжина корпусу 6 м). Визначити податок з власника транспортних засобів. Розрахувати штрафні санкції за зниження суми податку в розмірі 1/3 нарахованої суми. Річна обліко¬ва ставка НБУ - 81 %. Строк несплати - 16 днів. Вказати строк сплати податку і подання розрахунку. Завдання №20 9 За звітний період (місяць) на підприємстві були зроблені виплати робітникам: основна і допоміжна заробітна плата - 18 тис. грн.; матеріальна допомога - 5 тис. грн.; премії та інші винагороди - 12 тис. грн.; за відрядним договором - 15 тис. грн. Визначити збір в фонди Пенсійний, соціального страхування, зайнятості. Розрахувати штрафні санкції за зниження суми податку в розмірі 1/2 нарахова¬ної суми. Строк несплати - 19 днів. Вказати строк сплати податку і подання розрахунку. Річна облікова ставка НБУ - 80 %. Список використаної літератури. 12 >>>>
-
Страхування
Вступ 3 Структура страхового ринку України та її основні елементи 4 1. Поняття страхового ринку України 4 2. Структура страхового ринку України 10 Висновки 16 Розрахункова частина 17 Задачі по розрахунку величини страхового збитку Вихідні дані Значення параметрів S Страхова сума W Страхова вартість Un Прямий збиток Uk Непрямий збиток Fb Безумовна франшиза Fy Умовна франшиза 19000 29000 15000 4000 9 6 Задача 1. Застраховано прямий і непрямий збиток майна по системі повної (дійсної) вартості. Повна страхова сума дорівнює S. Страхова вартість майна W. Безумовна франшиза по прямому збитку -Fb. Прямий збиток склав Un, непрямий - Uk. Непрямий збиток покривається в обсязі не більш 10% від прямого. Знайдіть суму виплати. Задача 2. Майно застраховане по системі пропорційної відповідальності. Страхова сума дорівнює S. Страхова вартість W. Безумовна франшиза Fb. Прямий збиток склав Un. Знайдіть суму виплати. Задача 3. Застраховано прямий і непрямий збиток по системі першого ризику. Повна страхова сума дорівнює S. Безумовна франшиза по прямому збитку Fb. Умовна франшиза по непрямому збитку Fy. Прямий збиток склав Un. Непрямий збиток Uk. Знайдіть суму виплати. Задача 4. Страхування майна виконано по системі "дробової частини". Страхова вартість майна W. Показана вартість дорівнює S. Безумовна франшиза Fb. Збиток склав Un. Знайдіть суму виплати. Задача 5. Майно застраховане по відбудовній вартості (система "нове за старе"). Ринкова (поточна) вартість майна W. Прямий збиток склав 75% від вартості майна, непрямий збиток - 20% від прямого. Знайдіть суму виплати. Задача на розрахунок показників страхової статистики та страхових тарифів Розрахувати величини вихідних параметрів страхової статистики та страхових тарифів. Таблиця Умови задач по розрахунку показників страхової статистики та страхових тарифів Вихідні параметри, що необхідно розрахувати Tp Y Nз Чз Тш Тб Задані параметри страхової статистики N L m SP SSb SSo SSm H0 1900 90 90 380 152 95000 5400 26 Задача по розрахунку показників платоспроможності страховика Виконати відповідні розрахунки і визначити - чи виконується для вибраного страховика вимога Закону України "Про страхування" про перевищення фактичного запасу платоспроможності понад нормативного. Показники діяльності страхової компанії для розрахунку вибираються з таблиці: Таблиця Показники діяльності страхових компаній по страхуванню, іншому ніж страхування життя, за 2001 рік Назва страхов. Активи тисяч Грн. Статутний капітал сплачен. Тис. Грн Страхові платежі тис. Грн. Страхові виплати тис. Грн. Страхові резерви тис.Грн Аска 63929,50 56667,80 17000,34 15984,10 18137,00 ... Список використаної літератури 28 >>>>
-
Облік зовнішньоекономічної діяльності
Практична робота №4 3 Тема: Облік бартерних операцій. 3 Завдання: 3 1. Скласти бухгалтерські проводки по обліку бартерних операцій у ЗЕД. 2. Визначити первинні документи по кожній господарській операції. 3. Розрахувати курсові різниці. Завдання для самостійної роботи: 5 Задача 1. 5 Підприємство «Світоч» уклало бартерний контракт з нерезидентом на загальну суму 3000 дол. США. «Світоч» відвантажило продукцію на всю суму контракту (3000 дол. США). Сума митних платежів 1620 грн. Курс НБУ на дату складання ВМД - 5,2 грн. за 1 дол. США. Фактична собівартість реалізованої продукції 8300 грн. Сума ПДВ сплачена при придбанні товарів, які використовувались для виробництва продукції 760 грн. У наступному звітному періоді нерезидент виконав свою частину договору, в результаті чого резидент одержав продукцію вартістю 3000 дол. США. Сума митних платежів 2310 грн. Сума ПДВ – 3732. Курс НБУ на дату одержання товарів 5,45 грн. за 1 дол. США. Задача 2. 8 Українське підприємство «Галка» уклало з угорським підприємством «Crash» зовнішньоекономічний бартерний контракт на суму 100000 дол. США. Згідно з яким експортується 1000 одиниць продукції А за контрактною вартістю 100 дол. США за одиницю. Імпортується 500 одиниць продукції В за контрактною вартістю 200 дол. за одиницю. Фактична собівартість продукції А 280 тис. грн. Сплачено митних платежів 5380 грн., позавиробничі витрати - 1900 грн., сума ПДВ сплачена по виконанню робіт і послуг для виробництва продукції - 3400 грн. По продукції В сума митних зборів 12650 грн. Сума імпортного ПДВ – 112530 грн. На дату складання ВМД по експорту продукції А курс НБУ становив 5,6 грн. за 1 дол. США. Курс НБУ на дату одержання продукції В - 5,5 грн. за 1 дол. США. Необхідно: 1. Скласти бухгалтерські проводки по бартерній операції. 2. Вказати найменування документів, що містять свідчення про здійснення операції. 3. Обрахувати курсові різниш. Задача 3. 12 Українське СП «Світязь» уклало з угорським підприємством «Танго» зовнішньоекономічний бартерний договір на обмін власною готовою продукцією на продукцію угорського підприємства, яка буде реалізовуватись на території України як товар. Експортовано власну готову продукцію на суму 1000 дол. США (5300 грн.). Курс НБУ на дату складання вантажної митної декларації складав 5,30 грн. за 1 дол. США. Фактична собівартість продукції 3900 грн. Сплачено вивізного мита - 650 грн., позавиробничі витрати - 300 грн., сума ПДВ, сплачена при придбанні товарів, використаних для виробництва продукції - 560 грн. Імпортовано товарів за договором на суму 1000 дол. США. Сума митних платежів по імпорту товарів 1100 грн. Сума ПДВ - ? Курс НБУ на дату одержання товарів - 5,45 грн. за 1 дол. США. Необхідно: 1. Скласти бухгалтерські проводки по бартерній операції. 2. Обрахувати курсові різниці. 3. Вказати найменування документів, що містять свідчення про здійснення операції. Список використаної літератури. 16 >>>>
-
Контрольна робота економіка підприємства
ЗМІСТ ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА 2 1. Оцінка вартості та амортизація нематеріальних активів 2 2. Світовий досвід матеріального стимулювання праці персоналу підприємства 6 3. Рентабельність як узагальнюючий показник ефективності діяльності підприємства, її види і показники 11 ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА 13 Задача 1 13 Розрахувати план випуску товарної, валової та реалізованої продукції механічного заводу, якщо в наступному році планується виготовити 6900 насосів по ціні 809 грн. за одиницю, 4900 акумуляторів по ціні 159 грн. і 1900 карбюраторів по ціні 109 грн. Також будуть виготовлені запасні частини на суму 159 тис.грн., 50% яких буде використано для власних потреб, а решта буде реалізована. Вартість послуг, призначених для реалізації на сторону, складе 79 тис.грн. Залишок незавершеного виробництва на початок планового періоду становить 29 тис.грн., на кінець періоду – 69 тис.грн. Залишок готової продукції на початок року становив 290 тис.грн., а на кінець року – 270 тис.грн. Задача 2 13 Визначити середньорічну вартість основних фондів підприємства, показники фондовіддачі, фондомісткості, фондоозброєності, якщо відомо, що вартість основних фондів на початок року становила 59 млн.грн., з 1 березня було введено основних фондів на суму 12 млн.грн., з початку третього кварталу – введено на 29 млн.грн., з 1 липня виведено основних фондів на 16 млн.грн., а з четвертого кварталу – виведено основних фондів на 19 млн.грн. Запланований обсяг випуску продукції становить 190 млн.грн., а чисельність промислово-виробничого персоналу – 4900 чол. Задача 3 14 У звітному році сума нормованих оборотних засобів на підприємстві склала 190 тис.грн. Тривалість одного обороту оборотних засобів – 39 днів. В наступному році обсяг реалізованої продукції збільшиться на 10%. Визначити, на скільки днів скоротиться час одного обороту при тій же величині нормованих оборотних коштів. Задача 4 14 Середньоспискова чисельність працівників на підприємстві за 2004 рік склала 509 чол. Протягом року за власним бажанням звільнилося 19 чол., за порушення трудової дисципліни звільнено 5 чол., пішли на пенсію 142 чол., поступили в навчальні заклади на денну форму навчання – 3 чол., переведені на інші посади і в інші підрозділи – 24 чол. Визначте коефіцієнт плинності кадрів та коефіцієнт вибуття кадрів. Задача 5. 15 На малому підприємстві витрати на оренду приміщень та їх утримання становлять 14 тис.грн. на рік, а витрати на управління, інженерне і виробничо-господарське обслуговування та амортизаційні відрахування – 15 тис.грн. Надходження від реалізації продукції склали 79 тис.грн. за рік, а змінні витрати - 29 тис.грн. Виробнича потужність підприємства – 1209 одиниць. Визначити мінімальний обсяг випуску продукції на рік, який забезпечує беззбитковість виробництва. Література 16 >>>>
-
Економіка готельно-ресторан бізнесу контрольна робота
ТЕОРЕТИЧНЕ ЗАВДАННЯ Характеристика експлуатаційної програми готелю та порядок її економічного обґрунтування. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ На основі даних експертної оцінки 2 проектів будівництва готельного ресторану (А та Б) визначити менш ризикований проект. Вихідні дані: Проект А: Ймовірність результату Сума можливого обсягу доходу, тис. грн. 0,10 0,20 0,40 0,20 0,10 2000 2200 2900 2600 2400 Проект Б: 0,15 0,30 0,40 0,15 1900 2300 2600 2000 ТЕСТОВЕ ЗАВДАННЯ 1. Якщо ціна на послугу нееластичної о попиту зросла з 5 до 8 ум.гр.од., то обсяг валового доходу готелю за інших рівних умов: 1. скоротиться 2. зросте 3. залишиться без змін 2. Потенційну виробничу потужність засобів розміщення в готельно-ресторанному бізнесі характеризує показник: 1. кількість місць в господарстві 2. кількість днів роботи підприємства 3. загальна площа підприємства 3. Умовно-постійні витрати готелю не включають: 1. витрати по інкасації виручки 2. витрати на прискорену амортизацію основних засобів 3. витрати на утримання будівель і споруд 4. Швидкість обороту коштів в підприємствах готельно-ресторанного бізнесу характеризує: 1. кількість оборотів середнього розміру оборотних коштів за певний період часу 2. тривалість одного обороту середнього розміру оборотних коштів в днях за певний період часу 3. обсяг оборотних коштів, необхідний для безперебійної роботи підприємства впродовж певного періоду часу 5. Який з видів поточних витрат не відноситься на собівартість послуг? 1. на державне соціальне страхування 2. на обов'язкове медичне страхування 3. на соціальний розвиток колективу 6. Який з факторів, що впливає на собівартість послуги харчування гостей готелю, є постійним і не залежить від підприємства? 1. загальний обсяг наданих послуг готелем 2. рівень продуктивності праці працівників готелю 3. темпи інфляції на енергетичні ресурси 7. Який з видів прибутків готельного комплексу відображає його розмір з урахуванням темпів інфляції? 1. бухгалтерський 2. економічний 3. реальний 8. Як визначається показник рентабельності поточних витрат підприємств готельно-ресторанного бізнесу? 1. Р = Валовий прибуток х100/Загальні поточні витрати 2. Р = Загальні поточні витрати х 100/Валовий прибуток 3. Р = Валовий прибуток х 100/Середньорічна вартість основних засобів 9. Середній рівень використання місць для помешкання в номерному фонді підприємств готельно-ресторанного бізнесу за визначений період часу .характеризується за допомогою показника: 1. Середній коефіцієнт оборотності одного місця 2. процент завантаження готелю 3. кількість місць в експлуатації 4. середня тривалість перебування одного гостя 10. Розмір якого з фінансових фондів готелю повинен становити не менше 25% статутного фонду? 1. амортизаційний фонд 2. резервний фонд 3. фонд виробничого розвитку Література >>>>
-
А.Н.Суворова ВВЕДЕНИЕ В СОВРЕМЕННУЮ ФИЛОСОФИЮ
СОДЕРЖАНИЕ ПРЕДИСЛОВИЕ. ФИЛОСОФИЯ: ОСОБЕННОСТИ ПРЕДМЕТА ИССЛЕДОВАНИЯ, СПЕЦИФИКА ЗНАНИЯ 1.Становление проблемы бытия 2.Варианты решения проблемы бытия 3.О содержании понятия "бытие" 4.О содержании понятия "сущее" Литература для самостоятельной работы и вопросы для самопроверки знаний ---------------------------------------------------------------------------- ФИЛОСОФИЯ АРТУРА ШОПЕНГАУЭРА 1.Что есть истина 2.Гносеология А.Шопенгауэра: мир как представление 3.Онтология и антропология А.Шопенгауэра:мир как воля 4.Природа и человек как формы объективации бессознательной воли 5.Эстетика А.Шопенгауэра 6.Этика А.Шопенгауэра Литература для самостоятельной работы и вопросы для самопроверки знаний ---------------------------------------------------------------------------- ФИЛОСОФИЯ СЕРЕНА КЬЕРКЕГОРА 1.Иррационалистический характер философии 2.Учение о линейном бытии Единичного 3.Учение о вере как основании экзистенции 4.Интерпретация веры в современной психологии Литература для самостоятельной работы и вопросы для самопроверки знаний ---------------------------------------------------------------------------- ФИЛОСОФИЯ ФРИДРИХА НИЦШЕ 1.Общая характеристика проблем и идей 2.Проблема бытия в лейтмотиве борьбы Диониса с Аполлоном 3.Разумность как разрушение жизни 4.Место науки в жизни человека 5.Идея возвращения человека к жизни и критика христианства 6.ZARATHUSTRA и идея сверхчеловека Литература для самостоятельной работы и вопросы для самопроверки знаний ---------------------------------------------------------------------------- ФИЛОСОФИЯ ВИЛЬГЕЛЬМА ДИЛЬТЕЯ 1.Проблемное поле исследований и методология "описательной психологии" 2.Учение о сознании 3.Место психического в теории познания 4.Понятие жизненной единицы 5.Учение о целесообразности 6.Учение о душе человека как структурной связи элементов психического Литература для самостоятельной работы и вопросы для самопроверки знаний ---------------------------------------------------------------------------- ФИЛОСОФИЯ АНРИ БЕРГСОНА 1.Теоретические источники философии "жизненного порыва" 2.Онтология сознания: учение о длительности 3.Размышления о цвете: цвет как физическое (пространственное) явление 4.Учение о природе цвета: цвет как восприятие (психическое) 5.Критика психологических учений о сознании 6.Учение о времени: время как абстракция и время как длительность 7.Сознание как длительность и обретение знания о свободе "я" 8.Место учения Бергсона в современной психологической науке 9.Сознание как действие Литература для самостоятельной работы и вопросы для самопроверки знаний ---------------------------------------------------------------------------- ФИЛОСОФИЯ ОСВАЛЬДА ШПЕНГЛЕРА 1.Общая характеристика 2.Учение о природе человеке 3.Дом и искусство как противоположности 4.Исторические псевдоморфозы 5.Проблема культуры в историологии 6.Символ культуры как ее предпосылка 7.Культура как модель описания и объяснения мира 8.Об источнике становления новых культур Литература для самостоятельной работы и вопросы для самопроверки знаний ---------------------------------------------------------------------------- ФИЛОСОФИЯ ЭДМУНДА ГУССЕРЛЯ И ФЕНОМЕНОЛОГИЧЕСКАЯ ФИЛОСОФИЯ 1.Предмет феноменологии 2.Понятие "ноэма" и учение о феноменологической редукции 3.Лозунг "Назад, к предметам!" 4.Сознание как ноэзис: смыслоформирование 5.Феноменологическая редукция смыслоформирования: сознание как переживание 6.Учение о достоверности 7.Учение о жизненном мире 8.Учение об очевидности. Развитие идей Гуссерля Литература для самостоятельной работы и вопросы для самопроверки знаний ---------------------------------------------------------------------------- ФИЛОСОФИЯ МАРТИНА ХАЙДЕГГЕРА И ЭКЗИСТЕНЦИАЛЬНАЯ ФИЛОСОФИЯ 1.Общая характеристика экзистенциализма 2.Учение о сущности человека и понятие экзистенции 3."Фундаментальная онтология": учение о бытии 4.Учение о смысле бытия человека 5.Учение о языке как истине бытия 6.Учение о герменевтичности бытия Литература для самостоятельной работы и вопросы для самопроверки знаний ---------------------------------------------------------------------------- ФИЛОСОФИЯ ХАНСА ГЕОРГА ГАДАМЕРА И ФИЛОСОФСКАЯ ГЕРМЕНЕВТИКА 1.Общая характеристика герменевтической философии 2.Становление философской герменевтики 3.Учение о понимании 4.Понятие герменевтического опыта как горизонта понимания 5.Учение о предрассудке 6.Концептуальная ценность подхода Гадамера к проблеме понимания Литература для самостоятельной работы и вопросы для самопроверки знаний ---------------------------------------------------------------------------- "Блага духа обладают бесконечным преимуществом, в отличие ото всех материальных благ: они не уменьшаются от того, что многие хотят приобщиться к ним, а, наоборот, только приумножаются" Х.-Г.Гадамер (род.1900) >>>>
-
Статистика
1. Вибірковий метод статистичного спостереження. 1 2. Статистика маркетингу. 4 Задачи 8 3. За даними балансу фірми обчислити відносні величини, які б характеризували: а) динаміку балансу; б) структуру та структурні зрушення активів; в) структуру та структурні зрушення пасивів. тис. грн Стаття активу На початок року На кінець року Стаття пасиву На початок року На кінець року Обсяг основного капіталу 5600 8200 Обсяг власного капіталу 7200 8700 Мобільні оборотні активи 3800 3300 Короткостро кова заборгованість 1900 1400 Довгострокові інвестиції 3000 3100 Довгострокові кредити 3300 4500 Баланс 12400 14600 Баланс 12400 14600 4. Із партії готових виробів (1000 ящиків) для визначення середнього строку придатності виробів потрібно здійснити серійну вибірку ме¬тодом механічного відбору так, щоб з імовірністю 0,997 середня по¬хибка вибірки не перевищувала один місяць. Знайти обсяг цієї ви¬бірки, якщо на основі попередніх досліджень відомо, що дисперсія серійної вибірки дорівнює 12. 5. Використання робочого часу за II квартал 2001 р. на підприємстві характеризується такими даними: тис. людино-днів Фактично відпрацьовано 580 Цілоденні простої 2,1 Чергові відпустки 6,2 Відпустки у зв'язку: • з пологами 0,8 • з хворобою 0,4 Інші дозволені законом неявки 0,6 Неявки з дозволу адміністрації 0,2 Прогули 0,3 Святкові та вихідні дні 8,3 тис. людино-годин Фактично відпрацьовано 4250 Із них: • понадурочне 35 • внутрішньозмінні простої 3,4 Визначити: а) фонди робочого часу та показники їх використання; б) коефіцієнти використання робочого дня та робочого періоду. 6. Відомі такі дані про установи комерційного банку: Установа банку Обсяг власного капіталу, тис. грн., за кварталами Обсяг прибутку, тис. грн., за кварталами III IV III IV І 4250 5600 6540 9850 II 3340 4720 5630 8400 III 2150 3870 3400 6850 IV 5450 6900 9300 11600 Знайти: а) індивідуальні індекси рентабельності власного капіталу комер¬ційного банку; б) загальні індекси рентабельності власного капіталу банку змінно¬го, сталого складу та структурних зрушень. Навести економічну інтерпретацію. 7. У таблиці наведені експертні оцінки ступеня ризику (у балах) і вага окремих факторів ризикової ситуації щодо виробництва нового то¬вару. Ризикова ситуація Бал ризику Вага ризикової ситуації 1 2 3 Місткість і сталість ринку 5 0,25 Конкурентоспроможність товару 3 0,35 Фінансовий стан і кредито¬спроможність 4 0,20 Рівень торговельного сервісу 2 0,15 Імідж фірми 1 0,05 Знайти середню оцінку ступеня ризику. 8. Про підприємства легкої промисловості регіону відомі такі дані: Обсяг основних виробничих фондів, млн. грн. 30 50 80 60 90 120 100 Обсяг випуску продукції, млн. грн. 3,5 4,5 6,0 5,4 7,0 8,0 6,8 Знайти залежність між випуском продукції та обсягом основних ви¬робничих фондів підприємства у вигляді рівняння лінійної регресії. Оці¬нити щільність зв'язку за допомогою лінійного коефіцієнта кореляції. 9. Визначити швидкість обертання обігових коштів підприємства та тривалість одного обороту, а також суму коштів, вивільнених з обо¬роту, за такими даними: Показник III квартал IV квартал Обсяг реалізованої продукції, тис. грн. 620 840 Середні залишки оборотних коштів, тис. грн. 58 67 Література 19 >>>>
-
Статистика
1. Вибірковий метод статистичного спостереження 2 2. Статистика маркетингу 4 Задача 3. 7 За даними балансу фірми обчислити відносні величини, які б характеризували: а) динаміку балансу; б) структуру та структурні зрушення активів; в) структуру та структурні зрушення пасивів. Стаття активу На початок року На кінець року Стаття пасиву На початок року На кінець року Обсяг основного капіталу 5600 8200 Обсяг власного капіталу 7200 8700 Мобільні оборотні активи 3800 3300 Короткострокова заборгованість 1900 1400 Довгострокові інвестиції 3000 3100 Довгострокові кредити 3300 4500 Баланс 12400 14600 Баланс 12400 14600 Задача 4. 8 Із партії готових виробів (1000 ящиків) для визначення середнього строку придатності виробів потрібно здійснити серійну вибірку методом механічного відбору так, щоб з імовірністю 0,997 середня похибка вибірки не перевищувала один місяць. Знайти обсяг цієї вибірки, якщо на основі попередніх досліджень відомо, що дисперсія серійної вибірки дорівнює 12. Задача 5. 9 Використання робочого часу за ІІ квартал 2001 р. на підприємстві характеризується такими даними: тис. людино-днів Фактично відпрацьовано 580 Цілоденні простої 2,1 Чергові відпустки 6,2 Відпустки у зв’язку - з пологами 0,8 - з хворобою 0,4 Інші дозволені законом неявки 0,6 Неявки з дозволу адміністрації 0,2 Прогули 0,3 Святкові та вихідні дні 8,3 тис. людино-днів Фактично відпрацьовано 4250 Із них - понадурочно 35 - внутрішньо змінні простої 3,4 Визначити: а) фонди робочого часу та показники їх використання б) коефіцієнти використання робочого дня та робочого періоду. Задача 6. 10 Відомі такі дані про установи комерційного банку: Установа банку Обсяг власного капіталу, тис. грн., за кварталами Обсяг прибутку, тис. грн.., за кварталами ІІІ ІV ІІІ ІV І 4250 5600 6540 9850 ІІ 3340 4720 5630 8400 ІІІ 2150 3870 3400 6850 ІV 5450 6900 9300 11600 Знайти: а) індивідуальні індекси рентабельності власного капіталу комерційного банку; б) загальні індекси рентабельності власного капіталу банку змінного, сталого складу та структурних зрушень. Навести економічну інтерпретацію. Задача 7. 12 У таблиці наведені експертні оцінки ступеня ризику (у балах) і вага окремих факторів ризикової ситуації щодо виробництва нового товару Ризикова ситуація Бал ризику Вага ризикової ситуації 1 2 3 Місткість і сталість ринку 5 0,25 Конкурентоспроможність товару 3 0,35 Фінансовий стан і кредитоспроможність 4 0,20 Рівень торговельного сервісу 2 0,15 Імідж фірми 1 0,05 Знайти середню оцінку ступеня ризику Задача 8. 13 Про підприємства легкої промисловості регіону відомі такі дані: Обсяг основних виробничих фондів, млн.. грн. 30 50 80 60 90 120 100 Обсяг випуску продукції, млн.. грн.. 3,5 4,5 6,0 5,4 7,0 8,0 6,8 Знайти залежність між випуском продукції та обсягом основних виробничих фондів підприємства у вигляді рівняння лінійної регресії. Оцінити щільність зв’язку за допомогою лінійного коефіцієнта кореляції. Задача 9. 15 Визначити швидкість обертання обігових коштів підприємства та тривалість одного обороту, а також суму коштів, вивільнених з обороту, за такими даними: Показник ІІІ квартал ІV квартал Обсяг реалізованої продукції, тис. грн.. 620 840 Середні залишки оборотних коштів, тис. грн. 58 67 Список літератури 16 >>>>
-
Задачі з банківської справи
Задача № 2. Тема 1. Створення комерційного банку Використовуючи наведені дані, визначте суму активів, зобов’язань, капіталу комерційного банку: цінні папери власного боргу – 124; міжбанківські кредити отримані - 564; кореспондентські рахунки інших банків – 22; строкові депозити клієнтів – 2275; нерозподілений прибуток – 232; цінні папери, придбані – 540; кошти до запитання клієнтів – 3876; кореспондентський рахунок в НБУ – 1110; кредити, надані клієнтам - 5 061; каса – 2297; загальні резерви – 1518; статутний капітал – 1900; кредити, отримані від НБУ – 65; основні засоби – 756; міжбанківські кредити надані – 767; кореспондентські рахунки в інших банках – 45. Задача № 5. Тема 2. Формування ресурсів комерційного банку Банк приймає авансові вклади строком на 6 місяців під 20% річних зі сплатою відсотків при укладанні угоди. 17 травня банк залучив від клієнта кошти на депозит у розмірі 5500 грн. Відповідно з умовами угоди, у випадку дострокового вилучення, банк сплачує клієнту відсотки з розрахунку 3 % річних. Визначте: а) суму відсотків, сплачених авансом клієнту; б) суму коштів, отриманих банком від клієнта; в) суму, яку банк сплатить вкладнику, якщо 18 жовтня вкладник достроково вилучив депозит. Задача № 13. Тема 3. Розрахунково-касові операції банків Київська меблева фабрика звернулася в банк в м. Києві з проханням відкрити акредитив за рахунок власних коштів для розрахунків з Волинським ліспромгоспом на суму 950 грн., банк якого знаходиться в м. Луцьку. Акредитив фабрика просить виставити в банку постачальника. 1. Назвіть види акредитивів. 2. Суть розрахунків акредитивами. 3. Що зробить банк з заявою меблевої фабрики. 4. Чи дозволено виставляти акредитив за рахунок власних коштів та банківського кредиту одночасно. Задача № 17. Тема 4. Кредитні операції банків На підставі наведених даних визначте коефіцієнти маневреності та незалежності підприємства (тис. грн.): Власний капітал 500 Необоротні активи 200 Довгострокові зобов’язання 30 Поточні зобов’язання 370 Задача № 25 Тема 4. Кредитні операції банків Підприємство уклало з банком угоду про одержання контокорентного кредиту. Ліміт кредитування на квартал встановлений в розмірі 500 тис.грн. В першому місяці кварталу на поточному рахунку були проведені такі операції (тис.грн.): платежі - 150; надходження 100. В другому відповідно: 600 і 500; у третьому 200 і 350. Кредитове сальдо поточного рахунку на початок кварталу становило 30. Процентна ставка встановлена на рівні 35% річних. Дебетове сальдо на поточному рахунку було протягом 38 днів у середньому 180 тис.грн. на кінець дня. Розрахуйте: 1) Заборгованість підприємства за позиками на кінець кожного місяця. 2) Суму процентів, що має сплатити підприємство за користування кредитом. Задача № 30. Тема 7. Інвестиційні банківські операції Акція підприємства «Дніпро» за минулий рік дала дивіденд у 20 гривень, а рівень позичкового процента за минулий рік становив 5% річних. У поточному році дивіденд очікується на тому самому рівні, але рівень позичкового процента має зрости до 8% річних. Офіційна ставка рефінансування - 11%. 1. Що таке інвестиційні операції комерційних банків? 2. Визначити курс акцій підприємства в минулому році, а також очікуваний у поточному році. 3. Зробити висновки щодо ефективності інвестування банком коштів в акції підприємства «Дніпро». Задача № 40. Тема 10. Забезпечення фінансової стійкості банку При розрахунку економічних нормативів були отримані наступні початкові дані: Основний капітал 15 млн.грн. Додатковий капітал 6 млн.грн. в т.ч. субординований борг 0,35 млн.грн. Відрахування з капіталу 3 млн.грн. Визначте суму регулятивного капіталу банку. Зробіть висновки, враховуючи, що банк збирається здійснювати діяльність на території усієї України. Задача № 45. Тема 10. Забезпечення фінансової стійкості банку Доходи банку за звітний рік склали 12350 тис.грн., витрати 4320 тис.грн. Відрахування до резервного фонду здійснено у мінімально допустимому розмірі. Інші відрахування до капіталу склали 1250 тис.грн. Частка прибутку, направлена на сплату дивідендів затверджена зборами акціонерів на рівні 40%. Визначте розмір нерозподіленого прибутку. >>>>
-
„Цінності як регулятиви суспільного життя” (М.Шелер, М.Вебер, Ю.Габермас).
Зміст Вступ 3 1. ПРОБЛЕМА ЦІННОСТЕЙ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА 5 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ЦІННОСТЕЙ В ПРАЦЯХ ФІЛОСОФІВ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ 15 2.1. „КРИЗА ЦІННОСТЕЙ” МАКСА ШЕЛЛЕРА 15 2.2. ТЕОРІЯ ЦІННОСТЕЙ МАКСА ВЕБЕРА 20 2.3. „РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ” СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ В ПОГЛЯДАХ ЮРГЕНА ГАБЕРМАСА 26 Висновки 31 Література 33 Вступ Актуальність дослідження в нашій країні цінностей як регулятивів суспільного життя обумовлено тим, що трансформація економічного та соціокультурного простору України потребує пошуку нових ефективних важелів регулювання людської діяльності. Реформування українського суспільства вимагає переосмислення багатьох соціальних проблем, їх аналізу в контексті всієї світової теорії і практики. Неоднозначні соціальні зміни в Україні вимагають глибокого осмислення та переосмислення смислу та ролі усталених цінностей, світоглядно-практичної переорієнтації як суспільної, так й особистісної свідомості, зміни, насамкінець, ціннісних установок як підґрунтя мети наукового пізнання. Від свого початку філософія формувалась як наука про світ і про людину. Ці дві теми філософських роздумів ішли паралельно, взаємодоповнюючи і взаємозбагачуючи одна одну. Але в критичні моменти розвитку людства чільне місце в цих роздумах займала проблема цінності людського життя, точніше, ціни життя і смерті. Філософське мислення пов’язує людину і людство з його потребами, з одного боку, і зі світом культури як світом цінностей з іншого. А оскільки це так, то одним з найважливіших аспектів філософського теоретичного осягнення людиною світу є ціннісний підхід, що знаходить свою методологічну основу в загальній теорії цінностей (аксіології). Теоретико-методологічне обґрунтування поняття цінностей можна зустріти в роботах М.Бердяєва, Е.Фромма, В.Франкла. Аксіологічний драматизм характеризує роздуми М.Вебера і А.Швейцера, О.Шпенглера і К.Ясперса, К.-Г.Юнга і А.Камю, Г.Ріккерта і В.Дільтея, Т.Парсонса і П.Сорокіна, М.Шелера і Ю.Габермаса. Сфера морально-етичного побутування цінності та практичні соціально-культурні проблеми ціннісного відношення розглядаються у дослідженнях Н.Ю.Бортнікової, О.Г.Дробницького, А.М. Єрмоленко, В.А.Малахова, В.А. Сіверса, Ф.А.Хайєка та ін. Здавалось би, що значна розробленість теми повинна була б сприяти глибокому осмисленню даного явища та опрацьовання певних висновків та рекомендацій стосовно вдосконалення суспільного життя, проте, універсальність поняття „цінності” та ціннісного відношення людини до світу, проникненість ним свого життя загалом стали однією з причин розмитості поняття “цінність” у філософії, де воно уявляється зрозумілим з самого початку, інтуїтивно. Але ця первинна наочність цінності приховує та утаємничує буттєву глибину, зумовлює значну складність її аналізу та обґрунтування. Сказане вимагає нових підходів до дослідження ціннісного життя взагалі і діяльності окремої людини, зокрема; пояснює першочерговість соціально-філософського аналізу теоретичних і методичних питань способу, форм і функціонування цінностей для дійсного знаходження шляхів подолання складної і болісної сучасної соціокультурної ситуації. Тому метою даної роботи є звернення до духовної спадщини філософів сучасності та минулого для більш глибоко вивчення значення цінностей в суспільному житті. На реалізацію мети дослідження були спрямовані наступні завдання: • проаналізувати методологічне і світоглядне значення категорії “цінність” у пізнанні існування і функціонування людського суспільства; • провести філософсько-історичний аналіз основних підходів до проблеми розуміння цінностей як регулятивів суспільного життя філософами М.Вебером, М.Шелером, Ю.Габермасом; • оцінити ставлення вищевказаних філософів до проблеми цінностей людського буття як показника розвитку суспільства в контексті історичних зламів епохи. Об’єктом дослідження стали цінності суспільного життя. Предметом дослідження – роль цінностей як регуляторів суспільства. Методологічну основу дослідження склали загальнофілософські принципи об'єктивності й історизму, всезагального зв'язку та розвитку, історичного і логічного, єдності соціальної теорії і практики. 1. ПРОБЛЕМА ЦІННОСТЕЙ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА Цінність – значимість, яку люди надають речам, явищам і яка складає основу ставлення до них (вибору, надання переваги тощо). Цінність наявна лише в актах оцінки, коли вибирають, вибудовують ієрархічну структуру цінностей. Цінності в житті суспільства виступають соціально-значимими орієнтирами діяльності суб'єктів, і, як правило, їх розуміння і аналіз здійснюється через поняття „культура” в широкому смислі цього слова. Вони є чимось більш високим, ніж звичайна зацікавленість людини. Саме через культурні цінності людина задовольняє свої потреби, і саме існування цінностей відрізняє людину від тварини. Цінності становлять фундамент культури, яка є предметним полем їх формування. Ці категорії невіддільні одна від одної. Культура і визначається через систему цінностей та ідей, що слугують для регулювання поведінки членів даного соціуму [14, 4]. Культура є цементом будівлі суспільного життя, а цінності – осередком духовного життя суспільства. Культура встановлює, що таке цінність, що – антицінність. Люди, що поділяють однакові цінності, становлять соціальні групи, об'єднуючись у політичній, економічній боротьбі, спрямовуючи, таким чином, історію в певному напрямі. Цінності скріплюють громадську єдність, цілісність соціуму, перешкоджаючи руйнівному впливу ззовні. Роль особливих ідейних основ в суспільстві виконують соціальні цінності, що виступають у формі соціально-політичних ідеалів, ідей, ціннісних настанов, орієнтацій, надцінних ідей, на зразок національної ідеї. Виконуючи важливу роль інтегруючих, соціалізуючих, комунікативних засад у житті суспільства, цінності забезпечують духовно-вольову єдність суспільства, високий рівень самосвідомості й організованості його членів. Суспільні цінності формуються поступово, через відбір певних видів поведінки і досвіду людей. Спочатку вони з'являються як сукупність звичок, прийомів людського побуту, специфічні форми поведінки, що передаються від покоління до покоління як ознаки власне людського способу життя, відмінні від тваринних, інстинктоподібних. З часом ці прийоми побуту закріплюються, схематизуються в таких нормативних утвореннях, як традиції, обряди, звичаї, ритуали. В них кодуються еталони суспільно схваленої поведінки людей. В подальшому вартісні взірці транслюються, зберігаються і передаються через соціальні інститути: установи освіти, виховання, масової інформації, релігії, політики, права тощо. „Підсумком і метою тривалого прищеплювання ціннісних якостей є формування людської психології, ментальності, способу життя членів у потрібному, характерному для даного типу суспільства напрямі” [17, 386]. Існування культурних цінностей характеризує саме людський спосіб буття, рівень виділення людини з природи. Ціннісний тип світорозуміння зумовлений суспільним способом життя людини, існуванням суспільних потреб. Ці потреби охоплювали основні сфери побуту вже первісної людини – працю, ритуальні танці, навчання, поховальні обряди, звичаї подарунків, гостинності, заборону кровозмішення, жарти, релігійні і магічні дійства. Потреба в таких видах діяльності не мала безпосереднього біологічного значення. Вони і становили основу перших ціннісних комплексів. Завдяки соціальним потребам людина в своїй життєдіяльності могла керуватись образом належного, потрібного, але ще наявно не існуючого співвідношення речей. Завдяки цьому цінності формували особливий світ духовного буття, що підносив людину над реальним. З розвитком суспільства і його структуруванням, поглибленням духовності людини, ускладнювалось і ціннісне світосприйняття, охоплюючи все нові потреби. Цінності допомагали людині будувати соціально привабливий світ можливої дійсності, підносячи їх над буденністю. Ціннісні виміри давали змогу усвідомити дві площини реальності – ідеальну і реальну, співвідносячи їх, розглядаючи ідеальний світ як взірцевий щодо реального. Отже, суспільні цінності хоч і виростали з реальних соціальних потреб, поступово набували ідеалізованих рис. Цим і пояснюється їхня складна двоїста суб'єкт-об'єктна природа. Ціннісна свідомість творить власний світ, світ емоційних переживань, ціннісних образів. У ціннісній формі людина не об'єктивує, а суб'єктивує зовнішню дійсність, привласнюючи її, наділяючи людськими смислами, стверджуючи тотожність з собою. Тому цінністю є лише те, що усвідомлюється, переживається як цінність. Світ цінностей – це світ саме практичної діяльності. Наше емоційне ставлення до явищ зовнішнього буття, їх оцінка здійснюється в практичному житті. Ціннісна свідомість не цікавиться, чим є предмет сам по собі, для неї важливо лише те, яке значення він має для нас, в чому його цінність. "Прекрасне і потворне, піднесене і нице, трагічне і комічне, добро і зло не існують в об'єктивному світі самі по собі. Вони відчуваються нами як оцінки" [9, 12]. Аксіологія як теорія цінностей має починати аналіз природи цінностей з дослідження характеру і структури людської діяльності. Свій ціннісний світ людина вибудовує в процесі предметно-практичної діяльності. А будь-який акт діяльності включає в себе ідеальний момент, під час якого складається задум дії, її ідеальна мета, план реалізації, а також життєвий смисл цієї діяльності, загалом те, задля чого здійснюється вся дія. Саме цей момент діяльності і характеризує категорія цінності. Генетично цінності в процесі суспільної практики акумулювали в собі потреби, інтереси, емоційні переживання суб'єкта. Цінності виростали з нестатку як стану об'єктивної нестачі того, що потрібне для розвитку й існування індивіда. Потреба формувалась уже як усвідомлений нестаток, а потім потреба трансформувалась в інтерес. На відміну від потреби, що спрямовувала людину на об'єкт її задоволення, інтерес орієнтований на ті умови, які забезпечують можливість задоволення потреби. Інтерес формується об'єктивно, як відображення місця індивіда в системі суспільних відносин, а суб'єктивно він відображається в меті. Мета – це ідеальний, спонукальний імпульс до активної діяльності, в якій відтворюється ідеальний образ задоволеної потреби, що спонукає людину до діяльності. Важливу роль у ціннісному ставленні до дійсності відіграють емоційні переживання, пристрасті. Завдяки емоційному переживанню відбувається внутрішнє освоєння життєвих ситуацій, надається їм особистісний смисл. Саме з емоційного ставлення виникає відчуття значимості явищ, суб'єктивне поцінування їх. У свою чергу цінності надають емоціям глибини, значущості, перетворюючи їх у стійкі почуття. Завдяки емоціям у ціннісних актах людині дана вона сама, її суб'єктивно-психологічне ставлення до дійсності. Об'єднані в єдиний комплекс потреби, інтереси й емоційні переживання утворюють єдиний феномен цінності. Можна визначити цінність як об'єктивну значимість явищ, ідей, речей, зумовлену потребами й інтересами соціального суб'єкта. Але цінністю є не тільки наше ставлення до об'єктивних речей, а й предмет, який знаходить потреба для свого задоволення, отже, це – функція предмета задовольняти наші потреби. Маючи таку складну будову, цінності в процесі діяльності виконують роль останньої підстави вибору цілей і засобів реалізації діяльності. І ціль, і цінність виступають регуляторами діяльності, проте між ними є відмінність. Ціль також має важливе значення в процесі діяльності. Вона ідеально містить у собі майбутній результат діяльності, таким чином спрямовуючи й організовуючи весь діяльний процес. Як така спонукальна сила, ціль є складним інтегральним об'єднанням знань, волі, емоцій, цінностей, а на відміну від цінності вона є технологічним утворенням, елементом проективної свідомості і завжди викликає доцільну дію. Цінність же зберігає елемент нездійсненності, недосяжності і завдяки цьому духовної піднесеності. Ціннісний світ людини складається з ціннісних образів. На відміну від пізнавального образу, спрямованого на відображення світу таким, який він є, основою, вихідною, власною формою буття цінності є чуттєве переживання. Воно не може бути виражене в об'єктивних характеристиках. Атрибутами його є закличність, наказовість, бажаність, але не об'єктивність, всезагальність і необхідність. Емоційно ціннісний образ розкриває сферу потягів, прагнень, спонук, тобто сферу водіння. "Ціннісний образ – завжди певний синтез, результат специфічного узагальнення, цілісність культурних смислів, яка ніколи до кінця не розщеплюється понятійним аналізом і тому виглядає більш невиразним, ніж чітке і понятійне узагальнення" [9, 13]. Понятійними засобами неможливо повністю розкласти ціннісний образ, і отже, теорія цінностей за своїми формами аналізу неадекватна ціннісному об'єкту, що становить велику методологічну проблему для аксіології. Цінність – явище соціальне, тому не може бути однозначно істинною чи хибною. Поняття істини надто вузьке для характеристики способу відповідності цінності і дійсності. В певних соціальних умовах суб'єкт позбавлений ціннісного вибору, а тому і відповідальності за свою оцінку. Важливими характеристиками цінності є об'єктивна значущість та суб'єктивна норма, на які теж не можна поширювати поняття істини. Критерії ціннісного вибору завжди відносні, зумовлені поточним моментом, історичними обставинами, тому що переводять проблему істини в моральну площину. Цінності включають в себе когнітивний і емоційний компоненти, знання та оцінку. Ці компоненти мають протилежні логічні властивості. Знання фіксують суще, цінності – належне; в знаннях людина абстрагується від своєї зацікавленості, в оцінці, навпаки, стверджує свій інтерес. У знаннях людина усвідомлює предметну вираженість світу, в оцінці з'ясовує, чи відповідає дійсність її потребам. Оцінювання дійсності має зворотне щодо пізнання спрямування на оцінювача. Тому ціннісний рівень свідомості має потужний духовний потенціал самовдосконалення людини, її самотворення. Суб'єктивний компонент цінностей не є однорідним, він внутрішньо структурований на значення і особистісний смисл. Особистісний смисл цінності визначається її відношенням до потреб людини. Значення як аспект цінності зумовлюється сукупністю суспільно значущих властивостей, функцій предмета, що роблять його цінним у даному суспільстві. Людина живе не лише в реальному середовищі, а й у символічному світі, який репрезентований системами соціальних значень. Для окремої людини суспільні значення є об'єктивно даними, але фактично вони не є властивостями об'єктів, а виступають засобами упорядкування суспільного досвіду, що виробились у минулому. Більшість значень є конвенційними продуктами. Цінність конституюється для свідомості індивіда в акті оцінки, є підсумком оцінювання, встановлення значимості явища. Цінність і оцінки становлять єдиний комплекс: цінність – це характеристика оцінюваного, а оцінка – процес встановлення наявності чи відсутності цінності. Перетворюючи дійсність, людина надає їй ціннісну функцію. Будь-який витвір людської діяльності реалізує в собі ціннісний проект, але цінним він стає лише тоді, коли задовольняє певну потребу. Прядиво, з якого нічого не виткано, ще не є цінністю. Зацікавленість у певних потребах є неодмінною умовою оцінки. Відсутність потреби робить неможливою оцінку. Якщо цінність виражає здатність об'єкта виконувати певну роботу, то оцінка судить про спосіб виконання цієї роботи. (Житло – цінність, упорядковане житло – оцінка.) Таким чином, оцінка поєднує потенційну цінність предмета з потребами й інтересами суб'єкта. Оцінка передбачає існування підстави або критерію, згідно з яким відбувається оцінювання. Такою підставою служить потреба, щодо якої визначається цінність предмета, або норматив, норма, що порівнює предмет з усталеним взірцем. Отже, акт оцінки передбачає порівняння двох реальностей – духовної і матеріальної. Залежно від взірця оцінювана річ може виявитись гарною чи поганою. Спіноза казав, що "гарна споруда – всього лише погані руїни". Взірцем, згідно з яким здійснюється оцінювання, виступають утворення нормативного характеру. До них належать стандарти, правила, закони, команди, директиви, технічні норми, моральні заповіді. Існування таких стандартів надає оцінці узаконеного, санкціонованого характеру. Мова, слова також можуть розглядатись як нормативне утворення. Назвати річ – значить підвести її під певне поняття, взірець. Назвати звичну річ іншим ім'ям – значить підвести її під інший взірець, тобто інакше оцінити. Тому вивчення мови є процесом засвоєння стандартних уявлень про світ. Категорія норми почала активно розроблятись як філософське поняття в соціологічних працях Є.Дюркгейма, М.Вебера, Т.Парсонса. Відштовхуючись від типології форм раціональності людської поведінки, норму вони витлумачували функціонально, як стандарт поведінки, що характеризує соціальну роль індивіда, його приналежність до конкретної соціальної групи. Норми встановлювали межі діяльності соціальних груп. Порівняно з цінностями норми втрачають той відтінок ідеальності, що зумовлює природу цінності. Якщо норми – це взірці загальноприйнятої поведінки, еталони нормативної дії, то цінності зберігають момент бажаності, закличності дії. Але й норми не існують поза цінностями, без них вони вироджуються в алгоритми, схеми поведінки. Як стандарти поведінки норми передбачають санкції за їх дотримання або недотримання. В соціології розрізняють соціальні й правові норми. Основна форма, в якій функціонують цінності, – ідеал. Особливістю ідеалу є його нездійсненність. У цьому проявляється абсолютність ідеалу, його безкінечність, принципова недосяжність. Саме завдяки безкінечності ідеалу можлива ціннісна ієрархія, певна градація, що визначається відповідністю ідеалу; ідеал же не має ступенів. Прийомом конструювання ідеалу є ідеалізація, що абстрагується від полярності позитивного і негативного. Ідеал є завжди мисленим запереченням існуючого недосконалого етапу дійсності, і як ідеалізоване відображення має й свої обмеження. Формуючись у запереченні дійсності, він до певної міри відбиває історично обмежене уявлення про бажане життя. Ідеал є гранично вираженою цінністю, організуючим, цільовим началом людської життєдіяльності. В ідеалі риси цінності більш загострені, чіткіше виявлений момент доцільності, імперативності, спонукальності. Найяскравіше в ідеалі виражена його закличність, імперативність; він виступає цементуючим началом життя, його організуючою силою, що перетворює буття людей у структурно-упорядковане ціле, цілеспрямований процес. Дослідники зазначають, що в ідеалі виражена особистісно інтеріоризована ідея. Ця ідея носить надосібний характер. Вона повинна мати в свідомості індивіда таке всебічне обґрунтування, щоб він приймав її за істину. Свою діяльність людина будує у відповідності з нормативами і цінностями. Без усвідомлення людиною змісту цінностей, якими вона керується, неможливо визначити цілі її діяльності. Саме цей суб'єктивний аспект вироблення цілей суспільної діяльності людей і відображається категорією ціннісної орієнтації. Ціннісні орієнтації утворюються на основі системи цінностей, які в межах даного суспільства виконують близькі функції, мають єдину систему значень і є найважливішим елементом у структурі особистості. В них відображається вибіркове, суб'єктивне ставлення особистості до об'єктивних умов її життя. Найважливішою функцією цих орієнтацій є функція регулятора зовнішньої поведінки індивіда. В історії культури було багато систем ціннісних орієнтацій, які на основі домінуючих цінностей об'єднувались у типи ціннісних орієнтацій. Дослідники виділяють різні типи таких орієнтацій. Загальновизнаними є такі: етико-релігійна (етизм), образно-естетична (естетизм), утилітарна ціннісна, науково-теоретична, політична (етатизм) орієнтації. Домінування в кожному з типів певного виду цінностей модифікує сукупний зміст таких систем і робить їх системами, на які орієнтовані певні соціально-культурні групи, з визначеними установками та способом життя. Етизм – це система, що найбільшою мірою виражає загальнолюдський зміст. Цей тип орієнтації будується на ідеалах добра, гуманності, справедливості, для нього характерний високий рівень суспільної активності, відповідальності за долю інших людей. Для естетизму найбільш властива орієнтація на естетичні цінності в житті людини. Це однобічна життєва орієнтація, привабливість якої – у здатності відірватись від світу турбот і відповідальності. Естетизм може бути аморальним, спрямованим проти етичних основ життя суспільства. Ціннісній орієнтації утилітаризму характерне домінування господарського, прагматичного підходу до всіх цінностей. Ця орієнтація вимірює всі цінності користю, тобто знецінює їх, зводячи навіть людину до її вартості. Науково-теоретична орієнтація спрямована на пошук абстрактних сутностей в поясненні життя. В поясненні світу вона апелює до теоретичних доказів і претендує на універсальність свого світобачення. Політична орієнтація пов'язана з прагненням до влади, до кар'єри. Вона притаманна шанолюбним людям, що задля досягнення своїх цілей уміють об'єднувати інших. Ціннісні орієнтації можуть формуватись у будь-якій сфері життєдіяльності. Філософія розглядає лише ті орієнтації, що виражають сутність людини універсальним чином. Ці універсальні цінності є загальнолюдськими властивостями людини у її відношенні до світу. Антропологи вважають, що найглибшою основою загальнолюдських цінностей є такі спільні для всього людського роду біологічні фактори, як наявність двох статей, потреба в їжі, теплі, сексі, вікові відмінності, потреба в тривалій соціалізації дітей. Культурні універсалії, зумовлені родовими ознаками людського побуту, є спільними для всіх людей і всіх етносів. Співвідношення елементів загальнолюдського і національного в кожному етносі неповторне, що і зумовлює унікальність кожного суспільного утворення людей. До таких базових, загальнолюдських цінностей належать цінності добра (блага), свободи, користі, істини, правди, творчості, краси, віри. Підсумковою цінністю є благо як єдність істини, добра і міри. Благо виступало вищим життєвим орієнтиром людини, узагальнювало в собі і вищу мету її існування, і спосіб життя. Усвідомлення себе частиною універсуму, свого неповторного буття в ньому виражалось у цінностях сенсу і свободи. Пафос перетворення світу орієнтував людину на користь, а подолання перешкод – на цінність добра. Пізнання об'єктивного світу і суб'єктивного світу інших людей формували цінності істини й правди. Пізнання і перетворення світу обумовлювали ставлення до світу на основі творчості. Цілісний погляд на світ обумовлював, підносив людський дух до мудрості, а зв'язок з універсумом формував цінності краси і віри. Вищі цінності відображають фундаментальні відношення та потреби людей складають фундамент індивідуального світогляду. Які цінності можуть стати вищими для людини, залежить від багатьох обставин. Що для людини найважливіше, вона з'ясовує на рівні фундаментального вибору, коли визначає свою особистість. Вищими цінностями можуть бути: здоров'я, сім'я, кохання, свобода, мир, війна, держава, праця, істина, честь, споглядання, творчість тощо. Отже, визначення цінностей як вищих здійснюється на рівні індивідуального вибору. Порівняно із звичайними цінностями вищі цінності мають скоріше орієнтаційний, ніж регулятивний характер, в них більше споглядальності. Вищі цінності – це місткі, емоційно-образні узагальнення провідних соціокультурних орієнтацій, що визначають усі сфери життя людини. До них відносяться цінності суспільного устрою, спілкування, діяльності, самозбереження, цінності особистих якостей, а також загальнолюдські цінності. У житті індивіда вищі цінності визначають сенс його існування, з якого випливає вся мотивація даного суб'єкта. Завдяки цим цінностям людина долучається до вищої інстанції, що наповнює сенс її існування, надає йому конкретики. Потреба в сенсі – це потреба в інтегральному розумінні світу, універсальному пояснювальному принципі. Без такого внутрішнього ідейного смислу людина не відчуває своєї цілісності, не може керувати творенням самої себе. Людина без сенсу, без вищої цілі є засобом для цілей інших людей. Утвердження вищих цілей і цінностей власного життя становить сенс індивідуального існування. Потреба в сенсі фіксує потребу людини з'ясувати свою значущість у міжособових стосунках, зрозуміти своє місце в Універсумі. Причетність до вищих цінностей, служіння їм дає змогу людині відчути цінність свого індивідуального буття. Таким чином, цінності виконують у людському бутті кілька функцій. Вони виступають як: 1) форми утримання й закріплення споріднених смислів; 2) "поля взаємності", ґрунт для поєднання індивідуальних людських світів; 3) підвалини, засади для розгортання певного світу; 4) "мотиви мотивів", смислове обґрунтування цілей діяльності; 5) життєві та історичні орієнтири; 6) певні зразки, канони смислотворення. Пов'язаність цінностей з життєвими смислами, а через них з буттям здійснюється завдяки активності сумління, яка й виявляє остаточно єдність свідомого й неусвідомлюваного в межах свідомості. З іншого боку – від світу – пов'язаність цінностей з буттям здійснюється завдяки культурі. У такий спосіб людське буття повертається до себе, а разом з тим і зберігає свою відкритість, свою готовність до смислового самозростання. 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ЦІННОСТЕЙ В ПРАЦЯХ ФІЛОСОФІВ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ 2.1. „КРИЗА ЦІННОСТЕЙ” МАКСА ШЕЛЛЕРА Одним з основоположників аксіології як філософської науки про цінності вважається німецький філософ і соціолог Макс Шелер (Scheler) (1874 – 1928). У еволюції філософських поглядів Шелера виділяють ранній (прикладна феноменологія, подолання неокантіанства), класичний (релігійний – некатолицькій; соціологія знання і феноменологічна аксіологія) і пізній (відхід від теїзму і обґрунтування філософської антропології) періоди. Головними роботами М.Шелера, в яких він піднімав питання цінностей та інші питання, що були пов’язанні з роллю та місцем людини в суспільстві, були такі: "Формалізм в етиці і матеріалістична етика цінностей" (1913 – 1916), "Становище людини у космосі” (1928), "Філософський світогляд" (1929), "Трансцендентальний і психологічний метод" (1900), "Феноменологія і теорія пізнання" (1913 – 1914, опублікована в 1933), "Криза цінностей" (1919), "Про вічне в людині" (1921), "До феноменології і теорії симпатії та про любов і ненависть” (1923), "Форми знання і суспільство" (1926). Шелер зумів "збудувати" цільну систему поглядів, окремі підсистеми (області) якої взаємно доповнюють, коректують і обґрунтовують одна одну. У такому ракурсі розгляду вся творчість Шелера, що прийшлася на початок ХХ ст., бачиться як грандіозна спроба антропологічного "розвороту" в практиці європейських способів "філософствування", які на той час зайшли в "безвихідь" і попалися в свої ж "пастки". Початкова установка антропологічного дискурсу Шелера задається тим, що він постулює початкову подвійність „істинної” людської дії. Він акцентує увагу, що вона може включати до себе як ідеальну, так і життєву складову. Будь-який акт свідомості інтенціонален, тобто направлений на предмети, але самі ці предмети можуть бути як "практичними", (презентуючими людську тілесність), так і "ідеальними" (презентуючими компонент людського буття). Останнє має як би два горизонти – емпіричний, ситуативний і надемпіричний. Згідно Шелеру, в надемпіричному горизонті людина протиставляється світу, „піднімається над життям”, становиться причетною Абсолюту – Богу [21, 56]. У цьому, другому, горизонті людина має справу з трансцендентним – з цінностями, які існують у світі, визначають нормативність людській поведінці, "значать" в ньому через певні системи оцінок, але ніколи не можуть бути виведені з властивостей предметів і явищ цього світу і завжди залишаються самототожними в своїй суті. В цьому відношенні Шелер "жорстко" протиставляє своє розуміння неокантіанському (Віндельбанд, Ріккерт) зведенню цінностей до чистих значимостей. Слід, проте, на думку Шелера, розрізняти власне цінності і їх носіїв, що виявляють їх в благах і станах речей. Точно також їх слід відрізняти від їх "затребованності" в людських потребах і інтересах, що приписують цінностям позитивні або негативні значущості. У цих випадках, відповідно Шелера, слід говорити про дієвість явища цінностей в благах і станах речей по відношенню до суб'єктів. Причетність до цінностей дозволяє останнім апріорно-безпосередньо бачити предмети, які зовні фіксуються як певні порядки данностей. Тим самим Шелер вводить поняття "матеріального апріорі", що дозволяє сходити до суті через відповідність акту цього сходження предмету, протиставляючи його ("матеріальне апріорі") "формальному апріорі" Канта, який вимагав дотримання умов необхідності і загальності. Феноменологічний досвід, згідно Шелеру, протистоїть нефеноменологічному досвіду, що випливає з природної установки, природної конституції суб'єкта пізнання. Це не іманентний досвід, він знаково-символічно опосередкований і "домислений", а тим самим має справу не з феноменами, а з "домисленим". Таким чином, цінності є у Шелера інтенціональним змістом певних (не всіх) людських актів, виступаючи підставою для тих або інших цільовольових зусиль. Ступінь доступності цінності або цінностей суб'єктам дозволяє їх ієрархізувати, дати типологію на підставі певних критеріїв. У принципі, потенційно (через причетність Богу) людина здатна необмежено "прориватися" до цінностей, проте через свою "світоглядну недосконалість" і обмеження, які накладаються сучасною "практицістською" цивілізацією, її можливості в цьому відношенні різко обмежуються структурами переживання цінностей, що складаються. При цьому, за Шелером, чим більш повноцінною є особа, тим більш цінним становиться для неї світ, і навпаки [21, 62]. Шелер не вважає розум початком, що визначає людину, і інакше трактує чуттєве – через поняття "емоційного апріорі", завдяки якому тільки і можливий хід до "останньої суті" речей – цінностям, і без якого неможливий феноменологічний досвід. "Інтенціональне відчуття чого-небудь", на думку філософа є вищим рівнем в багатошаровій структурі відчуттів, решта рівнів презентують в ній "стани відчуттів": 1) відчуття відчуттів, 2) відчуття тілесності, 3) чисті душевні відчуття, 4) духовні відчуття. "Стани" суть "емоційні функції" (у межах, нередукованих до рівня несвідомого пасивних афектів і активно-агресивних пристрастей), "базис" ("субструктура") структури чуттєвості, відповідальний за переваги-відкидання цінностей; "інтенції" суть "переживання" (любові-ненависті), емоційно нейтральні, мають справу з єдиною цінністю, спонтанні за своєю природою ("суперструктура", "надбудова"). Вони задають строгий, точний, об'єктивний "порядок серця" (акти переживання носять космічний, а не психологічний характер). Їх задача відкривати (але не створювати) самототожні цінності, тобто розширювати "масштаби" їх існування. Своє етичне навчання Шелер конституював як "матеріалістичну етику", що проголошує не обов’язок, а цінність своїм обґрунтуванням, своєю "матеріальною" основою. Вищих же своїх проявів любов досягає як любов до Бога – Абсолютної цінності, необхідного "центру", що не дозволяє заповнити цей "центр" різного роду "ідолам" і "фетишам". Будь-яка любов є "дрімаюча" любов до Бога, що робить можливим для сущого, залишаючись самим собою, бути причетним іншому сущому. Людину робить людиною перш за все здатність трансцендувати себе в актах молитви ("не людина молиться – він сам є молитва життя, здійснена поверх нього самого, він не шукає Бога – він той живий "Ікс", якого шукає Бог!"). Цінності святості, за Шелером, займають вищий четвертий рівень в структурі цінностей, збудованих за принципом "релятивності" по відношенню до Абсолютної цінності (перші три рівні у порядку "наростання" наближеності до Бога: 1) гедоністичні цінності корисності, 2) вітальні (від слова „vitalis” – життєвий) цінності, 3) духовні цінності етики і права, естетики, чистого пізнання. Цінності святості є, на думку Шелера, переживаннями предметів, апріорно даних як символи священного, як розуміння Бога в якості "абсолютного особистого духу". Наслідування певному типу домінуючих цінностей конституює той або інший (ідеальний, "схемний", за Шелером) тип особи. Таких типів філософ визначає три: 1) люди святості; 2) генії науки, моралі, мистецтва, законодавства; 3) герої. Таким чином, Шелер вводить вже в своїй аксіології принципову відмінність типів пізнання за їх можливістю "наближення" до Абсолютної цінності: емоційно-діяльнісне, метафізично-споглядальне, "рятуюче" (що йде від Бога). Прийнявши ідею Арістотеля про "сходи істот" (рос. – „лестницу существ”), Шелер обґрунтовує "серединне" місце людини між твариною і Богом, її причетність і тому, і іншому (людина знаходиться між ними, вона – "межа", "перехід", "божественне явище" в потоці життя, вічний "вихід" життя за межі самої себе"). Вона є сполученням різних порядків (людського і надлюдського, кінцевого і нескінченного, тимчасового і вічного, природного і надприродного). З одного боку Шелер, вслід за Ніцше схильний вважати людину "хворою твариною", "помилковим кроком життя", що завів homo naturalis в "безвихідь" (в цьому відношенні відмінності homo naturalis від homo farber чисто кількісні. З другого боку, вслід за Августином Блаженним він слідує ідеї богоподібності людини, неможливості визначення її сутності через саму себе. З одного боку, будучи причетною до життя через свій тваринний початок, людина включена у відносини панування, з іншою, – будучи спрямованою до Бога, до Абсолюту, людина постійно виходить за межі самої себе в актах любові. Відповідно поглядам Шелера, особистість не можна (та і не треба) пізнавати, її можна тільки "зрозуміти" в ході люблячого спогляданні суті. Людина як особистість відчинена світу, на відміну від тварини, що завжди говорить світу "так", вона здатний говорити "ні", вона – "аскет життя", "вічний протестант", "вічний Фауст". Вона локалізована в одушевленому тілі, але проектується "позажиттєвим" духом, утримується їм в світі цінностей. Одушевлене тіло, фундоване життєвим поривом, втілює в собі силу, конституюється в "тут-бутті", "бутті в собі", другу складову якого утворює "буття в трансценденції" на основі духу, що втілює в собі дієву немічність, безсилля (звідси початкова трагічність людського буття, чим вище підіймається людина в своєму розвитку, тим життєво слабкіше вона стає). Дух створює культуру, але не може сам втілити її в соціумі, в світі дієвого (він могутній тільки в світі ідей, "сила" яких – в їх "чистоті" "неохопленої" дійсності). Тому векторність людині, на думку Макса Шелера, завжди задається "з низу до верху", а не навпаки (від "пориву" до "цінності"), "нижче" завжди виступає умовою для "вищого", але прогрес духу завжди здійснюється за рахунок аскетичного заперечення життя. "Хитрість духу" повинна полягати в умінні "поставити" собі на службу "нижчого", при цьому дух завжди "дистанціює" від життя, використовуючи схильність людини до неприйняття дійсності. Таким чином, людина визначально є подвійною, вона завжди "в світі" і "за світом". Звідси і амбівалентність самого поняття "людина", в якому дані одночасно і "популярність" і "таємниця", що підлягає постійній розшифровці, що дозволяє наближатися до ідеалу "загальної людини". У розшифровці "таємниці" людини і укладено власне, згідно Шелеру, призначення сучасної філософії. Таким чином, на думку філософа, найближчим до людини способом утілення цінностей є їхнє ствердження через життя й діяльність особистостей, котрі виступають для інших зразками. Шелер вважав цю форму втілення цінностей головною. Згідно його поглядів, кожна видатна людина є уособленням структури життєвих прагнень якоїсь групи або навіть цілої доби. Філософ намагався зробити спроби обґрунтування за допомогою своєї концепції цінностей тих соціально-політичних процесів, які були притаманні Європі початку ХХ століття. Перша світова війна, біди і жахи якої збентежили людство і поставили його на межу абсурду, дозволила М.Шелеру говорити про певну кризу цінностей своєї епохи. В час соціальних потрясінь виключається все, що відноситься до усталених життєвих цінностей і являє собою кризу цивілізації, яка свідчить про те, що цінності людини є дуже мінливі. 2.2. ТЕОРІЯ ЦІННОСТЕЙ МАКСА ВЕБЕРА Макс Вебер народився в середині ХІХ ст. і його розвиток як людини співпав з важливими змінами в суспільстві і з процесом значного переосмислення людьми всього світового устрою. Після Французької революції 1848 року світ поглинула ідея лібералізму, якою захопилися дуже широкі маси населення. Всьому світові стало зрозуміло, що народжується суспільство абсолютно нового ґатунку, яке базується на абсолютно нових ідеях. Ця трансформація і перехід від феодальних відносин до капіталістичних не були несподіванкою для людства. Капіталізм органічно народився і поступово поглинув усі сфери життя людей. Вебер виявився реальним очевидцем його розвитку як пануючої ідеології, тому він на власному досвіді міг зробити багато висновків з приводу цього явища. М. Вебер як і ряд інших західних філософів кінця ХІХ – початку ХХ ст. вважав, що визначальним у житті людини і суспільства є ціннісні настанови. Він першим ввів у філософію поняття "цінність". Він вважав, що головним, визначальним у суспільстві має бути не загальне для всіх явище, тобто закон, а щось значиме, цінне. Закони вивчає природодослідник, а дослідника культури цікавить насамперед саме значуще. При цьому критерієм значимого виступають цінності, які в свою чергу є не що інше, як усвідомлені інтереси. Саме інтереси людини спричиняють цінність кожного предмета. В сфері інтересів можна оцінити предмет з точки зору добра або зла, істини або брехні, краси або потворності та ін. Головна праця М.Вебера "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904 –1905) розглядує розвиток суспільства відповідно до появи та зміцнення в свідомості людей цінностей накопичення капіталу. Наріжним каменем цієї роботи є думка про те, що характерна для буржуазії поведінка, націлена на збільшення прибутку, може отримати пояснення лише за умов повністю розвиненого капіталізму, коли вона зумовлюється очевидною необхідністю виживання у боротьбі з конкурентами, і не може отримати пояснення на ранніх стадіях капіталістичного розвитку. Вона є наслідком індивідуального прагнення накопичувати набагато більше, ніж це необхідно для потреб особистого споживання, – прагнення, яке з історичного погляду є унікальним. Джерелом цього прагнення Вебер вважав «світовий аскетизм» реформованого християнства з його подвійним імперативом методичної праці як основного життєвого обов’язку та обмеженого задоволення плодами цієї праці. Мимовільним наслідком цієї етики, підсиленої суспільним і психологічним тиском на віруючих задля того, щоб ті підтверджували своє прагнення до спасіння (але не заслуговували його), і було нагромадження багатства для інвестування. Цілком природно виникає питання: де джерело цінностей, хто задає їх? Німецький філософ Г.Ріккерт (1863 – 1936), з яким вступив в полеміку з цього питання М.Вебер, вважав, що вони вічні й універсальні. М.Вебер, навпаки, розглядав цінності як явище історичне і вважав, що вони визначаються якимось інтересом епохи. Із зміною епохи втрачають свою силу і цінності, на зміну їм приходять цінності іншої епохи. Цінності впливають не лише на пізнання та оцінку явищ, а й визначають норми взаємовідносин людей, устрій суспільного життя. У своїй дослідницькій діяльності науковець, на думку Вебера, повинен виходити з домінуючих у даний момент цінностей епохи, обираючи предмет і об'єкт дослідження. Але в такому разі він не виступає як об'єктивний неупереджений дослідник, а керується існуючою системою суспільних цінностей. Звідси у творчості Вебера з'являється проблема об'єктивності соціології як науки. Розв'язує він її шляхом розрізнення двох актів: ставлення до цінності і оцінку. Безумовно, соціолог у своїй професійній діяльності виходить із наявних у даному суспільстві цінностей, інакше його праця не приноситиме користі людям, котрі живуть у цьому суспільстві. Але власні пристрасті та уподобання вченого не повинні впливати на наукові дослідження. Соціологія має бути наукою, вільною від суб'єктивних оціночних суджень і давати достовірні знання з досліджуваних проблем. Будь-яке тлумачення стосовно раціонально орієнтованої цілеспрямованої дії володіє – з погляду на розуміння використаних засобів – вищим ступенем очевидності. Якщо не з такою ж повнотою, то все-таки з достатньою ясністю, відповідної властивої нам потреби в поясненні, ми розуміємо такі "помилки" (зокрема змішання проблем), які не чужі нам самим або виникнення яких ми здатні за допомогою "вчувствовання" співпереживати. Навпаки, високі "цілі" і "цінності", на які, як показує досвід, може бути орієнтована поведінка людини, ми часто повністю зрозуміти не можемо, хоча у ряді випадків здатні осягнути його інтелектуально; чим більше ці цінності відрізняються від наших власних, найважливіших для нас цінностей, тим важче нам зрозуміти їх в співпереживанні за допомогою "вчувствовання", силою уяви. Залежно від обставин нам у ряді випадків доводиться або задовольнятися чисто інтелектуальним тлумаченням названих цінностей, або, якщо і це виявляється неможливим, просто прийняти їх як даність і спробувати по можливості зрозуміти мотивовану ними поведінку за допомогою інтелектуальної інтерпретації або наближеного співпереживання (за допомогою "вчувствовання") його загальної спрямованості. Сюди відносяться багато високих актів релігійності і милосердя, недоступні тому, для кого вони не існують як цінності; в рівній мірі недоступний і крайній раціоналістичний фанатизм, наприклад, вчення про “права людини” тим, хто повністю його відкидає. Афекти (страх, гнів, честолюбство, заздрість, ревнощі, любов, натхнення, гордість, мстивість, шанування, відданість, різні прагнення) і засновані на них ірраціональні (з позицій цілераціональної поведінки) реакції ми здатні емоційно співпереживати тим інтенсивніше, ніж більш самі до них схильні; якщо ж вони значно перевищують за своєю інтенсивності доступні нам переживання, ми можемо зрозуміти їх значення за допомогою "вчувствовання" і раціонально виявити їх вплив на характер поведінки індивіда та вживані їм засоби. Услід за Ріккертом, Вебер жорстко формулює принцип: усяке пізнання є судженням. Не інтуїція, не проникнення, не безпосереднє осягнення, а судження. Судження передбачає протиставлення пізнаючого суб’єкта об’єкту, що пізнається, і опосередковане співвіднесення цих протиставлених елементів. Усяке безпосереднє проникнення в об’єкт, усяке злиття суб’єкта з об’єктом, незалежно від того, відбувається воно на рівні психології (проникнення) чи на рівні спекулятивної філософії (тотожність суб’єкта і об’єкта), Вебером відкидається в якості основи наукового дослідження. Судження передбачає співвіднесення матеріалу (нескінченного емпіричного багатоманіття) з деякими принципами; у Ріккерта в якості останніх виступають цінності. “Співвіднесення з цінністю” і для Вебера є тим актом, який конституює загальнозначимість судження. Філософ пише: „ „Співвіднесення з цінністю” передбачає єдиний шлях переходу від повної невизначеності “проникнення” до того роду визначеності, який в змозі дати пізнання індивідуальних духовних змістів свідомості. Бо в протилежність простому “змісту почуття” ми позначаємо “цінністю” саме тільки те, що здатне перетворити зміст деякої позиції в артикульовано-усвідомлене позитивне чи негативне “судження”...”Передбачення” деякої етичної чи естетичної “цінності” в усіх без виключення випадках містить у собі висловлення деякого “ціннісного судження” ” [6, 122]. Вебер розмежовує два акти – “співвіднесення з цінністю” та оцінку: якщо перший перетворює наше індивідуальне враження в об’єктивне і загальнозначиме судження, то другий зовсім не виводить за межі об’єктивності. “Це вірно, що світогляди різних людей постійно втручаються в сферу наших наук, навіть у нашу наукову аргументацію, вносячи в них туман невизначеності, що внаслідок цього по-різному оцінюється переконливість наукових доказів (навіть там, де йде мова про встановлення простих каузальних зв’язків між фактами) в залежності від того, як результати дослідження впливають на шанси реалізувати свої ідеали, тобто збільшується чи зменшується в такому випадку можливість здійснити певні бажання”[6, 350]. ”Співвіднесення дійсності з ціннісними ідеями, що надають їй значимості, виявлення і упорядкування забарвлених цим компонентів дійсності з точки зору їх культурного значення – дещо зовсім несумісне з гетерогенним аналізом дійсності за посередництвом законів і упорядкуванням її в загальних поняттях. Ці два види мислительного впорядкування реальності не знаходяться в обов’язковому логічному взаємозв’язку. ”[6, 374]. Наука про культуру, суспільство та історію, заявляє Вебер, повинна бути також вільна від оціночних суджень, як і наука природнича. Така вимога зовсім не означає, що вчений повинен взагалі відмовитись від власних оцінок і смаків, просто вони не повинні втручатись в межі його наукових суджень. “Постійне змішування наукового трактування фактів і оціночних міркувань залишається самою поширеною, але і самою шкідливою особливістю досліджень в області нашої науки. Але відсутність переконань і наукова об’єктивність ні в якій мірі не тотожні”[2, 356] Хоча до цих пір Вебер розмірковував як учень Ріккерта у питанні про цінності та оцінки, однак в самі передумови останнього він вносить суттєвий коректив. На відміну від розгляду цінностей та їх ієрархію як надісторичне, Вебер схильний трактувати цінність як установку тієї чи іншої історичної епохи, як властивий епосі напрям інтересу. “Що стосується значення висловлювання “співвіднесення з цінністю”, то я повинен послатися на більш ранні висловлювання і перш за все на відомі роботи Ріккерта, – пише Вебер в статті “Смисл “свободи від цінностей” соціологічних і економічних наук” – Слід тільки нагадати про те, що висловлювання “співвіднесення з цінністю” передбачає тільки філософське трактування того специфічно наукового “інтересу”, який керує вибором і обробкою об’єкта емпіричного дослідження” [5, 122]. Інтерес епохи – це дещо більш стійке і об’єктивне, ніж просто окремий інтерес того чи іншого дослідника, але в той же час це дещо більш суб’єктивне, ніж надісторичний інтерес, що отримав у неокантіанців назву “цінностей”. “Що стає предметом дослідження і наскільки глибоко це дослідження проникає в безкінечне переплетення каузальних зв’язків, визначають пануючі в даний час і в мисленні даного вченого ціннісні ідеї...Наукова істина є саме те, що хоче бути значимим для всіх, хто прагне до істини” [2;382]. Ріккерт правильно відмітив ступінь залежності веберівської методології від неокантіанської теорії цінностей: Вебер запозичує принцип “співвіднесення з цінністю” як логічний принцип, що робить можливим висловлювання загальнозначимих суджень у сфері наук про культуру; він приймає науковчення Ріккерта як логік, але не більше. Відрізняється від Ріккерта в наступному: 1) Ріккерт розглядає цінності як надісторичні принципи, як останній фундамент наукового пізнання і людського етичного діяння. Вебер же вбачає в них деякі історичні утворення, загальні для певного періоду часу, але такі, що не мають сили поза межами цього періоду (“інтерес епохи”); 2) Ріккерт хоче побудувати на основі теорії цінностей універсальну теорію світобудови; Веберу це здається утопічним; для нього теорія цінностей є логічним засобом дослідження, постулат логіки – не більше. Вебер по-своєму розуміє як зміст теорії цінностей, так і її значення. Оскільки згідно з Вебером, цінності суть лише вираження загальних установок свого часу, настільки у кожного часу є свої абсолюти. Абсолют, таким чином, виявляється історичним, відносним. а Вебер виявляється близьким до історизму в змістовному, “онтологічному” загальносвітоглядному відношенні. Таким чином, поняття "цінності" гармонічно вписуються в раціональну систему Вебера, пояснюючи глибинні причини раціональної поведінки індивіда в суспільстві. Для його поглядів характерна орієнтація виключно на індивіда з його зростаючою раціональністю. Найвище досягнення раціонально діючої людини – це капіталізм з його раціональною релігією (протестантизмом), раціональною бюрократією, раціональним способом ведення господарства. Але навіть таке суспільство ще не є ідеальним з точки зору раціональності. Вебер вводить поняття ідеального типу – зразка і умоглядної конструкції, якої насправді не існує, але до якої слід прагнути. Завданням філософії, на думку Вебера, саме і є необхідність встановлювати відповідність реальності ідеальним типам, які є втіленням "інтересів епохи", проявом пануючих у даний час цінностей. Кожна епоха має свою систему цінностей, тому вони, як сукупність основних установок та інтересів конкретної епохи і конкретного суспільства, є історичними і відносними, тобто з'являються у певний історичний час і зникають чи видозмінюються з розвитком суспільства. Цінності для Вебера – це розуміння обов'язку, яке стає основою для соціальної дії. 2.3. „РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ” СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ В ПОГЛЯДАХ ЮРГЕНА ГАБЕРМАСА Юрген Габермас (Habermas) (народився в 1929) – німецький соціальний філософ, концепція якого виступає рубіжною точкою повороту некласичної філософії від модернізму до постмодернізму. Основні твори філософа: "Структурна зміна громадськості" (1962), "Теорія і практика" (1963), "Пізнання і інтерес" (1968), "Техніка і наука як ідеологія" (1968), "Рух протесту і реформа вищої школи" (1969), "До логіки соціальних наук" (1970), "Теорія суспільства або соціальна технологія" (спільно з Н.Луманом, 1971), "Культура і критика" (1973), "Теорія суспільства або соціальні технології?" (1973), "Проблеми легітимації в умовах пізнього капіталізму" (1973), "До реконструкції історичного матеріалізму" (1976), "Що таке універсальна прагматика" (1976), "Теорія комунікативної дії" (1981), "Моральна свідомість і комунікативна дія" (1983), "Ранні дослідження і доповнення до теорії комунікативної дії (1984), "Філософський дискурс модерна" (1985), "Мораль і комунікація" (1986), "постметафізичне мислення" (1988), "Факт і значущість" (1992), "Роз'яснення до етики дискурсу" (1994). В своїх роботах він піддавав глибокому аналізу суспільні процеси сучасності, намагався пояснити соціальний розвиток через свідомі прагнення людей до певних ідеалів, цінностей. Виступаючи на початку своєї професійної кар'єри провідним представником молодого покоління Франкфуртської школи, Габермас усвідомив можливість теоретичної інтерпретації "оречовління" (Verdinglichung) через побудову теорії раціоналізації: "Вже тоді моєю проблемою була теорія модерна, теорія патологій модерна, з погляду здійснення, деформованого здійснення, розуму в історії", – писав Габермас. Аналізуючи "критичну теорію суспільства" Хоркхаймера – Адорно – Маркузе, Габермас підкреслював, що в рамках подібного підходу неможливо встановити нормативні передумови її власного генезису як акцентовано раціонального інтелектуального здійснення. Рефлективно долаючи "критичну теорію суспільства", Габермас доходить до висновку про те, що недоліки її зводяться до наступного: 1) нечіткість нормативних відносин; 2) абсолютистське трактування істини і відношення філософії до наук; 3) недооцінка демократичних традицій правової держави. Габермас заперечував проти зведення класичною "критичною теорією" суспільної раціональності до раціональності трудової діяльності і – як наслідок – проти редукції процесу самоздійснення людського роду до трудової діяльності. На думку філософа, інституційні межі суспільства ("виробничі відносини" за Марксом) зовсім не є безпосереднім результатом процесу праці. Надалі практика повсякденності „з презирством” ігнорується, признається відвернутим або несамостійним чинником. В комунікативній дії починає бути присутній креативний момент сумісного конституювання миру мовними і когнітивно-інструментальними засобами. У ньому є також морально-практичні і експресивні моменти здійснення усередині цих світів таких функцій мови, як опис, сприяння налагодженню міжсуб'єктних відносин і вираз суб'єктивних намірів. У модерні в кожному з цих моментів виділилися на принципах світобачення «сфери ціннісних критеріїв». З одного боку, це мистецтво, література і естетична критика, а з іншою – дискурси, які виростають з процесів навчання і спеціалізуються на вирішенні проблем і дослідженні питань істини і справедливості; один напрям пов'язаний з перетворенням світу, інший – з процесами навчання-освіти усередині цього світу. Ступінь віддаленості знань мистецтва і критики, що перетворилися на системи, науки і філософії, права і моралі від повсякденних комунікацій визначається тим, наскільки вони готові обмежитися виконанням словесної функції і таким її аспектом, як вираз значень. З погляду окремих сфер культурних цінностей синдром буденного світу є «життям», «практикою» або «моральністю». Їм протистоять «мистецтво», «теорія» або «мораль». Про своєрідну роль посередників, яку грають критика і філософія, Габермас говорить в іншому контексті. У першому випадку співвідношення «мистецтва» і «життя» представлене так же проблематично, як в другому співвідношенні «теорії» і «практики» або «моралі» і «моральності». Неопосередкована перестановка спеціальних знань в приватні і суспільні сфери буденного життя може, з одного боку, поставити під загрозу автономію і своєрідність систем знань, а з іншого – порушити цілісність контекстів життєвих світів. Знання, орієнтовані винятково на те, щоб виразити претензію на знання навіть в не характерному для контексту варіанті всім спектром виразних засобів, властивих повсякденній практиці, виводять з рівноваги комунікативну систему світу. Такого роду втручання „приводять до естетизації, онаучиванню або моралізації окремих життєвих сфер; найхарактернішими прикладами їх практик є експресивні контркультури, реформи, що проводяться на користь технократії, або фундаменталістські рухи” [20, 156]. На думку Габермаса, в сучасних суспільствах добиваються визнання принципи правопорядку і моралі, які все менш відповідають партикулярним життєвим формам. На особовому рівні набуті в процесі соціалізації когнітивні структури все більш відділяються від змістовних знань у області культури, з якими вони спершу інтегрувалися у сфері «конкретного мислення». Предмети, на яких сперши відпрацьовувалося здійснення формальних повноважень, робляться все більш нестійкими. Філософ, простежуючи цю тенденцію, враховував тільки ступінь свободи, визначаємій структурними компонентами „життєвого світу”, і при цьому одержав наступні остаточні варіанти: для культури цей стан тривалого перегляду нестійких традицій, для суспільства – стан залежності легітимних систем від формальних, виключно дискурсивних методів визначення і обґрунтування нормативів; для особи – стан ризикованого самоврядування абстрактною персональною ідентичністю. Структури здійснюють тиск на знання,, зводячи його до критичного рівня, вони визначають цінності, встановлюють нормативи і примушують проводити самокеровану індивідуалізацію (оскільки абстрактна персональна ідентичність припускає відхід до самореалізації в автономних життєвих проектах. Перспектива аналізу, на думку Габермаса, – катастрофічна для сучасної цивілізації і культури, побудованим за принципами раціональності, коли існує тенденція до перетворення їх початкових принципів в свою протилежність. Філософ протиставляє свою точку зору концепціям Адорно і Хоркхаймер, котрі вважали, що не тільки ідеальна, але і практична тенденція до самознищення властива раціональності. При цьому термін Aufklarung – Просвіта – трактується гранично широко: це не тільки історична епоха, але і процес становлення людини як розумної істоти, на практиці реалізовуючій цінності розуму, розвиваючій науку, суспільні демократичні інститути, норми соціалізації і свободи. Така сукупність підходів була названа Ю. Габермасом «проектом модерна». Критичний аналіз філософа зосереджений на виявленні інструментального характеру знання, яке повинне було звільнити людину від залежності від природи (від «влади природи»), але привело тільки до її тотального поневолення. Так, в проблематику критики розуму Габермас увійшла тема влади (панування) як одна з центральних для пояснення індустріальної сучасності. Поняття „життєвого світу” допомагає Габермасу показати, як цінності зберігаються в цьому просторі у вигляді текстів. На думку дослідника, традиція не розривається, якщо відтворення культурних цінностей здійснюється засобами критичного аналізу. Розвиток потенціалу заперечення як невід’ємної процесу досягнення взаєморозуміння за допомогою мовного спілкування в структурно диференційованому життєвому світі стає заставою того, що тексти слідуватимуть один за одним і збережеться спадкоємність традицій, які, як відомо, живі лише завдяки силі переконання. Так само не розірветься в соціальному просторі і мережа, сплетена з відносин, заснованих на взаємному визнанні, якщо соціальна інтеграція виходитиме з абстрактного, але проте скроєного «за індивідуальними мірками» універсалізму. Воля призначена для того, щоб налагодити соціальне партнерство всіх груп, враховуючи інтереси кожного окремо взятого індивіда. Беручи участь в дискурсі, індивід, кажучи «так» чи ні», наданий сам собі тільки за умови, що сумісними пошуками істини він все-таки залучений в універсальне співтовариство. При зміні поколінь в рамках певної історичної епохи якість універсальності не зникає, тоді як процес соціалізації виходить за рамки індивідуалізації. Важливо підкреслити, що Габермас свідомо декларує раціоналізм своєї концепції, зв'язуючи просування комунікативного розуму із збагаченням культурного потенціалу суспільства. Суспільні групи можуть використовувати в своїй діяльності тільки ресурси раціоналізованих життєвих світів. Перш за все це відноситься до культури – присутнього в науці і філософії потенціалу знань індивідів про світ і про самих себе; культура – це і гранично широкі норми права і моралі, і досвід радикального естетичного модерна. Більш того, культура є для Габермаса найважливішим ресурсом в практиці вдосконалення комунікативного співтовариства. На його думку, культура, досвід допоможуть Європі знайти свою нову ідентичність – як комунікативного співтовариства. Таким чином, у 80-х роках ХХ ст., коли писалися твори філософа про постмодерн, рецепт Габермаса представлявся не тільки дієвим, але і цілком здійсненним в практиці європейського співтовариства. Події почала XXI в., загострення релігійної, національної, соціальної і культурної ворожнечі, які відобразила зіткнення глобалістських і антиглобалістських тенденцій в суспільстві, примусили Габермаса повернутися до проблеми дискурсу і контрдискурсу сучасності, втіленої у філософському знанні про модерність – ціннісну установку соціуму. Про це він говорив в своїй лекції у Франкфурті-на-Майні незабаром після нью-йоркських подій 11 вересня 2001 р. Нове звучання теми модерна ще раз підкреслює важливість багатьох «за» і «проти», виказаних Габермасом в його творах. Висновки Розуміння цінності як філософської категорії завдяки сенсоутворюючій функції актуалізується в ті епохи, які потребують складання і фіксації у філософській, науковій, соціокультурній, урешті-решт, побутовій сферах індивідуальної і суспільної свідомості таких вихідних положень і засадових принципів, на фундаменті котрих будується нова світоглядна картина світу. Це уможливлює прийняття в практику і культуру нового матеріалу, забезпечує динаміку уявлень і знань людини про навколишній світ і саму себе, створює нелінійно-лінійну суспільну систему. В часи пошуку нової інтегративної та інтерпретативної ідеї, нового цілісного світобачення саме поняття цінності виступає фундаментальною категорією для всього суспільства. Проблема цінностей надзвичайно загострюється в переломні (кризові) епохи історичного розвитку культури, бо кожного разу, коли спільноту людей потрясали соціальні катаклізми, коли хаос, хитання, але і сподівання “знайти світло в кінці тунелю” зливались у синтетичне питання “бути чи не бути” культурі як природному середовищу людини, філософська думка незмінно упиралася в проблематику цінностей як основу культурного менталітету особистості, нації, суспільства загалом. У процесі поставлення і розв’язання аксіологічних проблем філософами очевидною є думка, проте, що феномен цінності являє собою безсумнівний, реальний, той що опосередковує усі види людської соціокультурної діяльності, у тому числі й інтелектуальної, факт буття, що несе в собі величезний не лише світоглядний, але і гносеологічний методологічний потенціал дослідження культури на всіх її рівнях і у всіх ракурсах виявлення як гуманістичного середовища перебування людини. Цінність є цілісністю практичного і духовного, що випереджально відображає об’єктивну та суб’єктивну реальності та за посередництвом чуттєвої логосності стає першопринципом людського життя. Цінність поєднує у собі моменти емоційно-раціональної обробки відображеного і телеологічної орієнтації у перетворюючій свідомості на духовне вираження тілесності людини. Регулятивний характер її дії полягає в тому, що вона має виразний соціально-діяльнісний характер. Із-за бінарної структури (поєднання чуття та мислення, емоцій і раціо, смислу та значень, оцінювання та оцінюваного і т.д.) цінність передбачає момент зіставлення наявного стану речей із деяким ідеальним і тому є проектом перероблення дійсності, причиною виникнення різних форм діяльності, що призводять до змін в суспільстві, впорядкування суспільних відношень. Формування цінностей пов’язано безпосередньо з розвитком суспільства, з тими процесами, що ставали основополагаючими для визначення обличчя соціуму. Цінності – це призма, через яку слід розглядати ту чи іншу епоху суспільного життя. Поняття “цінність” потребує лише діалектичного розуміння і тлумачення. Будь які інші інтерпретації редукують цінність або до простої оцінки, значущості чи матеріальних благ, або до містичного та непізнаваного явища. Формування цінностей відображає людський спосіб переживання буття, який не просто знімає нерозрізнення природи та власного життя, але стає фундаментом свідомості. Воно є таким особистісним знанням, яке існує в об’єктивному та конституює і конструює в ньому людину як людину, а суб’єктивне як активно пережите об’єктивне. Здібності людини до ціннісній оцінки може вважатися онтологічною “заданістю” свідомості, що пізнає. Практика виступає найближчою формою існування цінностей і рівнем відображення людиною ціннісних відносин задля перетворення об’єктивного світу в той світ, в якому людина стверджується як персонально-родова істота. >>>>
Дивитись наступні >>>
Cгенерировано за 0.010313 секунд
|
Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів! На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету.
Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.
Від партнерів
загрузка...
|
|
|