Тема: «Етногенез угорців» (ID:59605)

Зміст

Вступ 2
1. Етногенез як наука 4
2. Походження угорців 7
3. Населення Паннонії до приходу мадярів. Переселення мадярів у Паннонію. 14
4. Короткі відомості з подальшої історії Угорщини. 27
Висновки 30
Література 34

В Вступ / Розділ 1. Поняття та законодавче регулювання правового статусу національних меншин / Розділ 2. Основні права та обов’язки національних меншин. Механізм та гарантії реалізації прав національних меншин в Україні / Розділ 3. Правовий статус угорців в Україні / Висновки / Список використаної літератури

Вступ 3
1. НАЦІЯ ЯК СУБ'ЄКТ І ОБ'ЄКТ ПОЛІТИКИ. ЕТНОГЕНЕЗ НАЦІЇ 4
2. ЕТНОНАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ТА МІЖНАЦІОНАЛЬНІ КОНФЛІКТИ 8
3. СУЧАСНА ПРАКТИКА ФОРМУВАННЯ СВІТОВИХ ПОЛІТИЧНИХ
НАЦІЙ 12
Висновки 17
Література 18


Вступ
Основним предметом наук, що досліджують політичну сферу суспільства, є політична влада, форма та методи її організації, розподілу й функціонування в суспільстві, розглядувані у зв’язку з вивченням реальної політичної свідомості, мотивів і соціальних настанов, а також поведінки окремих індивідів, соціальних груп і спільнот та їх організацій. Іншими словами – політика – це сфера діяльності, яка пов’язана з відносинами між класами, спільнотами, націями з приводу державної влади.
В цієї роботі головна увага буде приділена такому суб’єкту політики як нація, а основний акцент при цьому поставиться на розгляді саме інонаціональних утворень. Особливо важливим є це питання для сучасної української нації. Кризові явища, які вже тривалий час супроводжують розвиток українського суспільства, свідчать про недостатню консолідованість українців як нації, відсутності намагань спільними зусиллями побудувати сильну, багату державу, яка по-справжньому могла б задовольнити усі ті високі ідеали та цілі, що закріплені в Конституції. На прикладі становлення американської канадської та інших націй будуть показані зразки духовного об'єднання людей одної національності навколо певної консолідуючої національної ідеї та значення цього об'єднання для подальшого розвитку нації.

Вступ 3
Розділ І. 6
ПЕРЕДУМОВИ ЗАРОДЖЕННЯ ЕТНІЧНОЇ СВІДОМОСТІ УКРАЇНЦІВ У ДАВНІ ЧАСИ ТА ПЕРІОД КНЯЖОЇ ДОБИ 6
1.1. Дослов’янський і слов’янський періоди історії України. 6
1.2. Початок формування свідомості в період княжої доби. 10
Висновки до 1-го розділу 14
Розділ ІІ. 15
СТАНОВЛЕННЯ ЕТНІЧНОЇ СВІДОМОСТІ УКРАЇНЦІВ В ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКИЙ ПЕРІОД. НАБУТТЯ ТА ВТРАТА НЕЗАЛЕЖНОСТІ 15
2.1. Розвиток національної самосвідомості у литовсько-польську добу. 15
2.2. Піднесення національного духу в козацько-гетьманські часи. 18
Висновки до 2-го розділу 23
Розділ ІІІ 24
ЗРОСТАННЯ СВІДОМОСТІ УКРАЇНЦІВ У ПЕРІОД ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ. 24
3.1. Відновлення національного руху в середині та наприкінці ХІХ століття. Австрійська Галичина. 24
3.2. Вирішальний період становлення української нації та її самосвідомості. 30
Висновки до 3-го розділу 32
Загальні висновки 33
Список літератури 36


Вступ
Актуальність роботи. В сучасній Україні поряд із процесами державотворення відбуваються докорінні суспільно-політичні трансформації, які спричиняють зміни характеру відносин між суспільством та державою. Для українських громадян, які представляють різні соціальні групи (етнічні, мовні, релігійно-конфесійні, регіональні тощо), державний статус України актуалізував проблему знаходження спільних засад для комунікації та взаємодії. Внаслідок здобуття Україною державності постала потреба налагодження в суспільстві системного зв’язку, який сприятиме творенню цілісної громадянсько-політичної спільноти, здатної до протистояння внутрішнім і зовнішнім загрозам, та такого, що пов’язуватиме громадян із власною державою як інструментом реалізації національних інтересів.
Велике значення в цих процесах має етнічна свідомість, яка розглядається нероздільно від понять „національна самосвідомість”, „патріотизм українського народу”. Саме національна свідомість повинна стати об’єднуючим фактором для всіх соціальних груп та прошарків населення. Сьогодні слово „українець” становиться все більш тотожним терміну „український громадянин”, а спільність життя в сучасній Україні, загальна доля, спільні глобальні та поточні проблеми, обумовлюють певне зближення та інтеграцію етноспільнот України, формування новітнього єдиного, монолітного політичного етноутворення, що ототожнює собою черговий етап становлення української нації. Вся історія України свідчить про те, що процеси формування національної свідомості відбувалися в Україні на фоні тісної взаємодії з іншими народами та ішли саме шляхом інтеграції різних етнічних і політичних груп, базовим, системоутворюючим елементом яких завжди виступав український етнос.
Етнічна свідомість розглядається в даній роботі як концептуальний вираз національних інтересів та шляхів національного руху українців протягом історії. З одного боку етнічну свідомість слід розглядати як феномен масової свідомості, що виражає інтереси, ставлення, прагнення певної етнічної групи (психологічний підхід), з іншого боку, етнічна свідомість близька до означення її як національної самосвідомості, національної гордощі та самоцінності українського народу (політологічний підхід). В останньому підході становлення етнічної свідомості нероздільно з формуванням та становленням української нації, що й буде розглянуте в даній роботі.
Проблема становлення національної свідомості та формування національної спільноти активно піднімається в Україні в дослідженнях з етнополітології та етнодержавознавства 1990-х рр. – початку 2000-х рр. Українські дослідники О. Антонюк, М. Вівчарик, О. Картунов, І. Кресіна, І. Курас, О. Майборода, Л. Нагорна, М. Обушний, І. Оніщенко, В. Панібудьласка, А. Пономарьов, Б. Попов, В. Ребкало, С. Римаренко, Ю. Римаренко, В. Степаненко, М. Степико, Ю. Шемшученко та інші заклали теоретико-методологічний фундамент досліджень етнополітичних явищ та процесів націостановлення й державотворення в Україні.
Розвиток національної свідомості в історичному процесі становлення нації представлений працями: С. Макарчук., О. Турій "Український етнос (Історичний розвиток)" (1990); "Етнонаціональний розвиток України: Терміни, визначення, персонали" (1993); В. Паучок "Етногенез українського народу і становлення національної символіки" (1993); "Етнос і соціум" (1993); О.Нельга "Курс лекцій з етнології" (1995); "Мала енциклопедія етнодержавознавства" (1996); А. Пономарьов "Етнічність та етнічна історія України" (1996); О. Нельга "Теорія етносу" (1997); "Основи етнодержавства" (1997); "Життя етносу: соціокультурні нариси" (1997); І. Онищенко "Етно- та націогенез в Україні: етнополітичний аналіз" (1997); М. Степико "Буття етносу: витоки, перспективи" (1998); М. Тиводар "Етнологія" (1998); О. Мостяєв "Історичне буття етносу" (1998); В.Надольська "Етнос, Нація. Держава: Україна в контексті світового етнодержавницького досвіду" (2002); "Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність" (2001) тощо.
Особливо треба виділити монографії П. Кононенка: "Українознавство" (1996); "Свою Україну любіть" (1996); і у співавторстві з Т. Кононенком "Український етнос: ґенеза і перспективи" (2003); працю Л. Залізняка: "Походження українського народу" (1996), "Від склавінів до української нації" (1997); книгу В. Барана "Походження українського народу" (2002), в яких, на нашу думку, в найбільш систематизованому вигляді викладений шлях розвитку української нації, становлення її політичної та національної свідомості.
Попри всі перераховані вище праці проблема українського етносу як одного з важливих елементів політичної сфери залишається ще малодослідженою і потребує свого подальшого вивчення. Аналіз особливостей становлення етнічної свідомості в Україні безпосередньо у зв‘язку із реалізацією національних інтересів вимагає подальшого поглибленого дослідження.
Тому метою даної роботи є конкретизація та поглиблення вивчення історичного шляху української нації, висвітлення проблем її етнічної свідомості.
Об’єкт дослідження – національна свідомість українського народу. Предмет – історичні етапи формування етнічної свідомості українців.
Для реалізації мети дослідження спрямовані наступні завдання:
– дослідити розвиток історичного процесу становлення української нації;
– виявити та конкретизувати етапи розвитку самосвідомості українського народу;
– з‘ясувати перспективи становлення політичної нації в Україні на сучасному етапі в контексті формування національної свідомості.
Методологічну основу дослідження становить поєднання загальнонаукових та спеціальних підходів та методів. Серед загальнонаукових застосовувалися насамперед системний та структурно-функціональний методи. Історичний підхід було використано з метою виявлення специфічних рис у національній свідомості українських громадян, з огляду на інерційність перебігу суспільно-політичних процесів та їхню залежність від історичних подій.
Етнополітологічний метод застосовувався для аналізу сутності розбіжностей у сфері масової свідомості українського суспільства та його частин, а також для дослідження взаємного впливу між національними інтересами й національною та громадянсько-політичною єдністю.

Загальні висновки
Етапи формування етнічної свідомості українців можна представити у вигляді певного еволюційного руху: від її простих форм до більш складних, від незначного впливу – до вирішального. Періоди її розвитку, як правило, пов’язуються з періодизацією державності України або становлення українського етносу (нації). Коріння української національної свідомості науковці починають відшукувати у час державотворчого процесу періоду Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, а закінчують дослідженням найвищого її розквіту, що набув практичного втілення у відновленні національного суверенітету наприкінці ХХ століття. Відповідно до цього, складується уявлення, що цей процес поступово набирав оберти, ставав все більш потужним, що й призвело до відродження держави українців.
З одного боку, можна вважати такий підхід правильним. Етнічна свідомість як різновид масової свідомості притаманна конкретним групам та спільностям і є результатом їх сумісної мисленнєвої та психічної діяльності. Зміна соціальних утворень, їх трансформація та перехід на більш високу степінь розвитку спричиняє відповідну зміну свідомості мас, в тому числі й етнічної. Відповідно до цього можна стверджувати, що, навпаки, зниження активності соціальних елементів, призведе до погіршення стану масової свідомості, її деградації.
Не так просто можна віднестися до обґрунтування розвитку етнічної свідомості. На прикладі розвитку української нації видно, що, з’явившись один раз, самосвідомість нації не зникає під впливом соціально-політичних і економічних обставин, а, нібито, знаходиться в „законсервованому” стані будь-який тривалий проміжок часу. В вирішальні моменти історії, особливо, коли постає питання самозбереження нації, свідомість „прокидається” і змушує її „носіїв” – народ – робити активні дії, спрямовані на стабілізацію національного і політичного життя.
Якщо під таким кутом розглядати формування етнічної свідомості українців, то становляться зрозумілим неодноразові втрати державності та підкорення українського народу більш могутнім покровителям. Наприклад, втрата незалежності після періоду Хмельниччини та добровільний перехід під владу московського царя був викликаний необхідністю збереження нації від агресії турків і татар, з якими на той час молода українська держава не мала сил боротися. Існування в складі Російської та Австро-Угорської імперії сприяло зміцненню нації, готувало народ до подальшої боротьби. І хоча багато істориків вважають, що в цей період українська нація ледве не втратила почуття національної ідентичності, насправді, навряд чи можливим є забуття цілим народом свого героїчного минулого та розчинення серед іншого етносу. Значне погіршення життя нації в середині ХІХ ст., посилення національного, економічного, соціального тиску на українців, призвело до відновлення національного руху, спонукало українців відшукувати шляхи набуття незалежності.
Більш значний інтерес викликає становлення етнічної свідомості на початку формування української національності. Це питання дещо перекликається з вищевикладеним поглядом. Адже він пов’язаний із зникненням цілих народів, на базі яких, як вважається постала українська нація. Анти, склавини, скіфи, русичі і навіть слов’яни – були народами, самодостатніми етносами. Як же так сталося, що сьогодні ми не бачимо їхньої державності, мови, ознак культури? Вони зникли нібито безслідно, залишивши після себе нові пагони, хоча на певних відрізках історії ці народи мали свою державність та були відомі своєю могутністю та культурою. У цьому зв’язку можна відзначити, що не завжди етнічна свідомість є запобігаючим фактором збереження народу.
Формування етнічної свідомості, на нашу думку, відбувається тільки на певному етапі становлення нації, такому, як, наприклад, був період Київської Русі. Саме в цей час із окремих племен та племінних союзів виникло нове етнічне утворення, що стало праосновою української нації. Вирішальним моментом можна вважати прийняття населенням Київської Русі християнства, що мало характер об’єднуючого фактору для всіх мешканців країни.
Також вирішальними моментами становлення етнічної свідомості українців були події часів Богдана Хмельницького та визвольних змагань 1917 – 1920 років, коли українці змушені були протиставляти себе іншим етносам – польському та російському. В такому протиставленні робилося можливим виникнення почуття ідентичності до „свого” народу, причетності до його культури, історії, слави.
В цілому питання формування етнічної свідомості вважається достатньо складним та до сих пір немає однозначної оцінки у науковців. Його залежність від історії народів, націй, їхньої мови і держави спричиняє труднощі періодизації, класифікації. А входження в сферу масової психології додає ще проблеми психологічної та соціолого-психологічної науки, що сама грузне під дією принципових суперечок. Своєю свідомістю людина, що має короткочасне життя, не здатна осягнути логіку історичного процесу націотворення, котрий розтягнувся на декілька тисячоліть. Історія свідчить про існування в минулому багатьох народів, про які сьогодні залишилися тільки стислі згадки, але чому вони зникли до сих пір залишається загадкою.