Тема: «Конт роб по укр мовы» (ID:8487)

Конт роб по аудиту

Конт раб по инвестиц

Конт раб по макроек

Конт раб по химии

Конт раб по химии

1. СТРУКТУРА СОЦІОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ 3
2. КОНТ ЯК ФУНДАТОР НОВОЇ НАУКИ ПРО СУСПІЛЬСТВО 7
3. АНКЕТУВАННЯ ЯК СОЦІОЛОГІЧНИЙ МЕТОД ЗБОРУ ІНФОРМАЦІЇ 11
Література 15

Вступ 3
1. Огюст Конт, як засновник соціології 6
2. Світогляд та зміст ідей О.Конта 7
3. Особливості соціологічного вчення О.Конта, його вплив на розвиток соціології 13
Висновок 18
Список літератури 23

План.
1. Поняття соціології. 2
2. О.Конт — засновник соціології 3
3. Г.Спенсер як продовжувач позитивістської лінії в соціології 4
4. Соціологічний позитивізм 6
5. Соціологічна концепція марксизму 8
6. Соціологічний психологізм 10

Вступ 3
1. КОНТ ЯК ФУНДАТОР НОВОЇ НАУКИ ПРО СУСПІЛЬСТВО 4
2. СОЦІАЛЬНА ДИНАМІКА О.КОНТА 10
Висновки 15
Література 16



Вступ
На початку ХІХ століття попереднім розвитком суспільної і наукової думки був деякою мірою нагромаджений фактичний і концептуальний матеріал щодо таких понять як людина, суспільство. Виникла можливість поставити питання про необхідність і правомірність появи нової теоретичної дисципліни, яка тяжіє до суто наукового розгляду суспільства, походить і спирається на факти, інтерпретує їх відповідно до прийнятих у природознавстві критеріїв.
Виникнення в цей час нової науки – соціології – пов'язують, в першу чергу з науковою діяльністю Огюста Конта, який надав для процесу осмислення суспільного розвитку нового, "позитивного" характеру. Його думки і деякі концептуальні положення на багато років вперед обумовили розвиток нової науки, надихнули послідовників соціологічного підходу вивчення законів суспільства до подальшого розвитку соціології.

Висновки
Таким чином, місце вчення Конта в історії соціології є надзвичайно важливим. Він вперше:
• обгрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і можливість пізнання законів його розвитку;
• визначив соціологію як особливу науку про суспільство, яка повинна спиратися на емпіричні дослідження, що мало забезпечити її об'єктивність та неупередженість;
• розглянув суспільство як систему з її статичними та динамічними закономірностями, привернув увагу до вивчення соціальних інститутів і структури цієї системи, механізмів її змін.
Водночас Конт так і не зміг у поясненні суспільства остаточно відірватись від аналогій з природничими науками, запозичуючи багато своїх положень і термінів з біології і фізики, надмірно прив'язуючи соціальні явища, процеси і закони до тих, що вивчаються природознавством. Нарешті, людина у його вченні виступає насамперед природною істотою з такими вродженими характеристиками, як егоїзм, агресивність тощо. За Контом, вона підпорядкована природним закономірностям і не відіграє жодної самостійної ролі в процесі природної еволюції.

Вступ 3
1. КОНТ ЯК ФУНДАТОР ПОЗИТИВНОЇ НАУКИ ПРО СУСПІЛЬСТВО 4
2. СОЦІАЛЬНА СТАТИКА 8
3. СОЦІАЛЬНА ДИНАМІКА 13
Висновки 18
Література 19



Вступ
На початку ХІХ століття попереднім розвитком суспільної і наукової думки був деякою мірою нагромаджений фактичний і концептуальний матеріал щодо таких понять як людина, суспільство. Виникла можливість поставити питання про необхідність і правомірність появи нової теоретичної дисципліни, яка тяжіє до суто наукового розгляду суспільства, походить і спирається на факти, інтерпретує їх відповідно до прийнятих у природознавстві критеріїв.
Виникнення в цей час нової науки – соціології – пов'язують, в першу чергу з науковою діяльністю Огюста Конта, який надав для процесу осмислення суспільного розвитку нового, "позитивного" характеру. Його думки і деякі концептуальні положення на багато років вперед обумовили розвиток нової науки, надихнули послідовників соціологічного підходу вивчення законів суспільства до подальшого розвитку соціології.
Висновки
Таким чином, місце вчення Конта в історії соціології є надзвичайно важливим. Він вперше:
• обгрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і можливість пізнання законів його розвитку;
• визначив соціологію як особливу науку про суспільство, яка повинна спиратися на емпіричні дослідження, що мало забезпечити її об'єктивність та неупередженість; позитивізм Конта випливає з припущення того, що суспільство, як і природу, слід досліджувати емпіричними методами.
• розглянув суспільство як систему з її статичними та динамічними закономірностями (соціальна статитка і соціальна динаміка), привернув увагу до вивчення соціальних інститутів і структури цієї системи, механізмів її змін.
Водночас Конт так і не зміг у поясненні суспільства остаточно відірватись від аналогій з природничими науками, запозичуючи багато своїх положень і термінів з біології і фізики, надмірно прив'язуючи соціальні явища, процеси і закони до тих, що вивчаються природознавством. Нарешті, людина у його вченні виступає насамперед природною істотою з такими вродженими характеристиками, як егоїзм, агресивність тощо. За Контом, вона підпорядкована природним закономірностям і не відіграє жодної самостійної ролі в процесі природної еволюції.

Вступ 3
1. СПЕЦИФІКА СОЦІАЛЬНОГО ПІЗНАННЯ. МЕТОД РОЗГЛЯДУ "СОЦІАЛЬНИХ ФАКТІВ ЯК РЕЧЕЙ" 4
2. ЯВИЩЕ СОЦІАЛЬНОЇ СОЛІДАРНОСТІ 8
3. СОЦІАЛЬНІ ПАТОЛОГІЇ. ПОНЯТТЯ "АНОМІЯ". САМОГУБСТВО ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ 12
Висновки 16
Література 17

Вступ
Еміля Дюркгейма вважають найпалкішим прихильником і послідовником свого співвітчизника, фундатора соціології О.Конта. Дюркгейму були близькі і зрозумілі ідеї позитивізму в науці, які сповідував Конт. Дюркгейм підтримував думку засновника соціології про необхідність створення "позитивної науки" – науки, що має ставити тільки такі проблеми, які мають експериментальне підтвердження. Конт та Дюркгейм вважали, що соціологія має займатися не суспільством, а суспільствами, шукати не універсальні, а специфічні закони побудови та функціонування соціальних систем, перевіряти адекватність своїх тверджень і висновків, пропонувати суспільству не моральні настанови чи ідеологічні заклики, а соціальні технології.
Дюркгейм погоджується з Контом щодо загальної оцінки суспільства, але переводить проблему дещо в іншу площину. Він ставить питання щодо природи тих суспільних відносин, які складаються в індустріальному суспільстві. Він намагається реально відобразити соціальне життя того часу, максимально наблизивши його аналіз до існуючих проблем в суспільстві. Соціальний реалізм Дюркгейма виявляється у висвітленні тих сторін сучасного йому суспільного життя, які хвилювали людей того часу та вимагали наукової оцінки та вирішення. Соціальні факти, які приводить вчений в своїх роботах, не умоглядні, вони породжені життям, мають кількісні та якісні характеристики, доступні відтворенню, перевірці та аналізу.
Висновки
Дюркгейм в своїх роботах ставить питання щодо природи суспільних відносин, які були притаманні сучасному йому індустріальному суспільству і поширює положення своєї теорії на історичний досвід розвитку людських спільнот. Він доходить висновку, що найочевиднішою тенденцією тут є заміна механічної солідарності на органічну. Механізмом такої зміни Дюркгейм вважає суспільний поділ праці і суспільної діяльності взагалі.
Він ставить і розв’язує проблему щодо співвідношення індивіда і групи і визначає, що в попередніх типах суспільств це співвідношення являло собою механічну солідарність, яка випливає із подібності, тотожності, взаємозамінюваності індивідів як членів людської спільноти. Подальший розвиток суспільства вимагав, за Дюркгеймом, органічної солідарності, яка, на його думку, є прогресивним видом суспільної свідомості людей в період ускладнення соціальної структури. Подальші дослідження вченого показали, що органічна солідарність має не тільки позитив для людства, а й негатив, який виражається в певних патологіях (аноміях), схильності до самогубства тощо.
Причину суспільного поділу праці Дюркгейм вбачає в зростанні складових елементів соціальності: кількості індивідів, поєднуючих їх зв’язків, взаємопов’язаних функцій, соціальних груп, типів поселень, соціальних інститутів та ін. Це спричинило розуміння вченим характеру сучасного йому індустріального суспільства як такого, що має системний характер. Дюркгейм, продовжуючи традицію соціологічного усвідомлення нового типу суспільства, додає низку суттєвих його характеристик: зростання індивідуалізму; плинність, нестійкість, принципова несумісність суспільних стосунків. Такі погляди пояснювали більшість негативних процесів в суспільстві того часу, підводили під них наукову базу.