Зміст. Розділ І. Тема. Сюжет. Композиція………………………………3 1.1. сюжет п’єси …………………………………………………3 Розділ ІІ. Позитивні образи твору……………………………5 2.1. Образ Наталки ………………………………………………5 2.2. Образи Петра і Миколи ……………………………………9 2.3. Образ Миколи ………………………………………………10 2.4. Образ Терпилихи …………………………………………11 Розділ ІІІ. Негативні образи………………… ………………15 3.1. Образ Возного …………………………………………….15 3.2. Образ Макогоненка ………………………………………22 Висновок …………………………………………………………23 Список використаної літератури ……………………………25 ∞См. работу «Художні засоби типізації образів у п’єсі “Наталка-Полтавка” І.П. Котляревського»

∞См. работу «Ромео і Джульєта»

ВСТУП 3 Завдання 1. Характеристика емоцій та почуттів, їх вплив на діяльність правоохоронця 5 Завдання 2. Психологія особистості правопорушника 13 Завдання 3. Визначити якому виду уяви відповідають положення: а) "Формує образи на основі опису об'єктів"; б) "Створює нові, оригінальні образи"; в) "Відтворює образи за словесним описом". 17 ВИСНОВОК 18 ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 19 ∞См. работу «Характеристика емоцій та почуттів. Психологія особистості правопорушника»

Вступ 3 Розділ 1. Повернення Шевченка в Україну його фольклорні герої та ліричні образи 6 Розділ 2. Еволюція ліричного героя під впливом захоплення Г. Закревською, соціалізація творчості поета 15 Розділ 3. Романтичні та соціальні образи поета, закінчення періоду Трьох літ 20 Розділ 3.1. Заповіт та наростання трагізму та приреченості у творах поета 29 Висновки 33 Список використаної літератури 36 ∞См. работу «Ліричний герой лірики Шевченка періоду трьох літ»

План Вступ 2 Розділ І. Графічний художній образ як процес пізнання 4 1.1. Визначення графічного художнього образу 4 1. 2. Образи відчуттів, сприйняття 8 1. 3. Образи представлення, уяви 19 Розділ ІІ. Образотворчі умови формування графічно-художнього образу 22 2.1. Образотворчі аспекти художнього образу 22 2.2. Формування графічного художнього образу у школярів на уроках образотворчого мистецтва 26 Висновки 28 Список використаної літератури 29 Додатки 31 ∞См. работу «Графічна форма та художній образ»

Образи українських народних побутових казок, специфіка мовно-художніх засобів, їх виховна цінність Список використаної літератури ∞См. работу «Образи українських народних побутових казок, специфіка мовно-художніх засобів, їх виховна цінність»

Образи жінок і їх символічне значення у “Слові о полку Ігоревім ∞См. работу «Образи жінок і їх символічне значення у “Слові о полку Ігоревім»

Образи Ахілла й Гектора як уособлення ідеалу людини, героя, воїна ∞См. работу «Образи Ахілла й Гектора як уособлення ідеалу людини, героя, воїна»

1. Форми прояву та способи вирішення внутрішньоособистісного конфлікту. 3 2. Образи конфліктної ситуації. 9 3. Порушення спілкування в демонстративній фазі конфлікту. 13 Література 18 ∞См. работу «Конфліктологія»

1. Форми прояву та способи вирішення внутрішньоособистісного конфлікту. 3 2. Образи конфліктної ситуації. 10 3. Порушення спілкування в демонстративній фазі конфлікту. 14 Література 19 ∞См. работу «конфліктологія»

1. Форми прояву та способи вирішення внутрішньоособистісного конфлікту 3 2. Образи конфліктної ситуації 10 3. Порушення спілкування в демонстративній фазі конфлікту 14 Список використаної літератури 18 ∞См. работу «Реферат з конфліктології »

Вступ. 2 1. Середні віки в епічній поезії Л. Українки. 3 2. Образи середньовіччя в поетичних драммах письменниці. 8 3. Середньовічна легенда Дон Жуана в трактуванні Л. Українки. 16 Заключення. 26 Використана література. 27 ∞См. работу «Поезія Лесі Українки»

Зміст 1. Вступ 3 1.1. Актуальність 3 1.2. Необхідність дослідження. 3 2. Пам’ять та методики її вивчення. 4 2.1. Поняття про пам’ять та її типи 4 2.2. Методики вивчення оперативної 6 2.3. методика "пам'ять на образи" 9 3. Висновки 12 3.1. Використання. 12 3.2.Перспективи дослідження. 13 Список літератури 15 ∞См. работу «Методики експериментального дослідження пам’яті»

І. ВСТУП 3 ІІ. ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИЛОГІЇ 6 1. Сюжетно-композиційні особливості дилогії 6 2. Змалювання життя села Б.Грінченком 13 3. Міські образи повістей Б. Грінченка 17 ІІІ. ВИСНОВКИ 20 ІV. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 23 ∞См. работу «Поетика дилогії Б. Грінченка "Серед темної ночі. Під тихими вербами"»

1. «Запорожець за Дунаєм» с. Гулака-Артемовського - перша українська національна комічна опера. Особливості музичної драматургії. Образи Карася, Одарки, Андрія, Оксани, Султана; побутові сцени. 3 Вступ 3 1.1. Історія першої української опери та її особливості 4 1.2. Сюжетна лінія опери «Запорожець за Дунаєм» 7 Висновок 15 2. Назвати українських композиторів першої половини XIX століття, які писали музику для фортепіано, (перелічити) 16 Список використаної літератури 18 ∞См. работу «Історія української музики»

Зміст Вступ 3 1. Народний характер творчості Шекспіра 5 1.1. Біографія письменника 5 1.2. Періоди творчості Шекспіра 6 2. Походження жанру сонету, його розвиток у європейській літературі. Формування англійського сонету 9 2.1. Походження жанру сонету та його форми 9 2.2. Поділ сонетів на тематичні групи. Англійський сонет 11 3. Поетика сонетів Вільяма Шекспіра 14 3.1. Історія створення і видання сонетів Шекспіра 14 3.2. Образи та їх життєві прототипи у сонетах 17 3.3. Суспільна, філософська та естетична проблематика сонетів 19 3.4. Художня досконалість сонетів Шекспіра 23 Висновки 25 Список використаних джерел 26 ∞См. работу «Новаторські прийоми поетики в сонетах Шекспіра»

Вступ 2 Розділ І. Семантика образів матеріально-тілесного низу у світовій культурі та міфології. 5 1.2. «Карнавальна культура» як один із проявів сакралізації профанічного низу. 5 1.2. Світосприйняття очима письменників-натуралістів. 13 1.3. Образи «тіла» і «бенкетування» в світовій літературі. 18 Розділ ІІ. Філософський зміст роману «Черево Парижу» Еміля Золя. 29 2.1. Психологія «товстих» і «худих» через призму натуралістичного відтворення дійсності. 29 2.2. Центральний ринок – «стійке тваринне щастя». 33 2.3. Текстовий натюрморт як досвід імпресіоністичного живопису в літературі. 37 Висновки 40 Список використаної літератури 43 ∞См. работу «Гастрономічний код у зображенні образів персонажів і взаємин між людьми у романі Еміля Золя Черево Парижу»

Зміст Вступ 2 Розділ 1. Традиції і новаторство Стендаля в літературі 5 1.1. Декілька слів про автора роману "Червоне і Чорне" - Ф.Стендаля 5 1.2. Соціально-психологічний роман "Червоне і Чорне" 6 1.3. Традиційні образи героїв у "Червоному і чорному" 9 1.4. Типологічний ряд образів в романі "Червоне і чорне" 11 Розділ 2. Актуальність створення "Червоного і чорного" у творчості Стендаля та в історії французької літератури 13 2.1. Історія твору 13 2.2. Атмосфера і реальність роману. Символічне значення 15 Розділ 3. Потенціал традиційності в образі Жульєна Сореля. Наполеонівський дух роману 18 Висновки 25 Список використаної літератури 28 ∞См. работу «Актуальність роману Фредеріка Стендаля "Червоне і чорне" сьогодні. Жульєн Сорель - герой нашого часу?!»

Зміст Вступ 3 1. Емоційний зв'язок між матір’ю та дитиною, його вплив на розвиток дитини 4 2. Експериментальні дослідження розвитку особливостей емоційної сфери дітей залежно від соціально-психологічних умов виховання 10 Висновок 14 Література 15 До 2 п. Для дослідження особливостей емоційної незахищеності, тривожності, недовіри до себе, почуття меншовартості, сімейної комфортності, ворожості, конфліктності, фрустрації, труднощів спілкування, депресивності використовувалися адаптовані проективні тести: “Будинок. Дерево. Людина” (Дж. Бук, 1948); “Малюнок сім’ї” (Р. Барнс, 1972); “Тест тривожності” (Р. Темпл, М. Доркі, А. Аллен). Діагностика радості, гніву, сором’язливості, інтересу, образи, страху проводилася за модифікованою нами методикою шкал Дембо (1970). Для аналізу нами були виділені група дітей трьох років. З урахуванням умов виховання, ця вікова група була розподілена ще й на 4 підгрупи. ∞См. работу «Емоційний звязок між матіррю та дитиною, його вплив на розвиток »

1.Валер'ян Підмогильний. 3 1) Зразок урбаністичної прози "Місто": провідні проблеми, художні ідеї, складність і неоднозначність образу головного героя. 3 2) Теорія літератури. Екзистенціалізм. 3 2. Юрій Яновський: 4 1) Жанрова своєрідність роману у новелах «Вершники», особливості сюжету, композиції, центральні персонажі, ідейний зміст, художня мова. 4 2) "Майстер корабля" - новаторський характер твору; сюжетна інтрига, символічність образів, умовність зображення АБО (твір на вибір) «Чотири шаблі» художнє новаторство роману, романтичний характер творчості. 5 3.Микола Куліш: 5 1) «Мина Мазайло» - жанр, тема, проблематика, сюжет, композиція, персонажі, ідейний зміст; засоби творення комічного. 5 2) «Патетична соната» - жанр, тема, проблематика, сюжет, композиція, персонажі, ідейний зміст. 6 3) Теорія літератури: жанрові різновиди драми: трагедія, комедія, власне драма, трагікомедія. 6 4. Іван Кочерга: 7 1) «Свіччине весілля» - жанр, тема, сюжет; історична основа і художній домисел; групування персонажів, засоби створення історичного колориту; особливості композиції. 7 2) «Ярослав Мудрий» - жанр, тема, сюжет, образ Ярослава, його роль у композиції та ідейно-художньому змісті твору. Образи Журейка, Милуші, Микити. 8 3) Теорія літератури: драматична поема як жанр ліро-драми. 8 5. Олександр Довженко: 8 1) «Зачарована Десна» - жанр, сюжет, образ оповідача; автобіографічність; романтизм оповіді та реалізм побутових деталей. 8 2) «Україна в огні» - жанр, тема, особливості сюжетно-композиційних вирішень, ідейно-художній зміст. Образ-символ долі України (Христя). Політичні звинувачення автора. 9 3) «Щоденник» - характер записів, їх роль як матеріалу для творів і як документа доби. 9 6. Юрій Клен: 10 1) «Сковорода» - жанр, образ мандрівного поета і філософа, художня ідея, мова твору. 10 2) «Беатріче» - велич кохання, духовної краси та чистоти. 11 3) «Терцини» - Осуд злочинств тоталітарного режиму в Україні. 11 7. Євген Маланюк: 12 1) «Невичерпальність» - образи України і «малоросійства», трагізм обставин і віра в непереможність народного духу, провідні мотиви; 12 2) «Біографія» - формування характеру і переконань митця-патріота. 12 3) «Шевченко» - своєрідне бачення центрального образу у вірші; роль антитези. 13 8. Улас Самчук: 13 1) «Марія» - жанр, тематика, проблематика, сюжет і композиція, центральні персонажі та їх характеристика; Біблійні образи і мотиви, їх роль; індивідуальне й типове, національне, конкретно-історичне та загальнолюдське у творі. 13 2) Роман-трилогія "Волинь" - епопея життя українського народу XX ст.; риси роману-хроніки (оглядове). 14 9. Микола Бажан: 15 1) "Політ крізь бурю" - сюжет, проблематика, ідеологічна клішованість; ідеї патріотизму та засудження "культу особи"; образ головної героїні; морально-етичні колізії. 15 2) "Данило Галицький" (оглядове). 15 3) Теорія літератури. Необароко. 16 10. Іван Багряний: 16 1)«Сад Гетсиманський» - жанр, тематика і проблематика, автобіографічна основа, центральні персонажі, засоби психологізму, індивідуалізації і типізації, ідейний зміст. 16 2) "Тигролови" своєрідність романної форми; жанрові особливості, тематика і проблематика, характеристика образів; своєрідність романтичної форми. 16 3) Роман "Людина біжить над прірвою" - доля людини в антисвіті війни (оглядово). 18 4) Теорія літератури. Пригодницький роман 18 11. Василь Барка: 19 «Жовтий князь» - відтворення картин голодомору 1933 p., геноциду щодо українців; життєва основа (особистий досвід автора, його рідних і земляків); Сюжет, центральні персонажі, їх групування, засоби психологізму, контрастування, типізації та індивідуалізації, роль художніх деталей, ідейний зміст. 19 12. Олег Ольжич: 20 1) Аналіз поетичних творів «Воно зросло з шукання і розпуки...», «Гали» - образ ліричного героя; висока культура та самобутність образного мислення. 20 2) Огляд поетичних збірок «Рінь», «Вежі», «Підзамча». 20 13.Олена Теліга. 21 Романтичне звучання поезії; продовження традицій Лесі Українки; поєднання ліричної ніжності й твердості переконань у віршах: «Чоловікові» «Літо», «Мужчинам», «Вечірня пісня». 21 Список літератури 22 ∞См. работу «Контрольна робота з української літератури 5»

ВСТУП 3 1. ПРИНЦИПИ ТА ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГІЇ 4 2. ПОГЛЯДИ ПРЕДСТАВНИКІВ ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГІЇ 10 ВИСНОВКИ 16 Відповіді на тести 17 Список використаної літератури 20 ВСТУП Кінець ХІХ ст. охарактеризувався наростанням кризових явищ в психологічній науці. На цей час основним методом вивчення свідомості була інтроспекція. До цього часу у багатьох містах Європи працюють психологічні установи, створені за зразком лабораторії Вільгельма Вундта. Його підхід до вивчення психологічних явищ назвали структуралізмом, оскільки Вундт основною задачею психології вважав вивчення структури свідомості. Структуралізм і функціоналізм зіграли важливу роль на даному етапі розвитку психології. Оскільки будь-яка наукова точка зору є систематичним підходом до відповідної наукової дисципліни, обидва ці напрями стали розглядатися як конкуруючі між собою психологічні школи. Проте до 1920 року обидва вони були витиснені трьома пізнішими школами: біхевіоризмом, гештальтпсихологією і психоаналізом. Якщо біхевіоризм був популярний в Америці, то гештальтпсихологія і психоаналіз зародилися і поширилися в Європі. ВИСНОВКИ Представники гештальтпсихології вважали, що у складі свідомості існують цілісні образи, котрі не розкладаються на сенсорні елементи. Головним постулатом цієї школи є положення про цілісні структури (гештальти) як первинні дані психології, що не можуть бути виведені з їхніх компонентів, а навпаки – властивості частин визначаються саме структурою, гештальтом. Останній функціонує за принципом кращої організації (прегнантності), ізоморфізму – тотожності між фізичними і психічними гештальтами. При розв’язанні задач головним чинником визнавався "інсайт", тобто явище раптового охоплення ситуації в цілому. Гештальтпсихологія стверджує, що ціле не виводиться з суми властивостей і функцій його частин (властивості цілої не рівні сумі властивостей його частин), а має якісно вищий рівень. Гештальтпсихологія змінила колишнє переконання про свідомість, доводячи, що його аналіз покликаний мати справу не з окремими елементами, а з цілісними психічними образами. Гештальтпсихологія виступала проти асоціативної психології, що розчленовує свідомість на елементи. Гештальтпсихологія разом з феноменологією і психоаналізом лягла в основу гештальттерапії Ф. Перлза, який переніс ідеї гештальтпсихологів з когнітивних процесів до рівня світобачення в цілому. Образи-гештальти, на думку прихильників цього напряму, виникають внаслідок прагнення психічного поля свідомості індивіда утворювати прості, врівноважені, симетричні й замкнуті фігури, яким властива константність і стійкість. Із сприймання гештальтисти перенесли термін "гештальт" та мисленнєві й культурні утворення як цілісності, елементи яких пов'язані в єдиній структурі. Гештальтисти застосували в своїх дослідженнях феноменологічний метод –варіант інтроспективного методу, який не вимагає від людини розщеплювати свій досвід на елементи, а навпаки, заохочує до проникнення в реальність душевного життя у всій можливій повноті. ∞См. работу «Гештальтпсихологія: принципи і представники»

І. Вступ. ІІ. Міфопоетичний аналіз сказок А.С.Пушкіна. 1. Міфопоетична традиція в поясненні природи уяви. 2. Казкові образи Пушкіна - предмет для міфопоетичного аналізу. 3. Джерела казок Пушкина. 3.1. Походження, значення імен і назв в казках Пушкіна. 3.2. Вплив російського фольклору на формування уяви поета. 3.3. Сприйняття персонажів народного фольклору А.С. Пушкіним. 3.3.1. Персонаж Баби Ягі. 3.3.2. Образ Кащея. 3.3.3. Дуалізм персонажа Чорномора в «Сказке о царе Салтане» і в поемі «Руслан і Людмила». 3.4. Пушкінські казки в російській літературі - як привабливий і таємничий острів Буян в народних переказах. 4.. Погляд медиевиста на походження казок Пушкіна. 4.1. Використання в казках Пушкина методу «вкорінення» іноземного матеріалу в російський культурний грунт шляхом з'єднання фольклорних іноземних і національних форм на прикладі поеми «Руслан і Людмила». 4.2. Розробка Пушкіним методів творчої інтеграції у вітчизняну культуру іноземного матеріалу іншої епохи на прикладі казкової поеми «Русалка» (1829-1832 роки). 4.3. «Сказка о царе Салтане» (1831). Запозичення ідеї міфічного острова. 4.4. «Сказка о золотом петушке» (1834). Міфологічний образ чарівного птаха . 4.5. Оригінальність Пушкинських ідей. 5. Місце Пушкинського ідеалу зовнішньої краси жінки в міфологічній уяві поета.. 6. Місце фінського фольклору в казкових поемах Пушкина. ІІІ. Висновок. ∞См. работу «Міфопоетичний аналіз казок А.С.Пушкіна»

План. І. Вступ. ІІ. Міфопоетичний аналіз сказок А.С.Пушкіна. 1. Міфопоетична традиція в поясненні природи уяви. 2. Казкові образи Пушкіна - предмет для міфопоетичного аналізу. 3. Джерела казок Пушкина. 3.1. Походження, значення імен і назв в казках Пушкіна. 3.2. Вплив російського фольклору на формування уяви поета. 3.3. Сприйняття персонажів народного фольклору А.С. Пушкіним. 3.3.1. Персонаж Баби Ягі. 3.3.2. Образ Кащея. 3.3.3. Дуалізм персонажа Чорномора в «Сказке о царе Салтане» і в поемі «Руслан і Людмила». 3.4. Пушкінські казки в російській літературі - як привабливий і таємничий острів Буян в народних переказах. 4.. Погляд медиевиста на походження казок Пушкіна. 4.1. Використання в казках Пушкина методу «вкорінення» іноземного матеріалу в російський культурний грунт шляхом з'єднання фольклорних іноземних і національних форм на прикладі поеми «Руслан і Людмила». 4.2. Розробка Пушкіним методів творчої інтеграції у вітчизняну культуру іноземного матеріалу іншої епохи на прикладі казкової поеми «Русалка» (1829-1832 роки). 4.3. «Сказка о царе Салтане» (1831). Запозичення ідеї міфічного острова. 4.4. «Сказка о золотом петушке» (1834). Міфологічний образ чарівного птаха . 4.5. Оригінальність Пушкинських ідей. 5. Місце Пушкинського ідеалу зовнішньої краси жінки в міфологічній уяві поета.. 6. Місце фінського фольклору в казкових поемах Пушкина. ІІІ. Висновок. ∞См. работу «Дипломна робота “Міфопоетичний аналіз казок А.С.Пушкіна»

Вступ 3 1. КОНФЛІКТ В СИСТЕМІ ПОНЯТЬ ЖИТТЄВИХ КРИТИЧНИХ СИТУАЦІЙ 4 2. ТИПИ КОНФЛІКТІВ. ДЖЕРЕЛА, ПРИЧИНИ І ФУНКЦІЇ КОНФЛІКТІВ 7 Висновки 14 Література 15 Вступ Там, де є людина, завжди є конфлікти, бо вони – постійний супутник буття і суспільного розвитку. Поширеність конфліктів, їх роль в суспільному житті привлекала увагу ще із стародавніх часів. Про конфлікт писали стародавні мудреці. Античні філософи розглядали конфлікти як найважливіший і необхідніший атрибут суспільного життя і розвитку. Конфлікт як явище людського життя можна піддавати дослідженню з різних сторін. Одним із аспектів вивчення конфлікту є розгляд його як одного з видів критичної ситуації. У конфліктній ситуації кожна зацікавлена сторона прагне відстоювати та досягати реалізації власних мети, цілей, думок, завдань, точки зору, при цьому вона наводить аргументи на свою користь, перешкоджає опоненту чинити так само, використовує всі прийнятні у даній ситуації заходи та форми впливу і намагається здолати опір іншої сторони. В даній роботі висвітлені питання співставлення конфлікту з іншими видами критичних ситуацій, а також проаналізовані його джерела, причини і функції. Висновки Конфлікт завжди пов'язаний з наявністю протиріччя, зіткненнями несумісних поглядів, інтересів, цінностей, мотивів. Однак суттєвість конфлікту полягає не стільки в виникненні протиріччя, скільки в засобі його вирішення. До конфлікту призводить таке зіткнення інтересів, потреб, поглядів, мети, мотивів, при якому з'являється протидія сторін. Саме протидія складає психологічне ядро будь-якого конфлікту. В психологічному плані конфлікт супроводжується для його учасників негативними емоційними станами по відношенню одного до другого. Конфліктна ситуація – це об'єктивна основа конфлікту, що фіксує виникнення реального протиріччя в інтересах і потребах сторін. Вона включає: учасників конфлікту (сторони конфлікту), якими можуть бути різноманітні аспекти особистості (внутрішньоособистий конфлікт), окремі індивіди або різні за масштабами соціальні групи; об'єкт конфлікту (реальний або ідеальний); умови протікання (передусім соціально-психологічна середа); образи конфліктної ситуації. Конфлікт як критична психологічна ситуація передбачає наявність у людини досить складного внутрішнього світу і актуалізацію цієї складності вимогами життя. Причини, що породжують конфлікт, не є очевидними, не представляють безумовне табу і завжди пов'язані з умовами проблемної задачі. У разі конфлікту саме свідомість повинна порівняти цінність мотивів, зробити між ними вибір, знайти компромісне рішення. ∞См. работу «Конфлікти як види критичних ситуацій»

Вступ 2 1. ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЇ 3 2. ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ НАУКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ 5 3. ПСИХОЛОГІЯ В СИСТЕМІ НАУК. ГАЛУЗІ ПСИХОЛОГІЇ 10 Висновки 13 Література 14 Вступ Психологія формувалась упродовж століть і бурхливо розвивається в сучасних умовах науково-технічного прогресу в нерозривному взаємозв’язку з іншими галузями наукового знання і суспільної практики. Вона сприяє утворенню системи зв’язків між собою та іншими галузями знань . До сучасного розуміння свого призначення психологія пройшла декілька етапів в історичному розвитку, які змінювалися в залежності від того, які завдання ставили дослідники при вивченні такого складного явища як психіка. Сьогодні психологія займає одне із ведучих місць в системі наукового знання і має велике значення в суспільному житті і в діяльності людини. Знання та висновки психологічної науки використовуються для налагодження ефективних взаємостосунків людських індивідів в соціальних групах. Дослідження, які проводять психологи в різних областях практичної сфери людини, засновані на використанні наукових методів пізнання і ефективність яких залежить від правильного і доцільного їх використання в тому чи іншому випадку. Висновки Психологія як наука вивчає факти, закономірності, механізми психічного життя людей і тварин. Взаємовідносини живих істот з навколишнім світом реалізуються за допомогою психіки як складної сигнальної системи, до якої входять почуття та образи, настанови й мотиви, процеси спілкування та ідеальні предметні дії, емоційні стани та інші психічні явища, які й складають предмет вивчення психологічної науки. Різні підходи до вивчення елементів психіки обумовлюють принципово різні напрями дослідження психічного світу людини. В психології існує поняття „принципи психології” як системи методологічних засад, що використовують для пояснення будь-яких психічних явищ та в процесі наукового пізнання. У вітчизняній психології склався підхід, відповідно до якого психічні явища слід розглядати як: а) причиново зумовлені (детерміновані); б) продукт і умову відображення; в) внутрішній план організації поведінки та діяльності; г) вияв якісного рівня розвитку психіки суб’єкта; д) особливу систему і водночас елемент іншої більш широкої й суспільної системи. Принципи психології відкривають можливість наукового вивчення психіки за умови використання спеціальних методів пізнання та формування складної психічної діяльності. Сучасна наукова психологія має в своєму розпорядженні широкий арсенал методів активного дослідження, пізнання та впливу на психіку людини, щоб допомагати їй у складних умовах нинішнього напруженого, динамічного життя. Тому психологія займає гідне місце серед інших наук про людину. Знання психіки, природи психічних явищ та їх закономірностей має винятково важливе значення в житті та діяльності людини для керування психічним розвитком і діяльністю особистості. ∞См. работу «1. ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЇ 2. ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ НАУКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ 3. ПСИХОЛОГІЯ В СИСТЕМІ НАУК. ГАЛУЗІ ПСИХОЛОГІЇ»

Вступ 3 1. Психологічні бар'єри спілкування 4 2. Бар’єри комунікації та шляхи їх подолання. 12 Висновки 18 Література 19 Вступ Як відомо, спілкування є надзвичайно складним феноменом у житті індивіда й людства в цілому, воно охоплює велику кількість взаємозв'язків, міжособистісних стосунків, здійснюється в різних формах і за допомогою різних засобів, які є невід'ємним чинником культури й постійно вдосконалюються та збагачуються. Однак, в процесі спілкування між конкретними людьми дуже часто відбувається непорозуміння, через що виникають образи, конфлікти та інші негативні явища міжособистісної взаємодії. Для пояснення таких моментів у науковий обіг введено поняття „бар’єри спілкування” – тобто ті причини, які не дозволяють проведенню нормального спілкування. Коріння таких бар’єрів завжди полягають у психологічній сфері індивіда. Навіть соціально-економічні та соціально-політичні розбіжності між людьми, які також призводять до певних бар’єрів в спілкуванні, залежать від того, як сама людина оцінює ці розбіжності, реагує на них та відтворює в процесі спілкування та поведінки. Тому дослідження саме психологічних умов бар’єрів спілкування дозволяє найбільш повно осмислити непорозуміння між людьми, що виникають в ході їхньої взаємодії. В даній роботі будуть розглянуті не тільки питання сутності та причин психологічних бар’єрів спілкування, а й способи їх подолання, шляхи покращення процесу проведення діалогу. Висновки Бар'єри спілкування – це психологічні стани, в яких людина відчуває неадекватну пасивність, що перешкоджає спілкуванню. Вони можуть виникати як у зв’язку з емоційним самопочуттям тих, хто спілкується, а також у зв’язку з нерозумінням смислу висловлювань. У реальному спілкуванні бар'єри присутні у виді незалежних механізмів, що дані людині для захисту, але їхня дійсна природа людині не відома. Бар’єри спілкування можна підрозділити на бар’єри моральні, емоціональні та психологічні. Вони пов'язані з упередженістю та помилковою мотивацією людини. Психологічні бар’єри значним чином залежать від психологічних особливостей сприйняття людини людиною. Комунікативні бар’єри, в світлі концепції „єдності трьох сторін спілкування”, можна розглядати як вид психологічних бар’єрів спілкування, до яких в такому разі увійдуть також перцептивні та інтерактивні бар’єри. Однак, говорячи про психологічні бар’єри спілкування, як правило, завжди розуміють в основному тільки комунікативні бар’єри, тому що завдяки ним характеризується майже уся когнітивна сфера особистості, а значить і найголовніші риси людини: пам’ять, увага, сприйняття, мислення.. Комунікативна сторона спілкування тісно пов’язана з обміном інформацією, проте не може бути вичерпно розкрита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування – це не тільки прийом та передача інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним суб’єктом взаємодії. Від волі та бажання кожного партнера залежить можливість застосування способів підвищення комунікації та подолання відповідних бар’єрів. І хоча ці способи не можуть подолати всіх психологічних бар’єрів, в більшості випадків вони значно підвищують ефективність спілкування. ∞См. работу «Психологічні бар’єри в спілкуванні та способи їх подолання»

Вступ 2 1. Період імператорського Риму. Філософія і науки. 3 2. Розвиток мистецтва. 7 3. Зародження та розквіт християнства в Римської імперії. 11 Висновки 13 Література 14 Вступ Античність назавжди увійде в історію людства як період небаченого розквіту культури. Феномен такого прогресу до сьогодні знаходиться в полі зору науковців, кожен з яких пропонує свій погляд на це диво людського розуму. Давньоримська культура разом з культурою Давньої Греції відноситься до античного періоду західноєвропейської цивілізації. Рим у своєму розвитку пройшов тривалий шлях від культури землеробських племен до пишноти імператорської держави, а імператорський період займає останній історичний етап Риму – від 31 р. до н.е. до 476 р. н.е. Період імперії є багатим на досягнення людей в різних сферах суспільного життя. Результати їх діяльності до сих пір використовуються як певні зразки для подальших наукових та творчих пошуків. Разом з тим, деякі питання викликають подив та деякий скепсис з боку наших сучасників. Одним із них є спроба розуміння того, як трапилося так, що могутня та величезна супердержава – Римська імперія – загинула саме в час найвищого розвитку свого мистецтва, науки, філософської та релігійної думки. Висновки Досягнення культури імператорського Риму були найвищими в історії античної культури та базувалися на здобутках своїх попередників, зокрема грецьких філософів, науковців, державних діячів, фахівців з різних видів ремесел. Розвиток ремесел і торгівлі досяг найвищого рівня. Однак внутрішнє політичне життя поступово набувало ознак конфліктності та занепаду. Імперія ослабла в результаті поступової деградації суспільства. Можна вважати, що саме в ці часи, найвищим був аморальний стан вільного населення країни, яке погрузнуло в насолодах, пороці, лінощах. Своєрідним був і розвиток мистецтва. Художні ідеали римської культури цього періоду відображали складний характер епохи: розпад давньоантичного устрою, перемога влади імператора над традиціями республіканського правління, постійні війни та завойовницькі походи. Гладіаторські бої відображали прагнення римлян до жорстокості, схильність до антигуманного поводження з рабами, постійно зростаючу насолоду від сцен смерті і страждань бійців. Римське мистецтво того часу характеризувалося новими творчими пошуками, орієнтацією на смак та світорозуміння багатих та знатних людей. Грандіозні масштаби деяких пам’ятників в Римі та його провінціях нагадують архітектуру Давнього Сходу. Римське мистецтво завершило великий період античної художньої культури. Не зважаючи на те, що Римська імперія пала під ударами варварів, а більшість її матеріальних пам’яток культури були знищені, традиції римського мистецтва продовжували жити. Художні образи Стародавнього Риму в майбутньому надихнули майстрів Відродження на створення нових шедеврів. Період Римської імперії відобразив зародження та перемогу нового релігійного світогляду. Становлення та зміцнення християнства свідчило про необхідність корінної перебудови суспільства. ∞См. работу «Здобутки культури імператорського Риму»

Вступ 3 1. Поняття істини та еволюція її розуміння в історії філософії та культури. 4 2. Проблеми критерію істини. Основні концепції. 8 3. Істина в філософії, науці та праві. 12 Висновки 19 Література 20 Вступ Проблема істини споконвіку цікавила мислителів. Без спроб її розв’язання не обходилася і не обходиться в даний час жодна область знання. У філософії із самого початку осмислення пізнавальної проблематики постало питання: якщо ми сприймаємо дійсність через певні наші образи, уявлення й поняття, то якою мірою можемо бути впевнені в їх надійності? Зазначене питання постає у гносеології як питання про істину в пізнанні. Погляди на дану проблему безперервно змінювалися. Філософи пропонували і уточнювали нові концепції розуміння і пізнання світу. Як у минулому, так й в сучасних умовах три великих цінності залишаються високим мірилом як людських діянь, так й самого життя людини – її служіння істині, добру та красі. Перша уособлює цінність знання, друга – моральні підвалини життя і третя – служіння цінностям мистецтва. При тому істина є тим фокусом, у якому з'єднуються добро й краса. Для того, щоб розібратися в проблемі істини слід проаналізувати питання пізнаваності світу, суверенності мислення, шляху, який проходить наше мислення в ході досягнення істини, розгледіти перехід від абстрактного до конкретного, уяснити питання відношення абсолютної і відносної істини, а також її критеріїв. Висновки Істина постає не як щось застигле, вічне, незмінне, а як процес функціонування інтелектуального складника суспільно-історичного життя. У цьому процесі наявні чуттєва, раціонально-логічна та досвідно-практична складові частини. Тому й ознаки істини на різних рівнях її функціонування можуть бути різні: чуття засвідчує нам фактичність існування або неіснування будь-чого; мислення фіксує суттєві та необхідні зв’язки, характеристики, риси реальності; практика та досвід окреслюють умови та межі застосування розумових конструкцій. Якби пізнання із самого свого початку не було б істинним сприйняттям дійсності, то людина не могла б не тільки розумно перетворювати навколишній світ, але й пристосуватися до нього. Сам факт існування людини, історія науки та практики підтверджують справедливість цього положення. Разом з тим, слід визнати, що шлях до істини завжди був тривалим, суперечливим. Він постійно підвернений впливу крайнощів та оману. Діалектика пізнання абсолютної істини, як пізнання світу в цілому, полягає в тому, що вона складається із суми відносних істин, а в кожній відносній істині мають місце елементи, частинки абсолютного знання, тобто такого знання, яке не може бути спростоване в майбутньому. Отже, пізнання істини – це процес взаємодії, співвідношення абсолютної і відносної істин: абсолютне знання розкривається через відносне, а відносне має у собі абсолютне, його елементи. Критеріїв істини існує багато, але найголовнішим на сьогоднішній день є практика. Крім практики існують і інші критерії: чуттєвий, логічний, естетичний, але всі вони, кінець кінцем, опосередковані практикою. Тому суспільна практика є вирішальним і загальним критерієм істини. ∞См. работу «Проблема істини філософії »

ВСТУП 3 РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ АВТОРСЬКОГО СТИЛЮ Т.Г. ШЕВЧЕНКА 6 1. Життєвий шлях великого кобзаря 6 1.2. Особливості поетичного стилю Т.Г. Шевченка та їх видозміна відповідно до трьох етапів творчості 8 1.2.1. Особливості першого етапу творчості Т.Г. Шевченка 9 1.2.2. Провідні мотиви та образи періоду «трьох літ» 11 1.2.3. Специфіка третього періоду творчості митця 13 РОЗДІЛ ІІ. ПОЕТИЧНА ТВОРЧІСТЬ Т.Г. ШЕВЧЕНКА ПЕРІОДУ ТРЬОХ ЛІТ 2.1. Жанрова специфіка творчості періоду трьох літ. Головні теми та образи творів 17 2.2. Літературознавчий аналіз творчості Т.Г.Шевченка 1843-45 рр. 22 2.3. Роль творчості періоду трьох літ Т.Г. Шевченка у становленні української культури та її актуальність у ХХІ ст. 26 ВИСНОВКИ 35 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 38 ВСТУП Тарас Шевченко став співцем свободи Українського народу. Усе життя він присвятив реалізації своєї найбільшої мрії - пробудити волелюбний дух українців, щоб побачити рідну землю вільною. За час, що минув, український народ переживав періоди, коли свобода та незалежність ставали майже реальністю, і такі, коли ця споконвічна мрія здавалася нездійсненною. Було немало трагічних сторінок, але було і те, що дозволило сформуватися сучасній українській нації, здатній відстоювати оспівані Т.Шевченком ідеали. З 1991 року ми ведемо відлік існування нової Незалежної України. Але, мабуть, лише у минулому році світ ледь не вперше зрозумів Україну та українців насправді. Це багатомільйонна держава, яка поділяє зрозумілі нам усім загальноєвропейські ідеали та цінності, прагнення до свободи і демократії. Останні події в Україні відкрили нові перспективи для нашої країни і для розвитку її відносин з оточуючим світом. Сьогодні ми з повним правом можемо говорити, що українці реалізували мрію великого українського поета Т.Шевченка і створили не тільки незалежну, але і вільну Україну. Вільну від страху, невпевненості у своїх силах і своєму майбутньому. Вільну, бо здатну відстоювати своє право обирати власну долю і захищати свій вибір. Тарас Шевченко – центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, які до нього в українській літературі ще не порушувалися або порушувалися надто несміливо й обмежено. Шевченко став новатором у пошуках нових художніх форм та засобів, у виробленні та утвердженні нового художнього мислення. Своєю творчістю Т.Шевченко завершив процес формування української літературної мови, здійснивши її синтез із живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова. Актуальність теми дослідження. Сучасна духовна ситуація в Україні і в світі характеризується глибинними зрушеннями, які мають прояв на різних рівнях суспільного буття і свідомості. Одну з ключових ролей у цих змінах відіграє відродження національної культури, у тому числі її науково-теоретичний аналіз і філософська рефлексія. Головною метою філософського українознавства є дослідження сутнісних підвалин української культури, її специфіки та місця серед інших національних культур, а одним з його головних предметів стає творчість українських митців, у якій набули конкретного виразу й чіткої кристалізації специфічні риси національного світобачення. В українській культурі серед великого кола митців, які найбільш яскраво й органічно виразили національний образ світу, головне місце належить Тарасові Шевченку, особливо його поетичній творчості, що набула функції своєрідної “Євангелії українців” – тобто метатексту, у якому засобами художньої символіки опредметнено основні смисли, цінності, цілі й завдання життя українського народу в його минулому, сучасному й майбутньому. Цей метатекст є не тільки скарбницею колективної пам’яті, але й набуває програмового характеру: він визначає й визначатиме сам спосіб бачення колективною національною свідомістю тих чи інших явищ історичного, соціально-політичного, культурного й морального буття української нації. Поетична творчість Т.Шевченка не просто несе в собі потенціал певних смислів, цінностей, цілей тощо, але й транслює специфічний спосіб світобачення й відповідний національний образ світу, що складає їхнє підґрунтя. Саме специфічність національного образу світу є головною передумовою спадкоємності в національній культурі, можливості сприйняття й відновлення традиції, а тим самим і одну з головних передумов національної ідентичності і життєвих сил народу. З іншого боку, національний образ світу акумулює у собі досвід змін і модернізацій у культурі народу, зокрема, тих, що постали внаслідок творчих зусиль його видатних митців. Найбільш репрезентативний прояв національного образу світу відбувається в типових художньо-поетичних образах, створених митцями-класиками, адже смисл художньої творчості саме в тому і полягає, щоб якнайяскравіше і якнайглибше виявити своєрідність і глибину народного життя, що у повсякденні може залишатися прихованою і непомітною. Об’єктом дослідження є життєвий і творчий шлях Т.Г. Шевченка. Предмет аналізу – поетична творчість Т.Г. Шевченка періоду трьох літ. Мета роботи полягає у виявленні та характеристиці особливостей поетичної творчості Т.Г. Шевченка періоду трьох літ та визначення її актуальності і ХХІ ст. Досягнення поставленої мети вимагає вирішення конкретних завдань: 1) описати життєвий шлях великого кобзаря та виявити його вплив на творчість видатного поета; 2) ідентифікувати особливості поетичного стилю Т.Г. Шевченка та їх видозміну відповідно до трьох етапів його творчості; 3) охарактеризувати жанрову специфіку творчості періоду трьох літ; 4) проаналізувати теми та образи творів періоду трьох літ; 5) провести літературознавчий аналіз творчості Т.Г. Шевченка 1843-45 рр; 6) дослідити роль творчості періоду трьох літ Т.Г. Шевченка у становленні української культури та визначити її актуальність у ХХІ ст. Структура виконаного дослідження обумовлена його метою та завданнями і складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури. ВИСНОВКИ У духовній історії України Шевченко посів і досі беззастережно посідає виняткове місце. Значення його творчої спадщини для української культури важко переоцінити. Його «Кобзар» започаткував новий етап у розвитку української літератури і мови, а його живописна і граверська творчість стала визначним явищем не тільки українського, а й світового мистецтва. Поезія Шевченка, при всьому зв'язку з усною народною творчістю, попередньою українською та європейською літературами, була явищем наскрізь оригінальним і новаторським. Літературознавець О. Білецький, редактор академічних видань творів Шевченка, справедливо підкреслив у нього особливий тип художнього пізнання, не повторений ніким і не повторюючий нікого у всій історії світової літератури. Творчість великого поета внесла в українську літературу незнане багатство тем, жанрів і формальних особливостей. Вивівши українську літературу на шляхи, якими йшов розвиток великих європейських літератур, Шевченко надав їй загальноєвропейського, а разом з тим і світового значення. Поєднавши у своїх поетичних творах живу розмовну мову з словесно-виразовими засобами книжної мови, Шевченко підніс українську літературну мову на новий, якісно вищий ступінь. У поетичних творах Шевченкова українська мова набула незвичайного багатства барв та відтінків, а також можливостей передачі не тільки найтонших настроїв, почуттів і думок, а й глибоких філософських та політично-суспільних узагальнень. Широко користуючись лексикою різних галузей науки й мистецтва, Шевченко заклав основи термінологізації української лексики, підносячи цим самим українську літературну мову до рівня найрозвиненіших мов світу. Провідним мотивом творчості Шевченка, що пронизує також весь його життєвий шлях, була самовіддана любов до України і нерозривно пов'язана з нею ненависть до всіх її гнобителів. Його революційний заклик «… вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте» був зовсім новим словом не лише в українській літературі. У розвитку національної і соціальної самосвідомості українського народу творчість Шевченка відіграла величезну роль. По-новому звучать мотиви революційної боротьби у творах Шевченка періоду «Трьох літ» (1843-1845). Провівши 8 місяців в Україні, Шевченко зрозумів своє історичне завдання і свій обов'язок перед батьківщиною як прямий шлях безкомпромісної революційної боротьби. Перехід Шевченка до нового періоду літературної діяльності позначився в поемах «Розрита могила» (1843), «Чигрине, Чигрине» (1844) і «Сон» (1844). Поет написав ці твори під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності в Україні. У сатиричному творі «Сон» («У всякого своя доля») автор з їдким сарказмом змалював свавілля та жорстокість російського царату і закликав до знищення цієї деспотичної системи. Поема «Сон» уважається одним з найвизначніших взірців світової сатири. Вона має чимало спільних типологічних рис з поемами «Дзяди» А. Міцкевича, «Німеччина. Зимова казка» Г. Гайне та частиною «Божественної комедії» Данте «Пекло». Сатиричні ознаки також помітні в політичних поемах Шевченка «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим…» та вірші «Холодний Яр» (усі 1845). У поемі-містерії «Великий льох», що складається з трьох частин («Три душі», «Три ворони», «Три лірники») й епілогу («Стоїть в селі Суботові»), Шевченко втілив свої роздуми про історичну долю України в алегоричних образах, що зазнали в літературознавстві особливо тенденційної інтерпретації (Шевченкова наскрізь негативна оцінка Переяславської угоди різко суперечить так званим «Тезам про 300-річчя возз'єднання України з Росією»). У творі «Кавказ», що поєднує жанрові ознаки лірично-сатиричної поеми, політичної медитації та героїчної оди, Шевченко із сарказмом виступив проти гнобительської політики царської Росії і закликав пригноблені народи до революційної боротьби. Ця поема Шевченка мала значний вплив на розвиток самосвідомості не тільки в Україні. Шевченкове послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…» – вдумливий поетичний аналіз тогочасного суспільно-політичного і національно-культурного життя в Україні, що мала служити дороговказом на шляху національного, соціального і культурного відродження українського народу. У поезії «Холодний Яр» Шевченко відкинув негативний погляд історика А. Скальковського на гайдамацький рух і, назвавши Миколу І «лютим Нероном», гостро картав ту частину українського панства, що покірно плазувала перед російським царатом. У грудні 1845 Шевченко написав цикл віршів під назвою «Давидові псалми» – перша його спроба переспіву й осучаснення біблійних текстів. Уміло зашифрованою формою псалмів поет засуджував тогочасний лад, надаючи старозавітним текстам зрозумілу для читача політичну спрямованість. У вірші «Три літа», що дав назву альбомній збірці автографів поета, Шевченко змальовує процес свого «прозрівання» і говорить про зміни, які сталися за цей час у його світогляді й творчості. Характерним для нового періоду творчості Шевченка є також вірш «Минають дні, минають ночі». У ньому поет пристрасно засуджує суспільну бездіяльність і пасивність та закликає до дії й боротьби. Цикл «Три літа» завершується «Заповітом», одним з найдосконаліших зразків світової політичної лірики. Серед творів періоду «Трьох літ» на історичні теми особливе місце посідає поема «Іван Гус» («Єретик»), написана восени 1845 з поетичною присвятою П. Шафарикові. Поєднуючи історичний сюжет (засудження і спалення чеського реформатора Гуса в Констанці 1415 року) з дійсністю свого часу, Шевченко створив поему, яка була сприйнята читачами як алюзія на адресу російського царату. В історично-побутовій поемі «Сліпий» («Невольник») Шевченко гнівно осудив Катерину ІІ за зруйнування Запорізької Січі та закріпачення українського селянства. До збірки «Три літа» включено також соціально-побутові поеми «Сова» (1844) і «Наймичка» (1845). У поемі «Сова» змальовано трагічну долю матері-вдови, у якої забрали в солдати єдиного сина. До зображення нового аспекту морально-психологічної драми матері-покритки звернувся Шевченко в поемі «Наймичка». Ця тема хвилювала поета протягом усієї творчої діяльності. До неї він звертався в ранній поемі «Катерина», а згодом – у поемах «Відьма» (1847), «Марина» (1848) та інших. Тему трагічної долі покритки Шевченко розробляв також у відмінних одна від одної баладах «Лілея» та «Русалка» (обидві 1846). ∞См. работу «обгрунтуйте актуальність творчості Т Шевченка періоду Трьох літ в 21 ст»